ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2517/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Будішевської Л.О., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ягорлик"
на рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2020, суддя в І інстанції Погребна К.Ф., повний текст якого складено 09.11.2020 в м. Одесі
у справі № 916/2517/20
за позовом: фізичної особи-підприємця Гажийського Олександра Фоковича
до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю „Ягорлик"
про стягнення 36 463,20грн.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2020 року фізична особа-підприємець Гажийський Олександр Фокович звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ягорлик" про стягнення 36 463,20грн. заборгованості, яка виникла у зв`язку з не проведенням остаточного розрахунку за надані у березні 2020 року транспортні послуги з перевезення вантажу згідно з договором від 15.01.2020 № 04-ТУ.
Рішенням господарського суду Одеської області від 02.11.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ „Ягорлик" на користь фізичної особи-підприємця Гажийського О.Ф. заборгованість за надані транспортні послуги з перевеження вантажу за договором №04-ТУ про надання послуг з перевезення вантажу від 15.01.2020р. в сумі 36 463,20 грн., витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 7000 грн. та судовий збір 2 102 грн.
Задовольняючи позов господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо повної оплати наданих послуг з перевезення вантажу.
ТОВ "Ягорлик" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неповному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також із порушенням норм процесуального права.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що у спірних правовідносинах джерелом їх виникнення є саме договір № 04-ТУ від 15.01.2020, за умовами якого як факт прийняття послуг із перевезення вантажу, так і обов`язок оплати відповідача підтверджується саме актом приймання-передачі послуг. Втім, такий акт приймання-передачі з бокv відповідача ніколи не підписувався. В свою чергу, судом не встановлено на підставі належних та допустимих доказів як факт належного виконання позивачем послуг із перевезення, так і факт виникнення у відповідача обов`язку із їх оплати. Лише такий акт приймання-передачі дозволяв встановити як факт реального підтвердження здійснення господарської операції позивачем, так і факт її прийняття відповідачем без будь-яких зауважень, чому би кореспондував обов`язок ТОВ Ягорлик щодо здійснення оплати вартості наданих послуг. Наведене свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. ст. 74, 77, 86 ГПК України, а також неправильне застосування норм матеріального права - ст.ст, 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.ст. 525, 526, 909 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Оскільки відповідачем не було підписано відповідного акту, визначеного п. 2.3 договору № 04-ТУ від 15.01.2020, ціна відповідного договору є невизначеною, а тому ФОП Гажийський О.Ф. не довів суду обґрунтованості розміру ціни послуг, вартість яких ним заявлена до стягнення в межах даної справи. На думку ТОВ Ягорлик , позивачем не доведено узгодження у передбачений договором та законом спосіб ціни перевезення, заборгованість за яке заявлена до стягнення, а також не доведено суду того, що відповідна вартість відповідає середнім та розумним цінам на відповідний вид послуг. Відповідні обставини судом першої інстанції також не встановлені.
На думку скаржника, розмір витрат позивача на професійну допомогу адвоката не відповідає вимогам ст. 126 ГПК України, оскільки:
1) Вказана справа є нескладною, а тому не потребувала значного обсягу правової роботи адвоката.
2) Надані позивачем докази на підтвердження оплати послуг адвоката не містить визначення точної вартості 1 години роботи адвоката та часу, фактично витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
У зв`язку з викладеним, на думку відповідача, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обґрунтований та співмірний розмір вартості витрат на правову допомогу адвоката, які заявлені до компенсації в межах даної справи, а тому, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для покладення суми в розмірі 7 000 грн. на відповідача як судових витрат по справі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ягорлик" (замовник) та фізичною особою-підприємцем Гажийським О.Ф. (виконавець) було укладено договір № 04-ТУ про надання послуг з перевезення вантажу, за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки за рахунок замовника зробити перевезення (доставку) сільськогосподарської продукції, добрива, техніки та інших вантажів с/г призначення, які належать замовнику, в терміни і на умовах, передбачених цим договором.
Замовник здійснює оплату за транспортні послуги, шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Оплата проводиться таким чином і в наступний термін: - 100% оплата - за фактом виконаних послуг протягом 10-ти банківських днів (п. п. 2.1, 2.2 договору).
Відповідно до п.2.3 договору, факт виконання послуг за цим договором підтверджується Актом виконаних робіт, підписаний представниками сторін, який повинен містити наступну інформацію: найменування с/г культури; перевезена кількість; маршрут перевезення; ставка; загальна вартість перевезення.
Згідно з п. 7.1 договору, договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020р.
На виконання умов вищевказаного договору, у березні 2020 року позивач здійснив перевезення належного відповідачеві вантажу (ячменя) за маршрутом с. Ткаченка, Окнянський район, Одеської області - м. Южне, Одеської області, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (послуг) № 36 від 23 березня 2020 року, на загальну суму 146 463,20 грн., підписаним сторонами без будь-яких зауважень.
Також, окрім вказаного акту № 36 від 23.03.2020, факт надання позивачем послуг з перевезення зазначеного вантажу підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку наявними в справі, а саме: товарно-транспортними накладними № 119-123 від 17.03.2020, № 126-129 від 19.03.2020 № 141-144 від 21.03.2020, підписаними відповідальними особами вантажовідправника (ТОВ Ягорлик ) - бухгалтером і директором товариства та посвідченими печаткою останнього.
Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру № 36 від 23.03.2020 на суму 146 463,20 грн.
Таким чином, за умовами пунктів 2.1, 2.2 договору відповідач повинен був оплатити надані йому послуги 100% протягом 10-ти банківських днів.
Відповідач частково оплатив послуги за договором надані позивачем у період з 30.03.2020 по 06.04.2020 на суму 110 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 442, № 458, №466, № 483 із призначенням платежу: "За транспортні послуги відповідно до рахунку на оплату № 36 від 23.03.2020", у зв`язку з чим у нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 36 463,20 грн.
Наведене стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості з відповідача перед позивачем за послуги з перевезення вантажу, надані на підставі договору від № 04-ТУ від 15.01.2020 у березні 2020 року у розмірі 36 463,20 грн. Факт надання послуг (здійснення перевезення вантажів) за зазначений період підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання робіт (послуг) № 36 від 23.03.2020 та підписаними відповідальними особами вантажовідправника (ТОВ Ягорлик ) - бухгалтером і директором товариства та скріпленими печаткою останнього товарно-транспортними накладними за вказаний період.
У зазначеному акті вказано відповідно до договору № 04-ТУ від 15.01.2020 , а також те, що сторони претензій один до одного не мають .
Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на таке.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором;
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів, що можуть бути доказами надання транспортних послуг з перевезення вантажу відповідачеві, оскільки такі доводи об`єктивно нічим не підтверджені, спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, що регулює виниклі між сторонами правовідносини.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Оцінивши наявні в матеріалах справи підписаний сторонами акт здачі-приймання робіт (послуг) № 36 від 23.03.2020 та підписані відповідальними особами вантажовідправника (ТОВ Ягорлик ) - бухгалтером і директором товариства та скріплені печаткою останнього товарно-транспортні накладні за вказаний період, апеляційним судом установлено, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому є належними та допустимими доказами надання транспортних послуг відповідачеві на суму, що в них зазначена.
Як зазначено у пункті 9 частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вже зазначалось вище, обставини справи щодо надання відповідачеві транспортних послуг з перевезення вантажу відповідно до умов укладеного договору про надання послуг та згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (акт здачі-приймання робіт (послуг) у відповідні строки та кількості додатково підтверджується товарно-транспортними накладними № 119-123 від 17.03.2020, № 126-129 від 19.03.2020 № 141-144 від 21.03.2020, підписаними відповідальними особами вантажовідправника (ТОВ Ягорлик ) - бухгалтером і директором товариства та посвідченими печаткою останнього.
В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності вказаних документів на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування факту надання йому позивачем транспортних послуг з перевезення вантажу у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 36 463,20 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Щодо доводу апеляційної скарги про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обґрунтований та співмірний розмір вартості витрат на правову допомогу адвоката, які заявлені до компенсації в межах даної справи, а тому, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для покладення суми в розмірі 7 000 грн. на відповідача як судових витрат по справі, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, надавши до позовної заяви їх орієнтовний розрахунок, відповідно до якого судовий збір складає 2102 грн., а витрати на професійну правничу допомогу - 7000грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 15 ГПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частиною 1 - 3 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Судом установлено, що позивачем подано до матеріалів справи:
1. Витяг з договору про надання правової (правничої) допомоги №22-04/20 від 22.04.2020р., укладений між Адвокатським об`єднанням Македонські та партнери та Фізичною особою-підприємцем Гажийським О.Ф. та згідно з яким за дорученням Клієнта Адвокатське об`єднання бере на себе обов`язок з надання правничої (правової) допомоги, представництва та захисту законних прав та інтересів ФОП Гажийського О.Ф. з питання стягнення з ТОВ ЯГОРЛИК , код ЄДРПОУ 03767185, адреса місцезнаходження: 67934, Одеська обл., Окнянський район, село Ткаченка, на користь Фізичної особи-підприємця Гажийського О.Ф., адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , заборгованість за надані транспортні послуг з перевезення вантажу за договором № 04-ТУ про надання послуг з перевезення вантажу від 15.01.2020 року у розмірі 36 463,20 грн та судових витрат.
Відповідно до п 6.6. договору, Акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, якщо протягом 5 (п`яти) днів з моменту його отримання Клієнтом, останній не надав Адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення.
Згідно з пункту 6.7. Акт приймання-передачі наданих послуг є підставою для виникнення у Клієнта обов`язку сплатити вартість наданих послуг (гонорар) у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання протягом трьох днів з дати отримання підписання такого акту.
2) Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ОД №429985 від 23.04.2020р., виданий адвокату Македонській І.О.
3) Акт здачі-приймання наданих робіт (послуг) №1 від 11.08.2020р., згідно з пунктом 3 якого, розмір гонорару (винагороди) Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги в обсязі, визначеному в п. 1 цього Акту, з урахуванням часу роботи адвоката, відповідно до п. 6 договору складає 7 000 гривень, що сплачені Клієнтом 11 серпня 2020 року (платіжне доручення № 194 АБ Південний ).
5) платіжне доручення № 194 від 11.08.2020р., яке свідчить про оплату позивачем наданих правничих (правових) послуг в сумі 7 000грн.
Згідно ч. 8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів.
Згідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена бо підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В частині 4 статі 126 ГПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, відповідач будучи повідомленим судом першої інстанції належним чином про день, час і місце розгляду даної справи, не подавав до суду заперечення щодо покладення на нього судових витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вивчивши надані адвокатом в обґрунтування адвокатських витрат документи суд першої інстанції, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу саме у заявленому позивачем розмірі 7 000 грн.
Вказані витрати є обґрунтованими, пропорційними з обсягом наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також є підтвердженими належними та допустимими доказами.
Довід апеляційної скарги наведених висновків не спростовує та не впливає на них, ґрунтується на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводиться до переоцінки обставин справи, правильно встановлених місцевим судом.
За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Устименко проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нелюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги 3153 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Одеської області від 02 листопада 2020 року у справі № 916/2517/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ягорлик - без задоволення.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Будішевська Л.О.
Філінюк І.Г.
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.02.2021 |
Оприлюднено | 17.02.2021 |
Номер документу | 94929759 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Бєляновський В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні