Рішення

від 14.08.2020 по справі 160/887/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 року Справа № 160/887/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпробудпрогрес до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпробудпрогрес (далі - ТОВ Дніпробудпрогрес , позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлення-рішень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0024181411, №0024161411 від 16.08.2019 року, яким визначено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 241'511грн. 25коп. та зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 21'730грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач) (є правоступник Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) протиправно дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ АТЕРМ ЛТД за серпень 2016 року, ТОВ ФОНД ПРОЕКШЕН за жовтень 2016 року та ТОВ КВАРТ-БІЗНЕС-ПРОДУКТ за грудень 2016 року оскільки факт виконання договорів підтверджується договорами, рахунками, видатковими накладними, приймальними актами, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, довідками щодо розрахунку виконаних робіт, тощо.

Отже, прийнятим податковим повідомленням-рішенням протиправно визначено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 241'511грн. 25коп. та зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 21'730грн. Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком його неправомірність та є підставою для скасування.

Ухвалою суду від 18.06.2020р. справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

30.07.2020 року представником відповідача подано письмовий відзив на позов, за змістом якого у задоволенні позову просить відмовити повністю, посилаючись на те, що в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача встановлені взаємовідносини з ТОВ Артем ЛТД , ТОВ ФОНД ПРОЕКШЕН та ТОВ КВАРТ-БІЗНЕС-ПРОДУКТ . Однак аналізом податкової та фінансової звітності даних контрагентів встановлено безпідставне оформлення нереальної господарської операції, неправомірно складені первинні документи на підставі спірних господарських операцій. У зв`язку з чим первинні документи не можуть належним чином підтверджувати реальність взаємовідносин позивача з контрагентами. Відповідач вважає, що викладені висновки в акті перевірки від 24.06.2019 року №34911/04-36-14-11/33339700 відповідають вимогам чинного законодавства, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та такими, що прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Вивчивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення №3979 від 10.06.2019 та наказу №3409-п від 07.06.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області (є правоступник Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) згідно п.19-1.1 ст.19-1, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.п.78.1.4, п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Дніпробудпрогрес з питання дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ АТЕРМ ЛТД за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 року, ТОВ ФОНД ПРОЕКШЕН за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 року та ТОВ КВАРТ-БІЗНЕС-ПРОДУКТ за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 року.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області (є правоступник Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) складено акт від 24.06.2019 року №34911/04-36-14-11/33339700 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлені порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ТОВ Дніпробудпрогрес , що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 214'939грн. 00коп.

На підставі вказаного акта перевірки від 24.06.2019 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.08.2019 року №0024181411 та №0024161411, яким визначено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 241'511грн. 25коп. та зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 21'730грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомлення-рішеннями ТОВ Дніпробудпрогрес звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою з вимогою переглянути та скасувати їх.

За результатами розгляду скарги Державна фіскальна служба України рішенням від 22.11.2019 року №10501/6/99-00-08-05-03 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 16.08.2019 року №0024181411 та №0024161411, а скаргу - без задоволення.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 16.08.2019 року №0024181411 та №0024161411.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України.

Відповідно до ст.1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з положенням п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено: витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Позивач та його контрагенти на момент складання податкових накладних, зазначених в акті перевірки, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі по тексту - Наказ №88).

Відповідно до п.1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з п.2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Із змісту статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні також вбачається, що первинні документи обов`язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ Дніпробудпрогрес мало взаємовідносини з ТОВ АТЕРМ ЛТД , ТОВ ФОНД ПРОЕКШЕН та ТОВ КВАРТ-БІЗНЕС-ПРОДУКТ .

Між ТОВ Дніпробудпрогрес та контрагентами укладені договора на придбання товару, визначеному у видаткових накладних.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем, у якості первинних бухгалтерських документів надано копії: видаткових накладних, рахунків, приймальних актів, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Також, оплата придбання товару підтверджена платіжними дорученнями та довідками щодо розрахунку виконаних робіт.

Використання в господарській діяльності підтверджується договорами підряду, актами виконаних робіт, довідками щодо розрахунку виконаних робіт.

Таким чином, факт реальності господарської операції позивача з ТОВ АТЕРМ ЛТД , ТОВ ФОНД ПРОЕКШЕН та ТОВ КВАРТ-БІЗНЕС-ПРОДУКТ підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, та які відображають зміст та обсяг господарських операцій.

Разом з тим, податковим органом зроблено висновок про нереальність господарських операцій з даними контрагентами, оскільки не надано сертифікати якості на товар.

Суд не може погодитись з висновками податкового органу щодо нереальності господарської операції виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення договорів на придбання товару, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійними в судовому порядку не визнавались. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Як вбачається із акту перевірки, під час здійснення останньої, податковим органом таких обставин не встановлено.

Матеріалами справи підтверджено, що первинні бухгалтерські документи ТОВ Дніпробудпрогрес в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тобто містять: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, щодо отриманої податкової інформації необхідно зазначити, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентами, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв`язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту, про що також зазначено в рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Суд звертає увагу, що у позивача на час розгляду справи наявні всі первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, контрагент на час здійснення операцій перебував на обліку в податкових органах та не припинений, має усі необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємств» . Факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилок та недоліків у їх оформленні не є підставою беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Стосовно доводів відповідача про те, що постачальники товару, робіт, послуг по ланцюгу постачання є фігурантами кримінальних проваджень, суд зазначає, що в даному випадку відсутні вироки, що набрали законної сили, а сам по собі факт відкриття чи наявності кримінального провадження, не має правового значення та жодним чином не стосується предмету доказування в даній справі.

В силу ч.1 ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч.2 ст.2 та ст.17 КК України.

За положеннями ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в межах такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2018р. у справі №816/809/17.

За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ Дніпробудпрогрес та ТОВ Артем ЛТД , ТОВ ФОНД ПРОЕКШЕН , ТОВ КВАРТ-БІЗНЕС-ПРОДУКТ не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Відтак, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів позивача, наявність порушених кримінальних проваджень, не завершених вироком, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з виконання робіт, які з боку контрагентів в повному обсязі підтверджено відповідними договорами, податковими деклараціями та накладними, паспортами (сертифікатами якості), технічними сертифікатами та іншими доказами, в тому числі, документами первинного бухгалтерського обліку.

Згідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідач у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України), з урахуванням наведених положень КАС України позивачем доведено протиправність винесеного ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкоого повідомлення-рішення.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0024181411, №0024161411 від 16.08.2019 року, які є предметом оскарження, прийняті відповідачем не обґрунтовано, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття контролюючим органом оспорюваних податкових повідомлень-рішень а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 4' 204грн. 00коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпробудпрогрес до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0024181411, №0024161411 від 16.08.2019 року, винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, яким визначено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 241'511грн. 25коп. та зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 21'730грн. 00коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпробудпрогрес (49089, м.Дніпро, вул.Новобудівельна, 5б, код ЄДРПОУ 33339700) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) судовий збір у розмірі 4' 204грн. 00коп. (чотири тисячі двісті чотири гривні 00коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова