Рішення

від 16.02.2021 по справі 504/1091/19

ТАРУТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Тарутинський районний суд Одеської області

Справа № 504/1091/19

Провадження по справі № 2/514/73/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кравченко П.А.

за участю секретаря Георгієвої О.А.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Тарутине в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом та просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК заборгованість за кредитним договором № б/н від 31.01.2011 року у розмірі 20398,07 гривень, а також витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ ПРИВАТБАНК з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 31.01.2011 року згідно якої отримав кредит у розмірі 8000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав належним чином, заборгованість не погасив. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач має заборгованість, яку в добровільному порядку сплачувати не бажає, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути суму заборгованості з відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 11 липня 2019 року провадження у справі відкрито та її розгляд відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, у разі виникнення обставин викладених в ч.1 ст.280 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причину своєї неявки в судове засідання відповідач суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.

При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якої не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою представника позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Правовідносини по справі є цивільно-правовими та врегульовані Цивільним Кодексом України, главою 71, параграфом 2, про кредитний договір.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31.01.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000.00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно умов кредитного договору Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку , що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Договору. У разі виникнення прострочених зобов`язань відповідно до п. 2.1.1.12.2.1 Договору.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг , та Тарифами Банку , які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві.

З п. 2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, вбачається, що відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 10.02.2019 року та відповідно до розрахунку заборгованості за договором відповідач має заборгованість у розмірі 20398,07 гривень, яка складається з наступного:

- 5422,38 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 5174,49 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту;

- 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками;

- 7303,67 гривень - нарахована пеня за прострочене зобов`язання;

- 1050,00 гривень - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень;

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 гривень - штраф (фіксована частина);

- 947,53 гривень - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов`язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31.01.2011 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000.00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З матеріалів справи також видно, що позивач виконав свої зобов`язання по наданню кредитних коштів відповідачу. Однак, відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов`язання по поверненню суми отриманого кредиту.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 31.01.2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31.01.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.01.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31.01.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Разом з цим, суд не погоджується з вимогою позивача, що стосується стягнення суми штрафів з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 1 ст. 550 ЦК України передбачає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов`язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, головним критерієм в оцінці правомірності застосування штрафу та пені в межах одного договору є перевірка обставин щодо їх одночасного застосування саме щодо одного і того самого виду порушення.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено нарахування пені у разі виникнення прострочених зобов`язань на суму від 100 гривен. Клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https//privatbank.ua/kredity/. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Тобто, умовами кредитного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за прострочення (порушення строків виконання, несвоєчасне виконання) грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення але не менше встановленого договором (наказів банку) розміру пені за місяць з можливістю збільшення такого мінімального розміру у разі виникнення прострочення за другий місяць поспіль.

Умовами договору, а саме пунктом 2.1.1.5.6. передбачено у разі невиконання зобов`язань за договором на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди Банку.

У той самий час, згідно з п. 2.1.1.7.6. Договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 гривень + 5 % від суми позову.

Тобто застосування і штрафу і пені пов`язано з порушенням позичальником строків виконання грошових зобов`язань за договором.

Суд не погоджується з доводами Банку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 гривень та штрафу (процентна складова) в сумі 947,53 гривень та виходить з наступного.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Суд відмовляє у вимогах про стягнення штрафів, як різновиду неустойки у зв`язку з їх необґрунтованістю та невідповідністю вимогам ст. 61 Конституції України (подвійна відповідальність за одне й те саме порушення).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а відтак про безпідставність вимог банку в цій частині.

Як вбачається з розрахунку, наданого суду АТ КБ ПРИВАТБАНК відповідачу за порушення зобов`язання нараховані як пеня так і штраф, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а відтак про безпідставність вимог банку в цій частині.

У зв`язку з зазначеним приходить до висновку, що вимоги про стягнення штрафу в сумі 1447,53 гривень (500,00 гривень штраф (фіксована частина) + 947,53 гривень - штраф (процентна складова) не можуть бути задоволені судом, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог АТ КБ ПриватБанк про стягнення з відповідача на користь позивача - 5174,49 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредита; 7303,67 гривень - нарахованої пені за прострочене зобов`язання; 1050,00 гривень - нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень слід звернути увагу на наступне.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ Про захист прав споживачів (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач - АТ КБ ПриватБанк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5174,49 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7303,67 гривень - нарахованої пені за прострочене зобов`язання; 1050,00 гривень - нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень - слід відмовити.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 31.01.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 5422,38 гривень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.

Суд, вивчивши матеріали справи, доходить до висновку, що в справі мається достатньо доказів для ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 5422,38 грн., відмовивши позивачу в частині інших позовних вимог, з підстав, зазначених в рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом).

Позовні вимоги підлягають задоволенню частково (5422,38), а саме у розмірі 26,58% (5422,38 х100 :20398,07). А тому судовий збір за розгляд справи у пропорційному розмірі - 510,60 грн. слід покласти на відповідача (1921:100 х 26,58%).

Таким чином, з відповідача слід стягнути судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 510,60 грн.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 274, 279, 280-289, 354 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 509, 510, 526, 527, 611, 612, 623, 624, 625, 1046-1049,1052, 1054 ЦК України (16.01.2003р.), суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК , (юридична адреса:01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за кредитним договором № б/н від 31.01.2011 року у розмірі 5422 (п`ять тисяч чотириста двадцять двi) гривні 38 копійок, яка складається з наступного:

- 5422,38 гривень - заборгованість за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК , (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судові витрати у розмірі пропорційного розміру задоволених позовних вимог в розмірі 510 (п`ятсот десять) гривень 60 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через Тарутинський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 16.02.2021 року.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк ПРИВАТБАНК , юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя П.А. Кравченко