Постанова

від 17.02.2021 по справі 640/8755/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8755/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В. В.

за участю секретаря Масловської К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020року

у справі № 640/8755/20 (розглянуто в порядку письмового провадження)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Укртойс

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.04.2020 №00004290502,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Укртойс" (надалі - позивач, ТОВ "АТ Укртойс") з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 13.04.2020 №00004290502 відповідно до якого АТ "Укртойс" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 301590,00 грн.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вимоги податкового законодавства позивач не порушував, а податковим органом безпідставно було прийнято податкове повідомлення-рішення №00004290502, яким неправомірно збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 301590,00 грн у зв`язку з реальністю господарських операцій позивача з його контрагентами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Укртойс - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" №00004290502 від 13.04.2020, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Укртойс" (Код ЄДРПОУ 39281080), місцезнаходження: 02094, м. Київ. вул. Магнітогорська, буд. 1, літ. В, офіс 207 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4523,86 грн (дві тисячі сто дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 01011, м. Київ, Шолуденка, 33/19).

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що в матеріалах справи наявні протоколи допитів свідків, які заперечують свою причетність до діяльності товариств, які є контрагентами позивача.

Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та надав суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято правомірно, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головного управлінням ДПС у місті Києві було проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ "АТ Укртойс" з питань дотримання податкового законодавства останнім.

За результатами вказаної перевірки Відповідачем було складено акт №141/26-15-05-02-03/39281080 від 24.02.2020 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1. п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України та п.5 П(С)БО 11, п. 5 та 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України, чим занижено податок на прибуток на загальну суму 241272, 00 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 189146, 00 грн., за III квартали 2019 року на суму 52216, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" №00004290502 від 13.04.2020, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 301590, 00 грн., з яких сума за податковими зобов`язаннями складає 241272,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 60318,00 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу України.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

За правилами підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Так, в акті перевірки зазначено, що підставою для заниження Позивачем податку на прибуток стали господарські відносини Позивача з ТОВ "Евіал Груп" (Код ЄДРПОУ 41032505), з ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" (Код ЄДРПОУ 41147764), та з ТОВ "Пролайт Плюс" (Код ЄДРПОУ 40542363), оскільки останні мають ознаки фіктивності, оскільки при аналізі податкової звітності, податкових декларацій, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів та не встановлено подальшої реалізації товарів, придбаних у Позивача. Також, підставою для заниження податку на прибуток стали відносини Позивача з ТОВ "Тек "Лайт-Транс" ( Код ЄДРПОУ 39389165) щодо повернення поворотної фінансової допомоги.

Між позивачем (Постачальник), з однієї сторони та ТОВ "Евіал Груп" (Покупець), з іншої сторони, 23.03.2017 року укладено договір поставки №б/н.

У відповідності до п. 1.1 - 2.1 Договору, відповідно до умов даного Договору та протягом його дії Постачальник зобов`язується поставляти, а Покупець приймати та оплачувати Товар на умовах даного Договору. Загальна сума Договору визначається з фактичної кількості товару, який переданий на підставі накладних Постачальником Покупцю протягом строку дії цього Договору. Товар поставляється на підставі накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

На виконання умов договору поставки, позивачем було передано ТОВ "Евіал Груп" товар - дитячі іграшки на загальну суму 500494,98 грн., що підтверджується видатковими накладними: №Рбн-0003268 від 24.03.2017 р. на суму 200304,78 грн; №Рбн-0003100 від 23.03.2017 р. на суму 98304, 90 грн; №Рбн-0003099 від 23.03.2017 р. на суму 30787,02 грн; №Рбн-0003098 від 23.03.2017 р. на суму 171 098, 28 грн.

На підставі проведених операцій позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: №3069 від 23.03.2017 на суму 171098, 28 грн., у тому числі ПДВ 28516,38 грн; №3070 від 23.03.2017 на суму 30787,02 грн., у тому числі ПДВ 5131,17 грн; №3071 від 23.03.2017 на суму на суму 98304,90 грн., у тому числі ПДВ 16384,15 грн; №3239 від 24.03.2017 на суму 200304,78 грн. у тому числі ПДВ 33384,13 грн.

Так, факт оплати поставленого товару підтверджується наступними платіжними дорученнями: №16 від 23.03.2017 на суму 171 098,28 грн, №17 від 23.03.2017 на суму 30 787, 02 грн, № 18 від 23.03.2017 на суму 98304,90 грн, №32 від 24.03.2017 на суму 200304,78 грн.

Також, 01.06.2017 р. між Позивачем та ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" було укладено договір Поставки відповідно до умов якого, Постачальник (ТОВ "АТ Укртойс") зобов`язувався поставляти, а Покупець (ТОВ "Самміт-Агро-Трейд") зобов`язувався прийняти та оплачувати товар відповідно до умов вказаного договору.

Колегія суддів звертає увагу, що даний договір за змістом є ідентичним вищезазначеному договору, а отже, не підлягає окремому дослідженню.

Згідно відомостей бухгалтерського обліку по рахунку " 36", Позивачем було поставлено ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" товар - дитячі іграшки на загальну суму 249691,86 грн.

Вказана поставка підтверджується видатковими накладними №Рбн-0006113 від 09.06.2017 на суму 109842,00 грн., та №Рбн-0006112 від 09.06.2017 на суму 139849,86 грн.

Відповідно до відомостей, наявних в матеріалах справи, Позивачем за вказаними поставками було складено та зареєстровано наступні податкові накладні: №736 від 09.06.2017 на суму 139849,86 грн., в тому числі ПДВ 23308,31 грн; №737 від 09.06.2017 на суму 109 842, 00 грн., в тому числі ПДВ 18307,00 грн.

Факт оплати товару ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" підтверджується наступними платіжними дорученнями: №23 від 09.06.2017 на суму 109842,00 грн, №22 від 09.06.2017 на суму 139849,86 грн.

Крім цього, 01.03.2017 між Позивачем та ТОВ "Пролайт Плюс" було укладено договір поставки, відповідно до п.1.1. якого, Постачальник (ТОВ "АТ Укртойс") зобов`язувався поставляти, а Покупець (ТОВ "Пролайт Плюс") зобов`язувався прийняти та оплачувати товар відповідно до умов вказаного договору.

Колегія суддів звертає увагу, що даний договір за змістом є ідентичним вищезазначеному договору, а отже, не підлягає окремому дослідженню.

За вказаним договором, Позивачем було здійснено поставку товару ТОВ "Пролайт Плюс", а саме дитячих іграшок на загальну суму 300625,26 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №Рбн-0002181 від 03.03.2017 р. на суму 92542,32 грн, №Рбн-0002182 від 03.03.2017 р. на суму 111461,76 грн, №Рбн-0002183 від 03.03.2017 р. на суму 96621,18 грн.

На підставі проведених господарських операцій Позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: №566 від 03.03.2017 р. на суму 92542, 32 грн., у тому числі ПДВ 15423, 72 грн; №567 від 03.03.2017 р. на суму 111461,76 грн., у тому числі ПДВ 18576,96 грн; №568 від 03.03.2017 р. на суму 96621,18 грн, у тому числі ПДВ 16103,53 грн.

Оплата ТОВ "Пролайт Плюс" за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями №22 від 03.03.2017 на суму 111461, 76 грн., №23 від 03.03.2017 на суму 92542, 32 грн., №24 від 03.03.2017 на суму 96621,18 грн.

З аналізу матеріалів справи колегія суддів доходить висновку, що відносини позивача з ТОВ "Евіал Груп" (Код ЄДРПОУ 41032505), з ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" (Код ЄДРПОУ 41147764), та з ТОВ "Пролайт Плюс" (Код ЄДРПОУ 40542363) мали реальний характер та були спрямовані на настання правових наслідків.

Як встановлено судом першої інстанції, що матеріали справи містять первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з контрагентами в період, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Так, апелянт зазначає, що вищезазначені господарські операції позивача з його контрагентами реально не відбулися, а має місце лише їх документальне оформлення. Серед іншого, як на підставу нереальності господарських операцій відповідач посилається на те, що ні ТОВ "Евіал Груп, ні ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" та ТОВ "Пролайт Плюс" не подавали до контролюючих органів фінансові звіти суб`єктів малого підприємництва, не мають необхідної кількості виробничих та трудових ресурсів, а також матеріально-технічної бази. До того ж, Відповідачем не встановлено подальшої реалізації придбаних у ТОВ "АТ Укртойс" товарів.

Крім цього, контролюючий орган посилається, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 03.03.2019 р. у справі №1-кс/759/5560/19 встановлено, що у провадженні суду знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100080007254 від 17.08.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 359 КК України.

В ході досудового розслідування керівник та засновник ТОВ "Евіал Груп"( ОСОБА_1 ) показав, що він не причетний до господарської діяльності товариства, а також що установчі документи ТОВ "Евіал Груп" підроблені невстановленою особою, яка від імені засновників займається господарською діяльністю.

Щодо ТОВ "Самміт-Агро-Трейд", апелянт звертає увагу на те, що на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №752/10104/18 встановлено, що у провадженні суду знаходяться матеріали кримінального провадження внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017000000001344 від 24.04.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 368 КК України. Допитаний у ході досудового розслідування керівник та засновник ТОВ "Самміт-Агро-Трейд" фізична особа надала пояснення, що вона не причетна до господарської діяльності товариства, товари, роботи та послуги не поставляла та не виконувала.

Щодо ТОВ "Пролайт Плюс", то Відповідач так само вказує на наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32018100040000044 від 04.06.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. Досудовим розслідування було встановлено, що ТОВ "Соурс Україна" (Код ЄДРПОУ 37036074) в порушення вимог податкового законодавства України, при здійсненні фінансово-господарських відносин "Мілд Про" (попередня назва "ТОВ "Пролайт Плюс") та іншими підприємствами ухилилось від сплати податку на додану вартість на загальну суму 812260, 00 грн. Вказані порушення підтверджуються актом позапланової виїзної перевірки №108/26-15-14-04-04/37036074 від 08.02.2018.

У зв`язку з вказаним, відповідач вважає, що господарські операції Позивача з ТОВ "Евіал Груп", ТОВ "Самміт-Агро-Трейд", ТОВ "Пролайт Плюс" позбавлені ділової мети та реального економічного змісту.

Так, відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому колегія суддів вважає посилання відповідача на відомості щодо контрагенту, отримані в межах кримінальних проваджень та допити свідків, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року по справі №826/18952/14, від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

При цьому, колегія суддів зауважує, що жодних вироків за фактом фіктивного підприємництва контрагентів позивача, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності позивача надано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що судова практика, зокрема у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18, від 06 жовтня 2020 року по справі № 140/1611/19 зазначено, що вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Як вже зазначалося колегією суддів, висновки контролюючого органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються на доводах про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутності у контрагентів позивача трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань за укладеними договорами, відсутності ланцюга постачання.

Разом з тим, відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувалися та не з`ясовувалося, які ресурси потрібні були б підприємству-контрагенту.

Проте, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, відсутність працівників тощо не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перевіркою та судом першої інстанції не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Колегія суддів вважає, що саме лише посилання апелянта на наявну у контролюючого органу податкову інформацію є необґрунтованим, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами та не є належними доказами в розумінні процесуального закону.

Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржувані рішення по взаємовідносинам позивача з контрагентами не базуються на первинних господарських документах. Окрім того, висновки щодо позивача були сформовані виключно у зв`язку з оцінкою діяльності не самого позивача, а його контрагентів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що перевіркою та судом першої інстанції не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції, а доводи позивача є обґрунтованими.

Також, в Акті перевірки зазначено, підставою для заниження Позивачем податку на прибуток стали також господарські відносини останнього з ТОВ "Тек "Лайт-Транс".

Так, між ТОВ "АТ Укртойс" та ТОВ "Тек "Лайт-Транс" було укладено Договір безпроцентної поворотної фінансової допомоги №09/15 фд від 09.12.2015.

Відповідно до умов вказаного договору, Позикодавець (ТОВ "Тек "Лайт-Транс") зобов`язувався передати у власність Позичальника (ТОВ "АТ Укртойс") грошові кошти, в розмірі, визначеному у п.2.1. договору, а Позичальник зобов`язувався повернути безпроцентну позику у визначений договором строк.

Відповідно до п. 4.1. Договору визначено, що строк позики розпочинається з дати зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позичальника та закінчується через 7 календарних днів з дати пред`явлення Позикодавцем вимоги про повернення позики.

Згідно п. 6.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання безпроцентної позики Позичальникові та діє до моменту повернення позики Позичальником.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до вказаного договору поворотної фінансової допомоги, позивачем було отримано грошові кошти в сумі 289588,00 грн.

Під час проведення перевірки позивача, відповідачем було встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку оборотно-сальдової відомості за рахунком 55 "Інші довгострокові зобов`язання", станом на 01.10.2016 року в позивача наявна кредиторська заборгованість в розмірі 289588,00 грн. перед ТОВ "Тек "Лайт-Транс". Станом на 30.09.2019 року вказана заборгованість залишилась непогашеною.

Під час перевірки було встановлено, що період виникнення заборгованості, згідно даних бухгалтерського обліку позивача, не відображався та з 01.10.2016 року по 30.09.2019 року рух по даній кредиторській заборгованості не відбувався.

Оскільки договір безпроцентної поворотної фінансової допомоги №09/15 фд було укладено 09.12.2015, то по встановленій кредиторській заборгованості позивача в розмірі 289588,00 грн. минув строк позовної давності.

На підставі вказаного, відповідач зазначає, що кредиторська заборгованість в розмірі 289588,00 грн., є безповоротною фінансовою допомогою та, відповідно, доходом позивача, а отже повинна бути відображена в даних бухгалтерського обліку за III квартал 2019 року.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 1046 ЦК України: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. 1 ст. 1049 ЦК України: позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положенням ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (ч.5).

З аналізу умов вищезазначеного договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги №09/15 від 09.12.2015 вбачається, що сторони погодили порядок повернення поворотної фінансової допомоги, отриманої Позичальником за вказаним договором та не зазначено конкретної дати повернення позики.

Відповідно, поворотна фінансова допомога повертається Позичальником протягом 7 календарних днів з дати пред`явлення Позикодавцем вимоги останньому.

Як встановлено судом першої інстанції, станом на період проведення відповідачем перевірки, ТОВ "АТ Укртойс" не отримувало від ТОВ "Тек "Лайт-Транс" вимогу про повернення отриманих за договором безпроцентної поворотної фінансової допомоги №09/15 фд грошових коштів в розмірі 289588, 00 грн, а отже дана обставина свідчить, що строк для повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги в розмірі 289588,00 грн. не настав, а тому не відбулось порушення зобов`язання позивача відповідно до договору №09/15 від 09.12.2015, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Отже, відсутність вимоги ТОВ "Тек "Лайт-Транс" про повернення ТОВ "АТ Укртойс" безпроцентної поворотної фінансової допомоги в розмірі 289588, 00 грн., відповідно до договору №09/15 від 09.12.2015 створює наслідок у вигляді неможливості віднесення позивачем отриманої суми поворотної фінансової допомоги до категорії "Дохід" та відповідно сплати з вказаної суми податку на прибуток.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача задоволенню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним на відзиву на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

В. В. Файдюк

Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.