Рішення

від 15.08.2007 по справі 5/249-07-5813

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/249-07-5813

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" серпня 2007 р.Справа  № 5/249-07-5813

За позовом: Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси”, м. Одеса.  

До відповідача: Житлово –будівельного кооперативу „Київський - 9” м. Одеса.

про зобов'язання укласти договір в редакції позивача

                Суддя      Могил С. К.

Представники:  

Позивача: Василенко О. О., на підставі довіреності.

Відповідача: Азанов Ю. В., на підставі довіреності.

У судовому засіданні 08.08.2007 року була оголошена перерва до 15.08.2007 року у відповідності з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суть спору: Комунальне підприємство „Теплопостачання міста Одеси” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Житлово – будівельного кооперативу „Київський - 9”, в якому просить суд зобов'язати відповідача укласти пункти 2.1.; 3.2.1; 3.2.5; 3.2.11; 3.2.14; 4.1.5; 4.2.1.; 4.2.3.; 5.1.; 5.2.; 5,5; 5.6.; 6.1; 6.3; 6.7; 7.1.1; 7.2.1; 7.2.3; 7.2.6; 11.1; додаток №1; пункт 1.3., додатку № 3 до договору № 4630 від 01.11.2006 року в редакції Теплопостачальної організації та відмовити відповідачу в доповненні договору на теплопостачання запропоновані протоколом розбіжностей п. 3.1.4; 3.2.15, 4.2.6; 6.8; 7.1.3; 7.1.4; 7.1.5 та додатком №5.

З боку відповідача до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та на  підставі доводів викладених у відзиві просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В процесі розгляду справи з боку позивача та відповідача до суду були подані додаткові документи, які у судових засіданнях судом були розглянуті та долучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.

Розглянув матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив:

З метою встановлення між сторонами господарсько –договірних зобов'язань щодо постачання теплової енергії КП "Теплопостачання міста Одеси" направило відповідачеві проект договору №4630 від 01.11.2006 року. Зазначений договір було підписано відповідачем та направлено на адресу позивача із протоколом розбіжностей.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він не є балансоутримувачем житлового будинку, а таким чином виконання відповідних функцій позивачем не є можливим. Таким чином, позивач вказує на те, що він є виробником послуг, відповідач є виконавцем послуг, а мешканці будинку кінцевими споживачами.

Відповідач категорично заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що вимоги позивача суперечать чинному законодавству України, виходячи з того, що відповідач не може бути споживачем теплової енергії, оскільки безпосередньо відповідну енергію не споживає. Відповідач зазначає, що житлово –будівельний кооператив було створено з метою забезпечення житлом членів кооперативу та їх сімей шляхом побудови кооперативного житлового будинку. На цей час, коли будинок збудовано та здійснюється його експлуатація та відповідно до нової редакції статуту відповідача, метою його діяльності є обслуговування, ремонт, реконструкція житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК, тобто утримання майна, що знаходиться в спільної сумісної власності членів ЖБК, а тому на думку відповідача ЖБК не може надавати послуги з теплопостачання споживачам, оскільки ЖБК не є теплопостачальною організацією в розумінні ст. 1 закону “Про теплопостачання” та ЖБК не має ліцензії на здійснення послуг з теплопостачання населенню. Разом з тим відповідач зазначає, що ЖБК не є балансоутримувачем у розумінні закону “Про житлово-комунальні послуги” з тих підстав, що будинок належить громадянам у частках, пропорційно площі їхніх приміщень. Згідно нормам законодавства з питань бухгалтерського обліку, на громадян не покладено обов'язок забезпечувати облік належного їм майна, й тому кооператив веде облік вартості будинку на позабалансову рахунку 025 “майно у довірчому управлінні” для статистики та для надання інформації з питань оподаткування операцій з нерухомістю, у разі відчуження окремих приміщень, а також органам реєстрації нерухомості. Виходячи із вищенаведеного, відповідач стверджує, ЖБК не є споживачем теплової енергії і не може бути виконавцем послуг теплопостачання.

Розглянув позовну заяву та додані до неї документальні докази та приймаючи до уваги доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

У відповідності з частинами 1, 3 ст. 179 Господарського кодексу України майново –господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько –договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Крім того, частинами 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь –які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом, іншими нормативно –правовими актами щодо окремих видів договорів.

За положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своїм змістом договір встановлює умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 7 ст. 181 Господарського кодексу України  встановлено, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному  замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона -  виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. Частина 1 ст. 187 Господарського кодексу України регламентує, що спори які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Згідно ч.2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії  без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Як встановлено судом під час розгляду справи, з метою встановлення між сторонами господарсько –договірних зобов'язань щодо постачання теплової енергії КП "Теплопостачання міста Одеси" направило відповідачеві проект договору №4630 від 01.11.2006 року. Вказаний договір був підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей та направлений на адресу позивача. Умовами запропонованого проекту договору визначено, що теплопостачальна організація (позивач по справі) бере на себе зобов'язання постачати споживачу (відповідачу по справі) теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим договором.

Звертаючись з відповідними позовними вимогами та обґрунтовуючи обов'язковість укладення з відповідачем спірного договору, позивач виходив з того, що КП "Теплопостачання міста Одеси" не є балансоутримувачем житлового будинку, а таким чином виконувати функції виконавця не є можливим, відтак, на думку позивача, КП "Теплопостачання міста Одеси" є виробником послуг, відповідач є виконавцем послуг, а мешканці будинку кінцевими споживачами.

З такими висновками суд не може погодитись з огляду на їх невідповідність вимогам чинного законодавства України виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, а теплопостачальна організація є суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Статтею 1 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" встановлено, що споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати, житлово-комунальну послугу. За приписами ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується

Таким чином, виходячи з наведених норм можна зробити висновок про те, що споживачем теплової енергії може бути лише особа, яка безпосередньо використовує теплову енергію, поставлену теплопостачальною організацією, а тому на думку суду відповідач, з яким позивач намагається укласти спірний договір, не є споживачем теплової енергії, оскільки безпосередньо вказану енергію не споживає.

Викладене свідчить про суперечливість умов спірного проекту договору в частині визначення відповідача споживачем теплової енергії.

Не заслуговують на увагу і визначення позивачем відповідача як виконавця послуг, оскільки ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначає, що виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Згідно Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу №60 від 25.04.2005 року, виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг, та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у частині другій статті 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (пункт 1.3 Порядку).

Відповідно до статуту підприємства відповідача метою його діяльності є обслуговування, ремонт, реконструкція житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК, тобто утримання майна, що знаходиться в спільної сумісної власності членів ЖБК, а від тим відповідач не може надавати послуги з теплопостачання споживачам, оскільки він не є теплопостачальною організацією в розумінні ст. 1 закону “Про теплопостачання”.

Крім того, відповідно до п. 73 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності”, виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії є видом діяльності, яке підлягає ліцензуванню. Як встановлено судом, відповідач не має ліцензії на здійснення послуг з теплопостачання населенню, а відтак не має права здійснювати даний вид діяльності.

Відхиляються судом і посилання позивача на те, що відповідач є балансоутримувачем будинку, а тому відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги” повинен укласти договір на постачання теплової енергії. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Власника будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд, вищеназвана норма закону визначає як фізичну або юридичну особу, якій належить зареєстроване у встановленому порядку право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відносини  між  учасниками  договірних  відносин  у  сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.  Виробник послуг може бути їх виконавцем.  Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до п.1.4 Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу № 60 від 25.04.2005 виконавець житлово-комунальних послуг визначається органами місцевого самоврядування, крім випадків коли власник (власники) житлових будинків бажає (бажають) визначити виконавця житлово - комунальних послуг самостійно.

Іншим державним органам чи особам, в тому числі постачальним організаціям приписами чинного законодавства України не надано права визначення виконавця житлово - комунальних послуг.

Доказів прийняття відповідачем на баланс будинку позивачем не надано. Також до суду не надано доказів визначення власниками житлового будинку відповідача, як виконавця житлово - комунальних послуг.

За таких обставин, укладення спірного договору між позивачем та відповідачем суперечить приписами чинного законодавства України, а умови договору є такими, що не відповідають вимогам закону, з огляду на що, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Враховуючи зроблені судом висновки про суперечливість договору приписам чинного законодавства України суд також дійшов висновку про те, що договір від 01.11.2006 року № 4630 про постачання теплової енергії є неукладеним між сторонами за правочином.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу позивача та відповідача на те, що врегулювання розбіжностей, які виникають при укладанні господарських договорів, є діяльністю сторін за договором, спрямованою на формування змісту договору шляхом компромісів. Такий результат може бути досягнутий лише шляхом взаємних поступок, відмови однієї сторони від своїх наполягань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази та доводи сторін викладені у судових засіданнях в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судові витрати віднести на рахунок позивача, у відповідності зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси” до Житлово –будівельного кооперативу „Київський - 9” про зобов'язання укласти договір в редакції теплопостачальної організації відмовити повністю.

Рішення підписано 16.08.2007 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя