Ухвала

від 11.02.2021 по справі 171/1521/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.02.2021 Справа № 171/1521/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/399/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №171/1521/14Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.4 ст.190 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

потерпілого ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_11 та прокурора на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року, яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.358 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Приватний підприємець ОСОБА_7 в період з 2001 року по червень 2007 року самостійно здійснював підприємницьку діяльність по обробці сільськогосподарських земельних територій с.Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області, а саме надавав послуги по збору врожаю, укладав договори пайової участі, тобто брав в оренду земельні ділянки на сільськогосподарські цілі та обробляв їх.

В свою чергу, приватний підприємець ОСОБА_10 раніше знайомий з ОСОБА_7 в період з 2001 року по червень 2007 року також здійснював підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства на території с.Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області, а саме за грошову винагороду обробляв земельні ділянки сільськогосподарських підприємств тощо.

У вищевказаний період, а саме з 2001 року по червень 2007 року, ОСОБА_7 закупляв для власних потреб сільськогосподарську техніку та обладнання для подальшого використання в своїй підприємницькій діяльності. Не маючи власної території для зберігання техніки, ОСОБА_7 домовився зі ОСОБА_10 про тимчасове зберігання техніки на території домоволодіння ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, у вищевказаний період ОСОБА_7 розмістив на території домоволодіння ОСОБА_10 наступну сільськогосподарську техніку та обладнання: у 2003 році токарний верстат ИТ-1М, 1978 року випуску, у 2004 році жатку КМД-6, 1991 року випуску, напівпричіп-рефрижератор «Алка Н-12», 1980 року випуску та прес-гранулятори серії ДГ-1 №1380 та серії ДГ-7 №1386.

Приблизно у червні 2007 року, більш точний час встановити не виявилося можливим, у ОСОБА_10 виник умисел на заволодіння майном, що належить ОСОБА_7 , шляхом обману в особливо великих розмірах.

Реалізуючи свій злочинний намір, діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_10 з червня 2007 року, більш точний час встановити не виявилося можливим, шляхом обману відмовив ОСОБА_7 в доступі до вищевказаної сільськогосподарської техніки та обладнання, що належить ОСОБА_7 , який розмістив його в період часу з 2003 року по 2004 рік на зберігання на території домоволодіння ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 , тобто позбавив можливості ОСОБА_7 розпоряджатися вищевказаним майном.

Таким чином, ОСОБА_10 шляхом обману заволодів майном ОСОБА_7 , а саме: жаткою КМД-6, 1991 року випуску (вартістю 21600 грн.); токарним верстатом ИТ-1М, 1978 року випуску (вартістю 16003,74 грн.); прес-гранулятором серії ДГ-1 №1380 (вартістю 80000 грн.); прес-гранулятором серії ДГ-7 №1386 (вартістю 100000 грн.); напівпричепом-рефрижератора «Алка Н-12», 1980 року випуску (вартістю 29317,50 грн.), та розпорядився останніми на свій власний розсуд, продовжуючи використовувати у власних цілях. Загальна вартість майна складає 246921,24 грн., що на момент вчинення злочину в 1234,6 разів (246021,24/200=1234,6) перевищило неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром.

Після цього, ОСОБА_10 з метою прикриття злочину 18.08.2009 року, більш точний час встановити не виявилося можливим, маючи умисел на використання завідомо підроблених документів, прибув до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Апостолове, вул.Леніна, 73, достовірно знаючи, що видані на його ім`я накладні та квитанції до прибуткового касового ордеру є підробленими документами, виготовлені невстановленими особами у невстановленому місці, оскільки містять завідомо неправдиві відомості, надав співробітнику вказаної установи завірені адвокатом копії завідомо неправдивих документів, а саме: накладну від 27.06.2001, завірену печаткою ПП ОСОБА_12 на реалізацію ОСОБА_10 токарного станку ИТ-1М (№ 2721) та квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 27.06.2001 про внесення в касу ПП ОСОБА_12 2900 грн., в якості оплати за цією накладною; накладну №77 від 29.06.2002, видану МПП «Рута», на реалізацію ОСОБА_10 пристрою КМД-6 №7736 та квитанцію до прибуткового касового ордеру №117-77 про внесення в касу МПП «Рута» 2800 грн., в якості оплати за цією накладною, з метою підтвердження нібито законності їх придбання. Завірені копії зазначених документів були залучені після огляду їх оригіналів.

Печатка №2 ПП ОСОБА_12 , якою посвідчено накладну від 27.06.2001 на реалізацію ОСОБА_10 токарного станку ИТ-1М (№2721) та квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 27.06.2001 про внесення в касу ПП ОСОБА_12 2900 грн., в якості оплати за цією накладною, згідно відповіді наданої на запит Орджонікідзевським МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, отримувалась ПП ОСОБА_12 у 2006 році, була виготовлена ПП ОСОБА_13 , згідно дозволу №472 від 09.11.2006. Таким чином, документи датовані раніше, ніж виготовлена печатка, якою вони посвідчені.

Відтиск печатки МП «Рута (ЄДРПОУ 31827708) в накладній №77 від 29.06.2002 нанесений не в той час, яким датований документ, а після 20.10.2005, відтиск печатки МПП «Рута» (ЄДРПОУ 31827708) в квитанції до прибуткового касового ордеру №117-77 від 29.06.2002 нанесений в період після 20.10.2005. Бланки накладної №77 від 29.06.2002, виданої МПП «Рута» на реалізацію ОСОБА_10 пристрою КМД-6 № 7736 та квитанція до прибуткового касового ордеру №117-77 про внесення в касу МПП «Рута» 2800 грн. в якості оплати за цією накладною надруковані в Апостолівській друкарні після 01.01.2004. Таким чином, документи датовані раніше, ніж надруковані бланки, на яких вони складалися.

Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007), як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах; за ч.3 ст.358 КК (в редакції від 11.07.2009), як використання завідомо підробленого документу.

Йому призначено покарання

- за ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007) у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК.

- за ч.3 ст.358 КК (в редакції від 11.07.2009) у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено від покарання у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вирішено питання про цивільний позов, запобіжний захід, процесуальні витрати та речові докази.

В апеляційній скарзі потерпілий просив вирок в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 за ч.4 ст.190 КК покарання у виді 7 років позбавлення волі. Свої вимоги потерпілий мотивував тим, що суд при призначенні обвинуваченому покарання належним чином не врахував ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК, який є особливо тяжким. При цьому суд безпідставно призначив обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, оскільки останній не розкаявся, не відшкодував завдані збитки, не вибачився. Також суд не врахував, що у справі немає жодної пом`якшуючої обставини, яка би давала підстави звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК. При цьому суд дійшов неправильного висновку про виключно позитивну характеристику обвинуваченого, оскільки останній характеризується з негативного боку, що підтверджується матеріалами провадження. Обвинувачений після вчинення злочинів неодноразово погрожував йому фізичною розправою, залякував свідків, активно перешкоджав слідчому в огляді та описові належного йому (потерпілому) майна. З урахуванням усіх зазначених обставин призначене обвинуваченому покарання із звільненням від його відбування є м`яким.

В своїй апеляційній скарзі захисник просила вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 закрити. В обґрунтування своїх вимог захисник посилалася на те, що в діянні обвинуваченого, за яке його засуджено, відсутня об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.190 КК. Адже об`єктивна сторона даного злочину полягає в протиправному заволодінні чужим майном, а не в протиправному ним розпорядженні, а також в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою, а не у відмові повернути отримане на зберігання майно, тим більше за наявності між особами спору майнового характеру. Зокрема у справі є рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.10.2012 року про спір майнового характеру між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 про те ж саме майно, що є предметом у даному кримінальному провадженні. Проте суд не надав оцінки зазначеним обставинам. Суд у вироку зазначив, що ОСОБА_7 розмістив на території домоволодіння ОСОБА_10 сільськогосподарську техніку у 2003 році та у 2004 році, але при цьому є незрозумілим твердження суду про те, що зазначена техніка куплялася та передавалась на тимчасове зберігання в період 2001-2007 року. Суд не тільки не встановив наявність умислу в момент заволодіння майном, а й навпаки зазначив, що умисел виник лише в 2007 році, тобто коли між потерпілим та обвинуваченим виник спір майнового характеру та до складу спірного майна було включено майно, яке нібито отримано злочинним шляхом ще в період часу з 2001 по 2004 рік. За таких обставин складова злочину, а саме його об`єктивна сторона, де умисел на обман повинен передувати передачі чи отриманні майна, в діях обвинуваченого відсутня. Тобто фактично наявні цивільно-правові відносини, які на даний час урегульовані в порядку цивільного судочинства. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому злочинів є суперечливим та упередженим. Крім того, у зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину незаконним та безпідставним є рішення суду про задоволення позовних вимог потерпілого про стягнення з обвинуваченого матеріальної та моральної шкоди. При цьому в позові не зазначено, а судом не з`ясовано та не відображено у вироку чим підтверджується факт заподіяння шкоди або втрат немайнового характеру.

Прокурор в апеляційній скарзі просила вирок в частині призначеного покарання за ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007 року) та ч.3 ст.358 КК (в редакції від 11.07.2009) скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007 року) у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Свої вимоги прокурор мотивувала тим, що суд, призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.75 КК, належним чином не врахував ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК, який є особливо тяжким злочином, а також його суспільну небезпеку та дані про особу обвинуваченого, внаслідок чого призначив занадто м`яке покарання. Висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без його ізоляцій від суспільства є суто формальним, оскільки судом взагалі не надано належної оцінки особі обвинуваченого та його ставленню до скоєного. Так, обставини справи свідчать про наявність у обвинуваченого стійкого умислу на вчинення умисних корисливих злочинів. Обвинувачений своєї вини не визнав, щиро не розкаявся, незважаючи на те, що його вина підтверджується зібраними у справі доказами, заподіяну потерпілому шкоду не відшкодував. Обставини, які б пом`якшували покарання обвинуваченого, відсутні. Дані про особу обвинуваченого свідчать про його підвищений рівень суспільної небезпеки та про його стійку спрямованість на протиправне збагачення та злочинний спосіб життя. Крім того, суд безпідставно не призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке передбачене санкцією ч.4 ст.190 КК.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисника потерпілий та його представник адвокат ОСОБА_8 просили відмовити в задоволенні даної скарги через безпідставність наведених в ній доводів.

Заслухавши доповідь судді, захисника та обвинуваченого, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги захисника та заперечили проти апеляційних скарг потерпілого і прокурора; потерпілого, представника потерпілого та прокурора, які підтримали апеляційні скарги потерпілого та прокурора, а в задоволенні скарги захисника просили відмовити; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зі змісту ст.370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.368 КПК, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити в тому числі і питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду та постановлення вироку щодо ОСОБА_10 за ч.4 ст.190 КК районний суд не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_10 було висунуте обвинувачення, в тому числі і в заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007).

Зі змісту вироку вбачається, що встановлені судом обставини в цій частині повністю відповідають змісту обвинувального акта щодо ОСОБА_10 , направленого до суду.

Зокрема, відповідно до обвинувального акта та обставин, встановлених судом у вироку, приблизно в червні 2007 року, більш точний час встановити не виявилося можливим, у ОСОБА_10 виник умисел на заволодіння шляхом обману майном, яке належить потерпілому ОСОБА_7 і яке потерпілий розмістив в період часу з 2003 року по 2004 рік на зберігання на території домоволодіння ОСОБА_10 .

Тобто суд фактично встановив, що умисел на заволодіння шляхом обману майном потерпілого у ОСОБА_10 виник через 3-4 роки після того, як потерпілий розмістив на зберігання на території домоволодіння ОСОБА_10 сільськогосподарську техніку та обладнання.

Разом з тим, статтею 190 КК передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про різноманітні обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого.

Як випливає зі змісту зазначеної норми кримінального закону та правозастосовної практики, отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов`язання належить кваліфікувати як шахрайство в тому разі, коли винна особа вже вмомент передачімайна ізаволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов`язання - не виконувати.

Вказані ознаки шахрайства повинні бути встановлені у вироку і мають міститись у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Отже, обвинувачення особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру може мати місце при встановленні умислу особи на заволодіння майном у момент його отримання, а в іншому випадку мова йтиме про відсутність складу цього злочину та наявність цивільно-правових відносин між особами.

Із суб`єктивної сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі об`єктивної чи суб`єктивної сторони, означає, що дії осіб, поведінка яких оцінюється, можуть знаходитись в іншій юридичній площині, ніж кримінальна, а саме: свідчити про наявність цивільного або господарського спору.

Проте цих вимог суд першої інстанції не виконав, оскільки не встановив умисел обвинуваченого ОСОБА_10 на неповернення сільськогосподарської техніки та обладнання потерпілому саме в момент їх отримання на зберігання, хоча наявність такого умислу є обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК. Не зазначено було про це й в самому обвинувальному акті.

Більш того, і у вироку, і в обвинувальному акті зазначено, що умисел на заволодіння майном у ОСОБА_10 виник лише у 2007 році т.т. через 3-4 роки після отримання ним даного майна.

Приймаючи до уваги положення ч.1 ст.337 КПК щодо проведення судового розгляду лише в межах висунутого обвинувачення, а також враховуючи наведені в обвинувальному акті і в оскаржуваному вироку суду дії ОСОБА_10 повністю виключають настання для нього кримінальної відповідальності за ст. 190 КК.

Крім того, вказавши у вироку на заволодіння обвинуваченим майном потерпілого шляхом обману, суд свого рішення не мотивував та не зазначив у вироку в чому конкретно полягав обман потерпілого. Не було зазначено про це і в обвинувальному акті.

Такі недоліки вироку свідчать про істотне порушення районним судом вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду повно й всебічно розглянути справу і ухвалити законний, обґрунтований та справедливий вирок в частині обвинувачення ОСОБА_10 за ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007), а також правильно застосувати кримінальний закон.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно зі ст.417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Відтак, колегія суддів вважає, що за встановлених обставин вирок суду щодо ОСОБА_10 в частині притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.190 КК і задоволення цивільного позову підлягає скасуванню, а кримінальне провадження щодо нього в цій частині закриттю з підстав відсутності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

При цьому колегія суддів не надавала іншої оцінки доказам, а навпаки погодилися з їх оцінкою, здійсненою судом першої інстанції. Між тим, на переконання колегії суддів, районний суд надав неправильну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, проте це не зумовлює необхідності повторного дослідження апеляційним судом усіх доказів у провадженні, які досліджував суд першої інстанції.

Крім того, колегія суддів також виходить з того, що в своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що наявність підстав для зміни вироку або його скасування не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У ч.2 ст.23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі захисник також просила скасувати вирок суду і в частині засудження ОСОБА_10 за ч.3 ст.358 КК (в редакції від 11.07.2009) із закриттям провадження у справі. Але при цьому захисник не навела в апеляційній скарзі жодного доводу в обґрунтування незаконності вироку в цій частині та не зазначила конкретних порушень вимог кримінального процесуального закону, які, на її думку, були допущені судом першої інстанції.

Оскільки кримінальне провадження в частині притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.190 КК України (в редакції від 03.02.2007) підлягає закриттю за відсутністю в його діянні складу даного кримінального правопорушення заявлений на відшкодування даним злочином шкоди цивільний позов у справі відповідно до ч.3 ст. 129 КПК підлягає залишенню без розгляду.

Згідно з ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відтак, оскільки захисником не наведено жодних доводів і мотивів в обґрунтування незаконності вироку в частині засудження ОСОБА_10 за ч.3 ст.358 КК (в редакції від 11.07.2009), то в цій частині апеляційна захисника визнається необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

При цьому під час судових дебатів захисник вже вимагала скасувати вирок суду із закриттям провадження у справі лише в частині засудження ОСОБА_10 ч.4 ст.190 КК (в редакції від 03.02.2007), а на скасуванні вироку в частині засудження обвинуваченого за ч.3 ст.358 КК (в редакції від 11.07.2009) вже не наполягала.

Що стосується доводів апеляційних скарг потерпілого та прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_10 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, то з огляду на те, що за наслідками апеляційного розгляду колегією суддів встановлено відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК, такі доводи і вимоги апеляційних скарг є неспроможними.

При цьому прокурор в своїй апеляційній скарзі вимагав скасувати вирок в частині призначення покарання ОСОБА_10 як за ч.4 ст.190 КК, так і за ч.3 ст.358 КК. Але при цьому прокурор просив призначити обвинуваченому покарання лише за ч.4 ст.190 КК. Потерпілий вирок за ч.3 ст.358 КК взагалі не оскаржував.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_7 та прокурора залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року в частині притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.190 КК України (в редакції від 03.02.2007) і задоволення цивільного позову у справі скасувати.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 за обвинуваченням його за ч.4 ст.190 КК України (в редакції від 03.02.2007) закрити за відсутністю в його діянні складу даного кримінального правопорушення.

Позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди залишити без розгляду.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4