Рішення

від 14.01.2021 по справі 911/3019/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3019/19

За позовомзаступника прокурора Чернігівської області (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3) До Фермерського господарства "Олександр" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, м. Соснова, пров. Леніна, 3) Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1. Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14) 2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) Провитребування земельної ділянки Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Булавіна Є.С.

Представники:

Від позивача не з`явився Від відповідача не з`явився Від третьої особи-1не з`явився Від третьої особи-2 не з`явився Від прокуратури Федоренко О.П., прокурор (посвідчення №055464)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області звернувся заступник прокурора Чернігівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач) з позовною заявою про витребування з незаконного володіння Фермерського господарства "Олександр" (далі - відповідач) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки, площею 2,0 га, кадастровий номер 3223387300:02:005:0237, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що земельна ділянка є такою, що вибула з власності держави поза її волею, а тому підлягає витребуванню у добросовісного набувача - Фермерського господарства "Олександр", яке на даний час вважається її власником на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2018 (серія та номер 1525), укладеного між Фермерським господарством "Олександр" та ОСОБА_1 , який не мав права її отримувати та відчужувати, оскільки отримав її незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства.

На переконання прокурора орган, уповноважений державною на здійснення відповідних функцій захисту у спірних правовідносинах, неналежним чином виконує свої повноваження, що зумовило звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2019 №911/3019/19 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.

В установлений судом строк від прокуратури Чернігівської області надійшли документи на виконання вимог ухвали від 09.12.2019 №911/3019/19, якими усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2019 відкрито провадження у справі №911/3019/19 за вказаними позовними вимогами, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2020, залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Київській області (далі - третя особа-1) та ОСОБА_1 (далі - третя особа-2) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, встановлено учасникам провадження строк для вчинення необхідних процесуальних дій та ін.

У підготовче засідання, призначене на 22.01.2020, з`явився прокурор.

Інші учасники провадження уповноважених представників до суду не направили, про причини їх неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце проведення засідання повідомлені своєчасно та належним чином (повідомлення про вручення поштових відправлень з ухвалою від 27.12.2019 містяться в матеріалах справи).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2020 №911/3019/19 зупинено провадження у справі №911/3019/19 в порядку п.7 ч.1 ст.228 Господарського процесуального кодексу України до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, а також постановлено учасникам провадження надати суду докази на підтвердження усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.

27.01.2020 до Господарського суду Київської області від третьої особи-1 надійшло пояснення від 15.01.2020, у яких зазначено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-3186/15-18-сг від 11.04.2018 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Строківської сільськї ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, орієнтовним розміром 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. В подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0237) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Разом з тим, звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про відведення земельної ділянки, ОСОБА_1 засвідчив, що ним раніше не було використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За переконанням третьої особи-1 ОСОБА_1 увів в оману Головне управління Держгеокадастру у Київській області щодо того, що ним не було раніше використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що стало підставою для відведення спірної земельної ділянки на його користь. Також, третя особа-1 зауважує, що видача наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ніяким чином не встановлює за громадянином право власності на земельну ділянку. Поряд з цим, третя особа-1 вказує, що державний реєстратор, на підставі ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, а Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області, однак не наділене повноваженнями щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, в тому числі на земельні ділянки.

07.09.2020 до суду від Прокуратури Чернігівської області надійшло клопотання №05/3-1316-19 від 04.09.2020 (вх. суду №18870/20 від 07.09.2020), в якому інформувалося, що 26.05.2020 Великою Палатою Верховного ухвалено постанову у справі №912/2385/18, яка опублікована на офіційній веб-сторінці Єдиного державного реєстру судових рішень. Посилаючись на ці обставини заступник прокурора області просив поновити провадження у справі №911/3019/19.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2020 №911/3019/19 поновлено провадження у справі №911/3019/19, підготовче засідання призначено на 01.10.2020, повідомлено учасників справи про дату, час і місце його проведення.

01.10.2020 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання на 22.10.2020.

22.10.2020 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу з занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.11.2020.

05.11.2020, 19.11.2020 та 10.12.2020 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення судового засідання на 19.11.2020, 10.12.2020 та 14.01.2021 відповідно.

Представниками відповідача та третіх осіб жодного разу на виклик суду не з`явилися, про причини своєї не явки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлені у порядку встановленому ч.5 ст.242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частини 3, 4 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на їх адреси, належним чином завірених копій ухвал рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд Київської області зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами, що постановлені у цій справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, суд виходить з того, що учасники справи є такими, що належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Більше того, матеріали справи містять повідомлення про вручення судових документів, що надсилалися учасникам справи на адресу їх місцезнаходження.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який вважається належним чином повідомленим про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про доцільність вирішення спору за наявними у справі документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

14.01.2021 у судовому засіданні, після з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши правову позицію прокурора, проаналізувавши позовні вимоги та пояснення, з`ясувавши всі фактичні обставин справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, розташованої в адміністративних межах Строківської сільської (селищної) ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Поряд з цим, у вказаному клопотанні ОСОБА_1 засвідчив, що ним раніше не використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-3186/15-18-сг від 11.04.2018 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, орієнтовний розмір ділянки 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

11.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером: 3223387300:02:005:0237, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. До вказаного клопотання ним було додано оригінали документації із землеустрою та витягу з Державного земельного кадастру.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" (далі - наказ №10-5504/15-18-сг):

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0237) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

- встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3223387300:02:005:0237) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстровано 21.06.2018 (номер запису 26779429), яке в подальшому було припинено шляхом відчуження такого права на користь Фермерського господарства "Олександр" на підставі договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Олександр" від 30.11.2018 №1525, внаслідок чого право власності на земельну ділянку кадастровий номером 3223387300:02:005:0237 30.11.2018 зареєстровано за відповідачем (номер запису 29207725), що вбачається з інформаційної довідки №186144776 від 24.10.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Разом з тим, як слідує з наявних матеріалів справи, 17.08.2016 ОСОБА_1 звертався до начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель запасу (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення), для ведення особистого селянського господарства на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

У вказаній вище заяві ОСОБА_1 засвідчив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначеннями ним не використано.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-13688/14-16-сг від 30.08.2016 "Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою" надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтовний розмір ділянки 2,0 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

В подальшому 26.01.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передачу земельної ділянки у власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-2236/14-17-сг від 08.02.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність":

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;

- надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 7425589700:02:000:4008) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;

- встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 7425589700:02:000:4008) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку (кадастровий номер 7425589700:02:000:4008) зареєстровано 22.05.2017 (номер запису 20589794), що вбачається з інформаційної довідки №186144855 від 24.10.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Тобто, станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Прокурор вважає, що земельна ділянка за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 двічі права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання та неналежного виконання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області своїх обов`язків стосовно перевірки поданих особою документів та відомостей безпідставно вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому просить суд витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства "Олександр" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку, площею 2,0 га, за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

В матеріалах справи міститься лист №10-28-0.19-4549/2-19 від 23.05.2019, відповідно до якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру навела таблицю з переліком громадян, які відповідно до відомостей Державного реєстру прав на нерухоме майно вже мали у приватній власності земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, зокрема, громадянин ОСОБА_1 . У зазначеному листі також вказано, що повторно набувши у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства всупереч приписам ч.4 ст.116 Земельного кодексу України громадяни порушили принцип разовості приватизації землі по кожному виду використання та інтереси Головного управління Держгеокадастру, як органу державної влади, що від імені держави уповноважений розпоряджатися землями сільського господарського призначення державної власності. При цьому зазначено, що уповноваженим суб`єктом владних повноважень з питань державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Держгеокадастр.

Спір у справі №911/3019/19 виник у зв`язку з тим, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 видано незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства, адже станом на час отримання земельної ділянки за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом отримання земельної ділянки державної власності на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, у зв`язку з чим відбулось незаконне вибуття земельної ділянки кадастровий номер 3223387300:02:005:0237 з власності держави, а витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор обґрунтовує тим, що передача земельної ділянки за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 з порушенням законодавства порушує права та інтереси держави стосовно належних українському народу земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи, тоді як відповідний центральний орган виконавчої влади (Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру), маючи надані законом повноваження щодо контролю за діяльністю підпорядкованих йому територіальних управлінь, не вживає заходів реагування на відповідні порушення шляхом звернення до суду з метою відновлення порушених прав.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З системного аналізу приписів ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та ст.53 Господарського процесуального кодексу України слідує, що прокурор у разі порушення або загрози порушення інтересів держави має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави, зокрема, в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, якщо такий орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Так, "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З матеріалів справи вбачається, що прокуратура Чернігівської області звернулася до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з листом №05/1-580вих19 від 18.04.2019, яким, серед іншого, повідомлено про видачу Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 з порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність земельних ділянок громадянам, які вже використали своє право на безоплатне отримання у власність земель державної власності, повідомлено про розпочате кримінальне провадження за №42018270000000132 щодо обставин безоплатного отримання фізичними особами, зокрема, ОСОБА_1 , у власність земельних ділянок державної власності з порушенням вимог ст.116, 121 Земельного кодексу України, як наслідок прокуратура просила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомити чи вживалися нею заходи на усунення вказаних порушень шляхом листування, подання позовів до суду, проведення службової перевірки та висловити свою позицію щодо подачі позовів прокурором з метою захисту державних інтересів у порядку та на підставах ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до листа №10-28-0.19-4549/2-19 від 23.05.2019 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не заперечувала виявлених прокуратурою обставин порушення земельного законодавства під час передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян, зокрема, ОСОБА_1 за наказом №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018.

Прокуратура Чернігівської області повторно звернулася до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з листом №05/1-840вих19 від 04.06.2019, відповідно до якого просила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомити чи вживалися нею заходи на усунення вказаних порушень шляхом листування, подання позовів до суду, проведення службової перевірки та висловити позицію щодо подачі позовів прокурором з метою захисту державних інтересів, у порядку та на підставах ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

На вказаний лист Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом №10-28-0.19-6146/2-19 від 17.07.2019 повідомила прокуратуру Чернігівської області, що Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області доручено вжити відповідні заходи реагування.

Прокуратура Чернігівської області звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з листом №05/1-867вих19 від 07.06.2019, яким просила повідомити чи вживалися або чи будуть вживатися ним заходи на усунення виявлених порушень.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом №10-10-0.222-8237/2-19 від 20.06.2019 повідомило прокуратуру Чернігівської області про механізм отримання земельних ділянок.

20.11.2019 Прокуратура Чернігівської області листом №05/1-1469вих19 повідомила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про підготовку позову до Господарського суду Київської області про витребування земельної ділянки за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237.

Щодо підстав звернення прокурора до суду із позовом у даному спорі в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру суд зазначає наступне.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.3, 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, а межах положень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 у справі №4-рп/2008).

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016, який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст.131-1, п.3 ч.1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключених випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно з ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскарження громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є таким процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, та відповідно для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №812/2385/18 від 26.05.2020.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, як вказувалося вище, не заперечує виявлених прокуратурою фактів порушення земельного законодавства під час передачі земельних ділянок безоплатно у власність, зокрема, ОСОБА_1 .

А відтак, суд приходить до висновку, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру була обізнана про ймовірні порушення інтересів держави, попри те, обмежившись лише листуванням з Головним управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо необхідності вжиття ним відповідних заходів реагування, з вимогами про усунення допущених порушень земельного законодавства до суду не зверталася, що свідчить про невжиття нею, як уповноваженим державним органом, спрямованих на захист інтересів держави заходів.

Отже, прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі обставин та суб`єктного складу сторін.

Окрім того, відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Таким чином, суд встановив, що викладені прокурором у позові обставини та надані на їх підтвердження докази свідчать про подвійне здійснення передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання для ведення особистого селянського господарства, внаслідок чого наказ №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 Головного управління Держгеокадастру у Київській області не відповідає приписам ч.4 ст.116 Земельного кодексу України, якою встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, та принципам земельного законодавства, зокрема, рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до положень ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч.1 ст.18 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Згідно з ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, на землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч.3 ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.6 ст.118 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 4 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Пунктом "б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з наданих пояснень Головне управління Держгеокадастру Київської області не заперечувало відносно того, що земельна ділянка ОСОБА_1 видана повторно, при цьому зазначивши, що останній ввів в оману Головне управління стосовно використання ним права на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Крім того, Головним управлінням Держгеокадастру Київської області зазначено, що згідно з ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" саме державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, а управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області, однак не наділене повноваженнями щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, в тому числі на земельні ділянки.

Щодо вказаних доводів Головного управління Держгеокадастру Київської області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.2 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Статтею 194 Земельного кодексу України передбачено, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно з п.1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.

Поряд з тим, відповідно до п.1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

- організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;

- розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи;

Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" унормовано, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституції та законами України.

Приписами ст.2 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Пунктом 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 (далі - Порядку) передбачено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Відповідно до п.5 Порядку до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Згідно з п.198 Порядку крім випадків, передбачених пунктами 162 і 163 цього Порядку, відомості Державного земельного кадастру надаються: громадянам, зокрема, довідка про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України);

Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" (п.198 Порядку).

Як слідує зі змісту додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Наведені законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлене можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог ч.4 ст.116 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими доводи Головного управління Держгеокадастру у Київські області про введення останнього в оману стосовно використання заявником права на одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), та неможливості здійснення перевірки вказаних заявником відомостей.

Таким чином суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 та, як наслідок, порушення виданням наказу №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право власності Смалюги Дмитра Геннадійовича припинено шляхом відчуження такого права на користь Фермерського господарства "Олександр", яке станом на момент звернення з позовом є власником земельної ділянки за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 (номер запису про право власності 29207725), що незаперечено відповідачем та підтверджується інформаційною довідкою №186144776 від 24.10.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у якій зазначено, що підставою виникнення у відповідача права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки №1525 від 30.11.2018.

Приписами ч.2 ст.328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Так, вищевказаними нормативними приписами передбачена необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Аналіз норми ст.388 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (п.86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (п.38 ), постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №911/1050/19.

Відповідно до ч.1 ст.318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Зі встановлених судом вище обставин слідує, що земельна ділянка за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надана у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вказаний громадянин вже використав раніше, як наслідок, суд вважає, що подальше відчуження такої земельної ділянки на користь Фермерського господарства "Олександр" відбулось з порушенням вимог законодавства.

Тобто, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

За таких обставин, оскільки земельна ділянка за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог ст.328, 330 Цивільного кодексу України, тож згідно з ст.387, 388 Цивільного кодексу України земельна ділянка за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 підлягає витребуванню у Фермерського господарства "Олександр" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, оскільки вимога про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-5504/15-18-сг від 19.06.2018 не є ефективним способом захисту інтересів позивача, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки такий наказ за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на який він спрямований.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, предметом безпосереднього регулювання ст.1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол, з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст.10 Цивільного кодексу України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У п.166 рішення ЄСПЛ "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Отже, згідно з практикою Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст.4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Земельне законодавство базується на таких принципах, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (ст.5 Земельного кодексу України).

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (статті 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що витребування земельної ділянки за кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 із володіння Фермерського господарства "Олександр" відповідає критерію законності, адже здійснюється на підставі ст.388 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Водночас, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки з володіння Фермерського господарства "Олександр" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені судом обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право Фермерського господарства "Олександр" на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, які закладені у ст.1 Першого протоколу.

Крім того, Фермерське господарство "Олександр" в силу укладеного з ОСОБА_1 договору, у разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки на користь держави в особі позивача на підставах, що виникли до продажу, має право вимагати від продавця ( ОСОБА_1 ) відшкодування завданих йому збитків, якщо воно не знало або не могло знати про наявність таких підстав.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Приймаючи до уваги все зазначене вище, виходячи з аналізу суб`єктного складу та правової кваліфікації відносин сторін, суд дійшов висновку про задоволення вимоги заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про витребування з незаконного володіння Фермерського господарства "Олександр" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, земельної ділянки, площею 2,0 га, кадастровий номер 3223387300:02:005:0237 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на Фермерське господарство "Олександр".

Керуючись ст. 2, 7, 8 11, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Фермерського господарства "Олександр" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки задовольнити в повному обсязі.

2. Витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства "Олександр" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, м. Соснова, пров. Леніна, 3, ідентифікаційний код 32090362) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, ідентифікаційний код 39411771) земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0237 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Олександр" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, м. Соснова, пров. Леніна, 3, ідентифікаційний код 32090362) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9, ідентифікаційний код 02910114) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн 00 коп судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.02.2021.

Суддя О.О. Третьякова