Рішення

від 11.02.2021 по справі 300/2464/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. справа № 300/2464/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, встановленому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язання здійснити перерахунок, нарахування та виплату недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням проведених виплат.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліку (а.с.11-12).

12.10.2020 року позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий (а.с.15).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.16-17).

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року зупинено провадження в адміністративній справі № 300/2464/20 за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 (адміністративне провадження № Пз/9901/14/20) (а.с.22-24).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року поновлено провадження в адміністративній справі № 300/2464/20 за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій (а.с.27-28).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року за № 3-р/2020, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 5 травня разової щорічної грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яка у 2020 році виплачена відповідачем у меншому, ніж встановлено Законом розмірі, а саме у сумі 3640,00 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

27.10.2020 року управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області отримало копію ухвали суду про відкриття провадження в даній адміністративній справі, що підтверджується інформацією, сформованою 20.11.2020 року на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта" за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення № 7650101117235 (а.с.21). Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов у строк, визначений частиною 5 статті 162, частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду від 22.10.2020 року, не скористався. Також управлінням соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши і оцінивши докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 12.12.2018 року управлінням соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації (а.с.8).

Позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області та щорічно до 5 травня отримує разову грошову допомогу у відповідності до набутого статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, яка у 2020 році виплачена у розмірі 3640,00 грн.

27.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати недоплаченої разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2020 рік в розмірі 9644,00 грн. згідно вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с.6).

Листом від 31.08.2020 року за № 1649/01-18 управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області повідомило позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" розмір виплати разової грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи становить 3640,00 грн., виплата якої відповідачем проведена в повному обсязі (а.с.7).

Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня в 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року за № 3551-XII (надалі - Закон № 3551).

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року за № 367-XIV статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 року за № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Законом України від 28.12.2014 року за № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015 року, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На реалізацію приписів цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 року за № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", підпунктом 1 пункту 1 якої установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).

Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року за № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.

Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 року за № 12-р/2018).

Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 року за № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 року за № 12-р/2018).

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 року за № 367-XIV, яка передбачала виплату разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком.

Такий висновок суду у повній мірі відповідає правовій позиції, висвітленій в рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 (адміністративне провадження № Пз/9901/14/20), яке набрало законної сили 13.01.2021 року.

При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму визначеному законом для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 року за № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2020 року у розмірі 1638,00 грн.

Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року за № 3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що управлінням соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області за 2020 рік мала бути виплачена позивачу разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 13104,00 грн. (1638,00 х 8).

Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_1 виплачено кошти у сумі 3640,00 грн., сума недоотриманої позивачем разової грошової допомоги за 2020 рік становить 9464,00 грн. (13104,00-3640,00 = 9464,00).

Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у 2020 році у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно статтей 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява № 44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та №71378/10).

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява № 44912/98, пункт 52).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява № 25701/94, пункт 79 та пункт 82).

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить вісім мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03193347, вул. Винниченка, 34, м. Тлумач, Івано-Франківська область, 78000) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03193347, вул. Винниченка, 34, м. Тлумач, Івано-Франківська область, 78000) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати управління соціального захисту населення Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03193347, вул. Винниченка, 34, м. Тлумач, Івано-Франківська область, 78000) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.