Рішення

від 15.01.2021 по справі 761/4681/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/4681/20

Провадження № 2/761/1529/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Валовій Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Ласмак (код ЄДРПОУ: 39649484), місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 4-Б, адреса для листування: 04119, м. Київ, вул. Якіра, 20, офіс 2),

предмет позову: захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

встановив:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ласмак (надалі - відповідач), про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Предметом позову є встановлення факту поширення недостовірної інформації, що викладена на сайті TOB Ласмак 14 лютого 2019 року стосовно ОСОБА_1 та зобов`язати TOB Ласмак спростувати недостовірну інформацію, поширену на сайті Страна.uа ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14 лютого 2019 року юридична особа TOB Ласмак у інтернет-газеті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 розповсюдила щодо позивача недостовірну інформацію наступного змісту: Сегодня он [ректор ДНМУ ОСОБА_2 ] говорит Стране , что еще до этого опекать медуниверситет и его руководство взялся сотрудник СБУ, находящийся в распоряжении руководства спецслужбы - ОСОБА_4 . Этого чекиста опальный руководитель вуза характеризует как лицо, рекомендацию к общению с которым выдал ректору фактический владелец УОП Али Варес Сайед (его порученцем, к слову, и считается взяткодатель в деле ОСОБА_2 - ОСОБА_14 ).

С его слов, ОСОБА_6 действует не самостоятельно. А выступает проводником интересов куратора - замначальника Главного следственного управления СБУ ОСОБА_7 .

Вот как распределяет роли этих людей в коррупционной пирамиде вокруг ДНМУ ОСОБА_2 : Пакистанец - это кошелек , распорядитель схемы, ОСОБА_6 - связь и оперативное управление, ОСОБА_7 - главное действующее лицо. Возможно, есть еще кто-то, но я их не знаю .

А також наступного змісту: Накануне посвящения в студенты мне позвонил ОСОБА_6 , и пригласил на встречу. Я думал, что все будет происходить на Владимирской , но вместо этого меня привезли в жилой дом на Ярославов вал, 15а, где заявили. "У нас с вами разговор короткий. Если вы не будете выполнять все те требования, которые вам предъявляются, мы вас снимем с должности и отправим в места не столь отдаленные , - вспоминает эту беседу с чекистами опальный ректор.

Когда ректор и тогда отказался выполнить переданные ему директивы, узел конфликта начал затягиваться с невероятной скоростью .

Зазначене Інтернет-видання не є засобом масової інформації, оскільки відомості про нього не внесені до Єдиного реєстру друкованих видань, тому спеціальний термін давності в один рік щодо спростування недостовірної інформації не поширюється на цій позов.

17 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Позивач в судове засідання, яке відбулось 15 січня 2021 року не з`явився, проте в матеріалах справи є його клопотання про розгляд справи без позивача та його представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Обставини справи, встановлені судом.

Оглядом інтернет сторінки ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 , судом встановлено, що 14 лютого 2019 року юридична особа TOB Ласмак у інтернет-газеті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 оприлюднено публікацію на тему: ІНФОРМАЦІЯ_4 . Что стоит за коррупционным скандалом в Донецком медуниверситете .

Оглядом встановлено поширення розміщення такої інформації: 12 февраля Шевченковский райсуд Киева вынес решение об отстранении на срок до 25 марта 2019 года от должности ректора Донецкого национального медицинского университета (ДНМУ) Петра ОСОБА_2 . Руководителю вуза официальное следствие инкриминирует получение взятки (ч.4 ст.368 УК Украины) в размере 1,27 млн грн.

7 февраля он прибыл в столицу, где прямо на перроне вокзала ему объявили о подозрении. Ректора арестовали, но под стражей он пробыл недолго - за него внесли установленный судом размер залога.

Оказавшись на свободе ОСОБА_2 рассказал свою трактовку событий, которые происходят вокруг медуниверситета и его уголовного дела. Как с этим связаны борьба за денежные потоки с иностранных студентов, вероятный канал нелегальной миграции через территорию Украины в Европу и второй человек в следствии СБУ, разбиралась "Страна".

Ректор и его "железные кони". В чем подозревают

ОСОБА_2 На официальном уровне ОСОБА_2 инкриминируется факт получения неправомерной выгоды в виде автомобиля BMW X3 от гражданина Пакистана ОСОБА_14 . По материалам дела этот 34-летний мужчина проходит как представитель интересов ООО "Українські освітні послуги" ("УОП") - фирмы, которая на договорной основе с медицинским вузом осуществляет набор иностранных абитуриентов.

Как указано в тексте "пидозры" ректору, год назад он якобы потребовал от ОСОБА_14 взятку в обмен на подписание приказов о зачислении студентов-иностранцев на 1 курс обучения в вузе. А в случае отказа - вообще грозил прекратить какое-либо сотрудничество учебного заведения с "УОП".

Следствие трактует состав преступления следующим образом. Якобы сначала ОСОБА_2 вместе со своей супругой ОСОБА_16 неоднократно посещали один из автосалонов Краматорска, где подбирали модель, модификацию и цвет заинтересовавшего их авто. Затем 23 февраля 2018 года ОСОБА_14 оплатил приобретение "бэхи" за 1,27 млн грн, после чего ректор подписал приказы о зачислении иностранных студентов.

Что же касается машины, то ее владельцем записали ОСОБА_17 , хотя его роль в сделке была номинальной. Установлено, что забирала иномарку из автосалона ОСОБА_16 . В дальнейшем семья ректора какое-то время использовала этого "железного коня", и именно у нее впоследствии и была изъята машина в ходе обысков.

Заметим, что согласно первоначальной версии СБУ, ОСОБА_2 вменялось получение в форме взяток не одной, а сразу двух машин BMW. Но когда дошло до суда, упоминания о другой иномарке исчезли.

Сам ОСОБА_2 отрицает получение взяток и утверждает что как раз он и стал жертвой провокации, реализованной руками его оппонентов из "Українських освітніх послуг", а также их могущественных покровителей в силовых структурах. Которые решили таким образом "сбить" неугодного ректора вуза, дабы продолжить реализацию сомнительных схем, приносящих десятки миллионов гривен.

Кампус раздора и таинственные "кураторы" ДНМУ

Чтобы уяснить природу конфликта, который сотрясает оказавшийся "в экзиле" ведущий медицинский вуз Донбасса, следует вернуться к событиям 2016 года. Тогда в переехавшем из Донецка в Мариуполь и Краматорск учебном заведении решили увеличить статьи своих доходов и расширить географию присутствия.

В вузе занялись открытием на территории Кропивницкого кампуса Международного медицинского факультета. Иностранных студентов в него набирали, в большинстве своем, с помощью ранее существовавшей практики привлечения услуг со стороны фирм-рекрутеров по трехсторонним договорам (студент-контрактер-вуз). И хотя суммарно таких компаний набралось свыше полутора десятков, роль первой скрипки среди них играли зарегистрированные в Харькове "Українські освітні послуги".

С их фактическим владельцем, гражданином Пакистана ОСОБА_20 , как считается, и не сумели найти общий язык ректоры ДНМУ - сначала ОСОБА_22 , а затем ОСОБА_2 .

Их изначальные претензии к "УОП" сводились к хронической задолженности частной компании перед вузом за обучение иностранных студентов. На сегодняшний день общая сумма претензий составляет около 30 млн грн, причем сами "студиозусы" утверждают - деньги перечисляли контрактеру вовремя.

Попытки ОСОБА_22 образца лета-осени 2017 года разобраться в причинах возникновения финансовой недоимки совпали с проведением выборов ректора вуза. На тот момент он был единственным претендентом на этот пост. И за несколько дней до голосования... снял свою кандидатуру, после чего уволился.

По одной из версий, это решение Думанский мог принять под давлением. Его отставке предшествовали обыски в вузе, которые провели сотрудники Службы безопасности в рамках уголовного дела о финансировании терроризма (ст.258-3 УК Украины). В дальнейшем эта история не получила какого-либо логического продолжения, о подозрении в данном производстве никому не объявлялось.

Как бы там ни было, по итогам новых выборов ректором ДНМУ стал ОСОБА_2 , приказ о назначении которого был подписан в апреле 2018 года.

Сегодня он говорит "Стране", что еще до этого "опекать" медуниверситет и его руководство взялся сотрудник СБУ, находящийся в распоряжении руководства спецслужбы - ОСОБА_4 . Этого "чекиста" опальный руководитель вуза характеризует как лицо, рекомендацию к общению с которым выдал ректору фактический владелец "УОП" Али Варес Сайед (его порученцем, к слову, и считается взяткодатель в деле ОСОБА_2 - ОСОБА_14 ).

С его слов, ОСОБА_6 действует не самостоятельно. А выступает проводником интересов "куратора" - замначальника Главного следственного управления СБУ ОСОБА_7 .

Вот как распределяет роли этих людей в коррупционной пирамиде вокруг ДНМУ ОСОБА_2 : "Пакистанец - это "кошелек", распорядитель схемы, ОСОБА_6 - связь и оперативное управление, ОСОБА_7 - главное действующее лицо. Возможно, есть еще кто-то, но я их не знаю".

На какой почве ОСОБА_2 рассорился с "опекунами"

Ректор дает понять, что с учетом "крыши СБУ" изначально пытался наладить сотрудничество с "Українськими освітнімі послугами" и их патронами в конструктивном русле. Но параллельно назначил ревизию в вузе, которая выявила, помимо хронической задолженности фирмы-рекрутера (те самые 30 миллионов), ряд дополнительных серьезных нарушений.

Во-первых, в международном факультете университета были выявлены факты, указывающие на существующий на этой ниве канал нелегальной миграции иностранцев. Выяснилось, что в 2018 году из 1563 приглашенных в ДНМУ студентов, на место учебы приехали всего 243 человека.

"Формально эти люди имеют право официального въезда в страну, но, куда они дальше подевались, можно только догадываться. Приведу пример: в сентябре 2018 года я получил письмо от пограничников о том, что некий гражданин Индии , который въехал в нашу страну под предлогом направления на учебу, был задержан при попытке нелегального перехода западной границы", - поясняет ОСОБА_2 .

Во-вторых, ректор подал серию заявлений в правоохранительные органы по фактам незаконного оформления иностранных студентов филиалом ДНМУ в Кропивницком и многомиллионных оборотах фирм-посредников, которые в Украине занимаются рекрутингом абитуриентов из-за границы. Порядок стоимости их услуг в несколько раз превышал официальные расценки вуза - так вместо $3 тыс обучение иностранцам обходилось в суммы в диапазоне $7-10 тыс. Которые, к тому же, регулярно не доходили до бухгалтерии вуза, а оседали на частных счетах. Дошло до того, что об этом заговорили даже в дипломатических кругах.

"К нам было несколько обращений иностранных граждан - потенциальных абитуриентов, а также от Министерства иностранных дел. В них приводилась ссылка на сайт, который в реальности никакого отношения к университету не имеет. На этом сайте предлагалось оплачивать услуги за учебу студентов на карточку частного лица", - указывает на еще один элемент афер опальный ректор.

В-третьих, ОСОБА_2 встал в позу, отказавшись принимать участие в планах "УОП" по открытию дополнительных филиалов ДНМУ в целом ряде крупных городов. Он говорит, что это выглядело как попытка создания нечистоплотной конкуренции по отношению к прочим медицинским учебным заведениям Украины. И банальная выкачка денег с иностранцев, но в еще большем, нежели сегодня, масштабе.

"Мне навязывали необходимость открытия филиалов в Киеве, Одессе, Чернигове, Харькове. Насчет последнего говорили, что на этот счет якобы даже все договорено с главой Администрации президента ОСОБА_25 . Давление шло бешеное - требовали написать письмо на имя и.о. министра здравоохранения ОСОБА_26 , чтобы получить разрешение. Я отказался", - поясняет опальный руководитель ДНМУ.

В-четвертых, ОСОБА_2 дает понять: его фактически пытались устранить от управления учебным заведением, превратив в "свадебного генерала". Он предоставил текст условий, которые были выдвинуты перед ним ОСОБА_27 3 сентября прошлого года .

Автором вказаної статті зазначено ОСОБА_28 .

Позивач вважає, що інформація: Сегодня он [ректор ДНМУ ОСОБА_2 ] говорит Стране , что еще до этого опекать медуниверситет и его руководство взялся сотрудник СБУ, находящийся в распоряжении руководства спецслужбы - ОСОБА_4 . Этого чекиста опальный руководитель вуза характеризует как лицо, рекомендацию к общению с которым выдал ректору фактический владелец УОП Али Варес Сайед (его порученцем, к слову, и считается взяткодатель в деле ОСОБА_2 - ОСОБА_14 ).

С его слов, ОСОБА_6 действует не самостоятельно. А выступает проводником интересов куратора - замначальника Главного следственного управления СБУ ОСОБА_7 .

Вот как распределяет роли этих людей в коррупционной пирамиде вокруг ДНМУ ОСОБА_2 : Пакистанец - это кошелек , распорядитель схемы, ОСОБА_6 - связь и оперативное управление, ОСОБА_7 - главное действующее лицо. Возможно, есть еще кто-то, но я их не знаю .

А також наступного змісту: Накануне посвящения в студенты мне позвонил ОСОБА_6 , и пригласил на встречу. Я думал, что все будет происходить на Владимирской , но вместо этого меня привезли в жилой дом на Ярославов вал, 15а, где заявили. "У нас с вами разговор короткий. Если вы не будете выполнять все те требования, которые вам предъявляются, мы вас снимем с должности и отправим в места не столь отдаленные , - вспоминает эту беседу с чекистами опальный ректор.

Когда ректор и тогда отказался выполнить переданные ему директивы, узел конфликта начал затягиваться с невероятной скоростью , є недостовірною.

Відповідно до інформації інтернет-газети ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 (підрозділ: Про нас (ІНФОРМАЦІЯ_5 ) засновником інтернет-газети ІНФОРМАЦІЯ_2 є TOB Ласмак , адреса: 04119, м. Київ, вул. Якира, 20, офис 2.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАСМАК (код ЄДРПОУ: 39649484, розташоване за адресою: Україна, 01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО, будинок 4Б.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет вважається автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

У такому випадку належним відповідачем вважається власник веб-сайту, на якому розміщений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності (ст. 302 ЦК).

Вивчивши матеріали справи, встановивши обставини та відповідні їм докази, надавши оцінку кожному доказу окремо, а також доказам в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції України).

Аналогічні положення містяться і в ч. 1ст. 302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч.1 ст.34 Конституції України).

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови №1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи (далі - постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р.), позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

За змістом ст.201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Нормами статей 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом (ч.6 ст.277 ЦК України).

З 2004 р. у ЦК діяло правило презумпції недостовірності негативної інформації: негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, доки не буде доведено протилежне. Ця презумпція добропорядності звільняла позивача від тягаря доведення, натомість особа, яка поширила негативну інформацію (відповідач), зобов`язана була довести, що інформація є достовірною.

Закон України №1170-VII від 27.03.2014, який вносив зміни до більш ніж 50 нормативно-правових актів, видалив зі ст. 277 ЦК частину 3, тобто саме цю презумпцію.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (п.18 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р.).

Пунктом 15 постанова Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 зазначеної постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. визначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст.30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Отже, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства ( Карпюк та інші проти України , № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії Суд наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009р. судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

З пункту 7 Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи вбачається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року Аксель Спрінгер проти Німеччини Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

У рішенні ЄСПЛ у справі The Observer and The Guardian v. the United Kingdom від 26 листопада 1991 року суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства .

З аналізу зазначених рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням ст. 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 742/1159/18.

За положеннями статті 29 Закону України Про інформацію суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка поширюється щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо поширення цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18).

Щодо характеру поширеної інформації, суд виходить з наступного.

Щодо змісту поширюваної інформації, яку позивач вважає недостовірною, то суд дійшов висновку, що у вказаних позивачем виразах вживаються такі мовно-стилістичні засоби, які притаманні суб`єктивним судженням.

Слід зазначити, що Верховний Суд у справі №545/3721/15-ц погодився з позицією апеляційного суду про те, що певні висловлювання є вираженням погляду відповідача на події. Зокрема, Верховний Суд погодився з тим, що висловлювання відповідача у справі взяті із контексту його виступів та теми загальних зборів - обговорення нещасного випадку, який стався з дитиною, а тому на відповідача не може бути покладена цивільноправова відповідальність за допущені висловлювання критики щодо позивача у справі на батьківських зборах. Вказані висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в агресивній формі), а є критичними по відношенню до причетної до даної обставини людини - позивачки у справі, та є вираженнями погляду відповідача на вказані події.

Верховний Суд вказав, що аналізуючи відомості, поширені відповідачем на батьківських зборах, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла правильного висновку про те, що такі висловлювання є оціночними судженнями, право на висловлювання якого гарантоване ст.34 Конституції Укарїни. Загальні збори батьків учнів 2-го класу Ковалівської загальноосвітньої школи відбулися саме з приводу завдання тілесних ушкоджень дитині під час навчального процесу, у зв`язку із чим батько дитини висловлював своє бачення обставин та причин цього випадку, своє ставлення до нього та до винних осіб (постанова від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц (провадження № 61-14641св18)

На думку суду, автор статті, ОСОБА_28 , висловлював своє бачення корупційних скандалів у Донецькому медуніверситеті, при цьому автор здійснює самостійний аналіз певних подій, розглядає певні версії подій, намагаючись зясувати природу конфлікту про який йдеться.

При цьому, судом враховано те, що підставою обговорення вказаної статті, згідно її змісту було рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року про відсторонення від посади ректора Донецького національного медичного университету ОСОБА_2 у кримінальному провадженні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України.

Отже, дана інформація була темою суспільного обговорення на просторах Інтернет.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що висловлювання, які позивач вважає недостовірною інформацією є оціночним судженням щодо інформації про причини та умови корупційного скандалу, що мав місце в Донецькому національному медичному умунерситеті.

З матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його, перешкоджає здійсненню його особистого немайнового права або призвела до негативних наслідків.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що поширена інформація завдала шкоди його особистим немайновим правам і призвела до негативних наслідків.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації у мережі Інтернет, а також на підтвердження того, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації, тому суд приходить до висновку, що такі вимоги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

У такому випадку не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов`язання відповідача спростувати інформацію, зазначену прохальній частині позовної заяви, оскільки зазначена вимога є похідною від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, то відповідно підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 3, 32, 34, 40 Конституції України, статтями 16, 23, 201, 277, 297, 299, 302, 1167 ЦК України, ст.29, 30 Закону України Про інформацію , пунктами 15, 16, 18,19, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ласмак (код ЄДРПОУ: 39649484), місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 4-Б, адреса для листування: 04119, м. Київ, вул. Якіра, 20, офіс 2), про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: