Постанова

від 10.02.2021 по справі 920/968/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2021 р. Справа№ 920/968/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 29.10.2020

у справі №920/968/20 (суддя Заєць С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОТТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро"

про стягнення 146769 грн 24 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОТТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро", відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 146769 грн 24 коп. (з яких: 133383 грн 44 коп основна заборгованість за поставлену продукцію, 8454 грн 91 коп. пеня, 4001 грн 50 коп. штраф за порушення строків оплати товару (3%), 929 грн 39 коп. інфляційні втрати) за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів від 02.01.2020 № 12; а також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОТТ" 133383 грн 44 коп. заборгованість за поставлену продукцію, 8454 грн 91 коп. пеня, 4001 грн 50 коп. штраф, 929 грн 39 коп. інфляційні втрати, 2201 грн 54 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20 та відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції не досліджено те, що між позивачем та відповідачем взагалі не укладався договір, який вказаний позивачем як договір поставки нафтопродуктів від 02.01.2020 №12, але при цьому нараховано заборгованість за поставлену продукцію, штраф та інфляційні витрати.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи клопотання тим, що оскаржуване рішення було отримано позивачем 31.10.2020 та направлено поштою 18.11.2020.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" на рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" на рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

19.01.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20 без змін.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 920/968/20 є вимоги про стягнення 146 769,24 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, 02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОТТ" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" (далі - покупець) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №12.

Пунктом 1.1. Договору обумовлено, що Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю нафтопродукти (надалі - Товар) в строк та на умовах, встановлених в даному Договорі, а Покупець зобов`язується прийняти даний Товар та оплатити вартість Товару.

Відповідно до п. 4.3. Договору, ціна Товару зазначається Сторонами у рахунках-фактурах. Розрахунок здійснюється не пізніше п`яти банківських днів з моменту поставки Товару Покупцю.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов Договору, позивачем було здійснено передачу відповідачу нафтопродукції на суму 361520,27 грн.

Факт поставки підтверджується товарно-транспортними накладними: №0000001142 від 03.03.2020, №0000001202 від 12.03.2020, №0000001260 від 23.03.2020 та видатковими накладними №РН-0000062 від 03.03.2020, №РН-0000093 від 12.03.2020, №РН-0000127 від 23.03.2020.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, про що свідчать підпис та печатка позивача на ТТН та видаткових накладних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення договірних зобов`язань відповідач в обумовлені в договорі строки не провів розрахунок з позивачем за отриманий товар, здійснивши лише часткову її оплату у розмірі 228136 грн 38 коп., в зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 133383 грн 44 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що факт поставки відповідачу товару на суму 133 383 грн 44 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення. у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну- дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 7 ст. 193 ГК передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положення статті 692 Цивільного кодексу України, покупець (Відповідач) зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 530 ЦКУ передбачено - якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до переконання, що судом першої інстанції вірно встановлено факт поставки відповідачу товару на суму 133 383 грн 44 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, доказів погашення заборгованості відповідач не подав так само як аргументованих заперечень проти позовних вимог.

Доводи скаржника щодо того, що між позивачем та відповідачем взагалі не укладався договір поставки нафтопродуктів від 02.01.2020 №12, судовою колегією оцінюються критично, з огляду на наявний в матеріалах справи підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача Договір поставки нафтопродуктів №12 від 02.01.2020.

Доказів визнання даного договору недійсним в судовому порядку скаржником до матеріалів справи не надано.

Враховуючи встановлений судовою колегією факт неналежного виконання договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо обгрнутованості позовних вимог частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 133383 грн 44 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.2. договору сторонами погоджено, що в разі прострочки покупцем строків розрахунків, зазначених у цьму Договорі, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з п. 5.3. Договору, в разі прострочення строків платежу Покупцем протягом двадцяти банківських днів Покупець повинен сплатити Постачальнику штраф в розрахунку 3% від повної суми неоплаченого або частково неоплаченого рахунку чи поставленого Товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 8454 грн. 91 коп., розмір штрафу - 4001 грн. 50 коп.

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій до матеріалів спарви не долучив.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8454 грн. 91 коп. пені, 4001 грн. 50 коп. штрафу.

Окрім цього, позивач відповідно до поданного розрахунку просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 929 грн 39 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення інфляційних втрат та 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судами факт несвоєчасної оплати поставленого товару, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційні втртати в сумі 929 грн 39 коп є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" на рішення Господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берегиня-Агро" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 29.10.2020 у справі №920/968/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №920/968/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала