Рішення

від 04.02.2021 по справі 163/955/20

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 163/955/20

Провадження № 2/163/15/21

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2021 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Чишія С.С.

з участю секретаря Семенюк К.М.,

прокурора Довгана Н.Я.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Литвинюка А.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Любомльської райдержадміністрації Волинської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку у власність держави,

в с т а н о в и в :

Заступник військового прокурора Луцького гарнізону військової прокуратури Західного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до Любомльської райдержадміністрації Волинської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 549326 в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299 площею 0,1385 га та зобов`язання ОСОБА_2 повернути цю земельну ділянку у власність держави.

Позов обґрунтовано тим, що в ході вивчення військовою прокуратурою Луцького гарнізону стану додержання вимог Закону України "Про використання земель оборони" встановлено істотні порушення, які полягають у наданні у власність громадянам земельних ділянок із земель оборони Державної прикордонної служби України всупереч вимогам чинного законодавства України, що є порушенням інтересів держави.

Постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599 у межах Волинської області встановлені 2-кілометрові та 800-метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками; землі 800-метрової прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ. Однак головою Любомльської районної державної адміністрації Волинської області 09 березня 2006 року видано розпорядження №76 "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) на території Гущанської сільської ради", яким надано згоду на виділення земельних ділянок громадянам власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства та на видачу державних актів на право власності на землю.

На виконання вказаного розпорядження 12 лютого 2009 року ОСОБА_2 отримала Державний акт серії ЯГ № 549326 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1385 га з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299, яка розташована уздовж державного кордону України в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, що в районі Гущанської сільської ради Любомльського району Волинської області. Проте ця земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, на яку розповсюджується прикордонний режим з усіма визначеними законодавством обмеженнями. Тому ОСОБА_2 не може вільно володіти, розпоряджатись, користуватись вказаною земельною ділянкою та зобов`язана повернути її у власність держави.

Голова Любомльської райдержадміністрації подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про надання спірних земельних ділянок у колективну власність колгоспу "Світанок", законність розпаювання земель КСП (колгоспу) "Світанок" (далі КСП "Світанок"), належне погодження відведення земельних ділянок власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай), на підставі чого і було видане відповідне розпорядження райдержадміністрації.

Відповідач ОСОБА_2 також подала відзив на позовну заяву. У ньому вказала на сплив строків для витребування земельної ділянки, оскільки з 2003 року ні факт розпаювання, ні державний акт ніким не оспорювалися; на відсутність підтверджуючих доказів щодо законності розміщення самої прикордонної смуги на території Гущанської сільської ради; на незаконність постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року № 39/599; на належність земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, а не земель оборони в силу постанови Кабінету Міністрів України № 60Р від 31 січня 2018 року; на відсутність жодних перепон для охорони державного кордону, так як її земельна ділянка не огороджена і знаходиться за 1,5 км від державного кордону.

В судовому засіданні прокурор та представник позивачів заявлені вимоги підтримали.

Представник Любомльської райдержадміністрації в судове засідання не з`явився. Голова райдержадміністрації направив суду заяву про розгляд справи за відсутності представника; у відзиві просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась. Представництво її інтересів в суді здійснював представник ОСОБА_4 на основі безоплатної вторинної допомоги. Представник відповідача заперечив проти позову та вказав на його безпідставність з огляду на розташування спірної земельної ділянки поза межами 800 метрової зони від лінії державного кордону. Також просив застосувати позовну давність і у задоволенні позову відмовити.

Розглядаючи справу, суд встановив таке.

15 вересня 1946 року обласна Рада депутатів Трудящих Волинської області прийняла постанову № 39/599 про заборонену прикордонну зону, 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Цією постановою, з метою покращення охорони кордону, встановлено в межах Волинської області наступні прикордонні зони та смуги:

а) заборонену прикордонну зону, до якої включений, зокрема, Любомльський район;

б) 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги, які визначено на місцевості від лінії кордону з позначенням відповідними вказівниками.

Голів відповідних районних рад зобов`язано здійснити відселення жителів 800-метрової прикордонної полоси; землі цієї прикордонної полоси постановлено передати в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг.

20 квітня 1973 року виконавчий комітет Волинської обласної Ради депутатів трудящих прийняв рішення № 147с, яким виділив для сільськогосподарського використання колгоспам, радгоспам та іншим державним сільськогосподарським підприємствам, зокрема, в Любомльському районі, частину земельних угідь, що находяться в користуванні Любомльського гарнізону. Згідно з додатком до рішення це Ягодинське учбове поле загальною площею 305 га.

Відповідно до пунктів 2 та 3 даного рішення ці земельні ділянки передавалися у тимчасове користування та повинні були бути звільнені за першою вимогою начальників гарнізонів.

08 жовтня 1973 року Рада Міністрів Української РСР розпорядженням №750-рс прийняла пропозицію Волинського облвиконкому про вилучення з користування колгоспів та інших землекористувачів по Волинській області 110 га земель і надання їх в постійне користування військовій частині № НОМЕР_2 для державний потреб , а також про передачу з користування цієї військової частини 205,2 га земель колгоспам та іншим землекористувачам у постійне користування для сільськогосподарського використання та ведення лісового господарства. У списку до цього розпорядження включені колгоспи, у тому числі колгосп "Світанок", та державні підприємства по Любомльському районі.

Рішенням Гущанської сільської ради Любомльського району від 31 березня 2003 року № 7/6 та в подальшому розпорядженням Голови Любомльської райдержадміністрації від 14 жовтня 2005 року № 254 було погоджено проект поділу на земельні частки (паї) земель, що підлягали паюванню в межах Гущанської сільської ради.

09 березня 2006 року голова Любомльської районної державної адміністрації Волинської області видав розпорядження № 76 "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) на території Гущанської сільської ради". Цим розпорядженням надано згоду на виділення земельних ділянок громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку(пай) для ведення особистого селянського господарства та на видачу державного акта на право власності на землю.

До списку таких громадян під № 34 включена відповідач ОСОБА_2 , яка 12 лютого 2009 року отримала відповідний Державний акт серії ЯГ № 549326. До виділених ОСОБА_2 у власність земельних ділянок загальною площею 1,3138 га входить спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299 площею 0,1385 га.

З дослідженого в судовому засіданні інвентаризаційного плану розташування земельних ділянок встановлено, що зазначена спірна земельна ділянка ОСОБА_2 розташована на відстані 1050 метрів від лінії державного кордону України.

Як на підставу позову прокурор послався на порушення норм чинного законодавства, допущених при визначенні статусу спірної земельної ділянки, яка входить до загальної площі земельної ділянки, визначеної у Державному акті, та існуючих обмежень у її використанні, а тому вказав на незаконність передачі цієї земельної ділянки Любомльською райдержадміністрацією Волинської області у власність відповідачу ОСОБА_2 .

Статтею 19 ЗК України (тут і надалі у редакції станом на дату прийняття головою Любомльської райдержадміністрації розпорядження № 76 від 09 березня 2006 року) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Аналогічне визначення земель оборони наведене у статті 1 Закону України від 27 листопада 2003 року №1345-IV "Про використання земель оборони" (тут і надалі у редакції станом на дату прийняття головою Любомльської райдержадміністрації розпорядження № 76 від 09 березня 2006 року).

Частинами 1-3 статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Згідно із ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до п.б ч.3 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Пунктом "в" частини 4 статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно зі ст.3 Закону України "Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

За змістом ст.ст.6, 10 Закону України від 03 квітня 2003 року N 661-IV "Про Державну прикордонну службу України" (тут і надалі у редакції станом на дату прийняття головою Любомльської райдержадміністрації розпорядження № 76 від 09 березня 2006 року) державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України. Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Отже, Луцький прикордонний загін є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, який здійснює контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі.

Частинами 1, 2 ст.22 Закону України від 04 листопада 1991 року № 1777-XII "Про державний кордон України" встановлено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

В абзаці 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року "Про прикордонний режим" визначено, що з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України "Положення про прикордонний режим" прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія інженерних прикордонних споруджень спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст.22 Закону України "Про державний кордон України та п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

В ході проведеної військовою прокуратурою Луцького гарнізону перевірки щодо стану додержання вимог Закону України "Про використання земель оборони" було встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299 площею 0,1385 га знаходяться в зоні облаштування інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 про розташування спірної земельної ділянки поза 80- метровою прикордонною смугою суд відхиляє, оскільки доказів того, що лінія інженерних прикордонних споруджень у даній місцевості знаходиться саме на відстані 800 метрів від державного кордону (ні більше, ні менше), суду не надано.

При цьому суд звертає увагу й на те, що ширина прикордонної смуги не обмежується лінією інженерних прикордонних споруджень та може бути більшою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Постановою обласної Ради депутатів Трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року № 39/599 визначено 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги, а метою встановлення цих смуг є покращення охорони державного кордону, що узгоджується з положенням ст.3 Закону України "Про використання земель оборони".

Інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, ця постанова не змінювалась і не скасовувалась, тому у суду відсутні підстави не приймати наведеної у ній 2-кілометрової відстані прикордонної смуги.

Отже, оскільки у справі встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299 площею 0,1385 га знаходиться в межах 2-х кілометрової прикордонної смуги в зоні облаштування інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, тому суд встановив достатні підстави вважати, що ця земельна ділянка належить до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих в межах прикордонної смуги.

Враховуючи установлений факт приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, якими відповідно до пункту "а" статті 13 цього Земельного Кодексу вправі розпоряджатися виключно Кабінет Міністрів України, суд дійшов висновку, що Любомльська районна державна адміністрація Волинської області в порушення наведених вимог чинного законодавства України без відповідних на те повноважень передала ОСОБА_2 у власність для сільськогосподарського використання земельну ділянку із земель оборони, що є порушенням інтересів держави.

Слід також зауважити, що земельні ділянки, які відносяться до земель прикордонної смуги, перебувають під посиленою правовою охороною держави.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу Кабінету Міністрів України, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Незаконне набуття у власність земель оборони приватними особами без відповідного рішення Кабінету Міністрів України є неможливим, їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності без згоди Уряду України.

Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права за землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріпила суб`єктний склад власників землі: громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують своє право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чим комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог чинного законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

За таких обставин скасування державного акту та зобов`язання відповідача ОСОБА_2 повернути земельну ділянку у власність держави не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, заявлені військовим прокурором позовні вимоги по своїй суті є обґрунтованим, доведеними та підставними.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві та її представник в судовому засіданні заявили клопотання про застосування строків позовної давності.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 56 ЦПК України, суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме Адміністрації Державної прикордонної служби як повноважному органу, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні вказали, що про видачу відповідачу ОСОБА_2 оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку стало відомо в листопаді 2019 року, коли за завданням Генеральної прокуратури була проведена перевірка щодо законності надання земельних ділянок в межах прикордонної смуги.

Водночас, з рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року по справі № 803/861/18, на яке прокурор посилається у позовній заяві в обґрунтування здійснення свого представництва, встановлено, що перевірка питання виготовлення та оформлення документів на право користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону (прикордонної смуги), у тому числі на території Любомльського району, мала місце, починаючи з жовтня 2017 року, у формі листування між військовою прокуратурою та Луцьким прикордонним загоном.

З урахуванням наведеного та того, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги, а оспорюваний державний акт видавався відповідачу без відома органу (Кабінету Міністрів України), який вправі розпоряджатися земельними ділянками такого цільового призначення (землі оборони), суд вважає, що позивачу як органу державної влади в галузі оборони було або могло бути відомо про прийняття рішення про надання спірної земельної ділянки у приватну власність та видачу державного акта на право власності на неї не раніше як з жовтня 2017 року.

Отже, трирічний термін позовної даності спливав би у жовтні 2020 року, а цей позов поданий до суду 30 березня 2020 року, тобто в межах встановленого законом строку.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на справу № 163/2368/16-ц за аналогічним позовом прокурора, у якій вказано, що про видачу оспорюваних державних актів позивачам стало відомо восени 2016 року під час проведення відповідно прокурорської перевірки, суд відхиляє, оскільки зазначені у цій справі земельні ділянки не входять до складу земельного масиву, до якого відноситься спірна у цій справі земельна ділянка.

Таким чином, доводи відповідача про пропуск прокурором і позивачем трирічного строку позовної давності є безпідставними.

Отже, дослідження і аналіз сукупності доказів, відповідних їм правовідносин та положень закону дає суду підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно зі ст.ст.133, 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на відповідачів у рівних частках.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними і скасувати виданий Любомльською районною державною адміністрацією Волинської області 12 лютого 2009 року Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 549326 в частині реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299 площею 0,1385 га.

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути у державну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:0299 площею 0,1385 га.

Стягнути з Любомльської районної державної адміністрації Волинської області та ОСОБА_2 в користь військової прокуратури Західного регіону України по 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.

Найменування позивачів:

- Військова прокуратура Луцького гарнізону військової прокуратури Західного регіону України; місце знаходження вулиця Стрілецька 2, місто Луцьк Волинської області;

- Адміністрація Державної прикордонної служби України; місце знаходження вулиця Володимирська 26, місто Київ; код ЄДРПОУ 00034039;

- Луцький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України; місце знаходження АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ 14321661.

Найменування/ім`я відповідачів:

Любомльська районна державна адміністрація Волинської області; місце знаходження вулиця Незалежності 23, місто Любомль Волинської області; код ЄДРПОУ 04051448.

- ОСОБА_2 ; місце проживання АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Дата складання повного судового рішення 15 лютого 2021 року.

Головуючий : суддя С.С.Чишій