Ухвала

від 15.02.2021 по справі 580/5650/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

15 лютого 2021 року справа № 580/5650/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.12.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 09.06.2020 №23-6817/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» , яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо виділення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розміром 2,0 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність;

зобов`язати відповідача видати наказ про затвердження позивачу проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розміром 2,0 га, кадастровий номер 7122882000:02:001:1005, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та надання цієї земельної ділянки у власність.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач без наявності законних підстав не затвердив погоджений проект землеустрою у визначений законом місячний строк з дня його подання, натомість прийняв необґрунтоване рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Стверджує, що відповідач позбавлений приймати будь-які альтернативні рішення, окрім затвердження погодженого проекту землеустрою. Також вказує, що такі повноваження відповідача не є дискреційними, а вимога про зобов`язання затвердити проект землеустрою направлена на ефективний захист порушених прав. Тому позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою від 15.12.2020 відкрито спрощене провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати без виклику сторін.

30.12.2020 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні повністю. Вказує, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 01 лютого 2018 року має здійснювати передачу у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за погодженням з об`єднаними територіальними громадами шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , однак поданий позивачем проект землеустрою не містить рішення про погодження ОТГ надання у власність земельної ділянки. Також у поданому на розгляд проекті містяться розбіжності, оскільки не відображено фактичні відомості щодо цільового призначення земельної ділянки на момент відведення. Крім того, кадастровий план земельної ділянки не відповідає ст. 34 Закону України Про Державний земельний кадастр . Після прийняття спірного рішення правовий статус земельної ділянки, яку мав намір отримати позивач, змінився, оскільки її надано у власність іншій особі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, з огляду на таке.

За вимогами ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Термін «суб`єкт владних повноважень» орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб`єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, яку слід розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Суд врахував, що майнові відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Відповідно до частин 1-2 ст.2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Ст.80 ЗК України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст позовних вимог у даній справі свідчить проте, що метою звернення позивача до суду з цим позовом є отримання спірної земельної ділянки у власність.

Водночас, наказом відповідача від 30.11.2020 №1640-УБД спірна земельна ділянка (кадастровий номер 7122882000:02:001:1005) передана власність ОСОБА_2 .

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (витяг від 29.12.2020 №239175048) за ОСОБА_2 17.12.2020 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку

Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо правил розмежування адміністративних та цивільних спорів.

Зокрема, у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі №580/3779/19 Верховний Суд зазначив, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

При вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб`єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник із розпорядження уповноваженим органом землею, є складним і комплексним із правової точки зору. При прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб`єкта владних повноважень, а з другого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею у суб`єктів приватного права.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/8018/17).

Отже, незважаючи на те, що предметом спору є наказ Держгеокадастру, яким позивачеві відмовлено у затвердження проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність, суть вимог в кінцевому результаті зводиться до конкуренції майнових прав на конкретну земельну ділянку, з одного боку - позивача, який розробив проект і має намір отримати у власність земельну ділянку, а з другого боку - громадянина, якому ту саму земельну ділянку вже передано у власність. Тобто, перешкодою у затвердження проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність є виникнення права власності на цю саму земельну ділянки в іншої особи.

З огляду на це, неефективним видається зобов`язувати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області затверджувати проект відведення чи вчиняти будь-які інші дії щодо земельної ділянки, яка вибула з її розпорядження. Такий способі захисту не може захистити права позивача. До того ж, такий спір безпосередньо стосується прав теперішнього власника земельної ділянки, а тому не може бути розглянутий без його участі.

Таким чином, спір хоч і пов`язаний з оцінкою повноважень суб`єктів владних повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, проте визначальним є існування права власності у інших осіб на цю земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Правомірність та добросовісність дій Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо розпорядження земельною ділянкою може бути перевірено під час вирішення цивільно-правового позову щодо захисту прав позивача на одержання земельної ділянки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі №580/3779/19, що обов`язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Крім того, суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену в постанові від 22.08.2018 у справі №128/1435/16-а, відповідно до якої, якщо вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним зачіпає приватні інтереси фізичних осіб, такі вимоги, як окремий спосіб захисту порушених прав, можуть бути предметом розгляду в цивільному суді.

Тому заявлений у цій справі спір не підвідомчий адміністративному суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)» . З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тому суд дійшов висновку про підвідомчість спору місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.238 КАС України визначений обов`язок суду закрити провадження в адміністративній справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку закрити провадження у адміністративній справі та відповідно до ч.1 ст.239 КАС України роз`яснити позивачу, що спір віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст. ст. 2-21, 238-239, 244-245, 248, 256, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

2. Роз`яснити, що спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

4. Копію ухвали направити учасникам справи.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з моменту її складення до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Суддя О.А. Рідзель