Рішення

від 05.02.2021 по справі 947/27207/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/27207/20

Провадження № 2/947/63/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2021

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В. при секретарі Тельпіс Я.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ в м.Одесі про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ в якому просить стягнути безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 250 000(Двісті п`ятдесят тисяч) гривень, інфляційні витрати у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень,3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 9110,41 (дев`ять тисяч сто десять) гривень 41 копійка. Позов вмотивовано тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 520/5991/17 від 12 лютого 2018 року ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 визнано померлим з ІНФОРМАЦІЯ_1.

01.08.2018 року приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М. відкрито спадкову справу до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2019 року, справа №520/20065/18 визначено додатковий строк три місяці Релігійній Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ, для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 визнано померлим з ІНФОРМАЦІЯ_1.

Керівником Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ на підставі рішення про встановлення додаткового строку на для прийняття спадщини, здійснено звернення до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М., на що отримано відповідь: що здійснення нотаріальних дій стосовно спадкового майна неможливо до закінчення розгляду цивільної справи № 520/12887/18, щодо оскарження заповіту.

01 серпня 2019 року між Позивачкою та Відповідачем, у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: частку 6,33/20 від частки 7/10 домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка передала Відповідачу грошові кошти, 23 листопада 2018 року 25 000 гривень у якості завдатку, що підтверджується попереднім договором купівлі-продажу, 01 серпня 2019 року 225 000 (двісті двадцять п`ять тисяч) гривень за продаж частки нерухомого майна, що підтверджується договором купівлі-продажу, що загалом становить 250 000(Двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

Однак виконати взяті на себе зобов`язання Відповідач не виконав, а отриманні грошові кошти не повернув.

Представник позивача позов підтримав, подавши відповідну заяву.

Представник відповідача адвокат Дубовка С.А. до суду не прибув, подав заяву у якій зазначив, що буде приймати участь у справі №509/6277/19, по якій призначено розгляд у Овідіопольському районному суді 05.02.2021р. о 10 годині.

З сайту Овідіопольського районного суду м.Одеси за посиланням https://ovd.od.court.gov.ua/sud1521/gromadyanam/csz/ вбачається, що справи №509/6277/19 на 05.02.2021р. не призначено. Отже суд вважає явку представника відповідача неповажною.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м.Одеси по справі №520/5991/17 від 12 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 визнано померлим з ІНФОРМАЦІЯ_1.

01.08.2018 року приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М. відкрито спадкову справу до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2019 року у справі №520/20065/18 визначено додатковий строк три місяці Релігійній Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ, для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Керівником Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ на підставі рішення про встановлення додаткового строку на для прийняття спадщини, здійснено звернення до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу Сегеченко І.М., на що отримано відповідь, що здійснення нотаріальних дій стосовно спадкового майна неможливо до закінчення розгляду цивільної справи № 520/12887/18, щодо оскарження заповіту.

01 серпня 2019 року між Позивачем та Відповідачем, у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме, щодо частки 6,33/20 від частки 7/10 домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач передала Відповідачу грошові кошти, 23 листопада 2018 року 25000 гривень у якості завдатку, що підтверджується попереднім договором купівлі-продажу, а 01 серпня 2019 року ще 225 000 гривень за продаж частки нерухомого майна, що підтверджується договором купівлі-продажу, що разом становить 250 000 гривень.

Чинним законодавством України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Цивільний кодекс України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, за домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Чинним законодавством України чітко визначено, які правочини підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, а саме:

- договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, спадковий договір) нерухомого майна відповідно до положень статей 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 Цивільного кодексу України;

Оскільки сторонами не було виконано вимог Цивільного законодавства, щодо оформлення вищевказаного договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, останній має ознаки нікчемності.

Нікчемними, зокрема, є правочини:

а) укладені з недодержанням обов`язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань (ст. 547);

б) укладені з недодержанням обов`язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст.219);

в) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221);

г) укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226);

д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224); ж) які порушують публічний порядок (ст. 228).

Стаття 236 ЦК України визначає момент недійсності правочину, а саме:

1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

2. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна від 01.08.2019 року укладений між Позивачем та Відповідачем укладено без додержання вимог про нотаріальне посвідчення такий правочин є нікчемним, а отже мають застосовуватися наслідки визнання договору нікчемним.

Позивачка зверталася до Відповідача із вимогою про повернення грошових коштів, проте Відповідач не повернув безпідставно набуті грошові кошти, саме це і стало підставою для звернення до суду.

У правовій позиції ВСУ у справі № 6-3090цс15 вказано, що згідно з

частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З аналізу глави 83 ЦК України, можна зробити висновок про існування в Україні інституту кондикційних зобов`язань як одного із виду позадоговірних зобов`язань. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

В контексті даної справи набуття майна відповідачем за рахунок позивачки полягає в тому, що відповідач отримав грошовий кошти у якості готівки; а відсутність правових підстав такого набуття полягає в тому, що будь-які договірні відносини між відповідачем та позивачкою відсутні, оскільки договір від 01 серпня 2019 року не відповідає вимогам закону, тому є нікчемним, а тому грошові кошти підлягають поверненню.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, установлених у ст.11 цього кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання,виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника щодо такої сплати. Позивачка звернулася до суду з вимогою про стягнення безпідставного збагачення, а саме грошових коштів, що також не суперечить ст.1212 ЦК України, а розмір грошових коштів (безпосередньо сума), та на мою думку є повністю обґрунтованими та підтверджуються відповідними доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних та інфляційні витрати від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розд.І Загальні положення про зобов`язання кн.5 ЦК України. Отже, приписи розд.І кн.5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозд.1 розд.III кн.5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозд.2 розд.III кн.5 ЦК Україні). В даному випадку між сторонами справи договірні зобов`язання відсутні тобто є деліктними. Якщо ж аналізувати делікні зобов`язання з урахуванням ст.1212 ЦК України, то можна дійти висновку, що одним із видів позадоговірних зобов`язань є кондикційне зобов`язання.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічна позиція міститься в Постанові ВС № №750/5104/17 від 21.11.2018 року.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, а отже окрім основної суми (розміру безпідставного збагачення) я маю право на 3% річних та інфляційні витрати від розміру такого безпідставного збагачення.

Згідно зі ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaariv. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Таким чином, оскільки Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 1.08.2019р. укладений між сторонами спору, є нікчемним, а нікчемність правочину не передбачає визнання його недійсним у судовому порядку, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви у повному обсязі.

На підставі ст.141ч.1 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 2659, 10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ в м.Одесі (ЄДРПОУ 25414211) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 265787,45 грн.

Стягнути з Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ в м.Одесі (ЄДРПОУ 25414211) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати 2659,10 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання Одеському Апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бескровний Я. В.