Постанова

від 10.02.2021 по справі 756/4452/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. Київ

Справа 756/4452/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/976/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача: Желепи О.В.,

Суддів: Олійник В.І., Кулікова С.В.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру комплексного обслуговування бездомних осіб (правонаступника Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання) на рішення Оболонського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року (ухвалене в складі судді Майбоженко А.М. повний текст складено 11.09.2020)

в справі за позовом ОСОБА_1 до Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, третя особа: Департаменту соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зміну дати звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги;

та за об`єднаним позовомОСОБА_2 до Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, третя особа: Департаменту соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зміну дати звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги,-

встановив:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання (далі по тексту - відповідач, Центр), в якому просив суд:

-змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 07.02.2019 на 31.12.2018;

-стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 41 678,81 грн.;

-стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 927,79 грн.;

-стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки у розмірі 15 927,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач ОСОБА_1 працював в Центрі з 01.05.2001 року на посаді кочегара. За весь період роботи був забезпечений нормальними умовами праці, йому нараховувались премії.

З призначенням в серпні 2018 року на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора Центру Ільїна С.В. ситуація кардинально змінилась, в отриманні додаткових соціальних гарантій було відмовлено.

Так, упродовж 2017-2018 років заробітна плата ОСОБА_1 складала близько 12 000-17 000 грн. на місяць, а починаючи з другої половини серпня заробітна плата зменшилась і склала близько 5 300 грн. на місяць за виконання тієї самої роботи. При цьому в інших колег заробітна плата залишилась на рівні 11 000 грн.

У зв`язку з такими обставинами ОСОБА_1 26.12.2018 звернувся до відповідача з заявою про звільнення з займаної посади з 31.12.2018, яку мотивував постійною несправедливістю, яку вчиняє директор установи по відношенню до позивача в частині виплати належного і відповідного розміру заробітної плати і просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

У прийнятті заяви керівництво Центру позивачу відмовило, у зв`язку з чим її направлено поштою.

З наказом про звільнення його не ознайомлювали, трудову книжку не повертали.

18.01.2019, 31.01.2019 та 15.02.2019 позивачем на картковий рахунок отримано грошові кошти у розмірі 3 000 грн., 359,26 грн. та 33 801,93 грн. (відповідно).

15.03.2019 з усної розмови з в.о. директора Центру позивачу стало відомо, що його звільнено 07.02.2019 за угодою сторін.

Вважає, що оскільки звільнення відбулось за угодою сторін, то і його дата мала б бути узгоджена 31.12.2018, про що він і просив у заяві. Після цього позивач трудові обов`язки не виконував, що вказує про фактичне припинення трудових відносин саме з цієї дати.

Зазначає, що з серпня 2007 по 31.12.2018 щорічну відпустку не використовував, у зв`язку з чим компенсація має бути стягнута за ці роки відповідно до кількості невикористаних днів відпустки, що мала складати 28 календарних днів за кожні відпрацьовані 12 місяців роботи (292 календарні дні).

При цьому позивачем розрахунок здійснено виходячи з сумарного заробітку за останні 12 місяців роботи.

Вказує на те, що у день звільнення 31.12.2018 йому мали бути виплачені всі належні суми при звільненні, чого зроблено не було, у зв`язку з чим за затримку у виплаті цих сум відповідач має понести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку визначений у розмірі 15 927,79 грн., виходячи з розрахованого розміру середньоденної заробітної плати у розмірі 261,11 грн.

Також вказує на те, що трудову книжку йому повернуто при звільненні не було, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.235 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки у розмірі 15 927,79 грн.

19.06.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, змінивши предмет позову та додавши до вимог, які містяться у позовній заяві, вимоги наступного змісту:

- визнати неправильним формулювання причини його звільнення за угодою сторін та зобов`язати відповідача змінити формулювання причини звільнення на згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про працю ;

- стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у разі припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю колективного чи трудового договору у розмірі, не меншому за розмір тримісячного середнього заробітку, що становить 16449,93 грн.

В обґрунтування посилається на те, що 26.12.2018 у зв`язку з систематичним порушенням з боку роботодавця законодавства про працю, як то: необґрунтована виплата йому заробітної плати у другій половині 2018 року у значно меншому розмірі порівняно з попереднім періодом, ненадання додаткових соціальних гарантій за тяжкі умови праці тощо, ним керівництву було подано заяву про звільнення з 31.12.2018, саме з цього часу він не виконував свої трудові обов`язки та фактично припинив трудові відносини. Натомість, не зрозуміло, з яких причин відповідачем його було звільнено лише 07.02.2019 року за угодою сторін. Таким чином, роботодавець відмовився звільнити його за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, та невідомо з яких причин відповідач самостійно визначив підставу звільнення - за угодою сторін. Вважає, що керівництво КЦСА упродовж тривалого часу порушуючи законодавство про працю в частині належної оплати праці спонукало його до розірвання трудового договору з власної ініціативи в самостійно визначений строк - 31.12.2018, а тому звільнення його відповідачем з формулюванням - за угодою сторін є незаконним та підлягає зміні на формулювання - на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю з виплатою вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України.

Крім того, 19.06.2019 позивачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. У вказаній заяві зазначено, що позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника, розмір яких розрахований від дати звільнення до дати подання позову. Разом з тим, враховуючи те, що до теперішнього часу відповідачем не проведений остаточний розрахунок з позивачем останній просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки за період з 31.12.2018 по день постановлення рішення.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду 01.04.2019 з позовом до відповідача - Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання (далі по тексту - відповідач, Центр), в якому просив суд:

-змінити дату звільнення ОСОБА_2 з 15.02.2019 на 01.01.2019;

-стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 43 041,34 грн.;

-стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15927,79 грн.;

-стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки у розмірі 15 927,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач ОСОБА_2 працював в Центрі з 01.02.2002 року на посаді кочегара. За весь період роботи був забезпечений нормальними умовами праці, йому нараховувались премії.

З призначенням в серпні 2018 року на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора Центру Ільїна С.В. ситуація кардинально змінилась, в отриманні додаткових соціальних гарантій було відмовлено.

Так, упродовж 2017-2018 років заробітна плата ОСОБА_2 складала близько 12 000-17 000 грн. на місяць, а починаючи з другої половини 2018 року заробітна плата зменшилась і склала близько 5 300 грн. на місяць за виконання тієї самої роботи. При цьому в інших колег заробітна плата залишилась на рівні 11 000 грн.

У зв`язку з такими обставинами він з 01.01.2019 перестав виходити на роботу та виконувати свої трудові обов`язки, тобто з цього часу між ним та відповідачем фактично було припинено трудові відносини. Незважаючи на це, 18.01.2019, 31.01.2019 та 15.02.2019 позивачем на картковий рахунок отримано грошові кошти у розмірі 3 000 грн., 359,26 грн. та 33 075,96 грн. (відповідно).

15.03.2019 з усної розмови з в.о. директора Центру позивачу стало відомо, що його звільнено 15.02.2019 за прогул. З наказом про звільнення він ознайомлений не був, трудової книжки не отримав.

Вважає, що оскільки між ним та роботодавцем фактично трудові відносини припинено 01.01.2019, він мав бути звільнений з посади саме 01.01.2019, тобто в день першої відсутності на робочому місці, а не 15.02.2019. Отже, дата звільнення, визначена Центром, є такою, що суперечить вимогам трудового законодавства та має бути змінена.

Вказує на те, що з серпня 2007 по 31.12.2018 щорічну відпустку не використовував, у зв`язку з чим компенсація має бути стягнута за ці роки відповідно до кількості невикористаних днів відпустки, що мала складати 28 календарних днів за кожні відпрацьовані 12 місяців роботи (292 календарні дні).

При цьому позивачем розрахунок здійснено виходячи з сумарного заробітку за останні 12 місяців роботи.

Вказує на те, що у день звільнення 01.01.2019 йому мали бути виплачені всі належні суми при звільненні, чого зроблено не було, у зв`язку з чим за затримку у виплаті цих сум відповідач має понести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку визначений у розмірі 15 927,79 грн., виходячи з розрахованого розміру середньоденної заробітної плати у розмірі 261,11 грн.

Також вказує на те, що трудову книжку йому повернуто при звільненні не було, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.235 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки у розмірі 15 927,79 грн.

19.06.2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, змінивши предмет позову та додавши до вимог, які містяться у позовній заяві, вимоги наступного змісту:

- визнати неправильним формулювання причини його звільнення за прогул та зобов`язати відповідача змінити формулювання причини звільнення на згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про працю ;

- стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у разі припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю колективного чи трудового договору у розмірі, не меншому за розмір тримісячного середнього заробітку, що становить 16449,93 грн.

В обґрунтування посилається на те, що у зв`язку з систематичним порушенням з боку працедавця законодавства про працю, як то: необґрунтована виплата йому заробітної плати у другій половині 2018 року у значно меншому розмірі порівняно з попереднім періодом, ненадання додаткових соціальних гарантій за тяжкі умови праці тощо, він починаючи з 01.01.2019 вирішив з власної ініціативи розірвати з відповідачем трудові відносини, відтак саме з цієї дати жодного дня не вийшов на роботу. Натомість, не зрозуміло з яких причин відповідачем його було звільнено лише 15.02.2019 за прогул. При цьому, роботодавцем жодного разу не зафіксовано факт порушення ним трудової дисципліни або невиконання встановлених норм виробітку, не повідомлено про необхідність змін систем та розмірів оплати праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва ті праці за два місця до їх запровадження. Вважає, що керівництво КЦСА упродовж тривалого часу порушуючи законодавство про працю в частині належної оплати праці спонукало його до розірвання трудового договору з власної ініціативи в самостійно визначений строк - 01.01.2019, а тому звільнення його відповідачем з формулюванням - за прогул є незаконним та підлягає зміні на формулювання - на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю з виплатою вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України.

Крім того, 19.06.2019 позивачем ОСОБА_2 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. У вказаній заяві зазначено, що позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника, розмір яких розрахований від дати звільнення до дати подання позову. Так як до теперішнього часу відповідачем не проведений остаточний розрахунок , позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки за період з 01.01.2019 по день постановлення рішення.

Рішенням Оболонського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, третя особа: Департамент соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зміну дати звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги - задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 в наказі т.в.о. директора Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання №11-к від 07.02.2019 з 15.02.2019 на 23.01.2019.

Стягнуто з Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання на користь ОСОБА_1 :

- 21 672 (двадцять одна тисяча шістсот сімдесят дві) гривень 13 копійки - грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2007 до 22.01.2019;

- 21 672 (двадцять одна тисяча шістсот сімдесят дві) гривень 13 копійки - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.01.2019 до 05.08.2020;

- 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено .

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, третя особа: Департамент соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зміну дати звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги - задоволеночастково.

Стягнуто з Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання на користь ОСОБА_2 :

- 19 061 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят одна) гривень 03 копійки - грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2007 до 14.02.2019;

- 19 061 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят одна) гривень 03 копійки - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за пеірод з 15.02.2019 по 05.08.2020;

- 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання на користь держави судовий збір у розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2020 року внесено виправлення до рішення Оболонського районного суду м.Києва від 05.08.2020 року та викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, третя особа: Департамент соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зміну дати звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги - задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 в наказі т.в.о. директора Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання №11-к від 07.02.2019 з 15.02.2019 на 23.01.2019.

Стягнути з Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання на користь ОСОБА_1 :

- 28 178 (двадцять вісім тисяч сто сімдесят вісім) гривень 81 копійки - грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2007 до 23.01.2019;

- 28 178 (двадцять вісім тисяч сто сімдесят вісім) гривень 81 копійки - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, третя особа: Департамент соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зміну дати звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги - задовольнити частково.

Стягнути з Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання на користь ОСОБА_2 :

- 29 704 (двадцять дев`ять тисяч сімсот чотири) гривень 52 копійки - грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2007 до 14.02.2019;

- 29 704 (двадцять дев`ять тисяч сімсот чотири) гривень 52 копійки - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В іншій частині резолютивну частину рішення суду залишити без змін.

Не погодившись з таким рішенням суду 19.10.2020 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь Позивача 1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2007 до 23.01.2019; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; судового збору та судових витрат.

Скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь Позивача 2 в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2007 до 14.02.2019; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; судового збору та судових витрат.

В скасованій частині судового рішення ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Позивача 1 та Позивача 2 відмовити повністю.

Скаржник посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не врахування тієї обставини, що Центром проведено нарахування та здійснено виплату компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки за фактичний час роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Центрі з 01.09.2012р. по день звільнення .

Крім того, скаржник зазначає, що судом не надано оцінки в сукупності наказам про звільнення з роботи та прийняття на роботу Позивача 1 та Позивача 2 з їх особовими картками, в яких відображено факт ознайомлення Позивача 1 та Позивача 2 про їх звільнення з роботи в Центрі 30.07.2012 року. Скаржник наголошує, що позовні вимоги Позивача 1 та Позивача 2 пов`язані з викладеним фактом є такими ж неправдивими, як і спростовані в суді першої інстанції твердження про невидачу останнім їх трудових книжок відповідачем.

29 грудня 2020 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, обґрунтований тим, що оспорюване рішення суду першої інстанції повністю відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду. Натомість весь зміст апеляційної скарги Відповідача зводиться до суб`єктивних суджень, а позиція не підтверджена нормами матеріального права та відповідними доказами. У апеляційній скарзі Відповідачем, на підставі відповідних доказів не доведено, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, з недоведеністю встановлених обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, обставинам справи та з порушенням норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України , розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунк при звільненні та в частині розподілу судових витрат повністю відповідає наведеним нормам процесуального права.

В іншій частині рішення суду відповідач не оскаржував , а тому воно не переглядається апеляційним судом.

Позивачі також рішення суду не оскаржили.

Щодо вирішення вимог позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями частини першої статті 83 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини.

Компенсація за невикористану відпустку позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має бути виплачена за період з 01.08.2007 року до моменту їх звільнення.

Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), де, зокрема, визначено, що даний порядок застосовується у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки.

Так, згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п.7 зазначеного Порядку, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Компенсація за один день невикористаної відпустки ОСОБА_1 розраховується судом відповідно до наступної формули:

95 580,94: (365-11) і дорівнює 270 гривень, де 95 580,94 грн. - отриманий дохід за 2018 рік (а.с.34), 365 - кількість календарних днів року, 11 - кількість святкових днів.

За період з 01.08.2007 по 23.01.2019, позивачем ОСОБА_1 не використано жодного дня щорічної відпустки.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про відпустки , щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Позивачем розраховано компенсацію, виходячи з тривалості відпустки - 28 календарних днів, однак підстав для збільшення стандартного розміру відпустки позивачем не зазначено і судом не встановлено.

Таким чином компенсація за невикористані дні відпустки за період з 01.08.2007 по 23.01.2019 вираховується наступним чином:

270* (24*10+2), де 270 - розмір компенсації за один день невикористаної відпустки, 24 - тривалість щорічної відпуски, 10- кількість повних років, протягом яких відпустка не використовувалась, а 2 - кількість днів відпустки за відпрацьований період з 01.01.2019 по 23.01.2019.

Ця сума складає 65 340 гривень.

Судом встановлено, що 18.01.2019, 31.01.2019 та 15.02.2019 позивачем на картковий рахунок отримано грошові кошти у розмірі 3 000 грн., 359,26 грн. та 33 801,93 грн., що загалом складає 37 161,19 грн.

Отже, шляхом мінусування суми виплаченої компенсації за невикористані дні щорічної відпустки від вищевказаної суми вбачається, що невиплаченою позивачу ОСОБА_1 залишилась сума у розмірі 28 178,81 гривень, що має бути стягнута з відповідача.

Компенсація за один день невикористаної відпустки ОСОБА_2 розраховується судом відповідно до наступної формули:

96 353,71: (365-11) і дорівнює 272,18 гривень, де 96 353,71 грн. - отриманий дохід за 2018 рік (а.с.124 т.1), 365 - кількість календарних днів року, 11 - кількість святкових днів.

За період з 01.08.2007 по 15.02.2019, позивачем ОСОБА_2 невикористано жодного дня щорічної відпустки.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про відпустки , щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Позивачем розраховано компенсацію, виходячи з тривалості відпустки - 28 календарних днів, однак підстав для збільшення стандартного розміру відпустки позивачем не зазначено і судом не встановлено.

Таким чином компенсація за невикористані дні відпустки за період з 01.08.2007 по 15.02.2019 вираховується наступним чином:

272,18* (24*10+3), де 272,18 - розмір компенсації за один день невикористаної відпустки, 24 - тривалість щорічної відпуски, 10- кількість повних років, протягом яких відпустка не використовувалась, а 3 - кількість днів відпустки за відпрацьований період з 01.01.2019 по 15.02.2019.

Ця сума складає 66 139,74 гривень.

Судом встановлено, що 18.01.2019, 31.01.2019 та 15.02.2019 позивачем на картковий рахунок отримано грошові кошти у розмірі 3 000 грн., 359,26 грн. та 33 075,96 грн., що загалом складає 36 435,22 грн.

Отже, шляхом мінусування суми виплаченої компенсації за невикористані дні щорічної відпустки від вищевказаної суми вбачається, що невиплаченою позивачу ОСОБА_2 залишилась сума у розмірі 29 704,52 гривень, що має бути стягнута з відповідача.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають встановленим обставинам та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при звільнені в 2012 році позивачам була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки, а також доводи про виплату компенсації за невикористані дні відпустки до дати звільнення є не доведеними.

Згідно з витягом з Наказу в.о. директора Центру Іващенко Н.М. № 34-к від 30.07.2012 кочегара ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, з 31.07.2012 з виплатою компенсації за невикористану відпустку, а з 01.09.2012 року знову прийнято на посаду кочегара, на підтвердження чого наданий витяг з Наказу № 39-к від 01.09.2012.

Згідно з витягом з Наказу в.о. директора Центру Іващенко Н.М. № 32-к від 03.07.2012 кочегара ОСОБА_2 звільнено з займаної посади за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, з 30.06.2012 з виплатою компенсації за невикористану відпустку, а з 01.09.2012 року знову прийнято на посаду кочегара, на підтвердження чого наданий витяг з Наказу № 41-к від 01.09.2012.

Разом з тим, представником відповідача ні до суду першої інстанції , ні до апеляційного суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплачена компенсація за всі дні невикористаної ними щорічної відпустки, зокрема, не наданий розрахунок таких виплат, платіжні документи, відомості про отримання коштів, або ж докази перерахування такої компенсації на картковуий рахунок. Клопотань про витребування цих доказів до суду не подано.

Доводи апеляційної скарги про те, що компенсація за невикористані дні відпустки до 2012 року , була виплачена у 2012 році, а суд не надав належної оцінки особовим карткам позивачів, в яких зафіксовано, що останні ознайомлені з наказом про їх звільнення в 2012 році, колегія суддів не приймає, так як дослідивши особові картки позивачів, суд встановив, що в них відсутня інформація про отримання позивачами компенсації за невикористані дні відпустки до 2012 року.

Крім того, суд вірно врахував, що згідно індивідуальних відомостей про застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України останні мають безперервний страховий стаж за період з січня 2011 року по січень 2019 року; страхувальник - Київський центр соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання.

Оцінивши, всі надані суду докази, суд дійшов вірного висновку, що наданих стороною відповідача доказів, не достатньо для того, щоб дійти висновку про те, що на момент звільнення позивачів в 2012 році їм було в повній мірі виплачено компенсацію за невикористану відпустку за відпрацьований час.

Підстав покладати обов`язок доказування цих обставин на позивачів суд не встановив, оскільки вся бухгалтерська документація, з якої можна встановити факт нарахування та виплати належних працівнику сум має зберігатись у відповідача.

Стосовно вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частково задовольняючи вимоги позивачів про стягненя середньогозаробітк4у за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважав встанволеними такі обставини.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку розрахунку при звільненні позивачів з відповідача підлягає стягненню на їх користь сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з моменту звільнення кожного з позивачів і по день ухвалення рішення у справі, про що просять позивачі, має бути здійснений у відповідності з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

З довідок про доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виданих Київським центром соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання, № 82 від 06.12.2019 та № 83 від 06.12.2019 відповідно вбачається, що середньоденна заробітна плата машиніста (кочегара) котельні IVрозряду становить 261,11 грн.

Цю суму не оспорювали в судовому засіданні позивачі та їх представники.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 судом розраховано наступним чином:

384*261,11, де 384- кількість днів затримки розрахунку за період з 23.01.2019 до 06.08.2020, а 261,11 - середньоденна заробітна плата.

Цей добуток складає 100 266,24 грн.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 судом розраховано наступним чином:

366*261,11, де 366- кількість днів затримки розрахунку за період з 15.02.2019 до 06.08.2020, а 261,11 - середньоденна заробітна плата.

Цей добуток складає 95 566,26 грн.

При ухваленні рішення в даній справі суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України суд врахував наступне.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З огляду на це суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суду надано право за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З огляду на викладене, суд вважав правильним зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому районний суд врахував те, що між працівниками та роботодавцем виник спір з приводу належних при звільненні сум, пов`язаний з нарахуванням та виплатою компенсації за невикористану відпустку, який вирішується судом в цьому провадженні. Крім того, роботодавець свої зобов`язання виконав перед працівниками в тій частині, що ним визнавалась і 15.02.2019 сплатив на карткові рахунки позивачів суми відповідної компенсації. При цьому на той момент позову ще пред`явлено не було. Цивільна справа перебувала у провадженні суду з квітня 2019 року і її тривалий розгляд не може бути надмірним тягарем для роботодавця щодо виплати компенсаційних виплат. Вирахувані судом суми середнього заробітку значно перевищують суми невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки.

З огляду на це, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом зменшуються до розміру недоплачених сум.

Дослідивши наявні в справі докази та доводи апеляційної скарги, в цій частині позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам закону.

Визначений до стягненя районним судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з початку 2019 року до серпня 2020 року, більш ніж за півтора року є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам, що встановлені в даній справі.

Доводи апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зводяться до того, що відповідач наполягав на тому, що повістю розрахувався з позивачами під час їх звільнення в 2019 році, разом з тим колегія суддів на підставі наданих суду доказів встановила, що відповідач не виплатив компенсацію за невуикористані дні відпустки, тобто не розрахувався з позивачами в повному об`ємі, а тому має нести відповідальність передбачену ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції ухвалив рішення, в оскаржуваній відповідачем частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді .

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а)г) п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України .

Керуючись ст. ст. 367-368 , 374-375 , 381-384, 389 ЦПК України , суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського міського центру комплексного обслуговування бездомних осіб (правонаступника Київського центру соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, що не мають постійного місця проживання) залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 10 лютого 2021 року.

Суддя-доповідач:

Судді: