Рішення

від 11.02.2021 по справі 915/1497/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року Справа № 915/1497/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107; ідентифікаційний код 33311093)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, буд. 22; ідентифікаційний код 43052607)

про: розірвання договору оренди нежитлових приміщень, виселення відповідача з нежитлового приміщення,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору:

10.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 10/12 від 10.12.2020 (з додатками), в якій просить суд:

- розірвати Договір оренди нежитлових приміщень № 01/08/2019, укладений 01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (код ЄДРПОУ 43052607 м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, 22) та Товариством з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (код ЄДРПОУ 33311093 м. Миколаїв, проспект Центральний, 107);

- виселити Товариство з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (код ЄДРПОУ 43052607 м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, 22) з нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м 2 , по проспекту Центральному, 107 у м. Миколаєві;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (код ЄДРПОУ 43052607 м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, 22) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (код ЄДРПОУ 33311093 м. Миколаїв, проспект Центральний, 107) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4204,00 грн;

- справу розглянути в порядку спрощеного провадження.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов пунктів 4.1, 4.4 Договору оренди нежитлових приміщень № 1/08/2019 від 01.08.2019 з актом приймання-передачі орендованого майна в оренду від 01.08.2019; ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2020 у справі № 915/1285/20 про стягнення заборгованості з орендної плати; застосування норм статей 6, 651, 782, 785 Цивільного кодексу України, статті 291 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що укладаючи договір оренди, позивач сподівався щомісячно отримувати від відповідача орендну плату в розмірі 30000,00 грн. Внаслідок сплати орендних платежів, відповідач вже заподіяв позивачу збитки у вигляді упущеної вигоди (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України), розмір якої дорівнює розміру заборгованості відповідача з орендної плати. Таким чином, за твердженням позивача, наявність заборгованості з орендної плати за 7 місяців, відсутність з боку відповідача жодних дій з погашення заборгованості навіть після звернення позивача до суду з відповідним позовом, свідчить про вчинення позивачем істотних порушень умов Договору оренди, що в силу ч. 2 ст. 651 ЦК України, надає позивачу право вимагати розірвання договору оренди.

Ухвалою суду від 15.12.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1497/20 за правилами спрощеного позовного провадження; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 14 січня 2021 року о 09:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

13.01.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 12.01.2021 про вступ у справу представника - адвоката Архипова Д.О., з наданням доказів на підтвердження його повноважень.

14.01.2021 за наслідками судового засідання з розгляду справи по суті проведеного за участю представник Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв , суд, зокрема, констатував сплив строку на подання відзиву, який тривав до 11.01.2021, разом із тим, враховуючи наявність процесуальних строків для розгляду даної справи, відклав розгляд справи по суті на 02 лютого 2021 року о 10:15.

02.02.2021, перед судовим засіданням, до Відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшла письмова заява про перенесення судового засідання, з наданням можливості ознайомитися з матеріалами справи та поновити строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою від 02.02.2021 суд відклав розгляд справи по суті на 11 лютого 2021 року о 09:00.

Про час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені шляхом направлення на їх юридичні адреси копій ухвали суду від 02.02.2021 та отримання 02.02.2021 телефонограм.

03.02.2021 представник відповідача ознайомився з матеріалами господарської справи № 915/1497/20.

10.02.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв надійшло клопотання б/н від 10.02.2021 (вх. № 2037/21) про відкладення розгляду справи на іншу дату. Вказане клопотання мотивоване неможливістю представника позивача взяти участь в судовому засіданні 11.02.2021, оскільки вказаний представник братиме участь в іншому судовому засіданні.

Станом на момент проведення судового засідання інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав.

Так, як уже було наведено, ухвалою суду від 15.12.2020 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву державною мовою з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Копія вказаної ухвали направлена на адресу відповідача 23.12.2020 була повернута за зворотною адресою відділенням поштового зв`язку з відміткою причини повернення адресат відсутній за вказаною адресою (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142315595).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача - юридичної особи та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеному учаснику справи в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

З урахуванням наведеного, слід вважати, що копія ухвали суду від 15.12.2020 була вручена відповідачу 23.12.2020.

Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву, з урахуванням вихідних та святкових днів, тривав до 11.01.2021 включно.

Разом із тим, ні протягом встановленого судом процесуального строку, ні станом на момент проведення судового засідання відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

11.02.2021 учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином. При цьому, позивач, як було наведено вище, просив суд про відкладення судового засідання (клопотання б/н від 10.02.2021 (вх. № 2037/21)).

За результатами розгляду відповідного клопотання суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, проте, позивачем суду таких обставин взагалі не зазначено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2019 по справі № 910/12842/17, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд відмічає, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв брав участь в судовому засіданні 14.01.2021, у ході якого доповів суду правову позицію позивача у даній справі та виклав позовні вимоги. При цьому, матеріали справи не містять правової позиції відповідача, та будь-яких інших заяв учасників справи щодо суті спору чи процесуальних питань. Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що обставини, які зумовлюють неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні відсутні.

Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, на який позивач посилається у вказаному клопотанні передбачає, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Як було зауважено судом в ухвалі від 02.02.2021, процесуальний строк розгляду даної справи по суті триває до 13.02.2021 та станом на момент проведення судового засідання 11.02.2021 практично вичерпаний, що з рахування необхідності належного повідомлення учасників справи про час та місце проведення судового засідання унеможливлює його відкладення в межах встановленого ГПК України строку.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність повноважного представника позивача у даному засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв б/н від 10.02.2021 (вх. № 2037/21) про відкладення розгляду справи, а, отже - про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 11.02.2021 за результатами розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши в попередньому судовому засіданні представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №01/08/2019 (далі - Договір), відповідно до предмету якого позивач, як орендодавець, зобов`язався передати орендарю у тимчасове платне користування об`єкт оренди виключно для використання під здійснення послуг по кафе merry-berry , без приготування їжі, яка потребує кухні та кухонного обладнання (плити, шкафи, грилі), а відповідач, як орендар, взяв на себе зобов`язання прийняти вказане майно і користуватися ним відповідно до умов цього договору.

За умовами наведеного договору:

- об`єктом оренди за цим Договором є наступне майно: нежитлове приміщення (13-1), загальною площею 100,27 кв.м, які складаються з наступних приміщень: згідно плану-схеми (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього Договору, та розташовані за адресою : м. Миколаїв, пр.Леніна, 107(1-й поверх) (п. 1.2);

- орендодавець є власником орендованого майна на підставі Свідоцтва про право власності Серія № САС 587153, виданого 03.09.09 (п. 1.6);

- цей Договір укладено строком з 01.08.2019 по 01.07.2022 включно. Якщо передача орендованого майна від Орендодавця Орендарю і від Орендаря Орендодавцю була здійснена в інші строки, то строк дії договору визначається моментом підписання Сторонами Акту прийому-передачі орендованого майна (Додаток №2), який є невід`ємною частиною цього Договору (п. 2.1);

- продовження користування Орендарем об`єктом оренди після закінчення строку оренди можливе лише шляхом укладення договору оренди на новий строк (п. 2.2);

- Орендар , який належно виконує свої обов`язки за цим Договором, має переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди на новин строк. Орендар , який має намір скористуватися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, повинен повідомити про це Орендодавця в письмовій формі не пізніше, ніж за один місяць до моменту закінчення строку оренди (п. 2.3);

- Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю Сторін у новому договорі. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших умов договору оренди (в тому числі не укладення договору оренди на новий строк протягом п`яти днів до моменту закінчення строку дії цього Договору) переважне право Орендаря на укладання такого договору припиняється. Орендар позбавляється переважного права на укладання договору оренди на новий строк у випадку недодержання ним передбачених цим Договором строків повідомлення про намір укласти договір оренди на новий строк або якщо протягом строку дії цього Договору мав місце факт (факти) допущення Орендарем неналежного виконання умов цього Договору (п. 2.4);

- передача майна Орендарю здійснюється одночасно з підписанням цього договору за актом приймання-передачі, який підписується Сторонами. Майно вважається переданим Орендарю з моменту підписання Акту приймання-передачі (Додаток №2) який є невід`ємною частиною цього Договору, де вказується технічний стан об`єкта оренди на момент передачі (п. 3.1);

- у разі припинення (розірвання) цього Договору з будь-яких підстав, Орендар зобов`язаний протягом одного дня з дня припинення (розірвання) цього Договору повернути Орендодавцю майно у стані, не гіршому за той, в якому воно було передано Орендарю , з усіма поліпшенням, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, що були здійснені Орендарем внаслідок реконструкції, технічного переоснащення та інших поліпшень орендованого майна (п. 3.2);

- повернення орендованого майна оформлюється Актом приймання-передачі, який підписується Сторонами. Орендоване майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання Акту приймання-передачі. До вказаного моменту Орендар зобов`язаний сплачувати Орендодавцю всі платежі, передбачені цим договором (п. 3.3);

- розмір місячної орендної плати за цим Договором складає без ПДВ 30000,00 тисяч гривень та сплачується Орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності (п. 4.1);

- орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 3-го числа поточного місяця за поточний місяць; відшкодування витрат по сплаті комунальних послуг здійснюється Орендарем не пізніше 3-го числа наступного місяця за попередній місяць на підставі відповідних рахунків Орендодавця . Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця або готівкою шляхом внесення коштів до прибуткової каси Орендодавця . Днем оплати вказаних платежів вважається день списання коштів з рахунку Орендаря (п. 4.7);

- орендар зобов`язаний: прийняти від Орендодавця об`єкт оренди за актом приймання-передачі, в порядку та строки, передбачені розділом 3 цього Договору (п. 5.3.1); користуватися орендованим майном у відповідності з умовами цього Договору, в тому числі додержуватися вимог щодо цільового використання об`єкта оренди (п.1.4. цього Договору) (п. 3.2); своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші передбачені цим Договором платежі (п. 5.3.3);

- Орендодавець вправі відмовитися від цього Договору і вимагати повернення орендованого майна, якщо Орендар не вніс орендну плату протягом одного місяця. В такому випадку цей Договір є розірваним з моменту одержання Орендарем письмово повідомлення від Орендодавця про відмову від цього Договору (п. 7.3);

- цей Договір може бути розірваний за згодою Сторін на підставі відповідної угоди. На вимогу однієї із Сторін цей Договір може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України (п. 7.4);

- будь-які зміни та доповнення до цього Договору дійсні лише за умови, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані Сторонами (п. 9.4)

Даний Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

Предметом даного спору виступають немайнові вимоги позивача щодо розірвання вищенаведеного договору з причин істотного порушення відповідачем умов договору в частині належного та своєчасного внесення орендної плати та виселення відповідача з займаного приміщення.

Підставою виступили умови відповідного договору, матеріали судової справи № 915/1285/20 та норми статті 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановленні обставин істотного порушення відповідачем укладеного між сторонами договору оренди, що може слугувати підставою для розірвання спірного договору.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Договір оренди нежитлових приміщень № 1/08/2019 від 01.08.2019;

- акт приймання-передачі орендованого майна в оренду від 01.08.2019;

- прибуткові касові ордери (4 шт.);

- банківська виписка за рахунком.

Відповідач, як було зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про найм (оренду) нерухомого майна.

Так, за приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

За змістом ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного Договору, позивач за Актом приймання-передачі орендованого майна в оренду від 01.08.2019 передав відповідачу, а останній прийняв в користування орендоване майно: нежитлове приміщення № 13-1 площею 100,27 м.кв. на 1-му поверсі будівлі ТОВ ГРК Миколаїв , загальною площею - 100,27 м.кв., за адресою: м. Миколаїв, пр. Леніна, 107.

Прибуткові касові ордери та банківські виписки, копії яких надані позивачем (а.с. 10-14), за свідченням останнього, вказують на здійснення орендних платежів відповідачем з порушенням умов Договору.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на такі факти:

Орендарем не була внесена орендна плата за вересень 2019 року, березень, травень, серпень, вересень та жовтень 2020 року; за липень 2020 року, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, ТОВ СЕГАФРЕДО не була внесена орендна плата за вересень 2019 року, березень, травень, серпень, вересень та жовтень 2020 року; за липень 2020 року орендна плата була сплачена у неповному обсязі - лише 28200,00 грн. Також орендарем була допущена прострочка по сплаті орендних платежів за жовтень 2019 року, листопад 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року та липень 2020 року. Насамкінець орендарем не були компенсовані орендодавцю спожиті ним комунальні послуги у серпні 2020 року в сумі 3107,10 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості орендаря по сплаті орендної плати та відшкодуванню витрат по сплаті комунальних послуг становить 214907,10 грн.

До наведеного суд зауважує, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.12.2020 у справі № 915/1285/20 було частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО ; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 181800,00 грн, пеню в сумі 2001,04 грн, втрати від інфляції в сумі 506,50 грн, 3 % річних 2163,34 грн та 3848,07 грн судового збору.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, зокрема, таке:

01.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (надалі - Орендар) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №01/08/2019 (надалі - Договір).

...

Свої зобов`язання за даним Договором позивач виконав належним чином передавши за актом приймання-передачі орендованого майна від 01.08.2019 року нежитлове приміщення (13-1), загальною площею 100,27 кв.м, які складаються з наступних приміщень: згідно плану-схеми ( Додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього Договору, та розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.Леніна,107 (1-й поверх) було передано відповідачу в користування (а.с. 8).

...

Однак, як зазначає позивач, свої зобов`язання по внесенню орендної плати та відшкодуванню витрат по сплаті комунальних послуг відповідач виконував неналежним чином, здійснюючи платежі несвоєчасно та не в повному обсязі.

...

Отже, розмір пред`явлених до відповідача вимог по орендній платі та спожитим комунальним послугам позивачем визначено таким чином: 184907,10 грн. (180000,00 грн. заборгованість по орендній платі за вересень 2019 p., січень, березень, травень, серпень, вересень та жовтень 2020 р. + 1800,00 грн. заборгованість по орендній платі за серпень 2020р. + 3107,10 грн. заборгованість по компенсації за спожиті комунальні послуги)

...

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення орендної плати 181800,00 грн є правомірними та підлягають задоволенню .

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.12.2020 у справі № 915/1285/20 набрало законної сили 14.01.2021.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.

Таким чином, оскільки факт наявності у відповідача заборгованості з орендної плати (а, отже - порушення відповідачем обов`язку з її належної та своєчасної оплати) було встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.12.2020 у справі № 915/1285/20, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За змістом ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

В силу ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.ч. 1-4 ст. 188 ГК України).

Приписами ст. 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17 від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17 від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.

Крім наведеного, суд вважає за необхідне зауважити, що положеннями ст. 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена ст. 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Крім наведеного, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 зазначила, що ст. 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Однак наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні ч. 3 ст. 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів п. 6 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Отже, норми чинного законодавства України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, а відтак право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору та наведені позивачем аргументи в якості підстав для розірвання цього договору і норми законодавства, суд зауважує, що у даному випадку невнесення орендарем орендної плати може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди лише за умови, що орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд, тобто протягом строку, встановленого ч. 1 ст. 782 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням обставин встановлених рішенням суду у справі № 915/1285/20, господарський суд дійшов висновку про те, що у даному випадку наявна систематична (протягом більш як трьох місяців поспіль) несплата відповідачем орендних платежів за спірним договором, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання укладеного між сторонами договору.

Також, позивач просить суд виселити відповідача з орендованого нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м 2 , розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з п. 3.2 Договору оренди нежитлових приміщень № 1/08/2019 від 01.08.2019 у разі припинення (розірвання) цього Договору з будь-яких підстав, Орендар зобов`язаний протягом одного дня з дня припинення (розірвання) цього Договору повернути Орендодавцю майно у стані, не гіршому за той, в якому воно було передано Орендарю , з усіма поліпшенням, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, що були здійснені Орендарем внаслідок реконструкції, технічного переоснащення та інших поліпшень орендованого майна.

За таких обставин, оскільки суд дійшов висновку розірвати укладений між позивачем та відповідачем Договір оренди нежитлових приміщень № 1/08/2019 від 01.08.2019, підстави для користування відповідачем об`єктом оренди за вказаним договором відсутні.

Суд також відмічає, що матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м 2 , розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107 позивачу, як і не містять будь-яких доказів звільнення відповідачем вказаного приміщення.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого з нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м 2 , розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 10 також визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, у зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Розірвати Договір оренди нежитлових приміщень № 01/08/2019, укладений 01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107; ідентифікаційний код 33311093) та Товариством з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, буд. 22; ідентифікаційний код 43052607).

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, буд. 22; ідентифікаційний код 43052607) з нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м 2 , розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, буд. 22; ідентифікаційний код 43052607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107; ідентифікаційний код 33311093) 4204,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Готельно-ресторанний комплекс Миколаїв (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107; ідентифікаційний код 33311093);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю СЕГАФРЕДО (54004, м. Миколаїв, вул. 2 Інгульська, буд. 22; ідентифікаційний код 43052607).

Повне рішення складено та підписано судом 16.02.2021.

Суддя О.Г. Смородінова