Постанова

від 09.02.2021 по справі 640/11791/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11791/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Шурка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр до Державної податкової інспекції у Святошинської районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Нігяр звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинської районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр з податку на додану вартість за травень 2019 року, яке викладено у письмову повідомленні вих. №112494/10/26-15-57-05-11 від 12.06.2019;

- зобов`язати Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийняти звітну податкову декларацію вартість за травень 2019 року.

Позов обґрунтовано тим, що рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року, яке викладено у письмову повідомленні вих. №112494/10/26-15-57-05-11 від 12.06.2019 року з підстав анулювання реєстрації платника податку на додану вартість прийнято передчасно, оскільки таке рішення є предметом оскарження в судовому порядку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр з податку на додану вартість за травень 2019 року, яке викладено у письмову повідомленні вих. №112494/10/26-15-57-05-11 від 12.06.2019 року.

Визнано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2019 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю Нігяр , такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а саме 12 червня 2019 року.

В іншій частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки рішенням від 30 червня 2018 року №290 позивача було виключено з реєстру платників податків на додану вартість, відтак податкова декларація за травень 2019 року не відповідає сутності та складена з порушеням норм Податкового кодексу України.

Подане до суду апеляційної інстанції апелянтом клопотання про необхідність розгляду справи за участю представника відповідача колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи, що позивачем пред`явлено вимоги, які у відповідності до частини шостої статті 12 КАС України належать до справ незначної складності, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 дану справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

При цьому, слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеn v. Germany , заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal , заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

З урахуванням предмету спору та тієї обставини, що відповідно до вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України сторони не позбавлені права подати будь-які письмові пояснення та докази в підтвердження власної позиції, враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), з огляду на положення п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

При цьому, колегія суддів враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби № 296 від 28.03.2018 визначено, що Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України № 80 від 01.02.2019, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві є правонаступником усіх прав та обов`язків Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної податкової служби від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне замінити сторону - Державну податкову інспекцію у Святошинської районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю НІГЯР складено податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2019 року та направлено її засобами поштового зв`язку до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Однак, 12.06.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформовано повідомлення про відмову в прийнятті вказаної звітності вих. №112494/10/26-15-57-05-11.

Зазначене рішення обґрунтовано тим, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів звітна податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2019 року, вважається неподаною у зв`язку із порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: Зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, оскільки такий номер анульований у зв`язку з анулюванням реєстрації платника податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 30.03.2018 рік).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ, та оскільки рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржене ТОВ Нігяр у судовому порядку, відтак наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр з податку на додану вартість за травень 2019 року, яке викладено у письмову повідомленні вих. №112494/10/26-15-57-05-11 від 12.06.2019 року.

Як наслідок, слід вийти за межі позовних вимог та визнати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2019 року такою, що подана позивачем у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві 12.06.2019.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

У силу вимог 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Відповідно до положень п. 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Водночас, в силу приписів пунктів 48.4-48.7 статті 48 ПК України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.

Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником;

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Фізичною особою - платником податків або його представником; особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

Якщо податкова декларація подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків - фізична особа - таким платником податків.

Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Аналізуючи наведені положення колегія суддів приходить до висновку, що статтею 48 ПК України визначено обов`язкові реквізити, відсутність яких має своїм наслідком, що така звітність не вважається податковою декларацією, за винятком випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 ПК України.

Разом з цим, положеннями статті 49 ПК України врегульовано подання податкової декларації до контролюючих органів.

Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови (п. 49.11 ст. 49 ПК України).

Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ПК України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

При цьому, як встановлено п. 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.

Як свідчать матеріали справи, 12.06.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформовано повідомлення вих. №112494/10/26-15-57-05-11 про відмову в прийнятті звітності за травень 2019 року, оскільки позивачем зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, так як такий номер анульований у зв`язку з анулюванням реєстрації платника податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 30.03.2018 рік).

Відповідно до пункту 184.5 статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Згідно п. 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Пунктом 184.10 ст. 184 Податкового кодексу України, визначено, що про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Таким чином, платник податків, який є зареєстрованим платником податку на додану вартість, зобов`язаний подавати до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість у строки та в порядку визначеному Податковим кодексом України.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Враховуючи вищевикладене, на момент подання декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року, позивач був позбавлений індивідуального податкового номеру платника податку на додану вартість.

Таким чином, подана позивачем податкова декларація з ПДВ за травень 2019 року не відповідає вимогам п. 48.3 статті 48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.

Отже, враховуючи, що реєстрацію позивача платником ПДВ анульовано 30.03.2018 та інформація щодо відновлення реєстрації ТОВ Нігяр платником ПДВ відсутня, у позивача не виникло підстав для подання податкової декларації з ПДВ за травень 2019 року, а у контролюючого органу не виникло обов`язку щодо прийняття такої податкової звітності.

У той же час, колегія суддів враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міст Києві від 28 жовтня 2020 року у справі № 826/8948/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві №290 від 30.03.2018 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр .

Однак, станом на момент вирішення даної справи в суді апеляційної інстанції дане рішення не набрало законної сили.

Відповідно до п. 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1130 від 14.11.2014, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу може бути оскаржене в адміністративному порядку відповідно до вимог статті 56 Кодексу або до суду.

Підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копії судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.

Таким чином, позивач лише з дня набрання законної сили судовим рішенням в справі №826/8948/18, відновить реєстрацію платника ПДВ, та як, наслідок, має право подавати звітність з ПДВ, проте, на момент подання її за травень 2019 року до відповідача в останнього, не було підстав для її прийняття.

Відтак, анулювання реєстрації особи як платника податку унеможливлює прийняття поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року, тому у спірних правовідносинах податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у межах своєї компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі №810/3508/17, від 30 січня 2019 року у справі №826/3793/17, від 18 червня 2019 року у справі №810/1702/18.

При цьому, колегія суддів враховує, що лист від №112494/10/26-15-57-05-11 від 12.06.2019 за своїм змістом не є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим у відповідності до ст. 49 Податкового кодексу України, за результатом розгляду поданої ТОВ Нігяр податкової декларації, а носить інформативний характер та не є відмовою у прийнятті декларації, а тому, визнання його протиправним та скасування не зумовлює наслідків для платника податків та відновлення порушених прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Замінити відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Святошинської районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - скасувати.

Прийняти нову постанову. якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Нігяр до Державної податкової інспекції у Святошинської районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

О.І. Шурко