Постанова

від 03.02.2021 по справі 910/4391/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/4391/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 03.02.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича та Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.10.2020 (повний текст складено 29.10.2020)

у справі №910/4391/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом 1) Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича

2) Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича

до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

про стягнення 4 015 650,40 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Пустовіт Григорій Олександрович (далі - ФОП Пустовіт Г.О., позивач-1, скаржник) та фізична особа-підприємець Пустовіт Павло Олександрович (далі - ФОП Пустовіт П.О., позивач-2, скаржник) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - Банк, відповідач) у рівних частинах заборгованості в розмірі 4 015 650,40 грн., з яких: 1 610 091,98 грн. - заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2014 по 30.04.2016, 1 140 356,76 грн. - заборгованість з орендної плати в подвійному розмірі за період з 01.05.2016 по 29.09.2016, 1 168 487,36 грн. - інфляційні втрати, 96 714,31 грн. - три проценти річних, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди (найму) від 19 червня 2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь ФОП Пустовіта Г.О. борг у розмірі 346 781,85 грн., три проценти річних у сумі 28 926,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 130 652,55 грн., судовий збір у розмірі 7 595,42 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 609,69 грн.; стягнуто з акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь ФОП Пустовіта П.О. борг у розмірі 346 781,85 грн., три проценти річних у сумі 28 926,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 130 652,55 грн., а також повернуто ФОП Пустовіту Г.О. з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 7 595,42 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Проте постановою Верховного Суду від 26.02.2020 вищезазначені судові рішення в цій справі скасовано, а справу № 910/4391/19 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича 344 801 грн. 83 коп. боргу, 285 089 грн. 19 коп. неустойки, 28 044 грн. 64 коп. трьох процентів річних, 126 049 грн. 63 коп. інфляційних втрат, 23 519 грн. 56 коп. судового збору за подання позовної заяви та 4 745 грн. 27 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича 344 801 грн. 83 коп. боргу, 285 089 грн. 19 коп. неустойки, 28 044 грн. 64 коп. трьох процентів річних, 126 049 грн. 63 коп. інфляційних втрат, 30 534 грн. 13 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 47 039 грн. 12 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Фізична особа-підприємць Пустовіт Григорій Олександрович та Фізична особа-підприємць Пустовіт Павло Олександрович звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020у справі №910/4391/19 в частині, якого відмовлено в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким:

Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича суму заборгованості в розмірі 2 007 825,20 грн., в тому числі:

805 045,99 грн. - заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2014 по 30.04.2016;

570 178,38 грн. - заборгованість з орендної плати в подвійному розмірі за період з 01.05.2016 по 29.09.2016;

584 243,68 грн. - сума інфляційного збільшення заборгованості станом на 01.04.2019;

49 357,16 грн. - сума 3% річних, нарахованих в період з 12.04.2016 по 26.10.2017 на суму прострочених орендних платежів за вересень 2014 - вересень 2016.

Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича суму заборгованості в розмірі 2 007 825,20 грн., в тому числі:

805 045,99 грн. - заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2014 по 30.04.2016;

570 178,38 грн. - заборгованість з орендної плати в подвійному розмірі за період з 01.05.2016 по 29.09.2016;

584 243,68 грн. - сума інфляційного збільшення заборгованості станом на 01.04.2019;

49 357,16 грн. - сума 3% річних, нарахованих в період з 12.04.2016 по 26.10.2017 на суму прострочених орендних платежів за вересень 2014 - вересень 2016.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки у справі №910/7495/16 вирішувалось питання щодо обов`язку позивача сплачувати орендну плату за користування приміщенням, то лише з цього моменту позивачі могли бути впевнені, що їх порушене право підлягає захисту, у зв`язку із чим строк позовної давності переривався.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександрович та Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександрович та Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19. Призначено справу до розгляду на 20.01.2021.

21.12.2020 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександрович та Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19 на 03.02.2021.

В судовому засіданні 03.02.2021 представник позивачів підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19 в частині, якого відмовлено в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення.

В судовому засіданні 03.02.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19 залишити без змін.

В судовому засіданні 03.02.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивачів та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі № 910/7495/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 та постановою Верховного Суду від 18.12.2018, за позовом ФОП Пустовіта Г.О. та ФОП Пустовіта П.О. до Банку про стягнення 267 753,16 грн. заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014 та зобов`язання вчинити дії, позов задоволено частково, стягнуто з Банку: на користь ФОП Пустовіта Г.О. суму заборгованості за вказаним договором у розмірі 132 443,53 грн., у тому числі: 15 474,24 грн. - три проценти річних та 116 969,28 грн. - пеня, нараховані на суму основного боргу; на користь ФОП Пустовіта П.О. суму заборгованості за цим договором у розмірі 135 309,63 грн., у тому числі: 15 474,25 грн. - три відсотки річних та 116 969,29 грн. - пеня, нараховані на суму основного боргу, 2 866,09 грн. заборгованості за компенсаційними виплатами (спожита електроенергія за грудень 2014 року - березень 2015 року); на користь ФОП Пустовіта П.О. 4 016,31 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено. Разом із тим, сума основного боргу позивачами до стягнення в межах цієї справи не заявлялась.

Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями у вищенаведеній справі, які набрали законної сили, було встановлено, що 19.06.2014 між ФОП Пустовітом Г.О., ФОП Пустовітом П.О., як орендодавцями, та Банком, як орендарем, був укладений договір оренди, за умовами якого орендодавці надали, а орендар прийняв у платне строкове користування (в оренду) нежитлове приміщення, що розташоване на 1-му поверсі у житловому будинку літітера А-5 за адресою: місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок 97, загальною площею 145 кв.м.

Вказаний правочин посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ченцовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1664.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 даної угоди передача приміщення в оренду оформлюється актом прийому-передачі приміщення (дата початку строку оренди), який підписується орендарем та орендодавцем 01.07.2014, але не раніше набуття чинності цього договору. У момент підписання акта прийому-передачі приміщення орендодавець передає орендареві ключі від приміщення та необхідну технічну документацію до нього, після чого орендар одержує безперешкодний доступ до приміщення.

У пункті 2.10 вказаного правочину сторони передбачили, що нарахування орендної плати здійснюється щомісячно в розмірі відповідно до розділу 3 договору "Орендна плата та інші платежі", починаючи від дня підписання уповноваженими представниками сторін акта прийому-передачі приміщення та припиняється з дати підписання сторонами акта прийому-передачі приміщення при його поверненні орендодавцю, або на 10 (десятий) день з дати направлення на адресу орендодавця, що вказана в розділі 11 цього договору, двох примірників підписаного та скріпленого печаткою орендаря акта прийому-передачі приміщення, у випадку якщо орендодавець ухиляється від підписання акта приймання-передачі приміщення при його поверненні, за умови фактичного звільнення приміщення орендарем.

За умовами пункту 3.1 цієї угоди розмір орендної плати за один повний календарний місяць оренди, починаючи з дати підписання акта прийому-передачі по 30.06.2015 включно, становить 53 765,63 грн. без ПДВ, є фіксованим і не підлягає будь-якій індексації.

Згідно з пунктом 3.1.1 договору, починаючи з 1 липня 2015 року, базовий розмір орендної плати за один повний календарний місяць оренди становить 53 765,63 грн. без ПДВ, що є еквівалентом 4 555,05 доларів США за офіційно встановленим курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 10.06.2014, що становить 11,803521 грн. за один долар США.

У випадку збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, розмір щомісячної орендної плати, передбачений цим пунктом, підлягає індексації відповідно до коефіцієнту зміни курсу долара США до гривні, встановленого НБУ.

Згідно з пунктом 3.5 зазначеного правочину орендна плата сплачується орендарем щомісячно в рівних долях орендодавцям на підставі рахунків, які виставляються останніми орендареві у період з першого по п`яте число місяця за користування приміщенням, в якому вноситься орендна плата. Орендар має сплатити орендну плату не пізніше п`яти робочих днів з дати отримання відповідних рахунків.

За пунктом 8.1 даної угоди вона набуває чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення, скріплення їх підписів печатками і діє до моменту повернення приміщення орендодавцю, що визначається з урахуванням умов розділу 2 цього договору. У випадку підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення при поверненні приміщення договір припиняє чинність у дату, вказану у відповідному акті.

Строк оренди приміщення складає 5 років і обчислюється з дати надання приміщення орендодавцем орендарю за цим договором згідно з відповідним актом прийому-передачі приміщення. Строк оренди також є припиненим у дату його дострокового розірвання (припинення дії) (пункт 8.2 цього правочину).

01.07.2014 позивачі передали відповідачу приміщення за вищевказаним договором, про що складений відповідний акт прийому-передачі приміщення в оренду.

Судами під час розгляду справи № 910/7495/16 також було встановлено, що з вересня 2014 року відповідач припинив здійснювати сплату орендної плати.

У той же час 03.04.2015 позивачі направили Банку повідомлення про відмову від договору оренди, в якому з посиланням на частину 2 статті 782 ЦК України повідомили про розірвання вищенаведеного договору в односторонньому порядку з моменту одержання наймачем цього повідомлення та просили передати орендоване приміщення в належному стані представнику орендодавців з підписанням актів прийому-передачі та оформленням договору про розірвання договору оренди. Зазначене повідомлення було отримане відповідачем 06.04.2015.

Окрім того, 17.08.2015 та 15.09.2015 позивачі звертались до відповідача з листами, в яких повідомляли про відмову від договору оренди в порядку частини 2 статті 782 ЦК України, про розірвання договору та про обов`язок орендаря негайно повернути майно.

При цьому, відповідач надіслав на адресу позивачів проект акта приймання-передачі приміщення з орендного користування лише 27.09.2016 та повернув майно за актом приймання-передачі 30.09.2016.

З огляду на зазначене, судами під час розгляду справи № 910/7495/16 було встановлено, що нежитлове приміщення, орендоване відповідачем за вищевказаним договором оренди від 19.09.2014, фактично перебувало в користуванні останнього з 01.07.2014 до 30.09.2016.

В обґрунтування своїх вимог позивачі посилалися на те, що Банк зобов`язання за вказаним договором оренди належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2014 по 30.04.2016 на загальну суму 1 610 091,97 грн. Окрім того позивачі зазначили, що у зв`язку з розірванням вказаного договору у відповідача виник обов`язок негайно повернути орендовані приміщення, однак Банк здійснив це лише 30.09.2016. Враховуючи зазначене, позивачі на підставі частини 2 статті 785 ЦК України нарахували неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.05.2016 по 29.09.2016 на загальну суму 1 140 356,76 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що Банк не надав суду належних і допустимих доказів, які б доводили відсутність його вини у неповерненні орендованих приміщень. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі звернулися до суду з вимогою про стягнення з Банку нарахованих сум орендної плати за період з 01.09.2014 по 31.03.2016, а також сум трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказані періоди поза межами передбаченого статтею 257 ЦК України загального строку позовної давності для таких вимог. Доказів переривання чи зупинення такого строку матеріали справи не містять, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича та Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи наведені вимоги, договір оренди (найму) може бути розірваний у зв`язку з відмовою наймодавця від договору з підстав, передбачених статтею 782 ЦК України, або розірваний за згодою сторін шляхом укладення договору з урахуванням вимог статей 651, 654 ЦК України.

Як встановлено судами в межах розгляду справи № 910/7495/16, 03.04.2015 позивачі, реалізуючи своє право, визначене вказаною статтею ЦК України, направили Банку повідомлення про відмову від спірного договору оренди, яке останній отримав 06.04.2015.

Враховуючи те, що на момент направляння зазначеного повідомлення відповідач не виконував взяті на себе зобов`язання зі сплати орендних платежів протягом семи місяців, судова колегія дійшла висновку про наявність у позивачів права на односторонню відмову від договору оренди відповідно до умов статті 782 ЦК України, з огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір оренди (найму) від 19.06.2014 є розірваним з 06.04.2015.

У той же час колегія суддів відхиляє твердження відповідача стосовно того, що вищевказане повідомлення позивачів не мало своїм наслідком розірвання спірного договору, у зв`язку з тим, що останнє надіслане у простій письмовій формі без його нотаріального посвідчення та без укладення нотаріально посвідченої угоди про розірвання даного договору.

Так, стаття 654 ЦК України встановлює загальні правила щодо форми зміни або розірвання договору: зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Водночас стаття 782 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює підстави і наслідки відмови від договору найму. Підставою для відмови є порушення договору з боку наймача у вигляді невнесення ним плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. А наслідком - припинення договору в момент отримання повідомлення наймачем.

Отже, відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони.

Системний аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку, що одностороння відмова від договору оренди, право наймодавця на яку передбачено статтею 782 ЦК України, не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, оскільки це не передбачено положеннями вказаної статті.

Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем.

Судом також встановлено, що у пункті 2.10 вищенаведеного договору оренди сторони погодили, що нарахування орендної плати здійснюється щомісячно в розмірі, встановленому розділом 3 цього правочину, та починається від дня підписання уповноваженими представниками сторін акта прийому-передачі приміщення та припиняється з дати підписання сторонами акта прийому-передачі приміщення при його поверненні орендодавцям.

Враховуючи зазначене, на переконання колегії суддів, позивачами правомірно нараховано орендну плату за вказаним договором за період з вересня 2014 року по 29 вересня 2016 року. Водночас, відповідач вищезазначеного обов`язку не виконав, у зв`язку з чим у нього перед орендодавцями виникла заборгованість у розмірі 2 180 270,35 грн.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на те, що спірний договір оренди був розірваний 06.04.2015, у вказану дату відповідач був зобов`язаний повернути позивачам орендоване майно. Однак, даний обов`язок був виконаний орендарем лише 30.09.2016.

Проте Банк не надав суду належних і допустимих доказів, які б доводили відсутність його вини у неповерненні орендованих приміщень.

При цьому посилання Банку на те, що позивачі ухилялися від прийняття спірних приміщень, судами не беруться до уваги, оскільки за умовами договору, саме орендар зобов`язаний повернути майно орендодавцю після закінчення дії вказаного правочину з оформленням такого прийняття відповідним документом.

Враховуючи вищезазначені положення законодавства та встановлені судом обставини, у позивачів виникло право на нарахування неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України з 06.04.2015.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, нарахування неустойки у подвійному розмірі орендної плати позивачами здійснено за період з травня 2016 року по 29.09.2016, тобто в межах визначених законодавством строків.

Оскільки неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, включає в себе поточні зобов`язання з внесення орендної плати, одночасне нарахування орендної плати та вказаної неустойки за один і той же період користування майном не допускається.

З урахуванням того, що за період з травня 2016 року по вересень 2016 року позивачами відповідно до умов спірного договору було нараховано орендну плату, загальна сума якої становить 570 178,38 грн., він має право на нарахування неустойки у такому ж розмірі. Тобто, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з Банку неустойки у розмірі 570 178,38 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів.

У зв`язку з неналежним виконанням Банком покладеного на нього обов`язку щодо сплати орендних платежів за період з вересня 2014 року по 29.09.2016, позивачі також просили суд стягнути з відповідача 1 168 487,36 грн. інфляційних втрат та 96 714,31 грн. трьох процентів річних (за вирахуванням 30 948,49 грн. трьох процентів річних, які були стягнуті з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі № 910/7495/16), згідно з наданим позивачами розрахунком.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що позивачі обґрунтовано нарахували вищезазначені суми компенсаційних витрат.

У той же час, відповідач у ході розгляду цієї справи заявив про застосування судом строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.09.2014 по 31.03.2016.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З відбитку вхідного штампу канцелярії Господарського суду міста Києва, проставленого на першій сторінці позовної заяви Товариства, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права 05.04.2020.

Зважаючи на вищевикладене, а також беручи до уваги дійсні періоди прострочення відповідачем виконання спірних грошових зобов`язань та періоди нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачі звернулися до суду з вимогою про стягнення з Банку нарахованих сум орендної плати за період з 01.09.2014 по 31.03.2016, а також сум трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказані періоди поза межами передбаченого статтею 257 ЦК України загального строку позовної давності для таких вимог. Доказів переривання чи зупинення такого строку матеріали справи не містять.

Проте, колегія суддів не погоджується із вищевикладеним висновком суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності, що стосується трьох процентів річних та інфляційний нарахувань, з огляду на наступне.

За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. (постанова Верховного Суду від 15.05.2020 №922/1467/19).

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Дані висновки викладені в постановах Верховного Суду, від 10 та 27.04. 2018 у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Трирічний строк, що передував зверненню позивачів до суду у даній справі обмежується датами з 05.04.2016 по 05.04.2019.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що три проценти річних в сумі 96 714,31 грн. були нараховані на борг з орендної плати за період прострочення з 12.04.2016 по 26.10.2017, тобто в межах трирічного строку, що передував зверненню до суду, а тому неправомірно застосував позовну давність.

Також судом першої інстанції залишено поза увагою, що у справі №910/7495/16 позивачі заявляли про стягнення нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, і в цій частині вимог строк позовної давності переривався.

Щодо доводів скаржників, що оскільки у справі №910/7495/16 вирішувалось питання щодо обов`язку позивача сплачувати орендну плату за користування приміщенням, то лише з цього моменту позивачі могли бути впевнені, що їх порушене право підлягає захисту, у зв`язку із чим строк позовної давності переривався, а також, що мало місце переривання позовної давності щодо вимоги про стягнення орендної плати за користування майном з 01.09.2014 по 31.03.2016, оскільки останні звертались до суду в межах справи №910/7495/16, предметом якої є, зокрема, стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість АТ "Альфа-Банк" з орендної плати, яка виникла у період з 01.09.2014 по 30.04.2016, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц.

Як встановлено колегією суддів вище, в межах справи №910/7495/16 позивачами було заявлено лише 2 грошові вимоги до відповідача: 1) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу з орендної плати; 2) про стягнення заборгованості за компенсаційними виплатами (спожитою електроенергією за грудень 2014 року - березень 2015 року).

Твердження скаржників про те, що заявлена суду вимога про стягнення 3% річних та/або інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України перериває строк позовної давності і щодо суми основного боргу, оскільки є складовою частиною основного боргу, колегія суддів вважає безпідставними.

Пред`явлення позову про стягнення 3% річних та інфляційних витрат не зумовлює переривання позовної давності за основною вимогою, оскільки дані вимоги (стягнення боргу) є окремим предметом позову.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивачі довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, а не від дня, коли таке порушення було підтверджено судовим рішенням.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, про порушення свого права за вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати позивачі довідалися від дня, коли відповідач припинив сплачувати такі платежі у передбачений договором строк.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача викладеними в відзиві на апеляційну скаргу, що позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати не переривалась у зв`язку з пред`явленням позову в межах справи №910/7495/16.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

Водночас, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів за період з 01.04.2016 по 29.09.2016 на загальну суму 689 603,65 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на те, що пунктом 3.5 спірного договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно не пізніше п`яти робочих днів з дати отримання від позивачів рахунків, а також той факт, що відповідні рахунки в матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку про те, що прострочення відповідачем оплати орендних платежів за поточний місяць починається з першого дня наступного місяця.

З урахуванням зазначеного, судовою колегією здійснено перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість зі сплати орендних платежів за квітень 2014 року - вересень 2016 року, і встановлено, що стягненню з Банку на користь позивачів підлягає 96 714,31 грн. трьох процентів річних та 1 168 487,35 грн. грн. інфляційних втрат.

З огляду на встановлені вище судовою колегією обставини в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла до переконання, що позов ФОП Пустовіта Г.О. та ФОП Пустовіта П.О. підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Заперечення відповідача, викладені у поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу щодо того, що висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у справі №127/15671/16-ц не відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновку зробленому в рішенні Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 по справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії , колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, з огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню.

Судові витрати, понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича та Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19 - скасувати, виклавши пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 23494714) на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 344 801 (триста сорок чотири тисячі вісімсот одну грн.) 83 коп. боргу, 285 089 (двісті вісімдесят п`ять тисяч вісімдесят дев`ять грн.) 19 коп. неустойки, 48 357(сорок вісім тисяч триста п`ятдесят сім грн.) 15 коп. трьох процентів річних, 584 243 (п`ятсот вісімдесят чотири тисячі двісті сорок три грн.) 68 коп. інфляційних втрат, 37 874 (тридцять сім тисяч вісімсот сімдесят чотири грн.) 75 коп. судового збору за подання позовної заяви та 4 745 (чотири тисячі сімсот сорок п`ять грн.) 27 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 23494714) на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 344 801 (триста сорок чотири тисячі вісімсот одну грн.) 83 коп. боргу, 285 089 (двісті вісімдесят п`ять тисяч вісімдесят дев`ять грн.) 19 коп. неустойки, 48 357(сорок вісім тисяч триста п`ятдесят сім грн.) 15 коп. трьох процентів річних, 584 243 (п`ятсот вісімдесят чотири тисячі двісті сорок три грн.) 68 коп. інфляційних втрат, 30 534 (тридцять тисяч п`ятсот тридцять чотири грн.) 13 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 47 039 (сорок сім тисяч тридцять дев`ять грн.) 12 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/4391/19 - залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 23494714) на користь фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 21 532 (двадцять одну тисячу п`ятсот тридцять дві грн.) 79 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/4391/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.02.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала