Постанова

від 28.01.2009 по справі 15/305

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28.01.2009 р. 10:25 № 15/305

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі: Сулім А.В., за участю представників:

позивача -Присяжнюка Р.В.

відповідача -Журавльової В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариство з обмеженою відповідальністю Укррос-зерно про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 8 290 грн. 00 коп.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 28 січня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 3 лютого 2009 року.

В С Т А Н О В И В:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррос-зерно" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 8 290 грн. 00 коп. за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.

Позовні вимоги позивача обґрунтовано тим, що стаття 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (у редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) зобов`язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної кількості чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.

Керівники підприємств (об`єднань), установ і організацій не залежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Статтею 20 зазначеного Закону передбачено, що підприємства (об`єднання), установи і організації не залежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об`єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Штатна чисельність працівників відповідача у 2003 році становила 23 осіб, відповідач мав влаштувати на роботу 1 інваліда, проте зазначеного нормативу не виконав.

Відповідач проти позову заперечує з посиланням на порушення позивачем строку позовної давності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення пору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин (далі -Закон), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (чинне на момент спірних правовідносин), Порядком сплати підприємствами (об`єднаннями) установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 та Положенням про Фонд України соціальної захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434.

Статтею 4 Закону передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров`я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону, для підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.

Керівники підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно звіту про зайнятість інвалідів за формою 10-ПІ за 2003 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 23 осіб, отже працевлаштуванню підлягало 1 інваліда.

Статтею 20 Закону встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій сплати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об`єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510 . Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Таким чином, у відділень Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним, у даному випадку з 16 квітня 2004 року.

Виходячи з вимог частини першої, п`ятої статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день, а перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з відповідним позовом до адміністративного суду тільки у вересні 2008 року, при цьому клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду заявлено не було, поважних причин пропущення строку не зазначено.

Статтею 100 зазначеного Кодексу передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстав пропущення строку звернення до суду.

Враховуючи, що позивачем не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не доведено поважності причин пропущення цього строку, з дня виникнення спірних правовідносин пройшов значний проміжок часу і відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог саме з причини пропущення строку звернення до суду, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррос-зерно" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 8 290 грн. 00 коп. відмовити.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Мазур А.С.