Рішення від 05.02.2021 по справі 910/10842/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2021Справа № 910/10842/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В. , за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/10842/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче експортно-паперове агентство Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Українські хімічні технології ЛТД

про стягнення 244110,30 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче експортно-паперове агентство Україна (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Українські хімічні технології ЛТД (далі - відповідач) про стягнення 244110,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки товару (Засіб для дезінфекції рук Септофан ХД, кан. 4.3 кг та Септофан ХД, пл. 1000 мл. з дозатором) позивач здійснив передплату в сумі 834202,80 грн, проте відповідач поставку товару здійснив лише частково, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/10842/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження.

08.10.2020 до відділу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами та зазначає, що ним не було порушено порядок поставки товару, оскільки в оплачених позивачем рахунках передбачено самовивіз товару і відповідач листом від 28.04.2020 повідомив позивача про готовність товару до відвантаження та просив вказати дату відвантаження товару зі складу відповідача, втім позивач відповіді не надав. При цьому відповідач наголошує на тому, що з причин протидії поширенню коронавірусної інфекції COVID-19, зріс попит на антисептичні та дезінфекційні засоби, у зв`язку з чим відповідач змушений був підвищити ціну на товар власного виробництва на що дав згоду позивач.

26.10.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що з першого дня співпраці з відповідачем всі замовлення продукції доставлялися відповідачем за місцезнаходженням позивача і лише один раз 09.04.2020 продукція була отримана шляхом самовивозу, а повідомлення про готовність продукції було здійснено відповідачем після того, як позивач реалізував своє право на односторонню відмову від договору.

03.11.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зауважує на тому, що у верхній частині рахунків були зазначені умови поставки шляхом самовивозу і оскільки позивач після повідомлення не приїжджав за товаром, який був виготовлений відповідачем на його замовлення, то відповідач не порушив погоджені сторонами зобов`язання.

В судовому засіданні 23.12.2020, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 15.01.2021.

Судове засідання, призначене на 15.01.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 призначено судове засідання на 26.01.2021.

В судовому засіданні 26.01.2021 у відповідності до вимог статті 216 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 05.02.2021.

05.02.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача, з наданням доказів їх понесення у розмірі 23941,00 грн.

Представник позивача в судове засідання 05.02.2021 не з`явився, втім подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача також не з`явився в судове засідання, подавши клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд на місці постановив відмовити у його задоволенні, враховуючи таке.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

При цьому, частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У даному випадку суд, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово відкладав розгляд справи, враховуючи, зокрема, клопотання відповідача, та надавав таким чином відповідачу можливість забезпечити явку його уповноваженого представника у судове засідання та подати усі наявні в нього докази.

За таких обставин, суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, відповідачем відносного кожного судового засідання подавалися клопотання про їх відкладення та не було забезпечено явку свого уповноваженого представника, відтак подане клопотання свідчить не про дійсну потребу у відкладенні розгляду справи задля забезпечення явки в наступному судовому засіданні, а про затягування розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не надав суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, а позивач просив провести розгляд справи без його участі, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 05.02.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 05.02.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче експортно-паперове агентство Україна (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Українські хімічні технології ЛТД (далі - продавець) була досягнута усна домовленість, згідно якої позивач зобов`язався оплати товар, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався його поставити.

На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату №1830 від 16.03.2020 на суму 757672,20 грн (засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг у кількості 1050 шт.; засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором у кількості 2600 шт.), та №2116 від 18.03.2020 на суму 76530,60 грн (засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг у кількості 150 шт.; засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором у кількості 100 шт.) позивачем було перераховано на користь відповідача 834202,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №402 від 17.03.2020 на суму 561009,60 грн, №403 від 18.03.2020 на суму 196662,60 грн, №405 від 19.03.2020 на суму 16000,00 грн та №406 від 19.03.2020 на суму 60530,60 грн.

В подальшому, як зазначає позивач і не заперечується відповідачем, сторони погодили зміну кількості продукції, яка буде поставлятися і її вартість, у зв`язку з чим рахунок №1830 від 16.03.2020 та №2116 від 18.03.2020 були виписані в новій редакції.

У листі відповіді на запит позивача від 19.03.2020, відповідач повідомив, що строк виробництва та поставки дезінфікуючого засобу для рук Септофан ХД становить: ємністю 5 літрів - 27.03.2020, а ємністю 1 літр з дозатором - 03.04.2020.

Відповідач, на підставі видаткових накладних №2123 від 31.03.2020, №2235 від 01.04.2020, №2432 від 09.04.2020 та №2442 від 09.04.2020, передав позивачу узгоджений товар в кількості 912 шт засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг та в кількості 570 шт засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором.

11.04.2020 позивач направив відповідачу лист №30/1-11, що підтверджується описом вкладення від 11.04.2020 та накладною №3602306712455, в якому, враховуючи, що продукція була отримана ним не в повному обсязі, просив повернути залишок попередньої оплати.

23.05.2020 позивач направив відповідачу претензію №28-1 від 22.05.2020, що підтверджується описом вкладення від 23.05.2020 та накладною №3602306767233, в якій просив повернути залишок грошових коштів у розмірі 244110,30 грн.

Проте, відповідачем вказана претензія залишена без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунків на оплату товару, їх оплата та часткова поставка засвідчують їх волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату №1830 від 16.03.2020 на суму 757672,20 грн (засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг у кількості 1050 шт.; засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором у кількості 2600 шт.), та №2116 від 18.03.2020 на суму 76530,60 грн (засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг у кількості 150 шт.; засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором у кількості 100 шт.) позивачем було перераховано на користь відповідача 834202,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №402 від 17.03.2020 на суму 561009,60 грн, №403 від 18.03.2020 на суму 196662,60 грн, №405 від 19.03.2020 на суму 16000,00 грн та №406 від 19.03.2020 на суму 60530,60 грн.

В подальшому, як зазначає позивач і не заперечується відповідачем, сторони погодили зміну кількості продукції, яка буде поставлятися і її вартість, у зв`язку з чим рахунки №1830 від 16.03.2020 та №2116 від 18.03.2020 були виписані в новій редакції, згідно якої відповідач зобов`язаний був поставити позивачу засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг у кількості 912 шт., а засіб для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором у кількості 1366 шт.).

Згідно частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як встановлено судом і не спростовано сторонами, на підставі видаткових накладних №2123 від 31.03.2020, №2235 від 01.04.2020, №2432 від 09.04.2020 та №2442 від 09.04.2020, відповідач передав позивачу узгоджений товар в кількості 912 шт засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг та в кількості 570 шт засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором.

Отже, залишок не поставленої продукції складає 796 шт засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором.

При цьому, підтверджуючи факт погодження зміни кількості та вартості продукції, що буде поставлятися, сторони надали суду рахунки №1830 від 16.03.2020 та №2116 від 18.03.2020 в різних редакціях щодо нової ціни продукції, також в різній редакції надано сторонами видаткові накладні №№2123 та №2235, факт поставки по яким сторонами не заперечується, втім підписані вони лише відповідачем і містять різні дані про ціну товару.

В той же час, в матеріалах справи наявні видаткові накладні №№2432, 2442 від 09.04.2020, які містять посилання на рахунок №1830 від 16.03.2020 та №2116 від 18.03.2020 та підписані сторонами без будь-яких заперечень, в тому числі щодо вказаної в них ціни товару, згідно яких вартість засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг за штуку складає 630,54 грн без ПДВ, а засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором за штуку складає 146,48 грн без ПДВ.

Відтак, враховуючи, що інших належних і допустимих доказів у відповідності до приписів ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України щодо узгодження іншої ціни продукції, суду надано не було, а надані документи є суперечливими між собою, суд приймає до уваги ціну вказану у видаткових накладних №№2432, 2442 від 09.04.2020, як узгоджену сторонами.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що продукцію було поставлено на загальну суму 658546,08 грн (912 шт. засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг х 630,54 грн = 575052,48 грн; 570 шт. засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором х 146,48 грн = 83493,60 грн), позивач же перерахував відповідачу 834202,80 грн, а відтак залишок коштів на які не було поставлено товар складає 175656,72 грн.

Згідно статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У листі відповіді на запит позивача від 19.03.2020 відповідач повідомив, що строк виробництва та поставки дезінфікуючого засобу для рук Септофан ХД становить: ємністю 5 літрів - 27.03.2020, а ємністю 1 літр з дозатором - 03.04.2020.

При цьому, частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У даному випадку, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з листами №30/1-11 від 09.04.2020 та №28-1 від 22.05.2020, відповідно до яких просив повернути кошти за не поставлений товар.

Однак, станом на момент розгляду справи, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували повернення ним грошових коштів в повному обсязі, як і не надав доказів наявності будь-яких правових підстав для утримання коштів позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути залишок попередньої оплати, а доводи відповідача про те, що відсутнє порушення строків поставки суд не приймає до уваги, з огляду на зміст листа відповіді на запит позивача від 19.03.2020, в якому відповідач повідомив, що строк виробництва та поставки дезінфікуючого засобу для рук Септофан ХД становить: ємністю 5 літрів - 27.03.2020, а ємністю 1 літр з дозатором - 03.04.2020, а отже взяв на себе зобов`язання передати оплачений товар у визначені строки. Однак станом на 09.04.2020, день коли відповідач приїхав за продукцією всю кількість оплаченого товару позивачу не передав.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на лист від 28.04.2020, в якому міститься повідомлення про готовність товару до відвантаження, оскільки доказів його направлення позивачу суду надано не було і до того ж складений він після настання визначених самим відповідачем строків поставки.

Водночас, суд не може прийняти до уваги доводи позивача про те, що змінена вартість засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг за штуку була узгоджена на рівні 565,00 грн з ПДВ, а засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором за штуку - 131,25 грн з ПДВ, оскільки належних і допустимих доказів викладеного суду надано не було, а надані квитанції про прийом вантажу з визначенням цінності вантажу не є належними доказами підтверджуючими ціну товару, яку узгодили сторони в межах своїх правовідносин, враховуючи суперечності в первинних документах долучених до матеріалів справи. До того ж видаткові накладні №2123 та №2235, в редакції наданій позивачем, ним самим не підписані, а підписуючи видаткові накладні №№2432, 2442 від 09.04.2020, які містили посилання на рахунок №1830 від 16.03.2020 та №2116 від 18.03.2020, в тому числі щодо вказаної в них ціни товару, згідно яких вартість засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД кан. 4,3 кг за штуку складає 630,54 грн без ПДВ, а засобу для дезінфекції рук Септофан®ХД пл. 1000 мл з дозатором за штуку складає 146,48 грн без ПДВ, позивач не зазначив жодних зауважень, що вказана в них ціна за товар не відповідає узгодженій сторонами, або є більшою від попередньо визначеної.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 23941,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Згідно зі статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04, п. 269). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/16322/18.

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/122275/19, від 10.12.2020 у справі №910/12275/19 та від 21.05.2019 у справі №903/390/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче експортно-паперове агентство Україна (далі - клієнт) та Майборода Олександром Сергійовичем, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ПТ №1655 від 28.03.2017 (далі - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №30/04 від 30.04.2020, за умовами пункту 1.1 предметом якого є: ведення претензійно-позовної роботи щодо боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Українські хімічні технології ЛТД ; представництво та забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у Господарському суді міста Києва; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснення з правових питань, складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта у суді під час розгляду Господарським судом міста Києва справи за позовом клієнта до боржника.

При цьому, додатком №1 від 30.04.2020 до вказаного договору між клієнтом та адвокатом погоджено тарифи, а саме: вивчення адвокатом матеріалів (доказів) справи 1500,00 грн; моніторинг судової практики по аналогічним справам, формування правової позиції 1500,00 грн; зустріч з клієнтом і надання усної консультації та узгодження правової позиції по справі 1500,00 грн; підготовка адвокатом адвокатського запиту до боржника 1000,00 грн; підготовка адвокатом проекту претензії на адресу боржника 2000,00 грн; підготовка та направлення до суду позовної заяви з додатками про стягнення грошових коштів з боржника 3000,00 грн; підготовка та направлення до суду розрахунків суми боргу 2000,00 грн; вивчення адвокатом відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів 1500,00 грн; підготовка та направлення до суду відповіді на відзив з додатками 3000,00 грн; участь адвоката в судових засіданнях по справі 1500,00 грн; гонорар за складність справи майнового характеру в розмірі 1% від вартості позову.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було надано акт наданих послуг з надання правової допомоги №1 від 01.02.2021 за договором про надання правової допомоги №30/04 від 30.04.2020 та детальний опис робіт (наданих послуг) від 01.02.2021. Відповідно до наданого акту, адвокат надав, а клієнт прийняв послуги у сукупній вартості 23941,00 грн, про що свідчить підписана між сторонами довідка-підтвердження прийняття від клієнта оплати наданих послуг №1 від 01.02.2021, за якою клієнт оплатив готівкою адвокату фактично надані послуги у розмірі 23941,00 грн.

Судом встановлено, що Майборода Олександр Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1655, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Втім, судом встановлено, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №910/5410/19.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, в той же час приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог частково, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 17227,45 грн.

Керуючись статтями 13, 46, 73, 74, 76-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче експортно-паперове агентство Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Українські хімічні технології ЛТД про стягнення 244110,30 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Українські хімічні технології ЛТД (02092, м. Київ, вул. Довбуша, буд. 37; ідентифікаційний код 34426212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче експортно-паперове агентство Україна (36023, м. Полтава, бул. Ю. Побєдоносцева, буд. 4, корп. 2, кв. 86; ідентифікаційний код 41615700) попередню оплату в сумі 175656 (сто сімдесят п`ять тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 72 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 17227 (сімнадцять тисяч двісті двадцять сім) грн 45 коп. та судовий збір у розмірі 2634 (дві тисячі шістсот тридцять чотири) грн 85 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.02.2021.

Суддя Т.В. Васильченко