Рішення

від 11.02.2021 по справі 640/23656/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року м. Київ № 640/23656/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМ БЕРНЕРС ГРУП УКРАЇНА"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІМ БЕРНЕРС ГРУП УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №3482615147; стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу в розмірі 13 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 23 липня 2019 року №151/26-15-14-07-03-10/39151960 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТІМ БЕРНЕРС ГРУП Україна є безпідставними та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача вказує, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал , Товариством з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал , Товариством з обмеженою відповідальністю Селайна мають безтоварний характер, оскільки засновники та директори названих товариств заперечують свою участь у діяльності таких товариств. Також, представник відповідача посилається на вирок Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року, який набрав законної сили 12 липня 2018 року у справі №757/3074/18-к та яким визнано винним засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частинами 1, 2 статті 205, частинами 1,3 статті 358 Кримінального кодексу України.

У відповіді на відзив представник позивача зауважив, що покупець не відповідає за дії продавця та наголошує, що у відповідача відсутні будь-які претензії щодо діяльності саме позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМ БЕРНЕРС ГРУП УКРАЇНА" з питань дотримання вимог податкового законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал за січень 2017 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал за жовтень 2017 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Селайна за грудень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2017 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства, за результатом якої складений акт від 23 липня 2019 року №151/26-15-14-07-03-10/39151960 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що сплачується до державного бюджету на загальну суму 107587 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року, який набрав законної сили 12 липня 2018 року у справі №757/3074/18-к, визнано винним засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частинами 1, 2 статті 205, частинами 1,3 статті 358 Кримінального кодексу України; засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал громадянин ОСОБА_1 заперечував свою участь у діяльності названого товариства; засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Селайна громадянка ОСОБА_2 заперечувала свою участь у діяльності названого товариства.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №3482615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 161 382 грн. (за основним платежем 107 587,0 грн, за штрафними (фінансовими санкціями 53 795,0 грн.).

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Так, судом встановлено, що між позивачем (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал (виконавець) укладено договір оренди та сервісного обладнання від 29 грудня 2016 року №2912-01/16, відповідно до якого замовник приймає у тимчасове платне користування обладнання. Додатками 1-7 до договору визначено обладнання, яке передано позивачу у користування та зазначено, що виконавець здійснює сервісне обслуговування та технічну підтримку переданого в оренду обладнання.

В ході виконання договору від 29 грудня 2016 року №2912-01/16 сторонами складено акт прийому-передачі від 16 січня 2017 року та рахунок-фактуру від 16 січня 2017 року; на підтвердження факту проведення оплати позивачем надано копії платіжних доручень від 23 лютого 2017 року, від 13 березня 2017 року, від 14 березня 2017 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал укладено договір від 02 жовтня 2017 року №02/10-17 та додаток №1 до договору від 02 жовтня 2017 року №02/10-17, яким визначено перелік наданих позивачу робіт.

Також, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал укладено договір поставки від 02 жовтня 2017 року №0210/17 та додаток №1 до договору від 02 жовтня 2017 року №0210/17, в ході виконання кого сторонами складено акт здачі-прийняття робіт від 16 жовтня 2017 року, видаткову накладну від 12 жовтня 2017 року.

На підтвердження оплати за отримані послуги позивачем до перевірки надано договір про відступлення права вимоги від 01 листопада 2017 року №0111-02/17 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал (цедент), позивачем (боржник), та Товариством з обмеженою відповідальністю Промтехнол-Біо (цесіонарій), відповідно до якого цесіонарій стає кредитором боржника за договором від 02 жовтня 2017 року №0210/17 на суму 123600 грн. Договір про відступлення права вимоги від 01 листопада 2017 року №0111-01/17 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал (цедент), позивачем (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Промтехнол-Біо (цесіонарій), відповідно до якого цесіонарій стає кредитором боржника за договором від 02 жовтня 2017 року №0210/17 на суму 167 224,7 грн.

На підтвердження введення в експлуатацію придбаного позивачем товару останнім було надано до перевірки протокол від 31 грудня 2017 року №9 засідання постійно діючої комісії з надходження та списання необоротних активів, яким прийнято рішення про введення в експлуатацію придбаного позивачем за вказаними вище договорами товару, наказ від 31 грудня 2017 року №46 Про введення в експлуатацію об`єкта основних засобів , акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31 грудня 2017 року №38, №39, №40; інвентаризаційний опис основних засобів від 31 грудня 2017 року №2.

Судом встановлено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Селайна на підставі видаткових накладних від 01 грудня 2017 року №РН-0000420, від 04 грудня 2017 року №РН -0000424, рахунків-фактури від 01 грудня 2017 року №СФ-0000470, від 04 грудня 2017 року №СФ-0000490. На підтвердження факту оплати товару позивачем надано виписки по особовому рахунку та копії платіжних доручень від 26 грудня 2017 року №561, №562, від 10 січня 2018 року №2.

Також, на підтвердження факту отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю Селайна товару та введення його в експлуатацію позивачем надано копії наказу від 31 грудня 2017 року №45 Про введення в експлуатацію , протоколи від 31 грудня 2017 року №7, №8 засідання постійно діючої комісії з надходження та списання необоротних активів, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31 грудня 2017 року №34, №35, інвентаризаційного опису основних засобів від 31 грудня 2017 року №2.

Так, первинні документи надані позивачем до перевірки складені у відповідності до законодавства та не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, які згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).

Щодо посилань відповідача на протокол допиту свідка, суд зазначає, що за змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

При цьому, доказів наявності вироку суду відносно співробітників Товариства з обмеженою відповідальністю Селайна , Товариства з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал за ознаками злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з його контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Щодо посилання відповідача на вирок Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року, який набрав законної сили 12 липня 2018 року у справі №757/3074/18-к та яким визнано винним засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал громадянина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частинами 1, 2 статті 205, частинами 1,3 статті 358 Кримінального кодексу України, суд зазначає, що з наявних матеріалів справи вбачається, що первинні бухгалтерські документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал підписані громадянином ОСОБА_4 , а не громадянином ОСОБА_3 .

Крім того, зі змісту вироку Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі №757/3074/18-к вбачається, що судом було дослідження факт реєстрацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал , фінансово-господарські операції названого товариства не були предметом дослідження під час розгляду названого кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що вирок Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі №757/3074/18-к не є належним доказом безтоварності фінансово-господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал .

Суд наголошує, що станом на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю Сатурн Глобал (засновник та директор ОСОБА_5 ).

Отже, не зважаючи на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі №757/3074/18-к, що набрав законної сили 12 липня 2018 року та яким встановлено факт реєстрації названої юридичної особи за грошову винагороду та підроблення документів, відповідачем не вчинено дій щодо державної реєстрації припинення такої юридичної особи.

Також, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві посилається на те, що у вказаного вище контрагента позивача відсутні трудові ресурси та основні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Суд наголошує, що податкова інформація не може слугувати обґрунтуванням фіктивності чи реальності господарської операції. Будь-яка податкова інформація, сама по собі без підтвердження відповідними доказами, що мають безпосереднє відношення до платника податку, не може бути підставою для проведення перевірки або надання запиту до такого платника податків.

В своєму відзиві та Акті перевірки відповідач зазначає про дослідження руху товарів/послуг за ланцюгом постачання, як одного з аргументів податкового органу щодо фіктивного характеру операцій.

Втім, на переконання суду, такі дані жодним чином не можуть свідчити про нереальність/фіктивність правочинів позивача з контрагентами-постачальниками, оскільки посилання на "зникнення" товарів за ланцюгом постачання не можуть бути доказом безтоварного характеру господарських операцій.

Доводи податкового органу про не підтвердження реальності зазначених господарських операцій з огляду на не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування податкового кредиту. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов`язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов`язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.

В даному випадку, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Можлива відсутність в контрагентів платника податків власних приміщень та матеріально-технічних ресурсів для виконання господарських операцій, також не є доказом безтоварності операцій.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, де неодноразово зазначалось, що платник податків взагалі жодним чином не повинен нести відповідальність за господарську діяльність контрагента, його звітність як платника, тощо, про яку взагалі не обізнаний та не повинен бути обізнаний. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання з подання звітності чи навіть сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №3482615147 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом пункту першого частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев`ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням Захист Бізнесу укладено договір від 30 липня 2019 року №30/07/19-1, предметом якого є надання позивачу правової допомоги щодо оскарження результатів документальної позапланової виїзної перевірки проведеної Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі направлення від 10 липня 2019 року №479/26-15-14-07-03-18.

Також, сторонами складено додаткову угоду №1 до договору від 30 липня 2019 року №30/07/19-1, відповідно до якої винагорода адвокатського об`єднання за вказаним договором складає 13 000 грн.

Згідно наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення від 31 липня 2019 року №303 позивачем сплачено Адвокатському об`єднанню Захист Бізнесу 13 000 грн.

Так, відповідачем обґрунтованих заперечень щодо стягнення за його рахунок на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн. не надано.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та обсягом наданих адвокатом послуг, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000 грн.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМ БЕРНЕРС ГРУП УКРАЇНА" задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №3482615147.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМ БЕРНЕРС ГРУП УКРАЇНА" (01042, місто Київ, вулиця Чигоріна, будинок 49, приміщення 82, офіс 4, код ЄДРПОУ 39151960) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 2 420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн 74 коп.

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМ БЕРНЕРС ГРУП УКРАЇНА" (01042, місто Київ, вулиця Чигоріна, будинок 49, приміщення 82, офіс 4, код ЄДРПОУ 39151960) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) витрати на професійну (правничу) допомогу в сумі 13 000 (тринадцять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко