Постанова

від 10.09.2007 по справі 20-2/130-12/298

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-2/130-12/298

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-2/130-12/298

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"10" вересня 2007 р.  10:50                                                                                          м. Севастополь

за позовом  прокурора міста Севастополя в інтересах держави (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1)в особі Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-а)до приватного підприємства “А. Гранд” (99028, м. Севастополь, вул. Крупської, 1)про стягнення 4161 грн.  

Суддя Харченко І.А.,

при секретарі Єрмолаєвої О.Ю.,

Представники сторін

Від позивача – Кухаренко В.М., довіреність №04-02 від 10.01.07, головний спеціаліст відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій,

Від відповідача –Заєць С.О., довіреність б/н від 13.05.2005, представник,

прокурор –Цуркан С.А., посвідчення №505 від 13.06.2007,

Суть спору:

15.04.2005 прокурор міста Севастополя звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до приватного підприємства “А. Гранд” про стягнення заборгованості у сумі 4161,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.12.2005 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2006 рішення господарського суду міста Севастополя від 12.12.2005 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2007 рішення господарського суду міста Севастополя від 12.12.2005, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.02.2006  скасовані, справа №20-2/130 передана до господарського суду міста Севастополя для розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою від 11.07.2007 справа №20-2/130 прийнята до провадження суддею Харченко І.А., її привласнено №20-2/130-12/298, справа призначена до судового розгляду на 10.09.2007.

Відповідач позовні вимоги не визнав, заперечення виклав згідно відзиву на позов (вх. №10373 від 13.05.2005), також  вважає, що позивач пропустив строк для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Згідно  статей 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні прокурору та  представникам сторін роз'яснені  процесуальні права та обов'язки.  

Розглянувши  матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав прокурора та представників сторін,  суд,

В с т а н о в и в:

Згідно статті 10 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями) (далі –Закон) фінансування роботи по соціальному захисту інвалідів здійснюється Фондом соціального захисту інвалідів.

Відповідно до Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду соціального захисту інвалідів 10.06.2004, це відділення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, на яке покладений контроль за своєчасним та повним перерахуванням до бюджету штрафних санкцій підприємствами, установами, організаціями за недотримання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, прийняття заходів по стягненню штрафних санкцій у випадках їх несплати в судовому порядку (т. 1 а.с. 22).

Частина перша статті 19  Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Так, для усіх підприємств незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, якщо кількість працюючих від 15 до 25 чоловік –встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів).

Відповідно до пункту 5 Положення про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.

Згідно пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів.

Відповідно до листа-відповіді Центральної міської медико-соціальної експертної комісії (вих. № 175 від 19.10.2004) в період з 01.01.2002 по 01.10.2004 Центральною міською медико-соціальною експертною комісією проведено атестацію робочих місць у 9 підприємств. В роботі комісії по атестації робочих місць інвалідів у приватному підприємстві “А. Гранд”, відповідач участі не приймав.

Згідно пункту 5 Прикінцевих положень Господарського  кодексу  України положення     Господарського кодексу України  щодо відповідальності  за  порушення  правил  здійснення  господарської діяльності, а також  за  порушення  господарських  зобов'язань застосовуються у  разі,  якщо  ці  порушення  були  вчинені  після набрання чинності зазначеними положеннями,  крім випадків, коли за порушення  господарських   зобов'язань   була   встановлена   інша відповідальність  договором,  укладеним  до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

На підставі зазначеного, при вирішення цього спору, суд застосовує положення Господарського кодексу України.

Відповідно  до  статті 218  Господарського кодексу України підприємства  зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення,  яким,  зокрема,  є  невиконання  нормативу  робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.  До  числа  таких  заходів   відносяться  обов'язки  підприємства,  визначені  у  пунктах  3, 5  та  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Зокрема, у  пункті 14 названого  Положення   передбачено,  що  підприємства  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.  

Таким чином, відповідачем порушені вимоги пункту 14 Постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.95 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, яким встановлено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту  населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ, затвердженою Наказом Держкомстату України 10.01.2002 №49) відповідача за 2003 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 1 місце від загальної кількості працюючих на підприємстві (21 особи), фактично на підприємстві не працював жоден інвалід. Середня річна заробітна плата на підприємстві за 2003 рік склала 4161,00 грн.  

Таким чином, відповідач був зобов'язаний перерахувати на рахунок Севастопольського відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2003 році 4161,00 грн.

Відомості про сплату зазначених штрафних санкцій відсутні. Докази сплати цих штрафних санкцій відповідач не надав.

Позивач просить стягнути суму штрафних санкцій за 2003 рік.

Відрахування в Севастопольське відділення Фонду соціального захисту інвалідів України (далі Фонд) не носять характер обов'язкових платежів, а є штрафною санкцією за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, не залежать від наявності або відсутності прибутку, а статті 124 Конституції України гарантують Фонду право звертатися до суду з даними вимогами.

Оскільки відрахування до Фонду носять  характер штрафних санкцій за не створення робочих місць підприємство повинне нести відповідальність у розмірі середньорічної заробітної плати за кожне нестворене робоче місце.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів обґрунтованими, але не підлягаючими задоволенню виходячи з наступного.

Згідно статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України, органи державної влади відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до субєктів господарювання адміністративно-господарські санкції, зокрема адміністративно-господарський штраф.

Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф –це грошова сума, що сплачується субєктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з субкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Враховуючи норми  статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, суд дійшов висновку, що вказаною нормою встановлено адміністративно-господарський штраф – окремий вид адміністративно-господарських санкцій.

Згідно статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно  з  пунктом 4 Порядку  суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Позивач пропустив передбачений статтею 250 Господарського кодексу України 6 місячний строк з дня виявлення порушення для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки днем виявлення такого порушення є 16 квітня 2004 року, а позов пред'явлено лише 15 квітня 2005 року.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за те, що кількість працюючих інвалідів в 2003 році була менша ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись розділами 3, 5, 11, 14 Положення про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, ст. 10, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні., ст. 238, 239, 241, 250 Господарського кодексу України, ст. 69, 70, 79, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд –

П о с т а н о в и в :

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                                                           І.А. Харченко

Постанова складена та підписана

в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України

13.09.2007.