Постанова

від 15.02.2021 по справі 320/6558/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6558/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд - 2006" про стягнення адміністративно - господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Фермерського господарства "Агротрейд - 2006", у якому просило суд:

- стягнути з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду Соціального захисту інвалідів грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16544,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем недотримані нормативи створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої, апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано, зокрема, тим, що відповідно до звіту 10-ПІ ФГ "Агротрейд-2006" за 2019 рік середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2019 році становила 68 осіб. Разом з тим, у вказаному звіті зазначено, що підприємство працевлаштувало 2 особи з інвалідністю, при цьому чисельність інвалідів, згідно нормативу, повинна становити 3 особи. У той же час, відповідачем не оспорюються відомості про кількість працюючих інвалідів та кількості осіб, які повинні бути працевлаштовані згідно з нормативом.

При цьому, апелянт зауважує, що подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування і осіб з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 відсоткового нормативу працевлаштування інвалідів.

За наведених обставин, апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, а тому відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 та на підставі ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідачем, у свою чергу, було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, відповідач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

З огляду на викладені у відзиві обставини, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апелянтом, у свою чергу, було подано до суду відповідь на відзив.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем 24 січня 2020 року подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Зі змісту вказаного звіту вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 68 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить - 3 особи.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у звітному періоді не працевлаштовано однієї особи, якій встановлено інвалідність, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Враховуючи, що під час судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, у той час як доказів протилежного позивачем суду надано не було, суд першої інстанції дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів, не обґрунтовуються правовим чином.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в України (далі - Закон № 875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за № 552/13819 (далі - Порядок № 223).

Відповідно до частин другої та третьої статті 19 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до статті 12 Закону України № 2694-XII від 14.10.1992 Про охорону праці , підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку, власне, і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.

Разом з тим суд зазначає, що передбачений статтею 19 Закону № 875-XII обов`язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов`язком роботодавця здійснювати їх фактичний пошук і працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця цей обов`язок не покладається.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 816/593/17, висновки якої в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом в межах даного провадження, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Приписами статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання затверджена форма звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Згідно з вимогами вказаного Порядку, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3 ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII. Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з частиною другою статті 238 Господарського кодексу України, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про вищевикладене зазначено також у статті 20 Закону № 875-XII.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом визначені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої вищевказаної статті вбачається, що зазначена норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відтак, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, а саме, не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Як вже зазначалось судом, відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 68 осіб, підлягало працевлаштуванню 3 особи з інвалідністю, однак працевлаштовано було лише 2 особи, оскільки з січня по серпень 2019 році включно особи з інвалідністю з метою працевлаштування до відповідача не зверталися та з державної служби зайнятості не направлялися. Водночас, як стверджує відповідач та вбачається з матеріалів справи у період з вересня по грудень 2019 року ТОВ Агротрейд-2016 було працевлаштовано всі 3 особи з інвалідністю.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Судом встановлено, що відповідач кожний місяць у період з січня по серпень 2019 року включно до центру зайнятості подавав звітність про попит на робочу силу за формою № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, тобто, проінформував центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Вказане також підтверджується відомостями листа Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 04 червня 2020 року № 445/1052.05/01-24.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що доказів на підтвердження того, що відповідачем не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку відповідача за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості, позивачем суду не надано та про таке не зазначено.

До того ж, колегія суддів визнає правильним висновок суду першої інстанції, що обов`язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов`язок згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем подавалася вся необхідна звітність та було створено необхідні умови для працевлаштування особи з інвалідіністю, у зв`язку з чим адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані до нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 815/2382/16, від 26.06.2018 по справі № 806/1368/17, від 10.07.2018 по справі № 818/565/17, від 10.07.2018 по справі № П/811/722/17.

Зі змісту висновків Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 встановлено, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача відсутній склад інкримінованого позивачем правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Водночас, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано суду жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до відповідача адміністративного - господарських санкцій та пені.

Отже, на підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та правові підстави для їх задоволення відсутні.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович