Рішення

від 02.02.2021 по справі 635/3664/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02.02.21

Справа № 635/3664/16-ц

Провадження № 2/635/670/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Шинкарчука Я.А.,

секретар судового засідання - Желізова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання заповіту недійсним, визнання домоволодіння спільною сумісною власністю та визнання права власності, ?

встановив:

У квітні 2016 року до Харківського районного суду Харківської області звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , уточнивши свої вимоги 16 серпня 2016 року, в якому просить суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати домоволодіння з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , як такими, що проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину домоволодіння з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідної частини земельної ділянки відведеної під обслуговування житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 від 25 лютого 2010 року на користь ОСОБА_2 , завіреного Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області, зареєстрованого за №1-270;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину домоволодіння з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідної частини земельної ділянки відведеної під обслуговування житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст позовних вимог

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у 1993 році розірвано шлюб між її батьками ? ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який укладено у 1972 році. Від даного шлюбу вони мають трьх дітей - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Після розірвання шлюбу батьки позивачки фактичних шлюбних відносин не припинили і продовжували постійно проживати однією сім`єю. В період проживання спільно однією родиною без реєстрації шлюбу, а саме, у 1995 році вони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано на ім`я матері позивача - ОСОБА_5 . При цьому, вказаний будинок був придбаний за спільні кошти, отримані у 1995 році від раніше проданої квартири АДРЕСА_2 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помирає ОСОБА_4 . Відтак, з посиланням на положення частини другої статті 3, статей 70 та 74 Сімейного кодексу України позивач вказує, що оскільки в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мешкали спільно без реєстрації шлюбу, та між ними був стабільний позашлюбний союз, який характеризувався спільним побутом, взаємною підтримкою, і в цілому наявності довірливих відносин, орієнтованих на сімейну модель організації побуту, набуте відповідно майно, зокрема, вказаний вище житловий будинок, вважається спільною сумісною власністю подружжя. На момент смерті ОСОБА_4 , разом з останнім за однією адресою були зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , а тому виходячи із презумпції рівності часток у спільній сумісній власності та положень частини другої статті 1268 ЦК України вони фактично прийняли спадщину кожний в 1/6 частці після померлого, яка складалась із відповідно належної померлому 1/2 частки у праві на спірний будинок. В подальшому, а саме, у 2008 році ОСОБА_5 зареєструвала право власності на спірний житловий будинок за собою на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 червня 2008 року, про існування якого позивачу стало відомо лише у 2016 році, а саме, з листа БТІ № 102 від 14.03.2016. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . За життя вона склала заповіт, який посвідчений Першою Харківського району державною нотаріальною конторою Харківської області 25 лютого 2010 року та зареєстрованою за №1-270, на користь відповідача, яким заповіла йому все майно, яке належатиме їй на праві приватної власності на момент смерті. Однак, про існування вказаного заповіту позивачу також стало відомо лише у 2016 році, коли вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Однак на момент складення відповідного заповіту стан здоров`я ОСОБА_5 значно погіршився. Вона знаходилась під наглядом Русько-Тишківської амбулаторії з 17 лютого 2000 року по день смерті, а саме, перебувала на диспансерному обліку за такими захворюваннями: ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія. В 2006 році вона лікувалась в стаціонарному 4-му неврологічному відділенні МКЛ №7 з діагнозом - ішемічний інсульт в басейні лівої середньої мозкової артерії із правостороннім монопарезом в руці на фоні дисциркулярної гіпертонічної єнцефалопатії 2 ступеня. Окрім того, в ОСОБА_5 були і інші тяжкі захворювання, проте проведене лікування і спроби покращення її фізичного і психологічного самопочуття результатів не давали. Саме на наявність захворювань, які мають стійкий характер і стан здоров`я ОСОБА_5 , її фізичний і психологічний стан, а також з посиланням на положенням статті 225 та частини четвертої статті 1257 ЦК України, позивач вказує, що є підстави вважати, що на момент складання заповіту 25 лютого 2010 року ОСОБА_5 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим, можливо визнати заповіт недійсним, а спадкування належної померлій ОСОБА_5 частки у спірному майні, має здійснюватися виходячи із черговості спадкування за законом.

У своїх письмових поясненнях на заперечення відповідача на позов (а.с. 32-34 том 2) поданих до суду 03 липня 2018 року позивач посилається на те, що пункт 5 статті 273 ЦПК України в редакції 1963 року містив положення про можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, а тому можливо встановити факт проживання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В письмові промові (а.с. 137-139 том 2) позивач наполягає на тому, що при складанні висновку судово-психіатричної експертизи №370 експерти дійшли висновків за неоднозначними міркуваннями щодо стану самопочуття ОСОБА_5 станом на 25.02.2010. Так, міркування експертів щодо самопочуття спадкодавиці базуються (пункт 22 висновку) на тому, що остання за медичною допомогою або в полі зору психіатра до дня смерті не попадала, на обліку психіатра не знаходилась, будь-яких ліків з приводу цього не приймала, за медичною документацією знаків слабоумства (деменції) не описано, будь-яких рекомендацій для звернення до психіатра не вказувались. Тоді як покази свідків надані в суді не були взяті до уваги. Крім того, в ході допиту в суді експерта не відповів на запитання, вказав, що їх йому не було задано як експерту при призначенні експертизи. Відтак, позивач наполягає на неоднозначному тлумаченні висновку експерта відносно стану здоров`я ОСОБА_5 станом на 25.02.2010.

Узагальнені заперечення відповідача проти позову

В своїх запереченнях на позов (а.с. 93-95, том.1) відповідач ОСОБА_2 наполягав на тому, що посилання позивача на те, що їх мати на момент складання заповіту не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, є голослівним, оскільки саме зі сторони позивача створена атмосфера недоброзичливих відносин із матір`ю. Так, після переїзду позивача до спірного будинку з її сім`єю почались постійні конфлікти, з приниженням людської гідності. ОСОБА_1 проживаючи в частині будинку відмовилась сплачувати за комунальні послуги, чим ставила їх матір у скрутне матеріальне становище. Саме таке відношення до ОСОБА_5 призвело до того, що остання склала заповіт на користь свого сина ? ОСОБА_2 .

В подальшому представником відповідача ? адвокатом Скробот В.А. викладено такі заперечення (а.с.125-128 том 2). Так, щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу батьків сторін, то приписи ст. 74 СК України, на яку посилається позивач в позові, не підлягають, оскільки в позові йде мова про встановлення факту проживання однією сім`єю батьків сторін в період 1995-1999 років, а КпШС України (в ред. 1963 року), який ще діяв в період 1995-1999 років, взагалі не було передбачено поняття сім`ї без реєстрації шлюбу. Окрім того, спірний житловий будинок належить матері сторін - ОСОБА_5 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 02.06.2008 (справа № 4.3/2-3502/08р.), яке набрало законної сили, проте позивачем не доведено наявності угоди про створення спільної власності або трудову участь ОСОБА_4 в будівництві, участь в придбанні будівельних матеріалів та їх використання саме для будівництва спірного будинку, і як наслідок набуття права спільної сумісної власності на нього. А оскільки позивачем не доведено, що її батькові ОСОБА_4 належить будь-яка частка спірного домоволодіння, то в цьому випадку відсутні підстави і для визнання за нею права власності на частину спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті батька через відсутність у померлого такого спадкового майна. З приводу вимоги позову про визнання недійсним заповіту від імені спадкодавці ОСОБА_5 , то відповідачем зазначено, що повністю відповідає цим нормам, бо при його укладенні не було допущено будь-яких порушень закону, він відповідає дійсній волі спадкодавиці, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності на час його вчинення. У зв`язку з відсутністю підстав для визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 , відсутні підстави і для визнання за ОСОБА_1 права власності на будь-яку частину спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки спадкування після її смерті повинно відбуватися за заповітом. Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження всіх своїх позовних вимог, тих обставин, на які вона посилається в обґрунтування свого позову, тому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Позиція відносно предмету спору третьої особи ? Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області

Із поданого 20 липня 2016 року до суду заперечення (а.с. 140 том 1) вбачається, що держнотконтора не погоджується з приводу вимоги про визнання недійсним заповіту складеного ОСОБА_5 та посвідченого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 25 лютого 2010 року за реєстровим №1-270, яка обґрунтована позивачем тим, що заповідач на момент його складання не могла давати звіт своїм діям і керувати ними. Разом з тим, державний нотаріус Ольховська Л.М. вказує, що добре пам`ятає обставини посвідчення заповіту, що оскаржується, та повідомляє, що заповідачка особисто прибула до приміщення держнотконтори, виклала прохання скласти та належним чином засвідчити заповіт, прочитала його вголос та власноруч підписала, заповівши все майно на користь сина ОСОБА_2 . Безумовно, нотаріусом було з`ясовано все коло можливих спадкоємців за законом, але волевиявлення на складання саме такого заповіту належало самій заповідачці, на що вона мала повне право. Як видно з тексту заповіту, останні власноручно підписаний заповідачкою, мається особиста рукописна фраза ОСОБА_5 про те, що вона заповіт прочитала вголос та підписала власноручно, будь-яких сумніві у дієздатності заповідачки у нотаріуса не виникало. Спілкувалась ОСОБА_5 з нотаріусом чітко, орієнтувалась у всіх обставинах, що стосувались складання заповіту.

Процесуальні дії у справі

25 квітня 2016 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана цивільна справа надійшла у провадження судді Харківського районного суду Харківської області Шинкарчука Я.А.

На підставі ухвали суду від 27 квітня 2016 року позов залишено без руху, окреслено позивачу недоліки, які необхідно усунути у визначений строк.

24 травня 2016 року позивачем подано заяву на усунення недоліків визначених ухвалою суду від 27.04.2016, разом з квитанцією про сплату судового збору.

У відповідності до ухвали суду від 25 травня 2016 року відкрито провадження.

09 червня 2016 року від ОСОБА_2 надійшло заперечення на позов (а.с. 93-95, том.1).

В судовому засіданні 16 червня 2016 року задоволено клопотання позивача про виклик для допиту в якості свідків ? ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16

22 липня 2016 року в судовому засіданні також задоволено клопотання про допит в якості свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , а також допитано в якості свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 та ОСОБА_13 .

З Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області до суду 20 липня 2016 року надійшли заперечення на позов (а.с. 140 том 1).

16 серпня 2016 року позивачем уточнено позов в частині правильності написання адреси населеного пункту в заявлених позовних вимогах (а.с. 143 том 1).

В судовому засіданні, яке відбулося 22 серпня 2016 року допитано в якості свідка ОСОБА_20 .

На адресу суду 25 жовтня 2016 року надійшло від позивача дві заяви, перша ? про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_21 , друге ? про проведення посмертної психіатричної експертизи відносно ОСОБА_5 .

В судовому засіданні, яке відбулося 06 лютого 2017 року допитано в якості свідка ОСОБА_21 , а 24 лютого 2017 року позивачем подано заяву про витребування медичної документації з Русько-Тишківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка задоволена судом з постановлення ухвали 20 березня 2017 року.

На підставі ухвали суду від 29 травня 2017 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2, проведення якої доручено Відділенню судово-психіатричної експертизи №18 Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3 . Провадження у справі №635/3664/16-ц на час проведення експертизи зупинено.

22 червня 2017 року до суду повернулися матеріали цивільної справи №635/3664/16-ц, разом з повідомленням про неможливість вирішення експертних питань ухвали, у зв`язку з необхідністю доповнити матеріали справи: відомостями про звернення ОСОБА_5 за медичною допомогою до психіатра за місцем проживання, і якщо таке мало місце, то додати медичну документацію; роздруківкою тексту судових засідань від 22.07.2016, 22.08.2016 та 06.02.2017 у тій частині, де свідки, можливо, були допитані про психічний стан ОСОБА_5 , у тому числі, на період підписання нею заповіту (22.02.2010). Без надання відповідних матеріалів вирішення питань ухвали не є можливим. У зв`язку з чим, ухвалою суду від 26 червня 2017 року провадження у справі відновлено.

На підставі ухвали суду від 02 жовтня 2017 року витребувано з Харківського обласного психоневрологічного диспансеру відомості про те, чи перебувала на обліку у психоневрологічному диспансері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також з Русько-Тишківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини відомості про те, чи зверталась ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за медичною допомогою до лікаря психіатра за місцем мешкання.

31 жовтня 2017 року з Комунального закладу охорони здоров`я Обласний психоневрологічний диспансер за вих.№2460 від 25.102017 надійшла до суду інформація про те, що ОСОБА_5 за медичною допомогою до відповідного закладу не зверталась (а.с. 218 том 1).

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Так, відповідно до пункту 9 статті 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 березня 2018 року позивачем подано клопотання про долучення доказів, отриманих останньою на виконання ухвали суду від 02 жовтня 2017 року про витребування доказів, зокрема, із Русько-Тишківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини (а.с. 228-233 том 1) листа головного лікаря за вих.№147 від 22.03.2018 та виписки із історії хвороби №6435.

Ухвалою суду від 04 квітня 2018 року у даній справі знову призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: Чи могла ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , при наявності у неї захворювань розуміти свої дії під час складання заповіту від 25 лютого 2010 року? Чи могла ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , при наявності у неї захворювань керувати своїми діями при складанні заповіту від 25 лютого 2010 року? Проведення експертизи доручено експертам Відділення судово-психіатричної експертизи №18 Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3 , а провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

25 квітня 2018 року у розпорядження експертів надано роздруківку журналів судових засідань від 22.07.2016, 22.08.2016 та 06.02.2017 (а.с.1-8 том 2).

Матеріали цивільної справи №635/3664/16-ц, разом з висновком судово-психіатричної експертизи №370, повернулися до суду 23 травня 2018 року (а.с. 11-13 том 2), а 25 травня 2018 на підставі ухвали суду відновлено провадження у справі.

03 липня 2018 року від позивача надійшли письмові пояснення на заперечення відповідача на позов (а.с. 32-34 том 2).

Також 05 липня 2018 року від позивача надійшли клопотання про проведення додаткової посмертної психіатричної експертизи та притягнення до участю у справі третьої особи (а.с.35-37 том 2), від яких позивач відмовилась в судовому засіданні 02.11.2018. Крім того, в судовому засіданні 02.11.2018 представник позивача ? адвокат Коновал Артем Миколайович подав клопотання про виклик для допиту до зали суду експерта щодо висновку проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи (а.с. 51-52 том 2), яка була допитана в судовому засіданні 04 лютого 2019 року.

12 квітня 2019 року від адвоката Коновал А.М. подано клопотання про проведення додаткової (повторної) посмертної психіатричної експертизи, а 22 травня 2019 року від позивача надійшла заява про відкладення слухання, у зв`язку із можливістю укладення мирової угоди.

На підставі ухвали суду від 02 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання про проведення додаткової (повторної) посмертної психіатричної експертизи.

22 січня 2020 року від представника відповідача ? адвоката Скробот Вікторії Анатоліївни подано заяву із поясненнями (а.с.125-128 том 2).

А 24 січня 2020 року від позивача подана до суду письмову промову (а.с.129-132 том 2), яка доповнена 28 лютого 2020 року (а.с. 137-139 том 2).

Учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Від позивача надійшла до канцелярії суду заява, в якій остання позовні вимоги підтримала та просила проводити розгляд справи у її відсутність.

Від відповідача та його представника в матеріалах справи міститься заява, в якій вони просили проводити розгляд даної справи у їх відсутність та проти задоволення позову заперечували в повному обсязі.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини встановлені судом

ОСОБА_1 (позивач) є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Родинний зв`язок між позивачем та її батьками ? ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прослідковується з наступних, наданих суду копій документів: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Липецьким відділом УМВС України в Харківській області 19 квітня 2006 року (а.с.6 том 1); свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 видане (повторно) міським відділом реєстрації актів цивільного стану №3 Харківського обласного управління юстиції (а.с.7 том 1); свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , видане (повторно) 02 жовтня 2015 року Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (а.с. 8 том 1); свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 27 грудня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції (а.с. 9 том 1).

З копії договору купівлі-продажу, зареєстрованого Харківською Універсальною Біржою 02 жовтня 1995 року під №У-09-1394-Н, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_2 та ОСОБА_23 продали належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 119, том 1).

У відповідності до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківського району державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі під №2-3994, ОСОБА_5 придбала земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована на території Руськотишківської сільської ради по АДРЕСА_1 (а.с. 120, том 1).

Згідно з копією державного акту на право приватної власності на землю серії ХР-25-95-30397 виданого 29 жовтня 1996 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №460, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 1995 року, реєстр.№2-3994, належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,15 га, яка розташована на території Русько-Тишківської сільської ради в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с. 123, том 1).

У відповідності до інформації виконавчого комітету Русько-Тишківської сільської ради №1011 від 30.06.2015 станом на 1996 рік, згідно інформації погосподарської книги Русько-Тишківської сільської ради 1996-2000, за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_5 (головний господар), ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_2 (а.с. 16 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помирає ОСОБА_4 , про свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Руськотишківською сільською радою Харківського району Харківської області 16 грудня 1999 року (а.с. 12 том 1).

Крім того, ОСОБА_5 31 липня 2008 року на підставі рішення ХХV сесії V скликання Русько-Тишківської сільської ради від 21.03.2008 видано Державний акт серії ЯЕ №502000 на право власності на земельну ділянку площею, 0,0480 га, що розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням ? для ведення особистого селянського господарства. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010870300288. Кадастровий номер земельної ділянки 63251835304:00:002:0116 (а.с. 124, том 1).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 червня 2008 року (справа №4.3/2-3502/08) визнано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок літ. А-1 розмірами 12,67 на 9,23 м на 3 житлових кімнати житловою площею 50,60 кв.м., загальною площею 100,70 кв.м., навіс літ. Б , навіс літ. В , навіс літ. Д , навіс літ. И , сарай літ. Г , малу каналізаційну споруду літ. З у складі господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , як за забудовницею (а.с. 125, том.1).

У відповідності витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства Харківське районне бюро технічної інвентаризації №19630101 від 23.07.2008 за ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності в цілому на житлову будівлю з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 126, том 1).

З відповіді Комунального підприємства Харківське районне бюро технічної інвентаризації за вих.№102 від 14.03.2016 вбачається що первинна реєстрація права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 проведена КП ХРБТІ 23.07.2008 згідно рішення Харківського районного суду Харківської області від 02.06.2008 справа №4.3/2-3502/08 в цілому за гр. ОСОБА_5 (а.с. 19 том 1).

Відповідно до тексту заповіту складеного ОСОБА_5 25 лютого 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області та зареєстрованого в реєстрі за №1-270, остання на випадок своєї смерті все її майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, все, що належатиме їй на праві власності на день смерті за законом заповіла своєму сину ? ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 14 том 1).

ОСОБА_5 помирає ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого (повторно) 09 лютого 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського районного управління юстиції у Харківській області (а.с. 13 том 1).

Згідно витягу з реєстрації в Спадковому реєстрі №42664123 від 13.01.2016, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області, у Спадковому реєстрі під №58459106 (у нотаріуса №12/2016) 13.01.2016 заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15 том 1).

У відповідності до копії акту депутата Русько-Тишківської сільської ради Рибалко І.М. від 02 травня 2015 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована та фактично проживає по АДРЕСА_1 з 1996 року. Разом з нею проживає з 1996 року її чоловік ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також зареєстровані та мешкають їх діти: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 29 том 1).

З висновку судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року №370 складеного експертами 18-го відділення судово-психіатричної експертизи Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3 вбачається, що ОСОБА_5 за представленими даними у період часу, якому відповідає складання заповіту, а саме 25.02.2010, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, а також була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 11-13 том 2).

Окрім приведених документів, у справі були допитані свідки та судовий експерт, які з приводу обставин справи пояснювали наступне.

ОСОБА_13 допитаний в якості свідка в судовому засіданні, яке відбулося 22 липня 2016 року, повідомив суду, що він знайомий зі родиною ОСОБА_2 з 1996 року, а саме з часу коли вони придбали в с.Черкаські Тишки недобудований будинок (коробку), а свідок будував напроти їх будинку свій. Свідок бував у будинку з приводу питань будівництва, звертався безпосередньо до ОСОБА_4 з питань проведення опалення, оскільки останній був сантехніком. Дід ОСОБА_4 та баба ОСОБА_5 мешкали разом в одному будинку. Свідок пам`ятає, що приблизно у 1998-1999 роках вони тримали худобу (качок і бичка). Відносно ОСОБА_5 вказав, що після хвороби останньої вона багато кричала, була дуже скандальною особистістю, сварилась із донькою ОСОБА_1 , ОСОБА_31 (чоловік доньки ОСОБА_1 ) і ОСОБА_32 (син доньки ОСОБА_1 ), ніде не працювала, була психічно неурівноважена людина, один раз (близько 4 років тому) помітив на вулиці, що вона щось нашіптувала та копалась в землі. Пригадує, що один раз сварка ОСОБА_1 (позивача) та її матері ОСОБА_5 закінчилась приїздом міліція. Також був випадок, коли ОСОБА_5 погрожувала спалити всіх, навіть відкрила газ і газова служба приїздила його закривати. Щодо будівництва ОСОБА_1 (позивача) на земельній ділянці вказав, що вона з чоловіком прибудували веранду і побудували сарай, літній душ, свердловину, на що ОСОБА_5 не давала згоди, були через це сварки.

ОСОБА_15 ? син ОСОБА_1 , допитаний 22 липня 2016 року в якості свідка в судовому засіданні, повідомив суду, що він народився у 1996 році, його родина на той час мешкала у с.Черкаські Тишки, добре пам`ятає діда ОСОБА_34 , який помер у 1999 році. Після цього, через деякий час його батьки та він переїхали з будинку в селі Черкаські Тишки на орендовану квартиру, оскільки їх проклинали та виганяли їх. ОСОБА_5 декілька разів приїздила та просила їх повернутись. Деякий час вони продовжували жити в орендованій квартирі, а десь через два з половиною років переїхали знову до села Черкаські Тишки в будинок. Коли свідку було близько 12 років, була скарга ОСОБА_5 на нього до сільської ради, нібито той її побив та свариться з нею. Бабуся погрожувала, що свідка та його брата відправить в дитячий будинок. Бабуся кричала на нього без причини, чому саме було таке відношення бабусі, свідок пояснити не може. Пам`ятає, що коли його брату був один рік, бабуся побила його матір, коли так були при надії.

Також в судовому засіданні 22 липня 2016 року, в якості свідка була допитана ОСОБА_17 , яка повідомила суд, що позивач та відповідач у даній справі є їй племінниками, а їх мати ? ОСОБА_5 приходиться свідку рідною сестрою. Свідок вказала, що чула від сестри, що розірвання шлюбу із ОСОБА_4 було спричинено через зловживання спиртними напоями, а те, що в подальшому ОСОБА_5 мешкала спільно з бувшим чоловіком в одному будинку пов`язано з тим, що останньому не було куди йти. Свідку не відомо хто та за чиї кошти придбав спірний будинок. ОСОБА_5 перенесла мікроінсульт (коли саме свідок не пам`ятає), наслідок чого її права рука була уповільнена на протязі деякого часу, але не зважаючи на це її сестра все робила, навіть, поралась на огороді. Перенесений нею мікроінсульт також не плинув на її розумові здібності. Бачилися вони не часто, сестра сама приїздила до свідка відвідувати її, інколи свідок бувала у ОСОБА_5 . На психічні розлади ОСОБА_5 не скаржилась, відповідні розлади за нею не помічалось. За пів року до смерті (близько в середині літа 2015 року) її стан погіршився, була операція в наслідок онкологічної хвороби. Коли ОСОБА_5 почала хворіти, допомагав по лікуванню її син ОСОБА_2 та дружина останнього, а також донька ОСОБА_38 , але доньку ОСОБА_1 , яка б допомагала хворій, свідок не бачила. В конфліктах, які відбувались в сім`ї свідок не брала участь. Стосовно причин конфліктів, свідок повідомити нічого не могла, адже не запитувала про це, не вмішувалась. Особисто ОСОБА_5 говорила свідку, що має намір трьом своїм дітям залишити належне їй майно, однак щодо складеного заповіту на користь одного сина ОСОБА_2 , нічого не говорила.

ОСОБА_18 допитана в якості свідка в судовому засіданні, яке відбулося 22 липня 2016 року, повідомила суду, що є дружиною відповідача, з яким вона одружилась у вересні 2003 році і почала мешкати спільно у будинку по АДРЕСА_1 , в якому на той час не мешкала позивач ОСОБА_1 . Остання переїхала до даного будинку приблизно у 2005 році і в подальшому постійно мешкала зі своєю родиною у спірному будинку. У свідка стосовно адекватності своєї свекрухи не було сумнівів, вона завжди була при здоровому глузді та розуміючи значення своїх дій, будь-яких підозр у психічному розладі свекрухи свідок не помічала ані після перенесеного інсульту, ані після діагностування онкологічного захворювання. З приводу перенесеного свекрухою у 2006 році інсульту свідок вказала, що сам інсульт свекрухою був перенесений в легкій формі, і як наслідок була слабкість лише в руці, але між іншим вона сама прала та займалась городом. Щодо відносин свекрухи із її донькою ОСОБА_1 свідок вказала, що конфлікти відбувалися через відмову ОСОБА_1 сплачувати кошти за спожитий газ та світло, а також щодо незаконного будівництва на земельній ділянці свекрухи. Також остання декілька разів писала скарги (2010, 2011, 2012 роки), внаслідок чого приїздила поліція, для розібрання конфліктів. Свідок одного разу чула від ОСОБА_1 слова про те, що у неї немає матері, а коли свекруха захворіла у 2015 році та лежала в лікарні, донька ОСОБА_1 її не провідувала жодного разу, навіть, по поверненню з лікарні, похованням займалися лише свідок з чоловіком ОСОБА_37 , допомоги із сторони ОСОБА_1 не було.

Допитаний 22 серпня 2016 року в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_20 повідомив суд, що він є чоловіком ОСОБА_1 (позивача). Свідок з 1992 року знає родину ОСОБА_26 , а одружився з ОСОБА_1 він у 1995 році. Після продажу квартири у 1995 році, родина ОСОБА_1 виділила 100 доларів ОСОБА_1 на весілля, але частину коштів було після позичено ОСОБА_5 та ОСОБА_40 на будівництво будинку по АДРЕСА_1 . Кошти ніхто після цього не повернув. Свідок з ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 мешкає з 1996 року, тоді їм було виділено одну кімнату з можливістю прибудови. У 1997 році, коли свідок захворів відкритою формою туберкульозу, дружину ОСОБА_1 виставили з будинку, однак ОСОБА_33 згодом просила їх повернутись і вони знову проживати у будинку в с.Черкаські Тишки. Щодо психічного стану ОСОБА_5 свідок повідомив, що коли курка кудахкала, ОСОБА_5 брала держак та прижимала курку до стіни, поки та взагалі ставала неадекватною, із собакою, яку тримали в дворі, було теж саме ? коли собака гавкала, ОСОБА_5 заганяла її в будку, оскільки їй не подобалося, що собака гавкає. ОСОБА_41 нервував плач і сміх дітей, вона з дітьми не гралась. Після інсульту перенесеного ОСОБА_5 за нею спостерігалась дивна поведінка, оскільки вона вночі піднімалась на горище і ходила по ньому, саме над кімнатою, де спали ОСОБА_1 та свідок. На запитання, що вона там робила, та відповідала ? Шукаю кота Бориса . У 2007 році свідок бачив, як ОСОБА_5 кормила кота Бориса груддю . ОСОБА_2 не мешкав у спірному будинку з 2006 року по 2012 рік. Стосовно відносин ОСОБА_5 та її доньки ОСОБА_1 свідок вказав, що у них були конфлікти, одного разу мати побила доньку, у зв`язку з чим викликалась поліція, а також ОСОБА_5 після перенесеного інсульту з 2006 року постійно була під наглядом у невропатолога.

ОСОБА_21 допитана в якості свідка в судовому засіданні, яке відбулося 06 лютого 2017 року, повідомила суд, що є сестрою померлої ОСОБА_5 та тіткою сторонам у справі. Свідок розповіла, що ОСОБА_46 (її зять), працюючи прорабом, заробив для своєї родити трьохкомнатну квартиру на Олексіївці в місті Харкові, вказану квартиру було продану та на виручені кошти придбано недобудований будинок (без вікон, без дверей) із земельною ділянкою в с.Черкаські Тишки. Вся родина спільно будувала будинок. Хоча ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були розлучені, вони мешкали разом та вели спільне господарство (курей, теля). Для доньки ОСОБА_1 у вказаному будинку було виділено кімнату, ОСОБА_5 надала дозвіл на виконання сім`єю ОСОБА_1 прибудови до вказаної кімнати. Проте, згодом почалися конфлікти через будівництво, викликалась поліція, було заборонено сім`ї ОСОБА_1 здійснювати прибудови. У 2006 році ОСОБА_5 попала в лікарню, її частину тіла паралізувало. В лікарню свідок привозила їй їсти, а також помічала, що сестрі ставало гірше після приймання таблеток. Стосовно стану здоров`я своєї сестри ОСОБА_5 свідок повідомила, що помічала в неї переживання, недоїдання та зловживання спиртними напоями, а також нервувала через сина ОСОБА_2 . Про заповіт ОСОБА_5 на користь сина ОСОБА_2 свідку не було відомо. Психічними захворюваннями ОСОБА_5 не хворіла.

Експерт ОСОБА_47 (лікар, судово-психіатричний експерт вищої категорії) 04 лютого 2019 року була допитана в судовому засіданні з приводу висновку №370 судово-психіатричної експертизи повідомив, що за показами свідків, наданими у даній справі, взагалі неможливо встановити чи було в ОСОБА_5 будь-яке захворювання, в тому числі психічне, а клініку психічного захворювання, тим паче. В ході проведення таких експертиз застосовується клініко-психопатологічна методика, а також роз`яснено, яким чином така методика використовується, на прикладі звичайних захворювань. Все, що вказано у висновку №370, експертами було взято до уваги, виходячи з діючого на момент порядку проведення експертизи. Інсульт ? це неврологічне захворювання, і воно не могло вплинути на психічний стан ОСОБА_5 , які вплинули б на розуміння значення її дій. Негативних наслідків прийняття препаратів, які було призначено ОСОБА_5 , медична документація не містила.

Інших належних та допустимих доказів, які можуть бути використані при ухвалення рішення та для розуміння (оцінки та аналізу), яких не потребуються спеціальних знань, суду не було надано, як і не заявлено інших клопотань.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У відповідності до частини першої статі 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд, вислухавши доводи сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з наступних висновків.

Щодо вимоги про встановлення факту спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцеві Положення Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з січня 2004 року

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України (надалі - КпШС України) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Таким чином, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просила встановити факт проживання її батьків, а саме, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне їй для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу.

Враховуючи, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки введено в національне законодавство Сімейним кодексом України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, а Кодекс про шлюб та сім`ю України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив, суд приходить до висновку, що факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, не може бути встановлений.

З приводу посилань позивача у письмових поясненнях від 03 липня 2018 року на те, що пункт 5 статті 273 Кодексу ЦПК України в редакції 1963 року містив положення про можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, а тому можливо встановити відповідний факт, суд вказує наступне.

У відповідності до пункту 5 частини першої статті 273 ЦПК України (в редакції 1963 року, який був чинним до 01 вересня 2005 року) суд розглядає справи про встановлення перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя.

З приводу застосування даного положення слід вказати, що дія цивільних процесуальних норм у часі ? визначається відповідно до правила про те, що незалежно від часу порушення цивільної справи в суді, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій. Отже, у випадку звернення заінтересованих осіб до суду застосовується цивільний процесуальний закон, що діє на момент провадження у справі, незалежно від того, коли виникло спірне правовідношення.

Таким чином, положення пункту 5 частини першої статті 273 ЦПК України в редакції 1963 року, який втратив чинність 01 вересня 2005 року, та на які відповідно посилається позивач у поясненнях, при розгляді даної цивільної справи в суді не може бути застосовано, з огляду на дію цивільних процесуальних норм у часі.

Стосовно вимоги про визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України Про власність , відповідних норм ЦК УРСР, які були чинними на час, з яким пов`язується набуття права власності.

Розглядаючи позови, пов`язані із спільною власністю осіб, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства у спільній сумісній власності могло перебувати не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України Про власність , стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є у спільній сумісній власності (пункти 1, 2 статті 17, стаття 18 Закону України Про власність ).

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону Про власність , стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України Про власність ), тощо.

Отже, майно, набуте за час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого членами сім`ї, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін справи, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних (незареєстрованих) шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки встановлення судом таких обставин свідчитиме про правильне застосовування положення частини першої статті 17 Закону України Про власність , чинного на час спірних правовідносин.

Указаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Зазначене правило підлягає застосуванню для оцінки фактичних обставин справи за умови, якщо юридичний факт, з яким пов`язується виникнення права власності, мав місце до 01 січня 2004 року, коли набули чинності положення СК України, зокрема й стаття 74 цього Кодексу, із запровадженням якої пов`язується зміна правового регулювання підстав набуття майна у спільну власність особами, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. КпШС УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив.

Як вбачається з інформації Комунального підприємства Харківське районе бюро технічної інвентаризації за вих.№575 від 06.11.2015 житловий будинок літ. А-1 загальною площею 100,70 кв.м., житловою площею 50,60 кв.м., по АДРЕСА_1 , збудовано у 1995 році (а.с. 17 том 1).

Із поданих суду доказів та показань свідків встановлено, що у грудні 1995 року ОСОБА_5 придбано на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківського району державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі під №2-3994, земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована на території Руськотишківської сільської ради по АДРЕСА_1 (а.с. 120, том 1). На вказаній земельній ділянці був розміщений недобудований будинок, без даху та вікон.

У відповідності до пункту 3 договору від 21 грудня 1995 року (а.с. 120 том 1) купівля-продаж відповідної ділянки була вчинена за 15 000 000 (п`ятнадцять мільйонів) карбованців.

Згідно пункту 1.5 договору купівлі-продажу, зареєстрованого Харківською Універсальною Біржою 02 жовтня 1995 року під №У-09-1394-Н, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_2 та ОСОБА_23 продали належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 119, том 1) за ціною 200 000 000 (двісті мільйонів) карбованці.

З приведеного вбачається, що розмір отриманої грошової суми від продажу квартири та затрат на придбання земельної ділянки, значно відрізняється, навіть не в половину. Відповідні розбіжності ані позивачем, ані її представником не було усунено в ході допиту свідків. Будь-яких інших доказів з приводу обставини, який розмір коштів від продажу квартири було вкладено в будівництво будинку 1995 року побудови, суду не подано. Доказів укладення та розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , також позивачем не надано. В ході допиту свідків також не вдалося встановити наступне: чи поділили між собою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 кошти отримані від продажу квартири; куди пішла інша значна частина коштів від продажу квартири; яку суму коштів кожним із ОСОБА_26 було вкладено в будівництво; яка готовність будинку була на момент смерті ОСОБА_4 у 1999 році; яку суму від продажу квартири отримали діти ОСОБА_50 та ОСОБА_34 кожний; чи вели ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільний бюджет, домогосподарство, об`єднували кошти на спільні витрати, а також скільки кожен з них вклав коштів, окрім тих, які отримано від продажу квартири; чи була між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 письмова угода про визначення питання власності на будинок; чому договір купівлі-продажу земельної ділянки у 1995 році укладено лише ОСОБА_52 , а не спільно нею з ОСОБА_36 , тощо.

Приведені сумніви не можуть тлумачитися на користь визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відтак, позивачем не надано належних і допустимих доказів про участь у набутті спірного майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу в цей період без визначення ступеня участі працею й коштами в будівництві спірного житлового будинку, не можуть бути підставою для визнання права власності.

Окрім того, рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 червня 2008 року справа №4.3/2-3502/08, на підставі якого ОСОБА_5 набула права власності на самовільно збудований житловий будинок літ. А-1 розмірами 12,67 на 9,23 м на 3 житлових кімнати житловою площею 50,60 кв.м., загальною площею 100,70 кв.м., навіс літ. Б , навіс літ. В , навіс літ. Д , навіс літ. И , сарай літ. Г , малу каналізаційну споруду літ. З у складі господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 125, том.1), ніким не оскаржено. Рішення набрало законної сили. Право власності за ОСОБА_5 було зареєстроване у порядку встановленому законом у 2008 році.

Разом з тим, за даними технічного паспорту виготовленого Комунальним підприємством Харківське районне бюро технічної інвентаризації 28 жовтня 2015 року, копія якого подана разом з позовом (а.с.20-27 том 1), вбачається, що окрім житлового будинку літ. А-1 1995 року побудови, лише прибудова літ. А 1 -1 , ганок літ. а 1 , вбиральня літ. Ж , огорода літ. N1 та ворота з хвірткою літ. N2 побудовані у 1995 році. Інші ж об`єкти з надвірними спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , побудовані пізніше, зокрема, навіс літ. В та сарай літ. Г побудовані у 1999 році, гараж літ. Л , літня кухня літ. М та тамбур літ. М 1 побудовані у 2009 році, ворота літ. N5 , хвіртка літ. N6 , огорожа літ. N7 та літ. N8 побудовані у 2014 році, ганок з навісом літ. а 2 , сараї літ. Р , літ. С , навіс літ. Т , навіс літ. У , літній душ літ. Ф , вбиральня Х побудовані у 2015 році, а з них є самочинні побудови.

Оскільки у 1999 році помер ОСОБА_4 , брати участь у будівництві більшої частини надвірних спору, об`єктів та прибудов за адресою: АДРЕСА_1 , він не міг.

Відтак, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, обставини спільного набуття (побудови) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домоволодіння з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги.

З приводу визнання права власності за позивачем на 1/6 частину спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її батька

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

У відповідності до пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику в справах про спадкування судам роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Приведене вище роз`яснення також дублюється в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування

Виходячи з того, що спадщина після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась у 1999 році, а тому у даному випадку правовідносини регулюються Цивільним Кодексом УРСР (у редакції 1963 року).

Згідно з положенням статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим ? день, зазначений в статті 21 цього Кодексу (стаття 525 ЦК УРСР).

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, ? місцезнаходження майна або його основної частини (стаття 526 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Стаття 549 ЦК УРСР містить перелік дій, що свідчать про прийняття спадщини, а саме, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно до вимог частин першої статті 128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

За статтею 560 ЦК УРСР, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини позивачем після смерті її батька ? ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем відповідна обставина не доводилась, як визначено це в статті 549 ЦК УРСР. В ході розгляду даної справи судом, позивачем не було заявлено клопотань про витребування доказів, що стверджували б факт прийняття спадщини позивачем після смерті свого батька. Також матеріали справи не містять даних про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні відомості про те, чи видавались на користь будь-кого свідоцтва про право на спадщину.

Більш того, позивачем не доведено належність спадкодавцю на момент його смерті на праві власності 1/2 частини домоволодіння з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду приведене вище, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про визнання права власності за позивачем на 1/6 частину спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка у свою чергу є похідною від інших вимог позову.

Щодо визнання недійсним заповіту

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦПК України.

Статтею 1248 ЦК України визначено правила посвідчення заповіту нотаріусом. Так, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16 і від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12.

У відповідності до частин другої та четвертої статті 1257 ЦК України визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно заповіту складеного ОСОБА_5 25 лютого 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області та зареєстрованого в реєстрі за №1-270, заповіла все своє майно своєму сину ? ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З тексту заповіту вбачається, що зміст статей 1235, 1241, 1307 ЦК України було роз`яснено державним нотаріусом заповідачу, а нижче ОСОБА_5 власноручно записала Цей заповіт прочитано мною, заповідачкою, вголос та підписано мною власноручно (а.с. 14 том 1).

Як вбачається з висновку судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року №370 складеного експертами 18-го відділення судово-психіатричної експертизи Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3 , ОСОБА_5 за представленими даними у період часу, якому відповідає складання заповіту, а саме 25.02.2010, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, а також була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 11-13 том 2).

Показання свідків надані в судових засіданнях за своїм змістом щодо стану ОСОБА_5 станом на 25 лютого 2010 року, безумно не вказують на те, що померла не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. В загальному покази свідків мали суперечливий характер, були не послідовними і вибірковими, в своїй сукупності вони не могли дати чіткої картини психічного стану ОСОБА_5 станом на 25.02.2010. Відтак, суд оцінюючи недійсність заповіту не приймає їх до уваги.

З огляду на приведені вище положення закону та оцінивши доказами у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що заповіт ОСОБА_5 , який складений 25 лютого 2010 року та посвідчений державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховською Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1-270, відповідає вимогам статті 1248 ЦК України, а позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а також, що в момент складання заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Стосовно вимоги про визнання права власності за позивачем на 1/6 частину спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її матері

Виходячи з того, що спадщина після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилась після 01 січня 2004 року , тому у даному випадку правовідносини регулюються Цивільним кодексом України.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями статті 1257 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадщину у разі відсутність спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

За змістом статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

В силу вимог статей 1233-1236 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

В статті 1241 ЦК України визначено положення щодо права на обов`язкову частку у спадщині. Так, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку.

В ході розгляду судом вказаної цивільної справи, обставин передбачених статтею 1241 ЦК України судом мне встановлено.

За змістом статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

В статті 1268 ЦК України визначено порядок прийняття спадщини. Так, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

При цьому, в силу вимог статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У відповідності до частини четвертої статті 1257 ЦК України визначено, що у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Оскільки, внаслідок розгляду вказаної справи позивачем не було доведено недійсності заповіту ОСОБА_5 від 25 лютого 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховською Л.М. (зареєстрований в реєстрі за №1-270), складеного на користь ОСОБА_2 , вимога про спадкування за законом на загальних підставах після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , також не підлягає задоволенню.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Суд дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, зокрема, показань численних свідків, допитаних у судовому засіданні, висновку судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року №370, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довела необхідних обставин для задоволення її позовних вимог, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Питання про розподіл судових витрат вирішується згідно з вимогами статті 141 ЦПК України.

Оскільки в задоволенні позову позивачу відмовлено, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати позивача не відшкодовуються за рахунок відповідача.

Інших заяв про компенсацію судових витрат у даній справі до суду не надходили.

Керуючись статями 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218, 234, 256 ЦПК України, суд, ?

ухвалив :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , Харківська районна державна нотаріальна контора Харківської області про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання заповіту недійсним, визнання домоволодіння спільною сумісною власністю та визнання права власності ? відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків ? НОМЕР_7 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків ? невідомий.

Третя особа 1 ? ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків ? НОМЕР_8 .

Третя особа 2 ? ХАРКІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (попередня назва ? Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області) місцезнаходження юридичної особи за адресою: вулиця Євгена Котляра, 4 м.Харків; ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) - 02900742.

Повне рішення складено 12 лютого 2021 року

Суддя - Я.А. Шинкарчук