Рішення від 11.02.2021 по справі 560/8249/20

Справа № 560/8249/20

РІШЕННЯ

іменем України

12 лютого 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 листопада 2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 листопада 2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, а саме не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу на посаді помічника начальника військового наряду старшини спеціальної патрульної роти військової частини НОМЕР_1 Західного оперативного - територіального об`єднання Національної гвардії України. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2017 року №282 посаду здав та був виключений із списків особового складу.

Позивач вказує, що на день звільнення повного розрахунку не отримав, у військовій частині НОМЕР_1 повідомили, що кошти для проведення розрахунку замовлені та після їх надходження на рахунки відповідача буде проведено усі розрахунки.

Позивач вважає, дії посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку такими, що суперечать вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, жодних пояснень по суті спору суду не надав, у зв`язку із чим на підставі частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши позовну заяву, оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 01 квітня 2015 року.

24 листопада 2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №282 прапорщика ОСОБА_1 , начальника військового наряду старшину спеціальної патрульної роти військової частини НОМЕР_1 Західного оперативного-територіального об`єднання Національної гвардії України, звільненого відповідно до підпункту "Б" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 16.11.2017 року №67 о/с у запас ЗС України, без права носіння військової форми одягу, за станом здоров`я, з 24 листопада 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

26 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача із зверненням, у якому просив нарахувати та виплатити індексацію доходів з 01 січня 2016 року по 24 листопада 2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року, повідомити підстави невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та здійснити перерахунок грошової допомоги при звільненні та її виплату з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" з урахуванням виплаченої суми.

Листом №50/53/33-1560 від 25 листопада 2020 року відповідач повідомив позивача про відсутність законних підстав для задоволення його звернення.

Позивач вважаючи, що має право на виплату сум індексації грошового забезпечення та компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно, а також включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення до складу грошового забезпечення з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ст. 2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII) грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з абз 4-5 п. 1-1 Порядку №1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, зокрема, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до абз. 1-2 п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17.

Суд також зазначає, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Отже, недостатність бюджетного фінансування відповідача жодним чином не впливає на наявність обов`язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, що передбачено Законами, які чинні.

Водночас, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні таких сум. Тому позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача встановити базовий місять для обчислення індексації не підлягають задоволенню. Позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, тоді як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9-1 Закону №2011-XII, зокрема, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Згідно з п. 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з п. 5 Порядку № 178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Однак, враховуючи, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно можлива лише на підставі довідки про вартість речового майна, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, складання якої віднесено до дискреційних повноважень відповідача, та беручи до уваги, що позивач не звертався до відповідача із заявою (рапортом) щодо видання вказаної довідки, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Визначаючись стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, із врахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги, суд виходить з наступного.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту "Б" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону № 2232-XII, вислуга позивача становить 19 років 05 місяців 02 днів календарної служби; відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 становила 60% місячного забезпечення.

Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця.

Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Оскільки перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року №826/3398/17, від 08 серпня 2019 року №802/955/17-а, №295/3071/19.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, адже відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо позивача та не довів, що діяв у межах закону при не виплаті індексації грошового забезпечення та не врахування до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 листопада 2017 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 листопада 2017 року

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, а саме не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, із врахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя П.І. Салюк