Рішення

від 16.12.2020 по справі 910/4132/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2020Справа № 910/4132/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК" вул. Сім`ї Кульженків, 14-Б, м. Київ , 04074

до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" вул.Алматинська,37, м. Київ, 02092

про стягнення 10 473 482,72 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про стягнення заборгованості в сумі 10 473 482,72 грн., а саме 9 449 728,72 грн. основного боргу, 908 450,64 грн. пені, 94 626,00 грн. процентів річних та 20 677,88 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як покупцем зобов`язань за укладеними між сторонами Договорами поставки № 19/08-1 від 19.08.2019 року та № 13 від 25.09.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого за договорами товару, в зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Одночасно з позовною заявою позивачем до Господарського суду міста Києва подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просить суд задовольнити останню та накласти арешт на грошові кошти Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", які знаходяться на банківських рахунках останнього, в межах суми основної заборгованості в розмірі 9 449 728,72 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4132/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.04.2020 року.

Судове засідання, призначене на 29.04.2020 року не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, та змінами внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" щодо введення адаптивного карантину, зокрема, враховуючи постанову КМУ від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, в тому числі, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 року підготовче засідання призначено на 29.07.2020 року.

В судовому засіданні 29.07.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 9104132/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 09.09.2020 року.

У судовому засіданні 09.09.2020 року протокольно оголошено перерву на 01.10.2020 року.

В судовому засіданні 01.10.2020 року судом протокольно оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті на стадії судових дебатів на 15.10.2020 року

Проте судове засідання, призначене на 15.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 року судове засідання призначено на 16.12.2020 року.

У підготовче засідання 29.07.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 29.07.2020 року від відповідача 28.04.2020 року надійшов відзив на позовну заяву № 1734 від 17.04.2020 року разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідачем підтверджено факт укладення між сторонами спірних Договорів поставки № 19/08-1 від 19.08.2019 року та № 13 від 25.09.2019 року, та зазначено про незгоду відповідача з наданим позивачем розрахунком пені та втрат від інфляції, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 46821,40 грн. та в частині стягнення втрат від інфляції на суму 20661,19 грн., надаючи при цьому відповідний розрахунок пені та інфляційних нарахувань. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 29.07.2020 року від відповідача надійшли додаткові пояснення б/н б/д до відзиву на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в яких відповідач зазначає про ненастання строку оплати поставленого товару за спірними договорами та передчасність звернення позивача до суду з даним позовом, з огляду на визначений сторонами строк оплати не раніше дня реєстрації постачальником оформленої належним чином податкової накладної, та, відповідно, відсутність правових підстав як для стягнення з відповідача основного боргу, так і нарахування та стягнення штрафних санкцій. Окрім цього відповідач наголошує на недотриманні позивачем вимог п.п.2.1, 2.2 договорів щодо надання гарантії та засвідчення якості товару, що поставляється, належними документами та відсутність у відповідача обов`язку з оплати товару, який не відповідає умовам договорів. Подані пояснення долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання з розгляду справи по суті 09.09.2020 року з`явивлись уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 09.09.2020 року від позивача 07.09.2020 року через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач зазначає про реєстрацію податкових накладних щодо кожної поставки у встановлені строки та порядку, а також відсутність жодних претензій з боку відповідача щодо відсутності реєстрації та/або неправильності реєстрації податкових накладних та відсутність претензій під час прийняття товару щодо якості останнього або надання відповідних підтверджувальних документів. Пояснення разом з доданими до них копіями податкових накладних та доказами їх реєстрації в ЄРПН, а також доказами надсилання копій пояснень та додатків до них на адресу відповідача судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 01.10.2020 року від відповідача 30.09.2020 року надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки між сторонами вирішується питання щодо укладення мирової угоди. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

В судове засідання 01.10.2020 року з розгляду справи по суті з`явився представник позивача, представник відповідача - не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 01.10.2020 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про оголошення перерви в судовому засіданні б/н від 09.09.2020 року.

В судовому засіданні 01.10.2020 року судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з підстав відсутності доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин.

Від позивача через канцелярію суду 12.10.2020 року надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач, зокрема, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідача суму заборгованості за договорами в розмірі 10 473 482,72 грн., а також судові витрати. Пояснення разом з доданими до них документами судом долучені до матеріалів справи.

Від відповідача через канцелярію суду 10.12.2020 року надійшли:

- клопотання б/н б/д про закриття провадження у справі, в якому відповідач повідомляє про сплату після відкриття провадження у справі основного боргу за договорами поставки в сумі 9 449 728,72 грн., на підтвердження чого надано копії відповідних платіжних доручень, та просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 9 449 728,72 грн.;

- клопотання б/н б/д про поновлення судового розгляду, в якому відповідач наголошує на відсутності предмета спору по справі № 910/4132/20 у зв`язку зі сплатою заборгованості відповідачем та просить суд постановити ухвалу про повернення до судового розгляду із застосуванням аналогії права, а саме ст. 243 ЦПК України та ст. 226, 227 КАСУ України.

Клопотання судом долучені до матеріалів справи.

В судове засідання з розгляду справи по суті 16.12.2020 року представники позивача та відповідача не з`явились.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про дату, час і місце розгляду справи позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105476296044, № 0105476296052 відповідно.

Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача в судове засідання 16.12.2020 року суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 16.12.2020 року суду не надано.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судових засіданняхз розгляду справи по суті до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки ТОВ ВБК та ПАТ Київ-Дніпровське МППЗТ не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники сторін не прибули в судове засідання з розгляду срави по суті, суд здійснював розгляд справи 16.12.2020 року виключно за наявними матеріалами за відсутності зазначених учасників справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким звершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 19 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВБК (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 19/08-1 (далі - Договір 1), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю (передати у власність покупця) рейку типу Р50 (далі - Товар), а покупець зобов`язується на умовах та порядку, визначеним цим Договором, прийняти товар та оплатити його.

Розділами 2 - 12 Договору 1 сторони узгодили якість товарів, ціну договору та порядок розрахунків, поставку товарів, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, обставини непереборної сили, вирішення споруів, строк дії договору та інші умови тощо.

Пунктом 11.1 Договору 1 передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов`язань сторонами.

Окрім цього 25 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВБК (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 13 (далі - Договір 2), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю (передати у власність покупця) перевід стрілочний типу Р-65 марки 1/9 лівий на залізобетонні бруси, старопридатний (далі - Товар), а покупець зобов`язується на умовах та порядку, визначеним цим Договором, прийняти товар та оплатити його.

Загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, що поставляється за цим Договором, вказано у Специфікації до Договору (Додаток 1), яка є невід 'ємною частиною Договору (п. 1.2. Договору 2) .

Розділами 2 - 12 Договору 2сторони узгодили якість товарів, ціну договору та порядок розрахунків, поставку товарів, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, обставини непереборної сили, вирішення споруів, строк дії договору та інші умови тощо.

Пунктом 11.1 Договору 2 передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов`язань сторонами.

ВказаніДоговори 1 та 2 підписані представниками покупця та постачальника та засвідчені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки, які регулюються нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, з елементами договору надання послуг, який регулюється норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає,що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, що поставляється за цим Договором, вказано у Специфікації до Договору (Додаток 1), яка є невід 'ємною частиною Договору (п. 1.2. Договорів 1 та 2) .

Як встановлено судом за матеріалами справи, між сторонами було погоджено та підписано Специфікацію (Додаток № 1 до Договору 1 від 19.08.2019 року), згідно умов якої предметом поставки є Рейка типу Р50(ГОСТ Р 51685-2000) старопридатна зі зносом до 3 мм, довжиною 12,5м кількістю 570,0 т загальною вартістю 16 621 200,00 грн. з ПДВ, а також Специфікацію (Додаток № 1 до Договору 2 від 25.09.2019 року), згідно умов якої предметом поставки є Перевід стрілочний типу Р-65 марки 1/9 лівий на залізобетонні бруси, старопридатний кількістю 1 штука загальною вартістю 630 000,00 грн. з ПДВ. Копії вказаних Специфікацій наявні в матеріалах справи.

Згідно п. 4.1 Договорів 1 та 2 поставка товару здійснюється силами постачальника або покупця, за рахунок покупця, відповідно до домовленостей між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до п. 4.5 Договорів 1 та 2 приймання товару здійснюється на території постачальника за кількістю та якістю, а саме:

- за кількістю - на підставі Актів приймання-передачі товару та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затв., постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6);

- за якістю - на підставі візуального огляду та відповідності встановленим стандартам кожної одиниці партії Товару, а також сертифікату (паспорту) якості виробника, та/або сертифікату відповідності, та/або технічним паспортом, та/або декларацією про відповідність. Вказані документи постачальник повинен надати представнику покупця на кожну партію Товару. Якість товару повинна відповідати вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затв, постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7), діючих державних стандартів, умовам цього Договору.

Поставка Товару здійснюється на структурні підрозділи покупця, які вказані у Додатку №3. Приймання товару (в тому числі підписання відповідних Актів приймання-передачі товару, видаткових накладних, тощо) від імені покупця здійснюється уповноваженими представниками покупця (п. 4.5 Договорів 1, 2).

Згідно Додатку № 2 до Договорів 1, 2 товар приймається уповноваженими представниками покупця відповідно до направлених заздалегідь покупцем постачальнику заявок шляхом підписання Актів приймання - передачі товару та видаткових накладних та завірення їх печатками (посталаьника і покупця відповідно).

Згідно п. 4.8. Договорів 1, 2 право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент передачі товару покупцю та оформлення Акту приймання-передачі товару та відповідної видаткової накладної.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, щовстановлені договором.

У випадку доставки товару за рахунок та силами постачальника, покупець компенсує постачальнику понесені витрати на поставку товару на відокремлені структурні підрозділи (філії) покупця протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня отримання покупцем належним чином оформленого рахунку, товарно - транспортної накладної та документів, що підтверджують витрати постачальника на доставку товару (п. 4.2 Договорів 1, 2).

Як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору 1 за період з серпень - листопад 2019 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар та транспортних послуг на загальну суму 15 579 242,08 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних видаткових накладних, актів здачі прийняття - робіт (надання послуг) про надання транспортних послуг та актів приймання - передачі товару, а також на виконання умов Договору 2 поставлено товару на суму 630 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000369 від 03.10.2019 року та актом приймання - передачі товару від 03.10.2019 року, всього на суму 16 209 242,08 грн.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін, підписами на видаткових накладних представників постачальника та покупця.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо фактів поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБК" умов Договорів 1, 2 в частині поставки з боку відповідача відсутні.

В свою чергу факт прийняття відповідачем транспортних послуг з доставки товару згідно наданих позивачем актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) підтверджується підписом представника відповідачаПриватного акціонерного товариства Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту , засвідченими відтиском печатки товариства.

Зі змісту наданих позивачем актів вбачається, що будь-які заперечення щодо повного та належного надання транспортних послуг з боку замовника (покупця) відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих транспортних послуг або відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг), а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договорів 1, 2 в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладених між сторонами Договорів 1, 2 позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Приватному акціонерному товариству Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту , а також з надання транспортних послуг з перевезення товару у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах здачі - прийтяття робіт (надання послуг), а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар та надані транспортні послуги без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару та прийняття послуг належним чином підтверджено матеріалами справи.

Окрім цього позивачем згідно Договорів 1, 2 були виставлені відповідачу ПАТ Київ-Дніпровське МППЗТ рахунки - фактури на оплату поставленого за Договорами 1, 2 товару та наданих транспортних послуг, копії яких надані позивачем.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладених між сторонами Договорів, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві та надання транспортних послуг, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, засвідчена печатками обох сторін, або засвідчена шляхом накладення електронного цифрового підпису.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як встановлено п. 3.1 Договору 1 ціна Договору становить 16 621 200,00 грн., в тому числі ПДВ 2 770 200,00 грн. та відповідає вартості товару, яка зазначена у Специфікації до Договору (Додаток 1).

Згідно п.3.1 Договору 2 ціна Договору становить 630 000,00 грн., в тому числі ПДВ 105 000,00 грн. та відповідає вартості товару, яка зазначена у Специфікації до Договору (Додаток 1).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.2. Договорів 1, 2 передбачено, що розрахунки договорам здійснюються в національній валюті - гривні, в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Датою проведення розрахунку за Договором є дата списання коштів з рахунку покупця.

Покупець оплачує постачальнику товар по факту поставки протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі товару та видаткової накладної щодо кожної відповідної партії товару, на підставі виставленого постачальником рахунку, але не раніше дня реєстрації постачальником оформленої належним чином податкової накладної (п. 3.3 Договорів 1, 2).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось судом вище, за умовами п. 4.2 Договору 1 покупець компенсує постачальнику понесені витрати на поставку товару на відокремлені структурні підрозділи (філії) покупця протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня отримання покупцем належним чином оформленого рахунку, товарно - транспортної накладної та документів, що підтверджують витрати постачальника на доставку товару.

Доказів узгодження сторонами інших строків оплати робіт та транспортних послуг за Договорами 1 та 2 матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних та актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар та надані транспортні послуги.

Наразі, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем згідно умов Договору 1 здійснювались часткова оплата за поставлений товар та транспортні послуги на загальну суму 6 759 513,36 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідні виписки банку за період 30.08.2019 року - 13.11.2019 року, внаслідок чого залишок вартості неоплаченого товару та послуг на дату звернення позивача до суду становив 9 449 728,72 грн.

Заперечень щодо розміру та порядку зарахування здійснених оплат від відповідача до суду не надходило.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю ВБК грошових коштів в сумі 9 449 728,72 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договорів 1 та 2 відповідач не виконав, в результаті чого у Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договорів поставки № 19/08-1 від 19.08.2019 року та № 13 від 25.09.2019 року та/або окремих їх положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірнихДоговорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено та підтверджено сторонами, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 31.03.2020 року було здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів в загальній сумі 9 449 728,72 грн. з посиланням в призначенні платежу на спірні Договори, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.

Заперечень щодо розміру оплат, здійснених після відкриття провадження у справі, а також порядку їх зарахування від сторін до суду не надходило.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжними дорученнями було сплачено на рахунок позивача 9 449 728,72 грн., отже борг за поставлений товар та трансортні послуги у вказаній сумі, заборгованість з оплати яких, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після відкриття провадження у справі № 910/4132/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 9 449 728,72 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 9 449 728,72 грн. основного боргу за Договорами 1 та 2 підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.1. Договорів 1, 2 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

У разі несвоєчасної оплати за товар, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов 'язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше суми заборгованості (п. 6.3. Договору 1, 2).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару та наданих транспортних послуг у строк, визначений умовами Договорів 1, 2, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 18.09.2019 року по 12.03.2020 року та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 6.3 Договорів пеню в сумі 908 450,64 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 94626,00 грн. процентів річних та 20677,88 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач не погоджується з розрахунком позивача в частині пені та втрат від інфляції, надавши власний розрахунок, згідно якого розмір пені має бути зменшено на 46821,40 грн. та втрати від інфляції на 20661,19 грн., і відповідно, відмовлено в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Також суд зазначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення процентів річних, інфляційних нарахувань та пені. Таким чином, при розрахунку розміру пені, інфляційних та процентів річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов`язання при здійсненні розрахунку розміру пені, 3% річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов`язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов`язання.

Натомість як встановлено судом, позивачем частково здійснювались нарахування пені та процентів річних починаючи з граничної дати виконання зобов`язань, без врахування вищенаведених приписів статей 254, 255 Цивільного кодексу України, а також дні фактичного погашення заборгованості включені позивачем в період прострочення та нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції.

Окремо суд звертає увагу, що в розрахунок втрат від інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Проте, згідно змісту наведеного в позовній заяві розрахунку судом встановлено, що позивачем зазначені нарахування, які становили від`ємне значення, до розрахунку не включені та позначені як 0,00 нарахувань.

Також при здійсненні перевірки правильності нарахування заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції судом не приймається до уваги оплата в сумі 640 470,24 грн., яка, як зазначено позивачем в розрахунку позовних вимог, здійснена відповідачем 29.11.2019 року в погашення заборгованості в сумі 640 470,24 грн. згідно рахунку - фактури № СФ-0000366 від 04.09.2019 року, та відповідні нарахування, оскільки в матеріалах справи відсутні та позивачем на вимогу суду не надані належні та допустимі докази такої оплати, зокрема, виписка банку або платіжне доручення.

При цьому враховуючи приписи ч. 1 ст. 75 ГПК України судом врахований факт визнання позивачем та відповідачем обставин такої оплати (її суми та дати) під час визначення розміру основної заборгованості за Договорами 1 та 2.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 822713,44 грн. пені, 93006,70 грн. процентів річних та 1248,64 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 822713,44 грн. пені, 93006,70 грн. процентів річних та 1248,64 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, пунктом 2 частини 1 статті 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/4132/20 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК" до Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в частині стягнення основного боргу в сумі 9 449 728,72 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (вул.Алматинська,37, м. Київ, 02092, код ЄДРПОУ 04737111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК" (вул. Сім`ї Кульженків, 14-Б, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 40160905) 822713,44 грн. (вісімсот двадцять дві тисячі сімсот тринадцять грн. 44 коп.) пені, 93006,70 грн. (дев`яносто три тисячі шість грн. 70 коп.) процентів річних, 1248,64 грн. (одну тисячу двісті сорок вісім грн. 64 коп.) втрат від інфляції та 155 500,46 грн. (сто п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот грн. 46 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2021 року.

Суддя А.М. Селівон