Рішення

від 08.02.2021 по справі 914/2743/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2021 справа № 914/2743/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Бофі , м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства Кальвадос , м.Львів,

про: стягнення заборгованості в сумі 37 462, 20 грн.

Суддя Синчук М.М.

За участю секретаря судового засідання

Кияк І.В.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Бофі до Приватного підприємства Кальвадос про стягнення заборгованості в сумі 37 462, 20 грн.

Ухвалою суду від 27.10.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №914/2743/20. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.11.2020 р.

Ухвалою суду від 23.11.2020р. розгляд справи по суті відкладено на 14.12.2020р. 11:00 год.

Ухвалою суду від 24.11.2020р. суд постановив залишити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Бофі до Приватного підприємства Кальвадос про стягнення заборгованості в сумі 37 462, 20 грн. - без руху, встановити позивачу строк п`ять днів з дня вручення цієї ухвали, для виправлення зазначених у цій ухвалі недоліків.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.11.2020р. представником позивача отримано 14.12.2020р.

На адресу Господарського суду Львівської області 23.12.2020р. представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 24.11.2020р., до якої долучено витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.10.2020 року та станом на 22.12.2020 року, відповідно до яких відповідач змінив юридичну адресу 11.11.2020 року, а тому, як зазначив позивач, про поданні позову скеровано копію доказів на правильну адресу відповідача.

Додатково проінформовано суд, що з 16.12.2020 по 22.12.2020 р. представник позивача перебував на самоізоляції у зв`язку з виявленням симптомів короновірусу у членів сім`ї, а тому не мав можливості швидше подати дану заяву та отримати відповідні платні витяги з з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідні докази зобов`язався надати у судове засідання.

Ухвалою суду від 28.12.2020р. суд постановив продовжити розгляд справи №914/2743/20 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 25.01.21р.

Ухвалою суду від 25.01.2021р. розгляд справи по суті відкладено на 08.02.2021р.

Станом на 08.02.2021р. заяв та клопотань від представників учасників справи, зокрема про відкладення розгляду справи, до суду не надходило.

В судове засідання 08.02.2021 року представник позивача не з`явився.

В судове засідання 08.02.2021 року представник відповідача не з`явився.

Щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідач змінив юридичну адресу після звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі з вул. Гната Хоткевича, 46/29, м. Львів, 79070 на вул. Під Голоском, 17Б/99, м. Львів, 79020. Поштова кореспонденція надсилалась судом за обома адресами: вул. Гната Хоткевича, 46/29,Львів,79070; вул. Під Голоском, 17Б/99, м.Львів, 79020.

Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був належним чином та завчасно повідомлений на адресу, зазначеній в позовній заяві (вул. Гната Хоткевича, 46/29,Львів,79070) та згідно витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ (вул. Під Голоском, 17Б/99, м.Львів, 79020).

Судом встановлено, що поштове відправлення з позовною заявою з додатками, що надсилалась позивачем на адресу відповідача 16.10.2020р. - вул. Гната Хоткевича, 46/29,Львів,79070 (ідентифікатор поштового відправлення 7900515775494) станом на 22.10.2020 17:36 - відправлення вручено.

На адресу суду повернулось поштове відправлення з ухвалою суду про продовження строку розгляду справи та призначення судового засідання з розгляду справи по суті, що надсилалось відповідачу на адресу вул. Під Голоском, 17Б/99, м. Львів, 79020 від 28.12.2020р. (ідентифікатор поштового відправлення 7901413655164) з поштовою довідкою про причини повернення: за закінченням терміну зберігання .

Як вбачаєтсья з інформації, що знаходиться на сайті Акціонерного товариства Укрпошта , поштове відправлення з ухвалою суду від 25.01.2021р. про відкладення розгляду справи по суті на 08.02.2021р. (ідентифікатор поштового відправлення 7901413695042), що надсилалось відповідачу на адресу вул. Під Голоском, 17Б/99, м.Львів, 79020 станом на 01.02.2021р. не вручене під час доставки: інші причини; поштове відправлення з ухвалою суду від 25.01.2021р. (ідентифікатор поштового відправлення 7901413695050), що надсилалось відповідачу на адресу вул. Гната Хоткевича, 46/29,Львів, 79070 вручено 01.02.2021р.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зазначених в ч. 2 ст. 202 ГПК України , а саме: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 08.02.2021р., визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України , не встановлено.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст. 202 ГПК України ).

А тому, оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом, а участь в засіданні суду є правом, а не обовязком сторони, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 08.02.2021 р. за відсутності представника позивача та відповідача.

Зміст та підстави вимог позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Бофі та Приватним підприємством Кальвадос були встановлені ділові стосунки, що базувались на договорі укладеному у спрощеному порядку.

На підтвердження усної домовленості 28.12.2017 Позивач виставив рахунок на оплату товару № 19 на суму 374 994,80 грн.

06.03.2018 Позивач відвантажив, а Відповідач отримав товар, що зазначений в рахунку на загальну суму 374 994,80 грн.

Після відвантаження товару заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 25 000,00 грн.

20.08.2019 Відповідач сплатив кошти в розмірі 3 000,00 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 25 000, 00 грн. заборгованості з оплати поставленого товару.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами 10 148, 85 грн; інфляційні втрати 3 358,80 грн; три проценти річних 1 954,55 грн.; встановити порядок виконання судового рішення, визначений позивачем.

Зміст та підстави заперечень відповідача.

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів повної оплати заборгованості не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Бофі (надалі - Позивач) та Приватним підприємством Кальвадос (надалі - Відповідач) було досягнуто усних домовленостей, щодо поставки товару - компресорно-конденсаторний блок Cygnus Tech MC 015 та компресорно-конденсаторний блок Cygnus Tech MC 013.

В матеріалах справи міститья рахунок на оплату № 19 від 28 грудня 2017 року, постачальник- ТзОВ Бофі , покупець - ПП Кальвадос , на оплату товару: компресорно-конденсаторний блок Cygnus Tech MC 015 та компресорно-конденсаторний блок Cygnus Tech MC 013 на загальну суму 374 994, 80 грн. З рахунком було надано реквізити постачальника.

На виконання усних домовленостей, 28.12.2017р. Приватне підприємство Кальвадос оплатило Товариству з обмеженою відповідальністю Бофі 349 994, 80 грн., призначення платежу: часткова оплата за компресорно-конденсатний блок згідно рахунку №19 від 28.12.2017р., що підтверджується випискою по рахунку позивача від 28.12.2017р. у АТ Кредобанк .

Згідно видаткової накладної №3/03/18 від 06 березня 2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Бофі поставлено, а Приватним підприємством Кальвадос отримано товар: компресорно-конденсаторний блок Cygnus Tech MC 015 та компресорно-конденсаторний блок Cygnus Tech MC 013 на загальну суму 374 994, 80 грн. Накладна містить підписи та печатки уповноважених осіб позивача та відповідача.

З виписки по рахунку позивача від 20.08.2019р. у АТ Кредобанк вбачається, що 20.08.2019р. Приватне підприємство Кальвадос оплатило Товариству з обмеженою відповідальністю Бофі 3 000, 00 грн., призначення платежу: доплата за товар згідно рахунку №19 від 28.12.2017р.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача з оплати за поставлений товар становить 22 000, 00 грн.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано проценти за користування чужими коштами у період з 08.03.2018р. по 14.10.2020р. 7 148, 85 грн; інфляційні втрати у період з 08.03.2018р. по 30.06.2020р. 3 358,80 грн; три проценти річних у період з 08.03.2018р. по 14.10.2020р. 1 954,55 грн.

Також позивач просить суд у разі задоволення позову встановити наступний порядок виконання судового рішення: 1. органу (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування відсотків за користування коштами, інфляційних втрат та 3% річних від початку прострочення грошового зобов`язання 08.03.2018 до моменту повного виконання рішення; 2. платежі боржника для виконання грошового зобов`язання погашають вимоги кредитора у черговості: в першу чергу - витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання (судові витрати, витрати виконавчого провадження тощо); в другу чергу - проценти за користування чужими коштами в розмірі облікової ставки НБУ; в третю чергу - борг; в четверту чергу -три проценти річних; в п`яту чергу - інфляційні втрати. 3. Остаточна сума процентів за користування коштами, інфляційних втрат та трьох відсотків річних розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI ГПК України.

Оцінка суду.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не вказано законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України , господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами законодавства, договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (ст. ст. 205 , 206 , 208 , 639 ЦК України , ст. 265 ГК України , п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Отже поставка продавцем покупцю товару на підставі усної домовленості, яка була підтверджена продавцем шляхом прийняття до виконання замовлення покупця, є нічим іншим як поставкою товару на підставі договору, укладеного між сторонами у спрощений формі.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як зазначено у ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

На виконання умов усної домовленості щодо поставки товару, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 19 від 28 грудня 2017 року на загальну суму 374 994, 80 грн.

В підтвердження поставки товару, позивачем було додано до позовної заяви видаткову накладну №3/03/18 від 06 березня 2018р., яка підтверджує поставку відповідачу товару на вищевказану суму.

Суд встановив, що видаткова накладна була підписана відповідачем без застережень, що свідчить про прийняття товару відповідачем до оплати.

Як передбачено ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами господарської справи підтверджено, що з метою погашення заборгованості за отриманий згідно з видаткової накладної №3/03/18 від 06 березня 2018р. товар, відповідачем було частково перераховано на рахунок позивача 28.12.2017р. 349 994, 80 грн, 20.08.2019р. 3 000,00 грн, на підтвердження чого позивач надав суду виписку з банківського рахунку.

З огляду на вищевикладене, станом на день звернення до суду з даним позовом у відповідача рахується перед позивачем заборгованість за поставку товару на суму 22 000,00 грн.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України , одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, з урахуванням часткової оплати заборгованості, у межах періодів, визначених позивачем: 3 % річних нараховано у період з 08.03.2018р.-19.08.2019р. на суму боргу 25 000, 00 грн., з 20.08.2019р.-14.10.2020р. на суму боргу 22 000, 00 грн.; інфляційні втрати з 08.03.2018р.-19.08.2019р. на суму боргу 25 000, 00 грн., з 20.08.2019р.-30.06.2020р. на суму боргу 22 000, 00 грн.

За наслідками здійснення розрахунку, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та 3% річних є більшим, ніж нараховано позивачем, відтак, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, суд вважає, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат та 3% річних у заявленому розмірі.

Щодо заявленої до стягнення суми процентів за користування чужими коштами суд зазначає таке.

Згідно приписів ст. 536 ЦК України , за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.13р. №14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України ; цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України , якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України . Згідно п. 6.1 та 6.2. цієї постанови Пленуму, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України , необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу ; стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України , - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України ). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України ), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Так, судом з`ясовано, що сторонами не встановлено розміру та порядку нарахування процентів за користування чужими коштами у відповідному договорі, а Цивільний кодекс України у главі 71 Позика. Кредит. Банківський вклад., зокрема, у статтях 1048, 1054, 1061, не регулює відносин поставки товару.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин справи, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача: 22 000, 00 грн. основної заборгованості; 1 850, 69 грн. 3% річних, 3 260, 28 грн. інфляційних втрат. В іншій частини позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити, з вищенаведених підстав.

Щодо встановлення порядку виконання рішення суд зазначає таке.

Стаття 238 ГПК України визначає зміст судового рішення та встановлює, що саме повинно/може бути зазначено в судовому рішенні.

Згідно приписів ч.10 ст.238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня , може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Тобто, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм ГПК України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого ч.10 ст.238 ГПК України відповідного права.

Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише використовує своє право на вчинення дій встановлене ч.10 ст.238 ГПК України.

Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Вказана норма убезпечує особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Відповідно до ч.ч.11, 12 ст.26 Закону України Про виконавче провадження , якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що нормами процесуального закону не передбачено можливість визначення у рішенні суду нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення.

З урахуванням викладеного, на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України , суд вважає за необхідне зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 15.10.2020 року, до моменту виконання рішення з урахуванням вимог законодавства України, що регулюють таке нарахування (ст. 625 ЦК України ).

Щодо визначення черговості погашення вимог кредитора суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 534 Цивільного кодексу визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Вказана стаття передбачає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. В такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості.

Однак, позивачем не наведено доказів на підтвердження неможливості виконання відповідачем у майбутньому рішення суду про стягнення заборгованості у зв`язку з недостатністю коштів та/або майна, на яке може бути звернено стягнення при примусовому виконанні рішення суду.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 13 , 73 , 74 , 76-78 , 86 , 129 , 233 , 236-238 , 240 , 241 Господарського процесуального кодексу України , суд, -

УХВАЛИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Кальвадос ( 79020, Львівська обл., місто Львів, вул.Під Голоском, будинок 17 Б, квартира 99, ідентифікаційний код 30823063 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бофі ( 79060, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наукова, будинок 15, квартира 6, ідентифікаційний код 38008048) борг в розмірі 22 000, 00 грн., 1 850, 69 грн. 3% річних, 3 260, 28 грн. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Приватного підприємства Кальвадос ( 79020, Львівська обл., місто Львів, вул.Під Голоском, будинок 17 Б, квартира 99, ідентифікаційний код 30823063 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бофі ( 79060, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наукова, будинок 15, квартира 6, ідентифікаційний код 38008048) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 521, 19 грн.

4. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нараховувати до моменту виконання рішення на фактичну (не сплачену) суму основного боргу 3% річних, за формулою: сума залишку боргу х 3% : 365 х кількість днів прострочення, починаючи з 15.10.2020р.

4 .В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.02.2021 р.

Суддя М.М. Синчук