Рішення

від 16.02.2021 по справі 160/17328/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року Справа № 160/17328/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХМЕХІМПОРТ" до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

24.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХМЕХІМПОРТ" (вул. Сучкова, буд. 34-Д, м. Новомосковськ, 51200, код ЄДРПОУ 38835186) до Дніпровської митниці Держмитслужби (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43350935), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA110020/2020/600010/1 від 22.09.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до митного органу надано документи, необхідні для митного оформлення товарів з визначенням його митної вартості за першим методом (за ціною контракту), що надійшли на митну територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту, однак, митниця, на думку позивача, витребувавши у підприємства додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості, прийняла рішення про коригування митної вартості товарів за другорядним методом на підставі необґрунтованих та необ`єктивних зауважень. Надані документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Позивач вважає, що відповідач всупереч вимог чинного законодавства, висновків Верховного Суду витребував у позивача додаткові документи, а не здійснив перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, хоча мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості. У зв`язку із чим, на думку позивача, наявні усі підстави для скасування спірного рішення.

Ухвалою суду від 28.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.01.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що під час митного оформлення в інспектора виник сумнів в заявлених декларантом відомостях, оскільки містились розбіжності і неточності в поданих документах. До митного оформлення не подано ряд документів на підтвердження заявленої митної вартості, що в свою чергу свідчить про заявлення декларантом неповних даних, а також не всіх складових митної вартості. У цьому випадку наявні розбіжності в числових значеннях, а також не підтверджено числові значення складових митної вартості товару. Враховуючи зазначені в повідомленні митниці результати перевірки документів, наданих до митного оформлення оцінюваної партії товару за ЕМД, ненадання документів у спростування виявлених невідповідностей, що унеможливлює перевірити числове значення вартості заявленого товару, відсутність документального підтвердження повноти включення складових митної вартості, відсутність документального підтвердження ціни, що фактично сплачена, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не може бути застосований відповідно п. 2 ст. 58 МК України, п. 6 ст. 54 МК України. Графа 33 Рішення містить причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відмітку про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом. У графі 33 Рішення також відображено розгляд послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 58-63, а також джерела використані при коригуванні митної вартості оцінюваного товару. Таким чином, на думку відповідача, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості, заявленого позивачем товару, діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

01.07.2020 р. між ТОВ ТЕХМЕХІМПОРТ та Company REALTRACKING, INC. (США) укладено зовнішньоекономічний контракт №01072020-1 від 01.07.2020 р.

Відповідно до умов цього контракту Company REALTRACKING, INC. (Продавець) зобов`язується поставити на умовах поставки CFR (Інкотермс 2010, порт - Південний, України) та передати у власність ТОВ ТЕХМЕХІМПОРТ (Покупець), який зобов`язався прийняти і оплатити товар. Також сторони узгодили, що найменування, асортимент, одиниці виміру, кількість і ціни товару встановлюються у комерційних інвойсах на поставку товару.

Відповідно до комерційного інвойсу № 00020520 від 13.07.2020 р. Продавець зобов`язався поставити Покупцю сонячні панелі, найменування, кількість, ціни та загальна вартість яких наведено у вказаному інвойсі.

З метою митного оформлення зазначеного товару 17.09.2020 р. декларантом подано електронну митну декларацію № UA110020/2020/007397. Митну вартість товару визначено та заявлено декларантом за ціною договору (контракту).

Разом з електронною митною декларацією декларантом надано документи: контракт № 01072020-1 від 01.07.2020 р. з додатковою угодою; PRICE LIST (прайс-лист) від 01.07.2020 р.; COMMERCIAL OFFER (комерційна пропозиція) від 01.07.2020 р.; INVOICE (інвойс) № 00020520 від 13.07.2020 р.; PACKING LIST (пакувальний лист) № 00020520 від 13.07.2020 р.; BILL OF LADING (коносамент) № 581835738 від 15.07.2020 р.; BILL OF LADING (коносамент) № 581835739 від 15.07.2020 р.; Сертифікат від 13.07.2020 р.; CMR № 2190 від 16.09.2020 р.; CMR № 4614 від 16.09.2020 р.; CMR № 045916 від 16.09.2020 р.; переклади документів.

За результатами перевірки митної декларації, а також документів, наданих декларантом, відповідач відмовив позивачу у митному оформленні (випуску) товарів, що зафіксовано у картці відмови №UA110020/2020/00039, з причини прийняття рішення про коригування митної вартості товарів № UA110020/2020/600010/1 від 22.09.2020 р.

Відповідно до оскаржуваного рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA110020/2020/600010/1 від 22.09.2020 р. митна вартість товару, що розрахована декларантом, скоригована відповідачем із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості товару 2-б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів).

Зі змісту спірного рішення видно наступне: "Автоматизованою системою аналізу та управління ризиками за електронною митною декларацією від 17.09.2020 року №UA110020/2020/007397 згенеровано, в тому числі, форми митного контролю 105-2 Контроль правильності визначення митної вартості товарів , 106-2 Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів. Однією з форм контролю, відповідно до частини першої статті 336 Кодексу, є перевірка документів та відомостей, які надаються під час переміщення товарів через митний кордон України. На виконання вимог ст. 54 МКУ під час проведення митного контролю і митного оформлення здійснено контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, та перевірки наявності або відсутності застережень щодо застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту). Відповідно до п. 4.1 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості та перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості, з точки зору її повноти і правильності (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди). Відповідно до п. 2 та п. 10 ст. 58 та у відповідності з пп. 2 п. 2 ст. 52 декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Відповідно до п. 4.1. ст. 54 Митного кодексу України здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. Відповідно до ч. 5 ст. 54 МКУ митні органи з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Дані про митну вартість і її складові повинні піддаватися обчисленню, тобто митниця повинна мати можливість їх перевірити (наприклад, чи включені в ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті витрати на страхування, перевантаження, складування, зберігання товару за межами митної території України, пов`язані з транспортуванням цього товару). У відповідності до ст. 337 МКУ при проведені перевірки документів, які надані у підтвердження митної вартості, було виявлено наступне. Наданий до митного контролю прайс-лист продавця від 01.07.2020 б/н має адресний характер та суб`єктивну спрямованість, оскільки заявлені умови поставки CFR Pivdennyi, що суперечить суті прайс-листа, як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості потенційних покупців та наявність знижок або дисконту на оцінювані товари. Відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом. Під „дійсною вартістю розуміється ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції. Згідно з загальносвітовою практикою прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, умови платежу, термін поставки, характер тари та упаковки, дата його складання або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, термін дії, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів. Відповідно до частини четвертої ст. 54 МКУ митні органи під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до частини десятої ст. 58 МКУ При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту , порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Надані до митного контролю документи не містять всіх відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових. Пункт 2.4 Контракту від 01.07.2020 №01072020-1 містить відомості щодо включення до ціни товару вартості страхування, однак страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування до митного контролю не надано. Враховуючи викладене, з метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, з урахуванням посередницького характеру угоди, відповідно до ч. 5 ст. 54 МКУ, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, з урахуванням п. 2, 3 ст. 53 МКУ, в рамках проведення консультацій, декларанта зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; виписку з бухгалтерської документації; копію митної декларації країни відправлення - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно з п. 6 ст. 53 МКУ, декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Відповідно до статті 52 Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Консультацію проведено. 21.09.2020 декларантом надано лист № 92101 про неможливість надати додаткові документи у підтвердження митної вартості у десятиденний термін. Враховуючи виявлені у ході перевірки невідповідності та розбіжності у документах та відомостях, наданих до митного контролю, відсутність підтвердження числових значень складових митної вартості товару та ціни, що фактично сплачена, про що зазначено у ході проведення консультацій шляхом направлення електронних повідомлень митниці, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком, основний метод визначення митної вартості товарів (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) не може бути застосованим, відповідно до частини шостої ст. 54 та частини другої ст. 58 Кодексу, п. 7 частини сьомої ст. 64 Кодексу. Відповідно до положень частини другої ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості товарів за ціною договору не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально, або не визначені кількісно і достовірні або відсутня хоча б одна з складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Основний метод визначення митної вартості товарів (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)), неможливо застосувати відповідно до зазначених положень ст. 58 МКУ та з урахуванням положень п. 6 ст. 54 МКУ. Відповідно до п. 4 ст. 57 МКУ проведено консультацію з приводу обрання методу визначення митної вартості. Відповідно до ст. 59 МКУ, у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст. 58 МКУ, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена. У митного органу відсутня інформація щодо митних оформлень ідентичних товарів за ціною угоди. Відповідно до ст. 60 МКУ (метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст. 58 і ст. 59 МКУ, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. У митного органу наявна інформація щодо продажу на експорт в Україну подібного товару за ціною угоди на умовах поставки CIF UA Одеса, з урахуванням всіх складових на рівні 4,32 $/ за МД від 20.09.2020 №UA500020/2020/226991. За результатами здійсненого контролю співставлення, з урахуванням положень ст. 337 МКУ, у митниці наявна інформація щодо митних оформлень подібних товарів, виготовлених заявленим виробником, у розумінні положень ст. 60 МКУ, за непрямим контрактом, згідно МД від 20.09.2020 №UA500020/2020/226991 на рівні 4,32 $/кг. Враховуючи зазначене, до оцінюваної партії товару застосовано другорядний метод визначення митної вартості, 2 б), згідно з ст.60 МКУ. Визначена митна вартість товарів з урахуванням всіх складових, ґрунтується на митній вартості митного оформлення, визнаній митним органом за МД від 20.09.2020 №UA500020/2020/226991 на рівні 4,32 $/кг. У відповідності до ст. 52 МКУ декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: - на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої ст. 55 МКУ (п. 3.2 МКУ);- оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 МКУ, рішення про коригування митної вартості (п. 3.4 МКУ)".

Таким чином, митний орган дійшов висновку, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

За результатами контролю співставлення до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості 2"б" та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару.

Коригування митної вартості товару проведено із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості 2"б", з використанням наявної у митного органу інформації, що наявна в ЦБД.

Відтак, правомірність винесеного відповідачем рішення є предметом спору у цій справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Господарського кодексу України суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Господарського кодексу України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право та іншими законами.

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01 №201 затверджено положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), яким передбачено, що права та обов`язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

За загальним правилом, передбаченим нормами ст. 692 Цивільного кодексу України оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч. ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: наданий до митного контролю прайс-лист продавця від 01.07.2020 б/н має адресний характер та суб`єктивну спрямованість, оскільки заявлені умови поставки CFR Pivdennyi, що суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості потенційних покупців та наявність знижок або дисконту на оцінювані товари… та …Надані до митного контролю документи не містять всіх відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових. Пункт 2.4 Контракту від 01.07.2020 №01072020-1 містить відомості щодо включення до ціни товару вартості страхування, однак, страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування до митного контролю не надано.

Зауваження, що викладені відповідачем, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

За умовами Контракту найменування, асортимент, одиниці виміру, кількість і ціни товару встановлюються у комерційних інвойсах на поставку товару. Поставка товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти товар, найменування, асортимент, кількість та вартість якого визначені одним комерційним інвойсом на поставку товару.

Згідно з інвойсами, що знаходяться у матеріалах справи, за наведеним Контрактом на адресу позивача надійшли товари, на умовах поставки CFR Південний (Інкотермс 2010).

Відповідно до Інкотермс-2010 CFR ("вартість, фрахт") означає, що Продавець бере на себе обов`язки з розміщення товару на борту судна і оплаті витрат і фрахту, необхідних для доставки товару в зазначений порт призначення, а також щодо виконання експортних митних процедур з оплатою експортних мит і інших зборів у країні відправлення для вивезення товару.

Також судом встановлено, що наведеними умовами поставки CFR (в редакції Incoterms 2010) не врегульоване питання включення у ціну його страхування. Тому позивач додатково виніс ці відомості окремо у п. 2.4. Контракту як такі, які були погоджені ним з постачальником при укладенні цього Контракту. При цьому постачальник не висунув покупцю вимоги відшкодувати витрати на страхування та транспортні витрати за наведеними умовами поставки.

Відповідно до п. 2.4. Контракту сторони узгодили, що ціни Товару, крім вартості Товару, включають в себе: вартість упаковки Товару і її маркування, вартість оформлення супровідних документів на Товар, вартість експортного митного оформлення Товару, вартість навантаження Товару на перевізні засоби, вартість перевезення товару (включаючи вартість фрахту) до місця поставки, вартість страхування товару проти ризику його втрати і пошкодження підчас перевезення

Таким чином, поставка товару на умовах зазначеного Контракту зобов`язує продавця укласти договір страхування та сплатити фрахт, необхідний для доставки товару до названого порту призначення, витрати за страхування та забезпечення здійснення митного оформлення товару при експорті.

Отже, наведене свідчить про те, що погоджуючи саме узгоджені Контрактом умови поставки Сторони виходили з того, що продажна ціна вже включає в себе вартість товару, фрахт або транспортні витрати, а також вартість страхування для морських перевезень.

З урахуванням вказаного, поставка товару на узгоджених умовах передбачає, що у фактурну вартість товару вже включені вартість товару, фрахт або транспортні витрати, а також вартість страхування для морських перевезень.

Крім цього, з матеріалів справи видно, що суперечності у відомостях щодо включення до ціни товару всіх складових митної вартості, необхідних при їх обчисленні відповідно до пункту 2.4 Контракту, на які посилається відповідач у своїх рішеннях про коригування заявленої митної вартості, не відповідають дійсності.

Відтак, додаткові витрати на страхування товару ТОВ "ТЕХМЕХІМПОРТ" не понесло.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на спростування умов контракту і поставки, та інших доказів, що свідчили б про те, що позивач поніс додаткові витрати зі страхування.

Згідно з п. 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на страхування товарів.

Таким чином, відповідно до умов поставки за контрактом № 01072020-1 від 01.07.2020, та наявних у справі товаросупровідних документів, всі витрати (транспортування, страхування товару тощо) вже включені продавцем в ціну товару, відображену у документах, наданих митному органу для митного оформлення. Тому надання додаткових документів, як і необхідність окремого відображення в них вартості витрат зі страхування, митним законодавством не передбачається.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.

Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу на те, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловив позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року , у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п. 2.1 п. 2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

Відтак, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Щодо висновку відповідача про те, що наданий прайс-лист від 01.07.2020 б/н має адресний характер та суб`єктивну спрямованість, оскільки заявлені умови поставки CFR Pivdennyi, що суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості потенційних покупців та наявність знижок або дисконту на оцінювані товари, суд зазначає наступне.

Твердження відповідача спростовуються самими прайс-листами, аналіз яких свідчить про відсутність таких ознак, як адресний характер та суб`єктивна спрямованість, оскільки такі прайс-листи взагалі не мають жодного адресата.

Відповідачу надано прайс-листи, які містять дату складання, дату дійсності, найменування товару, одиниці виміру, ціну із зазначенням валюти, інформацію щодо виробника, умови поставки, контактну інформацію продавця, і які адресовані необмеженому колу потенційних покупців, а отже, такий документ є належним підтвердженням правильності зазначеної позивачем митної вартості товару із застосуванням основного методу.

Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної документації, чи вимог до її складання чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.

При цьому чинний Митний кодекс України не розкриває поняття та тлумачення прайс-листа, що у розумінні визначеного ч. 2 ст. 19 Конституції України імперативного принципу не дає можливості відповідачу тлумачити таке поняття на власний розсуд та на власну користь, висувати до прейскурантів (прайс-листів) власні формальні вимоги.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України прейскуранти (прайс-листи) виробника товару визначено додатковими документами.

Згідно із загальноприйнятою світовою практикою прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, дата його складання або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

Відтак, висновок відповідача про непідтвердження наданими декларантом прайс-листами об`єктивно та достовірно заявленої митної вартості товару є безпідставним, необ`єктивним та необґрунтованим.

Положенням п. 4 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено таку загальну засаду цивільного законодавства, як свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Із наведеної засади випливає свобода способів ініціювання підприємницьких цивільних відносин, у тому числі і свобода форми комерційної пропозиції. Отже, з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності, митним органам заборонено втручатись у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги комерційну пропозицію з мотивів її недопустимості у зв`язку з наявністю чи відсутністю в ній певних відомостей.

Суд вважає, що комерційна пропозиція, у сукупності з іншими доказами у справі, є додатковим доказом правильності визначення митної вартості товару за ціною договору, так як в ній зазначена ціна, на підставі якої Постачальником запропоновано позивачу придбати відповідний товар.

Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару за митною декларацією від 20.09.2020 №UA500020/2020/226991.

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Згідно з ч. 3 ст. 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Зазначену правову позицію превалювання застосування основного методу визначення митної вартості за відсутності розбіжностей, які б не давали можливості визначити митну вартість товару викладено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №815/2766/17.

При цьому у разі здійснення коригування митної вартості за другорядними методами, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу до того ж зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів від 24.05.2012 р. № 598).

Проте, у своєму рішенні відповідач зазначає лише, що визначена митна вартість товарів з урахуванням всіх складових, ґрунтується на митній вартості митного оформлення, визнаній митним органом за МД від 20.09.2020 №UA500020/2020/226991 на рівні 4,32 $/кг.

Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номеру та дати митної декларації, відповідач повинен був також навести пояснення, щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим п. п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст. 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не надав доказів того, що документи подані позивачем, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 року у справі №160/1329/19.

Відтак, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовної заяви, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення № 86 від 20.11.2020 року судовий збір у сумі 2102 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХМЕХІМПОРТ" (вул. Сучкова, буд. 34-Д, м. Новомосковськ, 51200, код ЄДРПОУ 38835186) до Дніпровської митниці Держмитслужби (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43350935) про визнання протиправним та скасувати рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA110020/2020/600010/1 від 22.09.2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43350935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХМЕХІМПОРТ" (вул. Сучкова, буд. 34-Д, м. Новомосковськ, 51200, код ЄДРПОУ 38835186) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський