Рішення

від 02.02.2021 по справі 757/48353/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48353/18-ц

Категорія 52

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі: Головуючий суддя Остапчук Т.В. секретар судового засідання Ажнова М.Ф. справа № 757/48353/18-ц учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ДП МВС України Розвиток , третя особа: ДП МВС України Інформ-Ресурси , в якому просив стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, яка складає 70 232,15 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 228 388,87 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., судові витрати та витрати на правову допомогу. Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що він у період з 01.09.2016 року по 16.10.2017 року перебував у трудових відносинах з ДП МВС України Розвиток та був звільнений у зв`язку з переведенням до Київської філії ДП МВС України Інформ-Ресурси на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України. На день звільнення заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати становила 70232,15 грн. У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивач на підставі ст. 117 КЗпП України просив стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, що складає 228 388,87 грн.. Оскільки в день звільнення остаточного розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП України проведено не було, заробітна плата не виплачена позивачу до теперішнього часу. Ухвалою суду від 08.02.2019 року прийнято вказано цивільну справу до свого провадження. Ухвалою суду від 15.09.2020 року задоволено клопотання представника позивача - ОСОБА_2 в порядку ст. 55 ЦПК України про заміну відповідача Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Розвиток на правонаступника - Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси . У судове засідання позивач та його представник не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, через канцелярію суду представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача. Відповідач ДП МВС України Інформ-Ресурси в судове засідання своїх представників не направили, причини неявки суду невідомі, відзив та інші заяви з процесуальних питань від відповідача до суду не надходили. Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце. Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили. Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав. При цьому, Позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з таких підстав. Судом встановлено, що у період з 01.09.2016 року по 16.10.2017 року перебував у трудових відносинах з ДП МВС України Розвиток та був звільнений у зв`язку з переведенням до Київської філії ДП МВС України Інформ-Ресурси на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України. На день звільнення позивачу була нарахована, проте не виплачена заробітна плата, що стало підставою для звернення до суду. Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ДП МВС України Розвиток припинено, про що від 04.08.2020 року було внесено відповідний запис за №10701120030008593 на підставі рішення щодо реорганізації. Так, відповідно до ЄДРПОУ правонаступником припиненого ДП МВС України Розвиток є ДП МВС України Інформ Ресурси (код ЄДРПОУ 32248749). Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до довідки відповідача ДП МВС України Розвиток від 10.07.2018 року вих. №54-18 станом на день звільнення у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по заробітній платі у розмірі 70232,15 грн.. На даний час вказана заборгованість позивачам не погашена та вказана обставина відповідачем не спростована. Тому, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 70232,15 грн. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц13. Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством (постанова судової плати у цивільних справах Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-2807цс16). Період не виплати належної заробітної плати з 17.10.2017 року по 11.09.2019 року. База розрахунку: 9389,00 грн. + 9389,00 грн. : 43 + 436,69 грн./день. Загальна сума днів прострочення виплати заробітної плати складає 523 робочих днів. Станом на день звернення до суду середній заробіток за весь час затримки складає: 523 робочих дні * середньоденна заробітна плата 436,69 грн. = 228 388, 87 грн.. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 дійшла правового висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку із статтями 1, 12 Закону України Про оплату праці зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційним Судом України роз`яснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Аналіз наведених норм та рішення Конституційного Суду України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Тому, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 228 388,87 грн.. Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то слід зазначити наступне. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, підлягають задоволенню частково, суд визначає залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних та фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача враховуючи характер і тривалість страждань , в узагальненому вигляді моральних страждань в розмірі 1000 грн.. Крім того, позивачем заявлені вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн. у зв`язку з розглядом справи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правничу допомогу. У ст. 141 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. За приписами статті 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрату часник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах . Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. За перевіркою матеріалів справи суд знаходить доведеними та документально підтвердженими витрати позивача на правову допомогу, оскільки стороною позивача було надано акт приймання - передачі послуг від 06.07.2020 року, в якому чітко вказано зміст наданих послуг, кількість годин та загальна сума витрат у розмірі 12000,00 грн. Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням вищевикладеного, заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково. У зв`язку із задоволенням позову відповідно до ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України Про судовий збір з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги немайнового характеру у розмірі 704,80 грн. та за вимоги майнового характеру 2283,89 грн.. Керуючись ст.22, 23, 1166, 1667 ЦК України, ст.ст.12,13,77,79, 81, 174, 178, 263,264,27,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 70 232,15 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 228 388,87 грн.. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси судовий збір на користь ОСОБА_1 за вимоги майнового характеру у розмірі 2283,89 грн. та за вимоги немайнового характеру у розмірі 704,80 грн., витрати на професійну правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.. В іншій частині відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 Відповідач: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ - Ресурси : 01103, м.Київ, проїзд Військовий, 8.

Суддя Остапчук Т.В.