Рішення

від 09.02.2021 по справі 922/3896/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3896/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадук" про стягнення 33501,30 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадук" про стягнення збитків у розмірі 33501,30 грн. за зберігання майна.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику час на усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення даної ухвали суду.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 09.12.2020 року від заявника надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 5055, засобами електронного зв`язку).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 18.12.2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "адресат відсутній".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

Між ПАТ Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе (нове найменуванням ПАТ Харківський тракторний завод ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Віадук 12.06.2013 було укладено договір № 43/13/0085 (далі Договір), за умовами якого AT ХТЗ взяло на себе зобов`язання за замовленням ТОВ Віадук здійснити ремонт трактора.

Пунктами 1.З., 2.3. Договору було визначено, що AT ХТЗ розпочинає ремонт трактора після здійснення замовником оплати 50% від вартості робіт

На підставі проведеної первинної оцінки трактора було визначено орієнтовний обсяг робіт і сторонами було погоджено специфікацію №1 від 12.06.2013 на попередню вартість ремонтних робіт в розмірі 45000,00 грн. При цьому у специфікації було, зазначено, що кінцева вартість робіт буде визначена після закінчення ремонтних робіт.

Як вказує позивач, що АГ ХТЗ на виконання договору та досягнутих домовленостей щодо обсягу проведення ремонтних робіт пред`явило до сплати рахунок-фактуру № 900110 від 27.06.2013 на суму 45000,00 грн, строк сплати - 5 банківських днів.

Позивач стверджує, що замовник ремонтних робіт не пізніше 04.07.2013 мав сплатити 22500,00 грн. в якості передоплати. Проте ТОВ Віадук зобов`язання зі сплати не виконало, у зв`язку з чим за ініціативою AT ХТЗ Договір було розірвано на підставі п. 7.2., про що контрагента повідомлено листом № 60/279-Д від 17.09.2013р. (а.с. 17).

Після цього ТОВ Віадук направило лист № 31 від 30.09.2013, в якому просило не розривати договір, посилаючись на скрутне фінансове становище.

19.11.2019 р. ТОВ Віадук направило на адресу АТ ХТЗ лист, в якому, серед іншого, просило повернути майно.

В свою чергу позивач зазначає, що багаторічне перебування трактора на території заводу без належного здійснення оплати за договором на ремонт, подальше розірвання такого договору та відсутність наміру забрати майно його власником - зумовило виникнення між AT ХТЗ та ТОВ Віадук правовідносин, пов`язаних зі зберіганням майна.

Через це після розірвання договору на ремонт трактора AT ХТЗ підготувало проект договору відповідального зберігання від 02.10.2013 та акт приймання-передачі із переліком майна, який запропонувало до підписання ТОВ Віадук . Проте Відповідач ухилився від підписання договору.

Про своє бажання повернути майно, ТОВ Віадук повідомило AT ХТЗ 19.11.2019р., направивши відповідний лист. У відповідь на цей лист AT ХТЗ повідомило ТОВ Віадук , що повернення майна можливе лише після оплати вартості за його зберігання (лист № 60/135-Д від 10.12.2019).

Враховуючи те, що відповідач відмовився від підписання договору на зберігання майна та оплати вартості його зберігання позивачем, останній звернувся до суду з позовом (справа № 922/320/20) з вимогою про визнання укладеним між Приватним акціонерним товариством "Харківський тракторний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віадук" договору зберігання в редакції, запропонованій позивачем.

В свою чергу рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову було відмовлено.

Приймаючи до уваги вищенаведене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення збитків за зберігання майна відповідача у розмірі 33501,30 грн.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Нормами ст. 16, 22 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України встановлено загальні засади відшкодування збитків, як одного із способів захисту цивільних прав і інтересів судом.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено загальні правила відшкодування збитків та передбачено, зокрема, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Водночас порядок і підстави відшкодування збитків у кожному конкретому випадку визначаються та доводяться відповідно до природи правовідносин, що склалися між сторонами: зобов`язальні правовідносини, що випливають з укладеного договору, чи правовідносини по відшкодуванню позадоговірної шкоди.

В даному випадку спірні відносини виникли з приводу невиконання відповідачем зобов`язання з відшкодування позивачу майнових збитків, у зв`язку зі зберіганням позивачем майна відповідача.

За змістом норм ст. 611, 623 Цивільного кодексу України встановлені договором або законом такі правові наслідки, як відшкодування збитків, настають за порушення зобов`язання і є мірами цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 Цивільного кодексу України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Системний аналіз норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регламентують умови та порядок відшкодування збитків за порушення зобов`язань, показує, що для застосування такої міри відповідальності необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та понесеними збитками, вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Матеріали справи не містять укладеного між сторонами договору зберігання майна.

В свою чергу, як на підставу зберігання майна відповідача, позивач вказує на те, що останній протягом тривалого часу зберігав у себе майно відповідача, а саме трактор, переданий на ремонт відповідачем на підставі договору № 43/13/0085, проте відповідач ухилявся від здійснення оплати за ремонт трактора, у зв`язку з чим позивачем було нараховано збитки у розмірі оренди виробничих приміщень на території ПрАТ "Харківський тракторний завод" на підставі довідки від 23.11.2020 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку, на підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків, позивачем було надано лише довідку № 85 від 23.11.2020 року щодо вартості оренди виробничих приміщень за 2013-2020 роки, яка підписана директором та головним бухгалтером ПрАТ "Харківський тракторний завод".

В той час, як позивачем не надано будь-якого обґрунтування, з чого виходив останній при визначенні вартості оренди приміщень, які зазначені у довідці.

Інших доказів на підтвердження понесених витрат за зберігання майна позивачем не надано.

Тобто в даному випадку позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, у зв`язку з чим позовні вимоги про відшкодування витрат за зберігання у розмірі 33501,30 грн. є недоведеними матеріалами справи та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст. ст. 16, 22, 610-611, 623 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, проспект Московський, 275, код ЄДРПОУ 05750295);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Віадук" (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 30, код ЄДРПОУ 14093146).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "09" лютого 2021 р.

Суддя Н.С. Добреля