Рішення

від 15.02.2021 по справі 920/1092/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.2021 Справа № 920/1092/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/1092/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінтермаг»

(08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе,

вул. Залізнична, 66, код ЄДРПОУ 36964107)

до відповідача Приватного підприємства «Агро Сервіс» (42304, Сумська область,

Сумський район, селище міського типу Степанівка,

провулок Промисловий, будинок, 4 код ЄДРПОУ 35187197)

про стягнення 312989 грн 04 коп.,

За участю представників сторін:

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув.

Суть спору: 30.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінтермаг» звернулося до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 312989 грн 04 коп., з яких 269363 грн 71 коп. заборгованість, 26950 грн інфляційні втрати, 16675 грн 33 коп. 3% річних за неналежне виконання Договору поставки № 29/03-18-К на умовах товарного кредиту від 29.03.2018.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 02.11.2020 у справі № 920/1092/20 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

25.11.2020 позивач подав суду Супровідний лист від 23.11.2020 (вх. № 10412/20 від 25.11.2020) щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 17.12.2020, 11:00.

Ухвалою суду від 17.12.2020 задоволено усне клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання; відкладено підготовче засідання на 12.01.21, 11:50.

23.12.2020 представником позивача подано до суду витяг з ЄДР, відповідно до якого зазначено, що місцезнаходженням відповідача - Приватного підприємства «Агро Сервіс» є 42304, Сумська область, Сумський район, селище міського типу Степанівка, провулок Промисловий, будинок, 4.

Представник відповідача в судове засідання 12.01.2021 не прибув, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення від 04.01.2021, яке знаходиться в матеріалах справи. Відзив на позовну заяву не подав, про причини своєї не явки суду не повідомив.

Ухвалою суду від 12.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.02.2021, 11:20.

Ухвалою суду від 09.02.2021 відкладено розгляд справи на 15.02.2021, 12:00.

Представник позивача надав до суду заяву від 15.02.2021 (вх. № 1545/21 від 15.02.2021 ел. пошта), в якому просить відкласти розгляд справи.

Розглянувши дану заяву, судом встановлено, що вона не підписана електронним цифровим підписом.

Відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, порівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Положеннями ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис .

Відповідно до статей 1, 4 Закону України Про електронний цифровий підпис , електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі . Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Отже, створення електронного документа завершується накладенням електронного цифрового підпису його автора та надає електронному документу статусу оригіналу.

Враховуючи зазначене, заява позивача про відкладення розгляду справи не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки не підтверджено повноваження особи, що підписала зазначений документ.

Відповідно до частини першої статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша, друга статті 114 ГПК України).

При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).

У відповідності до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як зазначає позивач, 29 березня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агроінтермаг (позивач, постачальник) направило пропозицію Приватному підприємству Агро Сервіс (відповідач, покупець) укласти договір поставки № 29/03-18-К від 29.03.2018 на умовах товарного кредиту (далі - Договір).

Згідно умов якого, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах надання товарного кредиту Покупцю, визначених у цьому Договорі передати у власність Покупця (поставити) Товар (засоби захисту рослин, добрива з мікроелементами, регулятори росту рослин), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах надання товарного кредиту, визначених у цьому Договорі, прийняти Товар та оплатити його вартість (п. 1.1. Договору).

Найменування Товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі Покупцю) визначені у Специфікаціях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною. Ціна за одиницю виміру Товару та його загальна ціна, яку має сплатити Покупець, визначається Специфікаціями (додатками) до цього Договору, з урахуванням вимог щодо цього, викладених в тексті самого Договору (розділ 2). Постачальник має право достроково виконати свої зобов`язання щодо поставки Товару (п. 1.2. Договору).

У відповідності до умов Специфікації (додаток 1 від 24.04.2018 до Договору) предметом поставки є наступний товар загальною вартістю 336 704,64 грн., у тому числі ПДВ: 56117,44грн.:

- агромаг Молібден у кількості 640 л,

- агромаг Олійні -1 040 л, агромаг Зернові - 1 400 л,

- агромаг Кукурудза - 1 200 л,

- агромаг Цинк - 600 л.

- агромаг Бор - 400 л.

Умови поставки згідно Специфікації до Договору: Постачальник зобов`язується продати та передати у власність Покупця Товар на умовах СРТ (Інкотермс 2010) за адресою: склад покупця. Умови оплати згідно Специфікації до Договору: попередня оплата 20% від вартості товару - 67340,93 грн. вноситься в строк до 27.04.2018 (включно), доплата 80% - 269 366,71 грн. в строк до 28.09.2018 (включно). Оплата здійснюється на розрахунковий рахунок Постачальника. Курс на дату підписання специфікації складає 26,13 грн. за 1 долар США. Термін відвантаження до 31.05.2018.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено оплату (передоплату) в сумі 67340,93 грн.

ТОВ Агроінтермаг відвантажило товари у асортименті та кількості згідно Специфікації до Договору 04.05.2018 року на склад ПП Агро Сервіс , що підтверджується підписаною Сторонами видатковою накладною № 18 від 04.05.2018 року та Довіреністю від 03 травня 2018 року виданою директору ПП Агро Сервіс Говенько Тетяні Володимирівні на отримання від ТОВ Агроінтермаг товару: агромаг Молібден у кількості 640 л, агромаг Олійні - 1 040 л, агромаг Зернові - 1 400 л, агромаг Кукурудза - 1 200 л, агромаг Цинк - 600 л, агромаг Бор - 400 л.

ТОВ Агроінтермаг 24.04.2018 року було виставлено рахунок ПП Агро Сервіс № 16 згідно Договору на загальну суму 336 704,64 грн., у тому числі ПДВ: 56 117,44 грн.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли договірні зобов`язання. При цьому суд керується наступним:

За приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з вимогами частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено оплату за товар згідно рахунку № 16 від 24.04.2018 в сумі 67340 грн 93 коп. та прийнято товар за видатковою накладною № 18 від 04.05.2018 на загальну суму 336704,64 грн. В зазначених документах підставою вказується саме договір № 29/03-18-К від 29.03.2018, також вони підписані та скріплені печатками обох сторін без будь - яких зауважень.

Зазначені конклюдентні дії сторін, суд вважає належними доказами на підтвердження виникнення між сторонами договірних відносин на підставі Договору поставки № 29/03-18-К на умовах товарного кредиту від 29.03.2018.

Отже, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що ним договірні зобов`язання виконанні належним чином, проте, відповідача свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та в обумовлені строки не виконав у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість в сумі 269363 грн 71 коп.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України (далі - ГКУ) суб`єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом іншими законами або договором.

Відповідно з ч. 7 ст.193 ГКУ не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано - належним чином.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також оплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цих Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст.526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ), встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами до ст.530 ЦК України передбачено - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у власній підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов`язаних з особистим, сімейним, домашнім з іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до говору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити Продавцеві повну ціну переданого Товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлено інших строків оплати товару.

Судом встановлено, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на суму 269363 грн. 71 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за поставлений йому товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 269363 грн 71 коп. заборгованості за отриманий товар.

Окрім цього, позивач, відповідно до наданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 16675 грн 33 коп., інфляційне збільшення боргу в сумі 26950 грн 00 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідачем контр розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань надано не було.

Судом здійснено перерахунок проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до отриманого результату суд приходить до висновку, що позивачем арифметично вірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2021.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 26950 грн. 00 коп. та 3 % річних в розмірі 16675 грн. 33 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 4694 грн 85 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Агро Сервіс (42304, Сумська область, Сумський район, селище міського типу Степанівка, провулок Промисловий, будинок 4, код ЄДРПОУ 35187197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агроінтермаг (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Залізнична, 66, код ЄДРПОУ 36964107) 312989 (триста дванадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 04 коп. боргу, 4694 (чотири тисячі шістсот дев`яносто чотири) гривні 85 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.02.2021.

Суддя С.В. Заєць