Постанова

від 19.03.2009 по справі 15/405

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2009 року 11:40 № 15/405

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю представників:

позивача -ОСОБА_1

представника позивача -Затишної І.В.

представника відповідача -Чирки О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління міграційної служби в м. Києві

про скасуваня неправомірного рішення та зобов`язання вчинити дію

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19 березня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Афганістану ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Управління міграційної служби в м. Києві про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, викладене у повідомленні №20 від 11.02.2008 року та зобов`язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв`язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач також зазначив, що не може повернутись на батьківщину оскільки можливе його політичне переслідування.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача подав до суду письмові заперечення на позов та у судовому засіданні зазначив, що фактів інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами позивача виявлено не було. Жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу заявник не навів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні тим самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи.

Громадянин Афганістану ОСОБА_1 , 1975 р.н. за національністю таджик, за віросповіданням -мусульманин-суніт.

Відповідно до матеріалів особової справи позивач прибув на територію України в 1991 році з метою навчання.

24 січня 2008 р. позивач звернувся до Управління міграційної служби в м. Києві із заявою про надання статусу біженця. В заяві та відповідній анкеті ОСОБА_1 зазначив, що з 1995 р. по 2001р. був одружений на громадянці України, має дочку, документів для легального перебування на території України не має у зв`язку з чим не має можливості працювати та проживати поряд з дочкою.

У позовній заяві та у судовому засіданні позивач зазначив, що на території Афганістану йому загрожують можливі переслідування через те, що його батько був офіцером афганської армії, а брат був охоронником президента Афганістану.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України Про біженців (далі -Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

До компетенції органів міграційної служби статтею 7 вказаного Закону віднесено повноваження, зокрема щодо: прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом; прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця; розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.

Відповідно до абзацу 1 статті 12 Закону орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до абзацу 6 статті 12 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв`язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до статті 13 Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Відповідно до частин 1,2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень Закону України Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу`з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Враховуючи викладене, Суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиви Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається , які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

В судовому засіданні представником позивача та позивачем надано пояснення з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це та враховуючи інформацію надану самим позивачем суд доходить до висновку про наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що необґрунтованим є вимагати документи, які доводять переслідування від особи, яка переслідується, оскільки досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Тому відмова суб`єкта владних повноважень в наданні особі статусу біженця на підставі відсутності документів, які б підтверджували факт переслідування за національною, політичною, релігійною ознакою не в кожному випадку можуть бути визнані обґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, Суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення № 20 від 11 лютого 2008 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суд вважає, що для цього Відповідач повинен ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі.

Суд звертає увагу сторін на те, що суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Усі рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати рішення Управління міграційної служби в м. Києві № 20 від 11 лютого 2008 року.

Зобов`язати Управління міграційної служби в м. Києві прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для надання статусу біженця відповідно до вимог чинного законодавства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -30.04.2009 року.

Суддя Мазур А.С.