Рішення

від 02.02.2021 по справі 5011-71/10036-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2021Справа № 5011-71/10036-2012

За позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Надра-Інвест"

за участю Прокуратури міста Києва

про зобов`язання укласти договір

Суддя: Шкурдова Л.М .

Секретар с/з Тарасюк І.І.

Представники:

від прокуратури - Вівдиченко О.І. (службове посвідчення 058232)

від позивача - Когутенко М.Г., за дов.

від відповідача - Перепелиця А.В., за дов.

від третьої особи 1 - Ербелідзе А.О., за дов.

від третьої особи 2 - не з`явився.

від третьої особи 3 - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 5011-71/10036-2012 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Надра-Інвест" та за участю Прокуратури міста Києва про зобов`язання укласти Договір поставки природного газу, видобутого у 2012 році при здійснені спільної діяльності за Договором від 21.12.2000 року № 5/56.

Предметом позову у справі є визнання укладеним з 1 січня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Укрнафта", як уповноваженою особою за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 та НАК "Нафтогаз України" договору поставки протягом 2012 року товарного природного газу власного видобутку для потреб населення у редакції, поданій Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" для підписання листом від 05.06.2012 №6-3292/1-12 (період видобутку 2012 рік, об`єм газу 73 000,0 куб м.). Вимоги НАК "Нафтогаз України" ґрунтуються на тому, що у 2012 році на підставі Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (ст.10, ст.22) та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 "Про забезпечення споживачів природним газом", у ПАТ "Укрнафта" був наявний обов`язок реалізувати НАК "Нафтогаз України" для потреб населення природний газ, видобутий ПАТ "Укрнафта", за ціною відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 29.12.2011 № 259. Постанову НКРЕ №259 в рамках розгляду адміністративної справи №2а- 15313/12/2670 було визнано протиправною та скасовано з дати прийняття (07.08.14р.), в той же час спірні правовідносини склались у 2012 році під час дії постанови НКРЕ №259.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до ч.1 ст.10 Закону "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 30.09.2015 господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава (в даному випадку Відповідач), а також дочірні підприємства, представництва та філії таких товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, зобов`язані щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу (в даному випадку Позивачу), за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються НКРЕ України, згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток. Позивач вказує, що скасування постанови НКРЕ №259 від 29.12.2011, якою було встановлено ціну на товарний природний газ на 2012 рік за договором про спільну діяльність №5/56 від 21.12.2000, не звільняє відповідача від обов`язку укласти з позивачем договір поставки природного газу для потреб населення на 2012 рік, враховуючи законодавчо закріплені норми щодо обов`язковості укладання договору вказаного виду. Позивач зазначає, що відповідно до п.4.2 спірного договору, ціна на газ, вказана в п. 4.1. договору, може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни сторони оформлюють додаткову угоду до Договору і в разі необхідності здійснюють перерахунок за отриманий природний газ за новими цінами.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що постанову НКРЕ №259 від 29.12.2011, якою було встановлено ціну на товарний природний газ на 2012 рік, в судовому порядку було визнано протиправною, а тому вона не може бути застосована до правовідносин сторін. Відповідач зазначає, що істотні умови Договору, зокрема ціна газу, законодавчо не визначені, а відтак підстави для укладення Договору в редакції позивача відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 (головуючий Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Новіков М.М.) у даній справі позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 року скасовані попередні рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у справі № 5011-71/10036-2012, справу №5011-71/10036-2012 направлено на новий розгляд.

За результатами проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа № 5011-71/10036-2012 передана для розгляду судді Шкурдовій Л.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2015 року справа № 5011-71/10036-2012 прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Позивачем надано клопотання про зупинення провадження у даній справі, мотивоване тим, що позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою від 06.07.2015 № 14/2-746 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) про визнання протиправною бездіяльності останньої в частині встановлення цін на товарний природний газ та про зобов`язання встановити такі ціни, у тому числі щодо товарного природного газу, видобутого відповідно до договору Спільної інвестиційної діяльності від 21.12.2000 N 5/56.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року провадження у справі №5011-71/10036-2012 зупинено до розгляду пов`язаної з нею справи № 826/19226/15.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 року у справі № 826/19226/15 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 року у справі № 826/19226/15 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 року у справі № 826/19226/15 залишено без змін.

Рішення у подібних правовідносинах у справі №61/341 за позовом НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Укрнафта" про визнання договору укладеним, переглядалося у касаційному порядку об`єднаною палатою Верховного Суду, в зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 зупинено провадження у справі №5011-71/10036-2012 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Верховного Суду рішення у справі №61/341 за позовом НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Укрнафта" про визнання договору укладеним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 поновлено провадження у справі №5011-71/10036-2012.

В судовому засіданні 17.12.2020 закрито підготовче провадження, призначено здійснювати розгляд даної справи по суті.

У судовому засіданні 02.02.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 25 травня 1998 р. N 747 (далі - Постанова № 747) було утворено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства.

Відповідно до Додатку 2 (Перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України") до Постанови № 747 до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) було передано 50 % акцій + 1 акція Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" (перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", далі - відповідач).

Згідно з п. п. 21 та 22 Статуту позивача засновником Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" є держава в особі Кабінету Міністрів України, в свою чергу, акціонерами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" є держава в особі Міністерства палива та енергетики України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію пакета акцій Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", визначеного для продажу згідно з прийнятим рішенням про приватизацію.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Згідно з абз. 1 п.п. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" від 27 грудня 2001 р. N 1729 (далі - Постанова № 1729) потреба в природному газі задовольняється населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) - з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до абз. 2 п.п. 1 п. 2 Постанови № 1729 Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є уповноваженим суб`єктом з формування ресурсу природного газу для населення та споживачів України і зобов`язана забезпечити гарантованих постачальників ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі. Згідно з абз. 3 п.п. 1 п. 2 Постанови № 1729 підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств становить 50 відсотків та більше загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

Листом б/н б/д позивач надіслав на адресу відповідача проект договору поставки природного газу на 2012 рік між оператором за Договором про спільну інвестиційну діяльність від 21.11.2000 р. № 5/56 НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" та позивачем.

Проте, відповідачем зазначений договір підписаний не був, оскільки відповідач не погоджувався із Постановами НКРЕ щодо встановлення ціни природного газу.

Позивач послався на те, що відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладення з ним вказаного договору. На думку позивача, враховуючи приписи статей 10, 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом", укладання договору є обов`язковим для сторін по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Укрнафта" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України про визнання протиправними та скасування з дати прийняття постанов НКРЕ від 29.12.2011р. № 258 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору спільної діяльності від 20.07.2004р. №35/809-СД, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" та Приватною компанією "Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед" та від 29.12.2011р. №259 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору спільної діяльності від 21.12.2000р. №5/56, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра-Інвест".

Справа розглядалась адміністративними судами неодноразово.

Останньою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 у справі № 2а-409/12/2670, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2014, зокрема, визнано протиправними та скасовано з дати прийняття постанови НКРЕ № 258 від 29.12.2011 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 20 липня 2004 року № 35/809-СД" та № 259 від 29.12.2011 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21 грудня 2000 року № 5/56".

За результатами розгляду зазначеної справи в адміністративному порядку постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики № 259 від 29.12.2011 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21 грудня 2000 року №5/56", на підставі якої визначена ціна на природний газ на 2012 рік для відповідача, була скасована з моменту її прийняття.

Адміністративні суди дійшли висновку, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики зменшено та не враховано у складі встановленої ціни елементи, що формують показник повної собівартості природного газу. Незважаючи на це, встановлення ціни на рівні меншому собівартості видобутого природного газу відбулося без визначення дотацій на покриття збитків, що суперечить діючому законодавству.

Інших постанов, якими б встановлювалась ціна на газ, видобутий у 2012 році, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики не приймала. Таким чином, питання визначення ціни за газ залишилося неврегульованим.

Непідписання зазначеного проекту Договору стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.

Згідно зі статтею 10 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судом першої інстанцій у цій справі оскаржуваного рішення, спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Отже, в розумінні наведених норм закону спір, який виник між сторонами у справі щодо укладення договору, укладення якого є обов`язковим на підставі закону, є переддоговірним спором, оскільки відповідач ухиляється від укладення спірного договору, укладення якого є обов`язковим в силу вимог закону, та спір підлягає розгляду господарським судом.

Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону газодобувне підприємство - суб`єкт господарювання, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами видобуває природний газ на території України і в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" є оператором і газодобувним підприємством, тобто суб`єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу і регулювались, зокрема, Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Отже, зазначеними положеннями Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов`язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на газодобувні підприємства покладений обов`язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

З огляду на викладене укладення договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність за закупівельними цінами між газодобувним підприємством та суб`єктом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, яким є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі було обов`язковим в силу вимог закону, зокрема статті 10 та пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Як встановлено судом, типова форма договору поставки природного газу, умови якого були б обов`язковими для його сторін в силу статті 184 Господарського кодексу України, була відсутня.

Предметом спору в даній справі є визнання укладеним з 1 січня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Укрнафта", як уповноваженою особою за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 та НАК "Нафтогаз України" договору поставки протягом 2012 року товарного природного газу власного видобутку для потреб населення у редакції, поданій Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" для підписання листом від 05.06.2012 №6-3292/1-12 (період видобутку 2012 рік, об`єм газу 73 000,0 куб м.) в редакції, запропонованій позивачем, з огляду на те, що укладення такого договору є обов`язковим в силу вимог закону.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями частин 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, перелік істотних та обов`язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.

Частиною 5 статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 встановлено, що поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність, здійснюється газодобувним підприємством Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Таким чином, правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами спірного правочину зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України.

В пункті 4.1. запропонованого позивачем проекту спірного договору зазначено, що ціна газу за 1000 куб. м визначена відповідно до постанови НКРЕ України № 259 від 29.12.2011, яка становить 1 113,60 грн з ПДВ.

Однак, як встановлено судом, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 у справі № 2а-409/12/2670, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2014, зокрема, визнано протиправними та скасовано з дати прийняття постанову НКРЕ № 259 від 29.12.2011 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21 грудня 2000 року № 5/56".

Оскільки інших постанов, якими б встановлювалась ціна на газ, видобутий у 2012 році, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики не приймала, суд приходить до висновку про відсутність встановлення ціни за газ, видобутий у 2012 році.

У пункті 1.1. проекту спірного договору передбачено, що предметом договору є передача газу протягом 2012 року, а відповідно до пункту 10.1. проекту договору строк дії договору в частині поставки газу становить період з 01.01.2012 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.

З огляду на те, що такі істотні умови проекту спірного договору, як предмет та строк дії договору, які стосуються виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, передбачають поставку газу Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" у власність позивачу протягом визначеного періоду з 01.01.2012 до 31.12.2012 у визначеному договором обсязі, суд приходить до висновку, що у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже - порушить його права.

Суд зазначає, що умова спірного договору щодо кількості природного газу, необхідного для передачі, є неузгодженою, оскільки кількість газу до поставки за спірним договором, який позивач просить суд визнати укладеним, була визначена Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без погодження із Публічним акціонерним товариством "Укрнафта".

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що сторонами не було погоджено усіх істотних умов спірного договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни, кількості та строків, а відтак не вбачає наявності підстав для задоволення позову.

Посилання позивача на те, що станом на 2012 рік, коли між сторонами виникли спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу, постанова НКРЕ України була чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин суд вважає необґрунтованим, оскільки постанова НКРЕ №259 від 29.12.2011 "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21 грудня 2000 року № 5/56" була визнана в судовому порядку протиправною та скасована з дати її прийняття, тобто розрахунок та затвердження цін на природний газ було здійснено на підставі правового акту, який не набрав чинності. Отже, правова підстава застосування визначеного позивачем в проекті договору розміру ціни газу відсутня, а ціна як істотна умова спірного правочину є неузгодженою, оскільки постанову НКРЕ України №259 від 29.12.2011 визнано в судовому порядку незаконною та скасовано саме з дати її прийняття.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303-А, п.29).

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236 - 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Шкурдова Л.М.

Текст рішення суду складено: 17.02.2021р.