Ухвала

від 12.02.2021 по справі 206/611/21

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/611/21

Провадження № 2-з/206/7/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2021року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді: Малихіної В.В., при секретарі Мороз В.С., розглянувши в порядку ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заяву позивача про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в:

11.02.2021 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Разом з матеріалами вказаної позовної заяви, також, було подано заяву про забезпечення позову, згідно якої позивач просив до вирішення справи по суті вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:300:0001. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що позивач звернувся до суд із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Розмір заявленої ОСОБА_1 у позовній заяві суми боргу дорівнює 817100 грн. 00 коп. Водночас відповідач ухиляється від свого цивільно-правового обов`язку добровільно повернути борг. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 на даний час є пенсіонером, не працює, не отримує постійного доходу, а отимує лише незначну пенсію, позивач вважає, що накладення арешту на майно відповідача, є співмірним заходом забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Дослідивши заяву про забезпечення позову та позовну заяву з додатками, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсновиник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, цивільно-процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати та обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення та його обґрунтування, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.

Позивачем не надано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації тощо).

Таким чином, всупереч вищевказаним положенням ЦПК України, позивачем не обґрунтовано та не доведено, яким чином невжиття такого виду забезпечення позову про який просить позивач, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Наведені позивачем підстави для забезпечення позову є формальними припущеннями, які не підтверджено жодним доказом.

Окрім цього, види забезпечення позову, визначені ст. 150 ЦПК України мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Судом було встановлено, що до заяви позивач долучив відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у яких відсутня інформація про вартість майна.

Відсутність такої інформації позбавляє суд можливості визначити співмірність заявлених вимог обраному позивачем способу забезпечення позову.

Крім цього, суду не надано жодних відомостей, які містять повну інформації щодо наявності або відсутності іншого нерухомого майна, рухомого майна та грошей, що знаходяться у володінні відповідача, за рахунок яких може бути виконане можливе рішення суду про задоволення позову, щоб суд мав змогу встановити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Враховуючи встановлені обставини, характер правовідносин, предмет та підстави позову, відсутність фактів, які б вказували на існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, відсутність належних доказів на підтвердження того, що відповідач має намір здійснити відчуження належного йому майна, доказів, що ініційований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами і не суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, що полягає у захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб, суд приходить до обґрунтованого висновку, що заява про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 10, 11, 13, 81, 149-154, 157, 260-261, 263, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Малихіна