Постанова

від 15.02.2021 по справі 320/3765/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3765/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Київській області від 27.09.2019 №0267565/5005-1027, №0267563/5005-1002, податкової вимоги ГУ ДПС у Київській області від 22.01.2020 №2620-50/4

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 27.09.2019 №0267563/5005-1002;

- визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 22.01.2020 №2620-50/4. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення та вимога відповідача є протиправними повністю.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є власником наступної нерухомості, відмінної від земельної ділянки:

- квартира загальною площею 59,3 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації права власності - 29.03.2016;

- комплекс нежитлових будівель літ А , Б , В , Г , Д , Е , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: адмінбудівля А загальною площею 160,2 кв. м.; прохідна Б загальною площею 8,9 кв. м.;

- трансформаторна підстанція В загальною площею 39,6 кв. м.;

- гаражі Г загальною площею 216,7 кв. м.;

- склад Д загальною площею 41,8 кв. м.;

- цех інкубатора Е загальною площею 859,9 кв. м., дата державної реєстрації права власності - 29.07.2016;

- квартира в житловому будинку загальною площею 80,3 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - дата державної реєстрації права власності - 27.05.2003;

- житловий будинок загальною площею 261,50 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , дата державної реєстрації права власності - 22.10.2004.

Запис в Реєстрі прав на нерухоме майно про належний на праві власності ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, літера А , загальною площею 534,3 кв. м., літера Б загальною площею 121,8 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , погашено 05.03.2020 у зв`язку з перенесенням в Державний реєстр речових прав №486312032204.

Згідно інформаційної довідки №207158933 від 21.04.2020, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №486312032204 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, літера А , загальною площею 534,3 кв. м., літера Б загальною площею 121,8 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , власник - ТОВ Грінеко Груп , код ЄДРПОУ 39437653.

Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 27.09.2019:

- №0267563/5005-1002, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2018 роки у розмірі 13776,46 грн.;

- №0267564/5005-1002, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 310,88 грн.;

- №0267565/5005-1002, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2018 роки у розмірі 64255,01 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення надсилались позивачу за адресою: АДРЕСА_6 поштовим відправленням №0911709764767, яке не вручено адресату за терміном зберігання .

Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано та направлено позивачу податкову вимогу від 22.01.2020 №2620-50/4 на суму 78 001,47 грн., яку отримано позивачем 12.02.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0911710182119 з розпискою позивача про отримання.

Позивачем подано до Державної податкової служби України скаргу від 21.02.2020 на зазначену податкову вимогу. Рішенням Державної податкової служби України від 07.04.2020 №Д/99-00-10-05-09 податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 22.01.2020 №2620-50/4 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 27.09.2019 №0267565/5005-1027, №0267563/5005-1002 та податковою вимогою від 22.01.2020 №2620-50/4, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відсутність правових підстав для нарахування позивачу податку на нерухомість, відмінного від земельної ділянки, на об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, літера А , загальною площею 534,3 кв. м., літера Б загальною площею 121,8 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , власником якого є ТОВ Грінеко Груп .

Водночас, суд вказав про відсутність підстав для звільнення у 2016-2018 роках від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належного позивачу на праві приватної власності комплексу нежитлових будівель літ А , Б , В , Г , Д , Е , який знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе (вулиця Сквирське шосе), будинок 176к, а саме: адмінбудівлі А загальною площею 160,2 кв. м.; прохідної Б загальною площею 8,9 кв. м.; трансформаторної підстанції В загальною площею 39,6 кв. м.; гаражів Г загальною площею 216,7 кв. м.; складу Д загальною площею 41,8 кв. м.; цеху інкубатора Е загальною площею 859,9 кв. м.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.

Відповідно до пункту 266.1.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пункт 266.2.1 статті 266 ПК).

За змістом підпункту ж пункту 266.2.2 статті 266 ПК не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 по справі № 0340/1905/18 правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов:

- власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

- об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Для цілей вирішення даного спору, суд також звертає увагу, що Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів фактичного здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності та використання безпосередньо у такій діяльності комплексу належних їй будівель та споруд.

Щодо питання тлумачення норми підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК в частині чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Об`єкти нерухомості, які належить позивачці на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, судом першої інстанції встановлено, що спірні будівні і споруди відносяться до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (цех інкубатора Е загальною площею 859,9 кв. м.), позивач має земельну ділянку площею 0,9275 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт г пункту 30.9 статті 30 ПК).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова призначення як мета використання чого-небуть , відповідати меті , можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

На користь висновку, що норма підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Як і Законом України від 28.12.2014 №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

У справі відсутні докази, що цільове призначення спірної нерухомості впродовж 2016-2018 років було відмінним від сільськогосподарського.

Відтак, помилковими є мотиви про те, що позивач не має права на пільгу, встановлену зазначеною нормою з мотивів не використання об`єктів нерухомості за цільовим призначенням.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 по справі № 0340/1905/18.

Щодо того, чи є позивач як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Проте, визначення сільськогосподарський товаровиробник , яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність , тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно ).

Визначення поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років , під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції . Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що належні йому на праві власності об`єкти нерухомості призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, крім того, позивач веде особисте селянське господарство на земельній ділянці, на якій розташовані вказані об`єкти.

Однак, зазначені обставини не дають права позивачу на користування пільгою, передбаченою вказаним вище пунктом статті 266 ПК, оскільки позивач не здійснює виробництво сільськогосподарської продукції у розумінні закону. Доказів того, що спірні приміщення фактично використовуються іншим сільськогосподарським товаровиробником, позивачем також не надавалося. Надана позивачем до суду апеляційної інстанції довідка Шкарівської сільської ради від 03.11.2020 №1027 про право фізичної особи на отримування доходу від податкового агента без утримання податку наведені обставини не підтверджує.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не може бути адресатом пільги визначеної пунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 по справі № 806/2686/18.

Частиною першою статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було отримано вчасно відзиву на позовну заяву, нездійснення судом оцінки клопотання про витребування доказів, колегія суддів відхиляє як такі, що не свідчать про неправильне вирішення справи. Окрім того, вирішення даної справи можливе без додаткового отримання витребуваних позивачем у клопотанні документів, частина яких була надана до суду разом із відзивом на позовну заяву.

Водночас, як вірно вказано в апеляційній скарзі, суд першої інстанції навівши мотиви щодо необхідності присудження судових витрат зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 560,53 грн. (2/3 позовних вимог) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДПС у Київській області, відповідного питання у резолютивній частині не вирішив.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачем були заявлені вимоги майнового характеру на суму 156 032,94 грн та оскільки судом задоволено позов лише в частині 91777,93, то на користь позивача належить стягнути 0,59 частку сплаченого ним судового збору, тобто 494,09 грн (0,59 від 840 грн).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильного вирішено спір, проте не здійснено розподілу судових витрат, то оскаржуване рішення підлягає зміні в цій частині.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) сплачений судовий збір у розмірі 494 (чотириста дев`яносто чотири) грн 09 коп.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя А.Ю. Коротких