Рішення

від 27.01.2021 по справі 910/8570/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2021Справа № 910/8570/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/8570/20

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (Україна, 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" (Україна, 03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 37; ідентифікаційний код: 33833708)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача : Акціонерне товариство "К.Енерго"

про стягнення 255 851,04 грн

Представники учасників справи :

від позивача: Прокопчук А.Л., довіреність № 28/10-20-23 від 28.10.2020;

від відповідача: Науменко С.В., довіреність від 04.01.2021;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" (далі - відповідач) про стягнення 255 851,04 грн, з яких 232 081,09 грн заборгованості, 14 499,42 грн інфляційних втрат та 9 270,53 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань перед ПАТ "Київенерго" за Договором № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 05.06.2013, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 232 081,09 грн, право вимоги на стягнення якої з відповідача позивач набув на підставі укладеного з ПАТ "Київенерго" Договору № 601-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11.10.2018. Крім основної заборгованості позивач також просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали, але не менше, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

01.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8570/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

17.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи №910/8570/20 з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 було задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 02.09.2020.

23.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, зазначає, що ПАТ "Київенерго" не мало права передавати третім особам свої права за Договором № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 05.06.2013 без згоди відповідача. За твердженнями відповідача, у Додатку № 1 до Договору №601-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11.10.2018 відсутній реквізит договору, за яким відступлено право вимоги, а саме його дата, що, на думку відповідача, унеможливлює встановлення (у відповідача наявні сумніви) обставин щодо відступлення права вимоги позивачу. За доводами відповідача, позивачу відступлено право вимоги до відповідача в розмірі 232 081,09 грн, втім позивачем заявлено вимоги до відповідача про стягнення 255 851,04 грн, тобто позивач набув право вимоги до відповідача з дисконтом у сумі 23 769,95 грн, відтак вказаний договір відступлення за своєю правовою природою є договором факторингу, на укладення якого позивач повинен мати відповідну ліцензію. Відповідач також вказує на те, що ні ПАТ "Київенерго", як первісний кредитор, ні позивач, як новий кредитор, не повідомляли відповідача про укладення Договору № 601-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11.10.2018 та оскільки вимогу про сплату боргу було направлено позивачем у березні 2020 року, відповідно до приписів статті 613 Цивільного кодексу України, має місце прострочення кредитора, отже вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з 01.11.2018 по 01.03.2020 є безпідставними. Крім того, як зазначає відповідач, позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували обсяг спожитої теплової енергії за період з 01.10.2016 по 30.06.2017. Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності та розглядати позовні вимоги в межах строку позовної давності, з урахуванням наведених відповідачем обґрунтувань щодо безпідставності заявлених позовних вимог.

26.08.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що в Додатку № 1 до Договору № 601-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11.10.2018 міститься достатньо інформації для ідентифікації боржника, відтак доводи відповідача є безпідставними, іншого договору з таким же номером між ПАТ "Київенерго" та відповідачем укладено не було, що не заперечується відповідачем. Позивач вказує також на те, що заперечуючи наявність заборгованості відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання належним чином зобов`язань за укладеним з ПАТ "Київенерго" Договором № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 05.06.2013. Щодо заперечень відповідача стосовно ненадання позивачем первинних документів на підтвердження обсягу спожитої теплової енергії позивач вказує на те, що ПАТ "Київенерго" передало позивачу програмний комплекс (бази даних ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал"), до якого надавачем послуг вносились відомості про обсяг спожитих відповідачем послуг та їх вартість, обсяги споживання теплової енергії, зазначені в Довідці про нарахування за теплову енергію та в облікових картках відповідають обсягам, що зазначені у відомостях обліку споживання теплової енергії, наданих відповідачем до ПАТ "Київенерго", відповідачем не було виконано свій обов`язок щодо отримання, підписання та повернення щомісяця одного примірника первинних документів ПАТ "Київенерго", крім того відповідачем було здійснено часткові оплати вартості спожитої ним теплової енергії протягом спірного періоду. Позивач заперечує проти викладеної у відзиві заяви відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, оскільки відповідачем протягом спірного періоду було здійснено оплати за отриману теплову енергію в розмірі, яка перевищувала обсяг споживання в періоді, в якому була здійснена відповідна оплата, з вказівкою у призначенні платежу: за попередній період, що, на думку позивача, свідчить про визнання відповідачем боргу, внаслідок чого перебіг позовної давності востаннє переривався 31.01.2018, відтак позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

02.09.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, за змістом якого відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, повторно зазначає, що Договір № 601-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11.10.2018 не містить дати укладення договору між відповідачем та ПАТ "Київенерго", що унеможливлює ідентифікувати такий договір, відповідач повторно наголошує на тому, що ПАТ "Київенерго" не мало права порушувати умови укладеного з відповідачем договору та передавати право вимоги за ним іншим особам, позивачем не надано первинних документів на підтвердження обсягу спожитої відповідачем теплової енергії, а також звертає увагу суду на пропуск позивачем строку позовної давності.

У судове засідання 02.09.2020 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 02.09.2020 судом було постановлено ухвалу про розгляд справи №910/8570/20 за правилами загального позовного провадження, залучено Акціонерне товариство "К.Енерго" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та призначено підготовче засідання на 07.10.2020.

07.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 07.10.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 07.10.2020 судом було оголошено перерву до 04.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/8570/20 призначено на 04.11.2020.

03.11.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (для огляду), а саме первинних бухгалтерських документів на підтвердження обставин наявності у відповідача боргу в сумі 82 851,23 грн, станом на 01.10.2016, та застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

У підготовче засідання 04.11.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 04.11.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 09.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/8570/20 призначено на 09.12.2020.

У підготовче засідання 09.12.2020 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 представником відповідача було надано усні пояснення щодо заявленого ним клопотання про витребування доказів, а саме у вказаному клопотанні відповідач просить суд витребувати у позивача оригінали документів, доданих до позовної заяви, а не додаткові докази в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

У поданому до суду клопотанні відповідачем не зазначено, що надані позивачем докази викликають сумнів з приводу їх достовірності або є підробленими.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 судом було повідомлено присутнім представникам сторін, що у суду відсутні сумніви в добросовісному здійсненні позивачем своїх процесуальних прав, а також що у суду не виникло будь-яких сумнівів щодо достовірності наданих позивачем доказів, які будуть досліджені на стадії розгляду справи по суті.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.01.2021.

У судове засідання 27.01.2021 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 27.01.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

05.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство "К.Енерго" (далі - третя особа, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" (далі - відповідач, споживач) було укладено Договір № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з п. 2.1 Договору при виконанні його умов, а також вирішенні усіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Правилами користування тепловою енергією (далі - Правила), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

За умовами підп. 2.2.2 пункту 2.2 Договору постачальник зобов`язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності зі споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання - протягом року, згідно з заявленим споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у Додатку 1.

У Додатках № 4, № 6 до Договору сторони погодили постачання третьою особою теплової енергії відповідачу за адресою: вул. Крамського, 9 в м. Києві.

У підп. 2.3.5 пункту 2.3 Договору споживач зобов`язався забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію, а також своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарям, та обов`язок прийняття усіх заходів (в тому числі примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 10 Додатку № 2 до Договору передбачено, що споживач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, та до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2014. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією зі сторін про його припинення (пункти 4.1, 4.3 Договору).

Припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати вартості спожитої теплової енергії (п. 4.10 Договору).

За твердженнями позивача, третьою особою належним чином виконано взяті на себе зобов`язання та було поставлено відповідачу теплову енергію у гарячій воді за Договором, про що свідчать наявні в матеріалах справи корінці нарядів на включення та відключення опалення та гарячого водопостачання, відомості обліку споживання теплової енергії, облікові картки фактичного споживання теплової енергії з жовтня 2016 року по червень 2017 року, складені на підставі наданих відповідачем відомостей лічильників теплової енергії, проте відповідач взяті на себе зобов`язання щодо проведення своєчасних розрахунків за спожиту теплову енергію належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, розмір якої станом на жовтень 2018 року становить 232 081,09 грн.

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - новий кредитор, позивач) було укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір цесії), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі по тексту - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн, станом на 01.08.2018, з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Пунктом 1.2 Договору цесії визначено, що перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 до цього договору.

За умовами п. 1.3 Договору цесії з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 до цього договору.

Згідно з наявним у матеріалах справи витягом з Додатку № 1 до Договору цесії позивач набув право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 232 081,09 грн.

Як зазначає позивач, ним було надіслано відповідачу вимогу № 30/вих-НОМЕР_1 від 02.03.2020 щодо сплати заборгованості в розмірі 232 081,09 грн, в якій повідомив відповідача про те, що позивач набув право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 232 081,09 грн, просив відповідача вжити заходів щодо сплати вказаної заборгованості, а в разі несплати заборгованості в розмірі 232 081,09 грн до 20.03.2020 позивач буде змушений звернутись до суду з вимогами, з урахуванням сплати штрафних санкцій та судових витрат. Вказана вимога була отримана відповідачем 05.03.2020, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103271104018, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Спір у цій справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань, внаслідок чого за спожиту теплову енергію у гарячій воді за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року у відповідача утворилась заборгованість за Договором в розмірі 232 081,09 грн, право вимоги на стягнення якої позивач набув на підставі Договору цесії. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 499,42 грн інфляційних втрат та 9 270,53 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між третьою особою та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

У відповідності до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

За приписами частин 1, 4 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

На позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме щодо поставки відповідачу теплової енергії у гарячій воді на виконання умов Договору.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

За змістом статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У той же час, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вказаною нормою покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

На підтвердження виконання третьою особою взятих на себе зобов`язань з поставки відповідачу теплової енергії у гарячій воді за Договором позивачем надано облікові картки за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року (обліковий запис № НОМЕР_1), корінці нарядів на включення та відключення опалення та гарячого водопостачання за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року (особовий рахунок абонента № НОМЕР_1 ).

Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15 та від 03.09.2020 у справі №910/17662/19.

Згідно з п. 9 Додатку № 2 до Договору "Тарифи та порядок розрахунків" споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в РТМ "Нивки" за адресою: вул. Бакинська, 2а, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем пункту 9 Додатку № 2 до Договору щодо отримання у третьої особи вказаних вище документів, зокрема, облікових карток фактичного споживання теплової енергії, актів виконаних робіт за спірний період, як і доказів на спростування факту та/або обсягів постачання третьою особою теплової енергії відповідачу.

Суд не приймає до уваги усні пояснення представника відповідача стосовно того, що приміщення, де знаходились документи, які могли підтвердити обсяги споживання теплової енергії, було затоплено, а тому такі документи не збереглися, з огляду на ненадання відповідачем доказів на підтвердження вказаних обставин.

Судом враховано, що облікові картки з боку відповідача не підписані, однак з огляду на положення п. 9 Додатку № 2 до Договору, згідно з яким обов`язок отримати платіжну вимогу-доручення, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звіряння покладений на відповідача (споживача), суд дійшов висновку про те, що факт споживання відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії загальною вартістю 1 379 658,65 грн є не спростованим відповідачем належними та допустимими доказами.

З тих же підстав суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів на підтвердження обсягу спожитої теплової енергії за період з 01.10.2016 по 30.06.2017, оскільки відсутність підписаних обома сторонами табуляграм фактичного споживання та актів звіряння є наслідком неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором.

Доводи відповідача щодо невірного зазначення в облікових картках адреси будинку, до якого третьою особою здійснювалось постачання теплової енергії за спірний період, суд також вважає безпідставними, з огляду на невиконання відповідачем свого обов`язку, визначеного п. 9 Додатку № 2 до Договору, щодо отримання первинних документів за Договором у третьої особи.

Згідно з наданою позивачем Довідкою про стан розрахунків за спожиту від третьої особи теплоенергію за період з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року загальний розмір здійснених відповідачем оплат становить 1 147 577,56 грн. Доказів оплати відповідачем спожитої ним теплової енергії за період з 01.10.2016 по 30.06.2017 в іншому розмірі матеріали справи не містять.

Отже, документально обґрунтованою є заборгованість відповідача за Договором у розмірі 232 081,09 грн (1 379 658,65 грн (вартість поставленої третьою особою теплової енергії) - 1 147 577,56 грн (часткова оплата вартості теплової енергії відповідачем).

Згідно з частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 10 Додатку № 2 до Договору, зобов`язання відповідача з оплати вартості спожитої теплової енергії мало бути виконане не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Приймаючи до уваги умови Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за спожиту протягом жовтня 2016 року - червня 2017 року теплову енергію у гарячій воді в розмірі 232 081,09 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Як встановлено судом, у зв`язку з укладенням між позивачем та ПАТ "Київенерго" Договору цесії, позивач набув право вимоги на стягнення заборгованості з відповідача за Договором в розмірі 232 081,09 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Додатку № 1 до Договору цесії.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зважаючи на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, Договір цесії, у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України, є належною підставою для виникнення та існування обумовлених цим договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 518 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Суд встановив, що у вимозі № 30/вих-НОМЕР_1 від 02.03.2020 щодо сплати заборгованості в розмірі 232 081,09 грн позивач повідомив відповідача про те, що позивач набув право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 232 081,09 грн, просив відповідача її сплатити. Вказана вимога була отримана відповідачем 05.03.2020, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103271104018, проте залишена ним без відповіді та задоволення.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження виконання обов`язку з оплати вартості спожитої ним теплової енергії за Договором третій особі, як первісному кредитору, що б в силу частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України вважалося б належним виконанням, відтак посилання відповідача на прострочення кредитора, відповідно до статті 613 Цивільного кодексу України, відхиляються судом як необґрунтовані.

Щодо тверджень відповідача про те, що укладений між третьою особою та позивачем Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 за своєю правовою природою є договором факторингу, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з ч. 1 ст. 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Розмежування вказаних вище видів договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Враховуючи наведене та зважаючи на умови укладеного між третьою особою та позивачем Договору цесії, суд дійшов висновку про те, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, в розумінні статей 512 - 514 Цивільного кодексу України, а не договором факторингу, як помилково вважає відповідач, а тому заперечення відповідача щодо набуття позивачем права вимоги до відповідача з дисконтом у сумі 23 769,95 грн, і тому Договір цесії за своєю правовою природою є договором факторингу, на укладення якого позивач повинен мати відповідну ліцензію, є безпідставними.

Як на окрему підставу для відмови в позові відповідач посилається на те, що за умовами Договору заміна сторони в зобов`язанні можлива лише за наявності письмової згоди іншої сторони, проте відповідач не надавав третій особі згоду на заміну кредитора в зобов`язанні, а тому третя особа не мала права відступати свої права за вказаним договором на користь позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 4.6 Договору жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки за даним договором іншій стороні без письмової згоди іншої сторони.

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Отже, згідно з приписами чинного процесуального закону суд позбавлений права з власної ініціативи визнавати недійсним правочин, пов`язаний з предметом спору.

Водночас статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі № 203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12 та від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження визнання недійсним Договору цесії в частині передачі права вимоги за Договором, укладеним між третьою особою та відповідачем, з підстав його невідповідності вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що невідповідність положень Договору вимогам законодавства є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, однак не свідчить про його нікчемність.

Умова договору, якою передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором іншій особі без письмової згоди іншої сторони, презумпції правомірності договору не спростовує, відтак посилання відповідача на те, що Договір цесії суперечить приписам статей 512, 516 Цивільного кодексу України, оскільки його було укладено без письмової згоди відповідача не спростовує обставин переходу до позивача права вимоги до відповідача за Договором в розмірі 232 081,09 грн.

Враховуючи встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується наявність у відповідача заборгованості за Договором в розмірі 232 081,09 грн.

Суд, з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України, вважає доведеною позивачем обставину набуття ним права вимоги до відповідача за Договором № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 05.06.2013, на підставі укладеного позивачем з третьою особою Договору цесії.

З цих же підстав, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо неможливості ідентифікувати у Додатку № 1 до Договору цесії договір, за яким було відступлено право вимоги позивачу, оскільки відповідачем не надано доказів укладення між відповідачем та третьою особою іншого договору з таким же номером.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 232 081,09 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 499,42 грн інфляційних втрат та 9 270,53 грн 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, натомість розрахований позивачем розмір 3% річних є завищеним, відтак суд здійснив власний розрахунок 3 % річних та встановив, що обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 9 267,40 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При розгляді цієї справи суд встановив, що відповідачем було неналежним чином виконано взяті на себе зобов`язання за Договором, право вимоги на стягнення заборгованості за яким набуто позивачем на підставі Договору цесії.

У поданій до суду позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 232 081,09 грн, яка виникла за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року.

Згідно відмітки відділу діловодства Господарського суду міста Києва позивач звернувся до суду з цим позовом 17.06.2020.

За приписами статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника кредитору, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Довідки про стан розрахунків за спожиту теплову енергію (відомості щодо обсягів оплат за якою відповідачем не заперечувались) як протягом спірного періоду, так і після квітня 2017 року відповідачем здійснювались оплати спожитої теплової енергії за Договором, які зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості за спірний період, зокрема останній раз відповідачем була здійснена оплата 31.01.2018. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Судом враховано, що предметом спору в цій справі є періодичні платежі, проте відповідачем обставин внесення у вказаний вище період оплат (із вказівкою на призначення платежу) суду не доведено, а отже, у суду відсутні підстави вважати необґрунтованими здійснення позивачем зарахування часткової оплати за місяць споживання, в який остання вчинена, та формування загальної суми боргу наростаючим підсумком.

Вказані обставини свідчать про перевивання строку позовної давності, а останньою датою такого переривання є 31.01.2018, тобто, виходячи з приписів статті 264 Цивільного кодексу України, з вказаної дати перебіг строку позовної давності розпочався заново.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 232 081,09 грн заборгованості, 14 499,42 грн інфляційних втрат та 9 267,40 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 3 837,72 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" (Україна, 03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 37; ідентифікаційний код: 33833708) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (Україна, 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) 232 081 (двісті тридцять дві тисячі вісімдесят одну) грн 09 коп. заборгованості, 14 499 (чотирнадцять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 42 коп. інфляційних втрат, 9 267 (дев`ять тисяч двісті шістдесят сім) грн 40 коп. 3 % річних та 3 837 (три тисячі вісімсот тридцять сім) грн 72 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 0,05 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.02.2021

Суддя О.В. Нечай