Рішення

від 02.02.2021 по справі 366/3412/18

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/3412/18

Провадження № 2/366/9/21

РІШЕННЯ

іменем України

02 лютого 2021 року Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Гончарука О.П.,

при секретарі Онищенко В.В.,

з участю учасників судового засідання:

прокурора Плиско В.В.,

представника позивача Яременко З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в смт. Іванків цивільну справу за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконним і скасування розпорядження Іванківської державної адміністрації, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Броварської місцевої прокуратури звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконним і скасування розпорядження Іванківської державної адміністрації, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позивач просить:

- Визнати незаконним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 125 від 03.03.2006 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради, та передачі у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7

- Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 016328 виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01073440152 від 24.10.2007.

- Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020, площею 5 га, яка знаходяться в адміністративних межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області.

- Стягнути солідарно з Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 понесені судові витрати в розмірі 6816,50 грн. (шість тисяч вісімсот шістнадцять грн.. 50 коп.) на користь прокуратури Київської області за наступними реквізитами: р/р: 35216008015641, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), код ЄДРПОУ: 2909996; Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Позивач мотивує свої вимоги тим,що відповідно до розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 125 від 03.03.2006 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 земельні ділянки загальною площею 5 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 отримали державні акти від 10.03.06 серії ЯБ № 789926, ЯБ № 789927, ЯБ № 789973, ЯБ № 789974, ЯБ № 789975 на право власності на земельні ділянки відповідно. В подальшому, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу від 23.03.2006 № 2171, № 2173, № 2175, № 2177, № 2179, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 . На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності серія ЯГ № 22683 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020, загальною площею 5 га., та на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2007, посвідченому приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І., відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 на користь ОСОБА_1 ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 серія ЯЖ № 016238, загальною площею 5 га. Разом з тим, передача у власність земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 125 від 03.03.2006 є незаконним та підлягає скасуванню, державний акт серія ЯЖ № 016238 виданий на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави, з наступних підстав.

Зазначили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство в кварталі 84 Оранського лісництва.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП Іванківське лісове господарство , що відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015.

Крім того, Броварською місцевою прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за № 42016111130000164 від 08.12.2016.

Згідно висновку проведеної в даному кримінальному провадженні судової земельно-технічної експертизи від 14.08.2017 за № 15/17 земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 частково розташована в межах земель, що перебувають в постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство , а саме площею 1,6837 га (ціна позову визначена в розмірі 79 914,43 грн, оскільки 5 га згідно вищевказаного договору купівлі-продажу 219 500 грн.).

До прийняття оспорюваного розпорядження Іванківської РДА та видачі державних актів на право власності на спірну земельну ділянку, останні перебували у державній власності, та спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч встановленого законом порядку на підставі незаконного рішення органу виконавчої влади, а тому існують всі правові підстави для визнання незаконним та скасування відповідного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок у державну власність.

Таким чином, реалізація відповідним органом виконавчої влади правомочностей щодо об`єктів державної власності, зокрема розпорядження майном всупереч положень, передбачених законом.

Прийняття Іванківською РДА незаконного розпорядження про надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства без припинення права користування ними у ДП Іванківське лісове господарство або їх вилучення, являється доказом порушення права власності держави на спірні земельні ділянки.

Земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, оскільки відведення останніх у приватну власність здійснено всупереч встановленого законом порядку, зокрема, за відсутності згоди постійного лісокористувача, що дає підстави для пред`явлення вимог про витребування її із чужого незаконного володіння на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство .

Натомість, ОСОБА_1 набула право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки рішень, зокрема незаконного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації, незаконного оформлення державного акта, зміни цільового призначення землі.

Однак, ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Тому, з огляду на складність встановлення факту порушення при відведенні земель лісового фонду, оскільки представники ДП Іванківське лісове господарство та Київського обласного управління лісового та мисливського господарства не були обізнані про передачу у приватну власність земель лісового фонду, оспорюване розпорядження саме по собі не містить інформації про включення до земель відносно яких воно прийнято земель лісового фонду, тобто ДП Іванківське лісове господарство не володіло інформацією про порушення права держави та про особу, яка його порушила до отримання відповідної інформації від ВО Укрдержліспроект .

Крім того, незаконне вилучення земель лісового фонду виявлено прокурором під час досудового розслідування кримінального провадження за № 42016111130000164.

Тому, указані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав. Дав пояснення згідно позовних вимог.

Представник ДП Іванківського лісового господарства вимоги підтримала, просила задовольнити та дала пояснення аналогічні викладені в позовній заяві.

Представник Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини не явки суду не повідомлені.

Представник Іванківської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, та просив прийняти рішення на розсуд суду.

Відповідачі ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, шляхом надіслання на адресу реєстрації місця проживання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням, звернулись до суду з заявами про розгляд справи без їх участі. Вимоги визнали.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, шляхом надіслання на адресу реєстрації місця проживання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням. Поважність причин неявки суду не повідомили, заперечень проти позову (відзив) не подали.

Відтак, у відповідності до порядку, встановленого ст.ст. 280-282 ЦПК України суд, приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо такого вирішення справи, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, відзив протягом строку, встановленого судом відповідно до положень ч. 1 ст. 278 ЦПК України відповідач не подав та клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Відтак, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України заочно, оскільки проти цього не заперечує позивач.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши подані на їх підтвердження докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 125 від 03.03.2006 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 земельні ділянки загальною площею 5 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 отримали державні акти від 10.03.06 серії ЯБ № 789926, ЯБ № 789927, ЯБ № 789973, ЯБ № 789974, ЯБ № 789975 на право власності на земельні ділянки відповідно.

В подальшому, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу від 23.03.2006 № 2171, № 2173, № 2175, № 2177, № 2179, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 .

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності серія ЯГ № 22683 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020, загальною площею 5 га.

В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2007, посвідченому приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І., відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 на користь ОСОБА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 серія ЯЖ № 016238, загальною площею 5 га.

Суд приходить до висновку, що передача у власність земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 125 від 03.03.2006 є незаконним та підлягає скасуванню, державний акт серія ЯЖ № 016238 виданий на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, положення ст. ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови та землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, та була передана у приватну власність всупереч вимог закону з огляду наступне.

Згідно ст. 8 Лісового кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

За змістом положень ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Спірна земельна ділянка в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Згідно інформації Державного підприємства Іванківське лісове господарство , вказаним підприємством в липні 2016 року здійснено вивчення виявлених випадків накладення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян, на землі лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні вказаного підприємства, із залученням спеціалістів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО Укрдержліспроект ) на підставі договору від 13.07.2016. Встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство в кварталі 84 Оранського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання Укрдержліспроект засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО Укрдержліспроект , окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Таким чином інформація, надана ВО Укрдержліспроект щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі , які перебувають в постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство в кварталі 84 Оранського лісництва з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти, є належним підтвердженням вказаних обставин, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Разом з тим, пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП Іванківське лісове господарство , що відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015.

Крім того, Броварською місцевою прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за № 42016111130000164 від 08.12.2016 та відповідно до висновку проведеної в даному кримінальному провадженні судової земельно-технічної експертизи від 14.08.2017 за № 15/17 земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020 частково розташована в межах земель, що перебувають в постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство , а саме площею 1,6837 га.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельного кодексу України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , статті 149 Земельного кодексу України до повноважень районних державних адміністрацій віднесено, у тому числі, вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Однак, встановлено, що ДП Іванківське лісове господарство будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, зміну цільового призначення земель, не надавало.

Крім того, при вибутті у приватну власність спірної земельної ділянки незаконно змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, вид використання землі для ведення особистого селянського господарства.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Натомість, зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулась із порушенням ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України, а саме - без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача, без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаної земельної ділянки не надавалося, що підтверджується від повіддю від 03.03.2017 за № 04-36/418.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 155 Земельного кодексу України визначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з тим, за змістом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття оспорюваного розпорядження Іванківської РДА та видачі державних актів на право власності на спірну земельну ділянку, останні перебували у державній власності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч встановленого законом порядку на підставі незаконного рішення органу виконавчої влади, а тому існують всі правові підстави для визнання незаконним та скасування відповідного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок у державну власність.

Згідно з приписами ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

В даному випадку наявні всі передбачені законом умови, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України для витребування майна у його набувача, а саме: 1) титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути титульний володілець, збереглося в натурі та перебуває у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, є індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин.

Відповідні висновки щодо застосування ст. 388 ЦК України, викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі № 914/1953/17.

В свою чергу, ч.ч. 1, 3 ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим правочином у ланцюгу правочинів.

Разом з тим, з урахуванням положень ст. 19 Конституції України, ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 170 Цивільного кодексу України, держава як власник об`єктів права державної власності делегує відповідному органу державної власності повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Так, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної власності, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, реалізація відповідним органом виконавчої влади правомочностей щодо об`єктів державної власності, зокрема розпорядження майном всупереч положень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі держави (постанови Верховного Суду України від 25.01.17 (справа № 3-1533гс16), від 05.10.16 (справа № 3-604гс16) та від 15.03.17 (справа № 3-1515гс16).

Натомість, надання у приватну власність земель лісового воду для ведення особистого селянського господарство без вилучення земель лісового фонду у постійного користувача у порядку та спосіб визначені законом, а також за відсутності передбачених законом підстав для перебування у приватній власності земель вказаної категорії, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст. ст. 19, 54, 55, 57, 84, 116, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 5, 8, 17 Лісового кодексу України, призвело до вибуття спірної земельної ділянки з державної власності всупереч встановленому законом порядку.

В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави всупереч встановленого законом порядку та безоплатно, а тому існують всі правові підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння на користь держави на підставі ст. ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України.

Прийняття Іванківською РДА незаконного розпорядження про надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства без припинення права користування ними у ДП Іванківське лісове господарство або їх вилучення, являється доказом порушення права власності держави на спірні земельні ділянки в силу вимог ст. 149 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене, оспорюване розпорядження прийнято Іванківською районною державною адміністрацією в порушення вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 22, 56, 57, 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки ліси взагалі не можуть передаватися у власність для сільськогосподарських цілей (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України), а тому в частині відведення спірної земельної ділянки у приватну власність має бути визнано незаконним та скасовано.

Земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, оскільки відведення останніх у приватну власність здійснено всупереч встановленого законом порядку, зокрема, за відсутності згоди постійного лісокористувача, що дає підстави для пред`явлення вимог про витребування її із чужого незаконного володіння на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство .

Разом з тим, відповідно до п. 3 ст. 131 1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності у приватну власність за умов заборони таких дій позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або постійного користувача в особі державного спеціалізованого підприємства правомочностей володільця землі в тому обсязі, який дозволяє його статус. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності та користування на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на викладене, ліси і землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини наведеною в п. 54 рішенні у справі Трегубенко проти України .

Разом з тим, відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України питання здійснення контролю за дотриманням лісового законодавства та питання збереження лісів покладена на центральні органи з питань лісового господарства у сфері лісових відносин та територіальні відділення цього органу на місцях.

Відповідно до Положення про Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного Комітету лісового господарства України від 04.07.2007 № 233, таким територіальним відділенням в Київській області є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства.

При цьому, Державне підприємство Іванківське лісове господарство являється постійним користувачем земель лісового фонду, які були передані у приватну власність всупереч вимог закону.

Отже, Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство Іванківське лісове господарство є органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв`язку з цим, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Іванівське лісове господарство , оскільки з огляду на вищевикладене, вибуття всупереч встановленого законом порядку з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення істотно суперечить інтересам держави, а органи до компетенції яких віднесені відповідні повноваження заходи для захисту інтересів держави не вживають протягом тривалого часу, незважаючи на виявлення порушень земельного законодавства Державним підприємством Іванківське лісове господарство ще в 2016 році, що обумовлює необхідність звернення з даним позовом прокурора.

Стосовно дотримання вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - стаття 1 Першого протоколу Конвенції) при зверненні Броварської місцевої прокуратури до суду в інтересах держави, то слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 Земельного кодексу України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Таке саме правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України.

Натомість, ОСОБА_1 набула право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки рішень, зокрема незаконного розпорядження Іванківської районної державної аміністрації, незаконного оформлення державного акта, зміни цільового призначення землі.

Однак, ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Згідно Стокгольмської Декларації, прийнятої у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що "Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь". "Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це - вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав".

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право "кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту".

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як права на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

Згідно положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Зокрема, згідно висновків Великої Палати Верховного суду у Постанові по справі № 469/1203/15-ц від 22.05.2018 помилковою є практика судів про визначення перебігу строку позовної давності починається з часу, коли відповідний орган здійснив незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення.

Тому, з огляду на складність встановлення факту порушення при відведенні земель лісового фонду, оскільки представники ДП Іванківське лісове господарство та Київського обласного управління лісового та мисливського господарства не були обізнані про передачу у приватну власність земель лісового фонду, оспорюване розпорядження саме по собі не містить інформації про включення до земель відносно яких воно прийнято земель лісового фонду, тобто ДП Іванківське лісове господарство не володіло інформацією про порушення права держави та про особу, яка його порушила до отримання відповідної інформації від ВО Укрдержліспроект .

Крім того, незаконне вилучення земель лісового фонду виявлено прокурором під час досудового розслідування кримінального провадження за № 42016111130000164.

Тому, указані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави, а тому відлік перебігу строків позовної давності слід обчислювати з часу, коли з огляду на інформацію ВО Укрдержліспроект та матеріали досудового розслідування стало достеменно відомо про сам факт відповідного порушення та особу порушника, а відтак у уповноваженого державною органу з`явилась об`єктивна можливість для звернення до суду з відповідним позовом, тобто з 22.07.2016, а відтак прокурор звертається з даним позовом в межах строків позовної давності.

Разом з тим, право особи на власність та похідні від нього права підлягають захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (статті 344 Цивільного кодексу України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 (висновок про застосування норм права, який викладений у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, від 12.04.2018 по справі № 910/16133/16, від 21.06.2018 по справі № 927/939/17 та у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 3-604гс16).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог Керівника Броварської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконним і скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено, судові витрати присуджуються позивачеві.

Оскільки позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, а ним по справі понесені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 6816,50 грн., що підтверджується документально, ці витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку.

На підставі викладеного, ст.ст.13, 14,131-1 Конституції України, ст.ст. 16,21, 252,256,257,260,261 ч.1 Цивільного кодексу України,ст.ст. 20, 22, 56, 57, 83, 84, 141, 142, 149,152,153 Земельного кодексу України, ст. 1,3,5,8,17,57 Лісового кодексу України, керуючись ст.ст. 4,12, 13, 56,57, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Керівника Броварської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання незаконним і скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 125 від 03.03.2006 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради, та передачі у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 016328 виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01073440152 від 24.10.2007.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0020, площею 5 га, яка знаходяться в адміністративних межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області.

Стягнути солідарно з Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 понесені судові витрати в розмірі 6816,50 грн. (шість тисяч вісімсот шістнадцять грн.. 50 коп.) на користь прокуратури Київської області за наступними реквізитами: р/р: 35216008015641, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), код ЄДРПОУ: 2909996; Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо копія рішення не буде вручена відповідачу у день його складення, він має право на поновлення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо така заява буде ним подана протягом двадцяти днів з дня вручення копії рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо копія рішення не буде вручена позивачу у день його складення, він має право на поновлення строку подання скарги, якщо апеляційна скарга буде ним подана протягом 30 днів з дня вручення копії рішення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 09.02.2021р.

Суддя: О.П.Гончарук