Постанова

від 09.02.2021 по справі 160/6758/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 160/6758/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/6758/20 (головуючий суддя першої інстанції Серьогіна О.В.) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 22.06.2020 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Дніпропетровській області, що полягає у неповерненні йому стягнутих з нього грошових коштів у розмірі 1635,80 грн. у межах виконавчого провадження № 56961291;

- стягнути з відповідача на його користь вказані грошові кошти у розмірі 1635,80 грн.;

- відшкодувати йому за рахунок відповідача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.;

- відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.03.2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо нього винесено вимогу про сплату боргу № Ф-23868-17/61 про сплату єдиного соціального внеску в розмірі 8404,01 грн.. Амур-Нижньодніпровським відділом ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області 10.08.2018 року на підставі вказано вимоги відкрито виконавче провадження №56961291 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДФС у Дніпропетровській області 8404,01 грн.. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/7941/18 від 26.11.2018 року вимогу № Ф-23868-17/61 від 02.03.2018 року скасовано. Постановою головного держвиконавця від 06.05.2019 року виконавче провадження №56961291 закінчено у зв`язку із скасуванням вимоги. 29.05.2019 року позивачем засобами поштового зв`язку направлено заяву до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про повернення коштів в розмірі 1635,80 грн., що були стягнуті під час виконання виконавчого провадження. Проте, на час звернення до суду вказані кошти не повернуто.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в частині не надання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області висновку про повернення з Державного бюджету України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 17.05.2019 року.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 17.05.2019 року та надати його до виконання в Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги контролюючим органом зазначено про правомірність прийняття ГУ ДФС у Дніпропетровській області вимоги про сплату боргу, яка сама по собі є виконавчим документом. Щодо повернення коштів позивачу, зазначено, що заява останнього про повернення грошових коштів не відповідача вимогам Порядку №6, а тому йому було правомірно відмовлено у повернені таких коштів.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Позивач також подав апеляційну скаргу на рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, просив рішення суду в цій частині скасувати та задовольнити вказані позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд, відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу не врахував положення ч.3 ст.134 КАС України, яка визначає витрати не лише сплачені, а й такі, що підлягають сплаті.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.05.2005 року, запис за № 22240000000016718 (а.с.12).

02.03.2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області (на теперішній час - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) винесено Вимогу №Ф-23868-17/61 про сплату ОСОБА_1 єдиного соціального внеску в розмірі 8404,01 грн..

Постановою Амур-Нижньодніпровського ВДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 10.08.2018 року відкрито виконавче провадження на підставі вказаної вище вимоги. Стягувачем у даному виконавчому провадженні визначено ГУ ДФС у Дніпропетровській області (а.с.13- зворіт).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.03.2018 року № Ф-23868-17/61 про сплату єдиного соціального внеску в розмірі 8404,01 грн. (а.с.15-18).

Рішення набрало законної сили.

Постановою Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 06.05.2019 року закінчено виконавче провадження. В постанові зазначено, що в процесі примусового виконання стягнуто та перераховано 1635,80 грн. в якості боргу на користь стягувача, 269,00 грн. витрат на проведення виконавчих дій, 254,48 грн. виконавчого збору (а.с.19).

Позивач 17.05.2019 року звернувся до ГУ ДФС у Дніпропетровській області із заявою, в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 1635,80 грн., як безпідставно стягнуті. До вказаної заяви долучив копію постанови про закінчення виконавчого провадження та копію реквізитів для безготівкового поповнення карткового рахунку (а.с.14).

Листом від 26.06.2019 року за № 74409/10/04-36-53-54 відповідач відмовив у поверненні коштів, оскільки форма заяви ОСОБА_1 не відповідає вимогам Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №6 від 16.01.2016 року.

Не погоджуючись з відмовою контролюючого органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України позивачу надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою останнього від 17.05.2019 року та надати його до виконання в Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив про відсутність документів, що свідчать про оплату гонорару на правничу допомогу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не перевіряється.

Підпунктом 14.1.115 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Приписами п.п.17.1.10 п.17.1 статті 17 ПК України визначено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст.301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (п.43.1 статті 43 ПК України).

Згідно із п.43.2 статті 43 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3 статті 43 ПК України).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (п.43.4 статті 43 ПК України).

В силу п.43.5 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (п.43.6 статті 43 ПК України).

У свою чергу, підзаконним нормативно-правовим актом, який регламентує процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску є Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року №6 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку №6 повернення коштів здійснюється у випадках:

1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719;

2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719;

3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету;

4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.

Пунктом 6 Порядку №6 визначено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення.

У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.

У випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів за місцем обліку помилково сплачених Коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення.

Помилково сплачені суми у випадках, передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 5 цього Порядку, підлягають поверненню з урахуванням положень статті 43 Податкового кодексу України та пункту 12 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

У разі надходження заяви про повернення коштів, що надміру сплачені страхувальниками, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, Платник додає оригінал або завірену ним копію розрахункового документа (квитанцію, платіжне доручення тощо), що підтверджує сплату Коштів на рахунок 3719.

Згідно із пунктом 7 Порядку №6 у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.

Заява залишається без задоволення у таких випадках:

- невідповідність заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку;

- недостовірність викладеної у заяві Платника інформації;

- подання заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску;

- наявність у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.

У разі відмови в задоволенні заяви про повернення коштів з рахунку 3719 платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.

У разі задоволення заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає заяву з відміткою про підтвердження повернення коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.

Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання заяви з відміткою про підтвердження повернення коштів на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (далі - Висновок) та два примірники Реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником Реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

На підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).

Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у заяві, відкритий у банку або органі Казначейства. (пункт 8 Порядку № 6).

З аналізу вказаних норм вбачається, що контролюючий орган за результатами розгляду заяви платника податків про повернення надмірно сплачених податкових зобов`язань та у разі відсутності законодавчо мотивованих підстав для відмови у задоволенні такої заяви зобов`язаний підготувати висновок за формою, передбаченою Порядком №6, а органи Державної казначейської служби зобов`язані здійснити повернення надмірно сплачених сум грошових зобов`язань.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17.05.2019 року позивач звернувся із заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 1635,80 грн., як безпідставно стягнуті та зазначив реквізити, на які необхідно перерахувати зазначену суму, до якої долучив копію постанови про закінчення виконавчого провадження та копію реквізитів для безготівкового поповнення карткового рахунку. Крім того, позивач у своїй заяві зазначив причину повернення вказаних коштів.

Відповідачем висновок до органу казначейства про повернення надмірно сплачених ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1635,80 грн. за результатами розгляду заяви останнього від 17.05.2019 року не складався та не подавався.

Доводи відповідача у відзиві на позов та в апеляційній скарзі про невідповідність заяви ОСОБА_1 формі, визначеній у додатку №1 до Порядку № 6, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки відповідачем не зазначено, в чому саме існує така невідповідність.

Враховуючи положення підпункту 3 пункту 5 Порядку № 6 та п.43.2 статті 43 ПК України суд першої інстанції вірно зазначив, що заява позивача містить достатньо інформації для прийняття її податковим органом до розгляду та прийняття висновку про повернення відповідних сум, та подання такого висновку органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, з чим погоджується колегія суддів.

При цьому, суд також вірно зазначив, що у випадку звернення позивача із заявою про повернення надмірно сплаченого податку, кошти повертаються платнику з відповідного бюджету, а не стягуються за рахунок органу, який здійснює контроль за справлянням податків та зборів, а відтак грошові зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 1635,80 грн., які були сплачені ОСОБА_1 , є надмірно сплаченими до бюджету коштами, отже вони безпідставно надійшли до бюджету та належать поверненню позивачу у визначений вище спосіб.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування в даному випадку вимог статті 9 КАС України та зобов`язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України ФОП ОСОБА_1 надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою останнього від 17.05.2019 року та надати такий висновок до виконання в ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

Апеляційна скарга відповідача не містить критики рішення суду першої інстанції. Зазначаючи про порушення судом норм процесуального права при ухваленні рішення, апелянт не зазначає, в чому саме виразилось таке порушення та не наводить обґрунтувань та доказів на підтвердження своїх доводів.

Щодо рішення суду в частині відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно тексту адміністративного позову від 22.06.2020 року, витрати на професійну правничу допомогу, яку позивач має сплатити складають 3000 грн..

Так, норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04).

В обгрунтування вимог позивачем зазначено, що вартість наданих послуг за договором про надання правової допомоги складає 3000 грн., що включає наступні послуги: складання позовної заяви.

До позову додано договір про надання правової допомоги від 25.03.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Бивалін Олександр Вікторович та додаткову угоду від 25.03.2020 року про порядок оплати та вартість правової допомоги Бюро за послуги: складання позовної заяви - 3000 грн., акт про надання правової допомоги від 31.03.2020 року.

З акту про надання правової допомоги вбачається, що правова допомога надана Адвокатським бюро Бивалін Олександр Вікторович , а саме: складання позовної заяви до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, стягнення грошових коштів.

З вказаного акту не можливо встановити яким адвокатом надавались послуги, обсяг таких послуг та виконаних робіт, як і не надано доказів оплати позивачем вказаних послуг у визначеному розмірі.

Особисто Бюро не може бути представником сторони у даній справі, оскільки це суперечить вимогам статті 57 КАС України.

Посилання апелянта на ту обставину, що витрати можуть бути не лише сплачені, а й такі, що підлягають сплаті, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказане нівелює саме поняття витрат та їх відшкодування за відсутності доказів понесених витрат.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вказана справа не представляє складності, є незначною, явка в судове засідання будь-якої сторони у справі апеляційним судом не визнавалась обов`язковою, додаткових доказів у сторін судом апеляційної інстанції не витребовувалось.

Таким чином вимоги позивача про відшкодування витрати на правничу допомогу є необґрунтованими.

Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування або зміни рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, відтак розподіл судових витрат при прийнятті постанови не проводиться.

Оскільки за приписами ч.1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, справа згідно із ч.4 ст.257 КАС України не відноситься до таких, які не можуть бути розглянуті за вказаними правилами, то судове рішення суду апеляційної інстанції згідно із п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/6758/20 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/6758/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко