Рішення

від 10.02.2021 по справі 727/565/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/565/20

Провадження № 2/727/272/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

02 лютого 2021 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці

в складі головуючого судді Семенко О.В.

секретаря судового засідання Семенишин І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 : Товариство індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, про визначення часток в спільному майні та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Шевченківський районний суд м. Чернівці з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в якому просив визнати об`єктом спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 в товаристві індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, що знаходиться по АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на Ѕ частину даного гаражу, визнати по ј ідеальній частці в квартирі АДРЕСА_2 кожному із співвласників в такій квартирі, усунути йому перешкоди в користуванні вищезазначеною квартирою.

В позові вказує, що під час шлюбу подружжям було побудовано за спільні грошові кошти гараж № НОМЕР_1 в товаристві індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24.09.2015 року по цивільній справі №727/6301/15-ц вказаний вище шлюб було розірвано. У відповідності до довідки №4 від 25.09.2019 року ОСОБА_2 є власницею гаражу № НОМЕР_1 в кооперативі гаражів № 15 Надія з 1991 року після побудови по теперішній час.

Вказує, що у відповідності до вимог ст. 60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи, що вказаний гараж побудований за спільної участі обох з подружжя в період їх шлюбу і використовувався в інтересах сім`ї, а дружина не визнає право позивача на Ѕ частину даного спільного майна, своє порушене право на власність можливо захистити шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ ідеальну частину гаражу.

Іншим спільним об`єктом нерухомого майна, який знаходиться в спільній сумісній власності позивача, його колишньої дружини та її матері ОСОБА_3 і батька ОСОБА_4 , - є квартира АДРЕСА_2 , якою вони володіють на підставі свідоцтва про право власності від 04.02.2004 року, виданого Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради згідно з розпорядженням №41250.

Вказує, що кілька разів на рік позивач їздить на заробітки і не проживав в квартирі кілька місяців. Приїхавши по місцю своєї реєстрації та проживання 17.09.2019 року він не зміг попасти до приміщення квартири, оскільки замки вхідних дверей були закриті. Звернувшись до Шевченківського ВП Чернівецького відділу ГУНП в Чернівецький області йому надано довідку про результати розгляду звернення від 21.09.2019 року, якою встановлено, що гр. ОСОБА_3 не проживає по місцю своєї реєстрації і в даному випадку мають місце цивільно-правові відносини.

Вважає, що право власності позивача підлягає захисту, як усунення перешкод в користуванні майном шляхом забезпечення безперешкодного входження та користуванні всіма приміщеннями спірної квартири, в тому числі із відкриттям вхідних дверей квартири, зобов`язання відповідачів надати ключі від вхідних дверей та інших приміщень квартири.

Враховуючи рівність часток кожного із співвласників в спірній квартири вони підлягають визначенню (поділу) у відповідності до 368-372 ЦК України із припиненням права спільної сумісної власності, тобто визначенню по ј ідеальній частині квартири кожному із чотирьох співвласників.

Просить визнати об`єктом спільної власності гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 в товаристві індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину гаражу № НОМЕР_1 в товаристві індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Визначити по ј ідеальній частці в квартирі АДРЕСА_2 кожному із співвласників в такій квартирі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та припинити право спільної сумісної власності. Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні приміщеннями квартири АДРЕСА_2 шляхом забезпечення безперешкодного входження та користуванні всіма приміщеннями спірної квартири, в тому числі із відкриттям вхідних дверей квартири, зобов`язання відповідачів надати ключи від вхідних дверей та інших приміщень квартири. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Чернівці Кодрян Л.І. від 14.02.2020 року цивільну справу прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.21-22).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.30-31).

На підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м.Чернівці Бойчука О.І. №85 від 01 липня 2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2020 року, у зв`язку із закінченням повноважень судді Кодрян Л.І., дану цивільну справу передано до розгляду судді Семенко О.В. (а.с.80-81).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16.10.2020 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення часток в спільному майні та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 : Товариство індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, ідентифікаційний код юридичної особи 22843779, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.139).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, до початку розгляду справи, спрямував до суду заяву з проханням справу розглядати у відсутність позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. У разі неявки відповідачів не заперечує щодо заочного рішення.

Відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явилися повторно, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, зокрема відповідачам неодноразово по зареєстрованій адресі проживання відправлялись судові повістки. Судом надано відповідачам строк в 15 днів з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження, на подачу відзиву на позовну заяву, однак відзиву на позовну заяву відповідачі не надали, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів.

Відповідно до ч.ч.7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з ряду підстав.

Згідно ч.3 п.п.1, 2 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Таким чином, суд вважає що відсутні законні підстави для відкладення розгляду справи, а тому суд вважає за необхідним розглядати справу у відсутність сторін, які належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, що відповідає положенням ч.1 ст.223 ЦПК України за правилами, встановленими ч.2 ст.210 ЦПК України (суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті).

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ст. 280 ч.1 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з даних вимог закону, зокрема, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання без поважних причин, не подали відзив, представник позивача не заперечував щодо винесення заочного рішення, суд дослідивши письмові матеріали справи вважає, що позов підлягає до задоволення, і по справі можливо постановити заочне рішення.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено , що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - 27.12.1991 року було укладено шлюб, про що цієї ж дати міськвідділом запису актів громадянського стану в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис №2625, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24.09.2015 року.

У відповідності до довідки №4 Товариства по експлуатації особистих гаражів в„–15 від 25.09.2019 року - ОСОБА_2 є власницею гаражу № НОМЕР_1 в кооперативі гаражів № 15 Надія з 1991 року після побудови по теперішній час, таким чином йому та його колишній дружині даний гараж належить на праві спільної сумісної власності (а.с.122).

Згідно свідоцтва про право власності від 04.02.2004 року, виданого Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради згідно з розпорядженням №41250 на праві спільної (сумісної або часткової) власності позивачу ОСОБА_1 , його колишній дружині ОСОБА_2 , її матері ОСОБА_3 , батьку ОСОБА_4 - належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.6).

Відповідно до довідки КЖРЕП №5 від 10.01.2017 року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 з 19.07.1994 року, ОСОБА_2 з 25.08.1987 року, ОСОБА_3 з 08.10.1973 року, ОСОБА_4 з 13.10.1992 року (а.с.7).

Відповідно до довідки про результати розгляду звернення від 21.09.2019 року вбачається, що ДОП Шевченківського ВП ЧВП ГУНП в Чернівецькій області Павленок О.В. провів перевірку за зверненням ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , з приводу прийняття мір відносно ОСОБА_3 , яка змінила замки у вказаній квартирі не дає доступу ОСОБА_1 до житла, перевіркою встановлено, що мають місце цивільно-правові відносини, які до компетенції ОВС не входять а вирішуються в судовому порядку (а.с.8).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ОСОБА_2 зареєстровано: - право приватної власності з 17.01.2015 року на квартиру АДРЕСА_4 ; - право приватної спільної сумісної власності з 24.03.2004 року на квартиру АДРЕСА_2 ; - право приватної власності з 24.10.2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_5 (а.с.47-50).

Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Враховуючи, що вказаний гараж побудований в період шлюбу подружжя, а дружина не визнає право позивача на Ѕ частину даного спільного майна, своє порушене право на власність можливо захистити шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ ідеальну частину гаражу.

Таким чином, іншого шляху захистити своє право, яке порушене, крім зверненням із цим позовом до суду - у Позивача немає.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

В п.23 Постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 №11 роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Пунктом 24 вище зазначеної Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року по справі № 6-1500цс/15, при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України визначені житлові права громадян, зокрема, частинами четвертою та п`ятою вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до вимог статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За приписами частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

За правилами статті 150 Житлового кодексу України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Так, у вказаній статті закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказані твердження узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 09.07.2018р. у справі №725/1570/16, від 11.04.2019р. у справі №450/1138/17, від 30.09.2019р. у справі №174/51/17.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Винятки із загального правила можуть встановлюватися законом, зокрема статтею 361 ЦК України щодо самостійного права співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Разом з тим, відповідно до вимог частин першої-третьої статті 358 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо здійснення права спільної часткової власності, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Крім того, у разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з роз`яснень, які містяться в пункті 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014р. в„–15 , застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Таким чином, враховуючи рівність часток кожного із співвласників в спірній квартири вони підлягають визначенню (поділу) у відповідності до 368-372 ЦК України із припиненням права спільної сумісної власності, тобто визначенню по ј ідеальній частині квартири кожному із чотирьох співвласників.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Зокрема, у п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та в п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

При цьому, суд не порушив принципу процесуальної рівності сторін, оскільки повідомляв відповідачів неодноразово про судовий розгляд справи належним чином, пропонував подати відзив на позовну заяву, проте, відповідачі вказаною пропозицію суду не скористалисяся, заперечень щодо позову та доказів на їх підтвердження не надали.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на законі і підлягають до задоволення.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідачів підлягають стягненню судові витрати по справі, в повернення оплаченого позивачем судового збору, належним чином підтвердженого квитанціями від 21.01.2020 року, 03.02.2020 року (а.с.1, 16), в розмірі 3937,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , Постановою Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року під час розгляду справи №6-258цс15, Постановою Верховного Суду України від 28.02.2018 року у справі №647/1683/15-ц ст.ст. 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70, 71, 72 СК України, ст.ст.9, 150 ЖК України, ст.ст.317, 361, 383, 391, 396 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 274-279, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 : Товариство індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, про визначення часток в спільному майні та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати об`єктом спільної власності гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 в товаристві індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину гаражу № НОМЕР_1 в товаристві індивідуальних гаражів в„–15 Надія по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин та мотоциклів, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визначити по ј ідеальній частці в квартирі АДРЕСА_2 кожному із співвласників в такій квартирі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та припинити право спільної сумісної власності.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні приміщеннями квартири АДРЕСА_2 шляхом забезпечення безперешкодного входження та користуванні всіма приміщеннями спірної квартири, в тому числі із відкриттям вхідних дверей квартири, зобов`язання відповідачів надати ключі від вхідних дверей та інших приміщень квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 - судовий збір в розмірі 3937 (три тисячі дев`ятсот тридцять сім) гривень 80 коп., а саме по 1312 (одній тисячі триста дванадцять) гривень 60 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівців або безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року.

СУДДЯ :