Постанова

від 17.02.2021 по справі 921/81/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. Справа №921/81/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,

Суддів: Кордюк Г.Т.,

Мирутенко О.Л.,

при секретарі Карнидал Л.

за участю представників:

від позивача: Дубовий А.М.

від відповідача: Александров В.В.

від третьої особи - Піган С.Р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма - Захід» б/н від 10.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3350/20 від 20.11.2020)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2020 (суддя Н.О. Андрусик, повний текст складено 23.10.2020)

у справі № 921/81/20

за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» Тернопільської обласної ради, м.Тернопіль

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма - Захід» , м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Тернопільської обласної ради, м.Тернопіль

про виселення з приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2020 у справі № 921/81/20 позовні вимоги задоволено. Ухвалено виселити ТОВ «ФАРМА-ЗАХІД» із займаного приміщення, загальною площею 27м2, з яких 9м2 становить площа спільного користування, що знаходиться на першому поверсі будівлі, розташованої по вул. Р. Купчинського, 8 у м. Тернополі. Стягнуто з ТОВ «ФАРМА-ЗАХІД» на користь КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» Тернопільської обласної ради 2102, 00 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Фарма - Захід» оскаржило його в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 20.11.2020.

У апеляційній скарзі позивач вказав, що, на його думку, у позивача відсутнє право заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, оскільки він є лише балансоутримувачем майна, а не власником майна. При цьому посилається на ст. 287 ГК України та ст.5 ЗУ Про оренду державного та комунального майна . Окрім того, вказав, що жодних листів від позивача із запереченнями про продовження договору оренди не отримував, в тому числі і листів від 02.01.2020 №02/01 та від 10.01.2020 №20/01, а надані суду копії фіскальних чеків про відправку кореспонденції не свідчать про надіслання відповідачу саме цих листів, оскільки такі надіслані без опису вкладення, та з цього приводу посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №910/23734/17. Також зазначає, що товариство скористалося правом на продовження договору оренди на новий строк шляхом надіслання позивачу заяви від 24.01.2020 з проектом додаткової угоди від 01.01.2020 про продовження договору оренди нежитлового приміщення від 09.10.2012. Однак, дане звернення позивачем залишено без відповіді та реагування. Водночас, звернув увагу, що ним 31 січня 2020 року згідно платіжного доручення №1728 було сплачено, а позивачем прийнято орендну плату за січень 2020 року згідно рахунку №14 від 28.01.2020, що підтверджується актом №14 від 28.01.2020 та платіжним дорученням. Ці конклюдентні дії позивача, на переконання відповідача, підтверджують згоду позивача на продовження орендних правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи останньої, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому зазначив, що відповідно до п.3. ст. 287 ГК України та абз.5 ч.1 ст. 5 ЗУ Про оренду державного та комунального майна орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

Представник Тернопільської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи останньої, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу задоволити.

Представник позивача та третьої особи в судовому засіданні заперечили доводи апеляційної скарги, просили рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно положень Статуту Тернопільського обласного клінічного онкологічного диспансеру в редакції 2017 року, затвердженій рішенням Тернопільської обласної ради №587 від 10.05.2017, Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер (далі - Онкодиспансер) є самостійним лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я і правонаступником комунальної установи Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» та об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області. Власником та засновником диспансеру виступає Тернопільська обласна рада, яка здійснює управління ним. Онкодиспансер підпорядкований, підзвітний та підконтрольний Тернопільській обласній раді, а в галузевому відношенні - Управлінню охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації (п.п.1.1-1.4 Статуту).

Онкодиспансер володіє, користується, а також вправі, з дозволу Тернопільської обласної ради, передавати в оренду майно, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (п.п.14 п.3.1, п.п.5.2, 5.4 Статуту).

У 2018 році на підставі рішення Тернопільської обласної ради №1246 від 06.11.2018 та виданого на його підставі наказу №61/01 від 08.11.2018 Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер було реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» Тернопільської обласної ради; 04.06.2019 рішенням Тернопільської обласної ради №1367 затверджено Статут КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» Тернопільської обласної ради, згідно п.п.1.2, 1.3, 1.4 якого Онкодиспансер визначено правонаступником Тернопільського обласного клінічного онкологічного диспансеру; засновником Онкодиспансеру є Тернопільська обласна рада; Підприємство є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради.

Відносини, пов`язані з орендою майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області додатково врегульовано Положенням про порядок надання в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (далі - Положення), затвердженим рішенням сорок другої сесії п`ятого скликання Тернопільської обласної ради №1312 від 05.01.2012 «Про порядок надання в оренду, методику розрахунку і порядок використання орендної плати за майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області» . Даним рішенням Тернопільської обласної ради затверджено: Методику розрахунку і порядок використання орендної плати за майно власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області; Порядок проведення конкурсу на право оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області; Типовий договір оренди нежитлового приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області; Склад конкурсної комісії Тернопільської обласної ради (додатки 2, 3, 4, 6 рішення).

Згідно п.п.3, 4, 7 Положення, передача в оренду нерухомого майна (будівель, споруд, окремих приміщень), що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, здійснюється на конкурсних засадах за рішенням конкурсної комісії, склад якої затверджується рішенням Тернопільської обласної ради, котра здійснює повноваження Орендодавця такого майна у порядку, визначеному Положенням.

На підставі розпорядження голови Тернопільської обласної ради №153 від 22.07.2011 «Про затвердження протоколу конкурсної комісії з надання в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області від 13 липня 2011 року №25 та про надання майна в оренду» було затверджено протокол конкурсної комісії Тернопільської обласної ради з надання в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області №25 від 13.07.2011 та, зокрема визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврофарм» переможцем конкурсу на право оренди приміщення, загальною площею 27м 2 , що знаходиться в будівлі №8 по вул.Р.Купчинського в м.Тернополі.

09.10.2012 на підставі розпорядження голови Тернопільської обласної ради №153 від 22.07.2011 між комунальною установою Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврофарм» як Орендарем, було укладено договір оренди (типовий) нежитлового приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (далі - договір), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв за Актом прийому-передачі у строкове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 27м 2 за адресою: вул.Р.Купчинського, 8, м.Тернопіль, з яких 9кв.м. становить площа спільного користування, з метою використання під аптечний кіоск (п.п.1.1, 7.1 договору). Дане майно перебуває на балансі позивача; залишкова вартість якого станом на 01.10.2012 становила 15900,03 грн.

У Розділі «Орендна плата» (п.п.3.1-3.4 договору) сторонами встановлено розмір орендної плати, можливість його перегляду, строки оплати та відповідальність за несвоєчасну сплату орендних платежів.

Зміни і доповнення до умов договору допускаються за взаємною згодою сторін (п.10.3 договору).

Факт передачі об`єкту оренди у користування Орендарю сторонами не заперечується, а навпаки, підтверджено складеним та підписаним Актом прийому-передачі від 09.10.2012.

У п.10.1 договору встановлено строк дії договору, а саме з 09.10.2012 до 30.06.2014, включно.

Пунктом 10.6 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Припинення дії договору, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, тягне за собою обов`язок Орендаря повернути приміщення (об`єкт оренди) Орендодавцю у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, за Актом прийому-передачі, який складається Орендарем (п.п.2.3, 2.4, 5.7 договору).

Підстави припинення договору визначені у п.10.8 договору, а підстави його розірвання, в тому числі в односторонньому порядку - у п.п.10.4 та 10.4.1.

01.07.2014 сторонами підписано додаткову угоду до договору від 09.10.2012, в якій строк дії договору оренди продовжено на 2 роки, а саме з 01.07.2014 по 30.06.2016 ; а орендну плату встановлено нараховувати за новою грошовою оцінкою об`єкта оренди згідно Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Тернопільської області, затвердженої рішенням Тернопільської обласної ради №1312 від 05.01.2012.

Спори стосовно орендованого відповідачем приміщення були предметом декількох судових проваджень. Так, у справі №921/452/17-г/17 про зобов`язання ТОВ «Єврофарм» звільнити займане орендоване приміщення, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 частково задоволено позов та визнано поновленим договір оренди від 09.10.2012 на тих самих умовах на строк 1 рік і 9 місяців, з 01.07.2016 по 31.03.2018 .

У справі №921/180/18 про зобов`язання ТОВ «Єврофарм» звільнити займане приміщення, площею 27кв.м, що знаходиться на 1 поверсі по вул.Р.Купчинського, 8 у м.Тернополі, у зв`язку з закінченням 31.03.2018 строку дії договору оренди від 09.10.2012, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.02.2019 у задоволенні позову відмовлено, з огляду на не повідомлення Орендаря про припинення договору оренди, відтак судом зроблено висновок, що договір оренди є продовженим по 31.12.2019 . Судове рішення від 13.02.2019 у справі №921/180/18 набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Також, рішенням Господарського суду Тернопільської від 11.12.2018 у справі №921/327/18 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Єврофарм» у задоволенні позову про спонукання Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер укласти договір оренди на новий строк. Серед іншого, ухвалюючи рішення, судом відхилено твердження ТОВ «Єврофарм» про продовження використання спірного майна та посилання як на доказ посилання на сплату орендної плати, оскільки зазначене не доводить факту досягнення між сторонами домовленостей щодо умов договору оренди та не свідчить про обов`язок Онкодиспансеру укласти з товариством договір оренди на новий строк без дотримання встановленого порядку.

Отже, враховуючи висновки господарського суду у справі №921/180/18 щодо терміну дії договору оренди, позивач 02 січня 2020 року, зсилаючись на п.10.6 договору оренди від 09.10.2012, звернувся до ТОВ «Єврофарм» із заявою-повідомленням №02/01 від 02.01.2020 про припинення договору оренди від 09.10.2012 та зазначив про необхідність звільнити займане приміщення, котру вручено відповідачу 03.01.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4602200354780. Оскільки ТОВ «Єврофарм» не звільнено займане нежитлове приміщення, 10.01.2020 Онкодиспансер повторно звернувся до Орендаря з вимогою №20/01 звільнити приміщення, котру ТОВ «Єврофарм» отримано 13.01.2020 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №4602200956723) знаходиться в матеріалах справи.

Виникнення даного господарського спору пов`язано з незгодою відповідача визнати факт припинення дії договору оренди від 09.12.2012, що тягне обов`язок у Орендаря звільнити орендоване приміщення. Втім, позивач вважає договір припиненим, адже ним заявлено про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини у строк, передбачений законом та договором, тому просить в примусовому порядку виселити відповідача з займаного приміщення.

В силу вимог ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами зобов`язання.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного і комунального майна регулюються спеціальним Законом України «Про оренду державного та комунального майна» . До 01.02.2020 Закон діяв в редакції Закону №2269-XII від 10.04.1992 зі змінами (надалі - Закон №2269-XII). Після 01.02.2020 Закон діє в редакції Закону №157-IX від 13.10.2019 (надалі - Закон №157-IX ).

Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-IX встановлено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Вирішуючи питання, яку саме редакцію Закону про оренду необхідно застосовувати у спірних правовідносинах, суд виходить з положень ст. 58 Конституції України, в силу якої слід застосовувати норми закону, які діяли в період виникнення спірних правовідносин. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене Закон №2269-XII належить застосовувати до правовідносин сторін, які мали місце до 01.02.2020, а Закон №157-IX - після 01.02.2020. З

З огляду на те, що строк спірного договору від 09.10.2012 було визначено по 31.12.2019, тобто до набрання чинності Законом України №157-IX, відтак у даному випадку процедура продовження договору оренди визначається положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону №2269-XII.

В ч.1 ст.2 Закону №2269-XII визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі в силу умов договору оренди від 09.10.2012, вимог статті 759 ЦК України, статті 2 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» №2269-XII виникло зобов`язання, у відповідності до якого Орендодавець (позивач у справі) передав Орендарю (відповідачу у справі) майно комунальної власності у користування за плату на певний строк та на умовах, визначених договором оренди.

Як зазначено вище, передане в орендне користування відповідачу за договором від 09.10.2012 приміщення по вул.Купчинського, 8 в м.Тернополі знаходиться у комунальній власності територіальної громади області та перебуває на балансі КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» Тернопільської обласної ради.

У пункті 10.1 зазначено, що такий договір укладено на 21 місяць, з 01.10.2012 по 30.06.2014. В подальшому, внаслідок підписання сторонами додаткової угоди від 01.07.2014, термін дії договору за згодою сторін продовжено до 30.06.2016, а згідно рішення суду від 13.12.2017 у справі №921/491/17-г/17 поновлено до 31.03.2018 та на підставі рішення суду від 13.02.2019 у справі №921/180/18 визнано продовженим з 01.04.2018 по 31.12.2019 . Дане судове рішення не оскаржувалося сторонами та 13.03.2019 набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.4 ст.74 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказані обставини щодо терміну дії договору оренди не потребують доказування заново під час розгляду даного спору.

Згідно п.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічного змісту норми закріплені також у ч.1 ст.24 Закону №157-IX від 03.10.2019, п.10.8 договору оренди та ч.2 ст.291 ГК України.

За приписами ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця , договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказана стаття також кореспондується зі статтею 17 Закону №2269-XII, відповідно до частини 2 якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно п.10.6 договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

З аналізу вищенаведених положень закону та умов договору слідує, що сторона, яка не бажає продовжувати термін дії договору, зобов`язана попередити про це іншу сторону не пізніше одного місяця після закінчення строку договору. Попередження про припинення договору майнового найму (оренди) має бути зроблено в такій формі, яка б забезпечила можливість доведення (у разі виникнення спору), що таке попередження було зроблене.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач відповідно до вимог законодавства та положень договору оренди в передбачений строк, тобто впродовж місяця, повідомив відповідача про припинення дії цього правочину та про відмову від продовження договору.

Так, 02.01.2020 Онкодиспансер звернувся до ТОВ «Єврофарм» із заявою №02/01 від 02.01.2020 про припинення договору оренди від 09.10.2012 та повідомив про необхідність звільнити орендоване приміщення. Дану заяву надіслано та вручено відповідачу 03.01.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4602200354780. Оскільки приміщення не було повернуто Орендодавцю, 10.01.2020 Онкодиспансер повторно звернувся до товариства з вимогою №20/01 звільнити приміщення, котру ТОВ «Єврофарм» отримано 13.01.2020 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №4602200956723), проте і ця вимога залишена без реагування та задоволення.

Слід зазначити, що пріоритетним критерієм при вирішенні питання поновлення договору оренди є перш за все - відсутність заперечення сторони договору.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначені положення також кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами частини 2 статті 26 Закону №2269-XII, ч.1 ст.24 Закону №157-IX договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 291 ГК України.

Із змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини 2 статті 291 ГК України, частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону №2269-XII, п.10.6 договору оренди від 09.10.2012 випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує Орендодавець. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку, мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Наявні у справі матеріали доконливо свідчать про добросовісне і розумне, у визначений законом та договором строк звернення Онкодиспансенру до Товариства щодо припинення орендних правовідносин згідно договору від 09.10.2012 та про відсутність у позивача наміру продовжувати його дію, що дає підстави дійти висновку про припинення договірних правовідносин між сторонами відповідно до приписів наведених норм закону про оренду, умов договору.

Частиною 1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII визначено правові наслідки припинення або розірвання договору оренди: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Аналогічні положення зайшли своє відображення і в ч.1 ст.25 Закону №157-IX.

Згідно ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.

У договорі сторони визначили, що по закінченні терміну дії договору оренди орендоване приміщення підлягає поверненню Орендодавцю в порядку, встановленому при передачі приміщення орендарю по акту приймання-передачі (п.п.2.3, 5.7).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.3 договору у разі припинення договору приміщення повертається орендодавцю згідно з Актом прийому-передачі.

Судом встановлено, що після закінчення строку дії договору та отримання повідомлень позивача про відмову продовжувати орендні правовідносини, відповідач свого обов`язку з повернення приміщення не виконав, а наполягав на тому, що, оскільки він продовжує користуватися приміщенням протягом місяця з моменту закінчення строку оренди та сплачує орендну плату, інші комунальні платежі, то договір вважається автоматично продовженим на той самий строк і на тих же умовах. В підтвердження даних доводів до справи долучено виставлені позивачем Акти на відшкодування комунальних послуг, рахунок за січень 2020 року та докази їх оплати Товариством.

Разом із тим, суд відзначає, що факт користування Товариством спірним приміщенням після закінчення строку дії правочину та сплата останнім платежів за цим договором не може свідчити про наявність правових підстав вважати, що договір є продовженим, оскільки такий договір на час розгляду даного спору припинив свою дію, як і на час внесення платежів, і в матеріалах справи відсутні докази наявності в Онкодиспансеру як Орендодавця наміру продовжувати його дію, відповідачу виставляються рахунки за фактичне користування приміщення, а не з метою продовження договору оренди. Матеріали справи переконливо свідчать про висловлення Орендодавцем заперечення з приводу продовження договору оренди від 09.10.2012. Про таку поведінку сторони орендодавця свідчать і листи від 02.01.2020, 10.01.2020, а також триваючі судові спори щодо звільнення приміщення.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За частиною 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З огляду на встановлений судом факт закінчення з 01.01.2020 строку дії договору оренди від 09.10.2012, висловлення позивачем належним чином заперечень щодо його продовження, недосягнення сторонами згоди про продовження строку дії договору чи укладення нового договору оренди, невиконання Товариством обов`язку щодо звільнення орендованого майна, суд дійшов висновку про те, що вимоги Онкодиспансеру про виселення відповідача із займаного ним приміщення є обґрунтованими та документально доведеними, не спростованими відповідачем належними та допустимими доказами.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи встановлений судом факт невиконання Товариством обов`язку щодо звільнення орендованого ним майна та відсутність наміру позивача продовжувати договір оренди, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

Щодо твердження апелянта, що, на його думку, у позивача відсутнє право заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, оскільки він є лише балансоутримувачем майна, а не власником майна. При цьому посилається на ст. 287 ГК України та ст.5 ЗУ Про оренду державного та комунального майна , колегія суддів зазначає, що відповідно до п.3. ст. 287 ГК України та абз.5 ч.1 ст. 5 ЗУ Про оренду державного та комунального майна орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

Аргументи апелянта щодо необхідності направлення заяви про відмову у продовженні договору оренди від 09.10.2012 поштовою кореспонденцією з описом вкладення судом оцінюється критично, адже умови договору оренди сторонами не містять відповідного обов`язку позивача, а відтак останній вправі надіслати лист-заперечення рекомендованою поштовою кореспонденцією, що не суперечить ані закону про оренду, ані умовам договору оренди. Дана позиція узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 04.03.2020 у справі №910/6475/19.

Окрім того, заперечення відповідача про неотримання ним листів-заперечень у січні 2021 року та неможливість надати суду пояснення стосовно того, яка поштова кореспонденція була отримана Товариством 03.01.2020 та 13.01.2020, суд, враховуючи положення ч.1 ст.79 ГПК України, вважає доведеною обставину надіслання позивачем саме цих листів, з огляду на неподання відповідачем доказів на її спростування (як-от: журналу вхідної кореспонденції, інших за змістом листів тощо).

Щодо тверджень відповідача про те, що ним направлено 29.01.2020 позивачу проект додаткової угоди від 01.01.2020 про продовження договору оренди від 09.10.2012, що свідчить про використання ним переважного права на укладення договору оренди на новий термін шляхом направлення 29.01.2020 проекту типового договору оренди від 01.01.2020, суд зазначає наступне.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» , а також Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України передбачають інститут переважного права орендаря перед іншими суб`єктами на укладення нового договору оренди на нових умовах, об`єктом оренди якого буде попередньо орендоване майно.

Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором має переважне право, за інших рівних умов на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Спеціальна норма Закону №2269-XII регламентує, що орендар має переважне право на укладення договору оренди, однак не визначає процедуру реалізації такого переважного права. При цьому, процедура реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди передбачена статтею 777 Цивільного кодексу України, в якій встановлені загальні положення про оренду та яка врегульовує відносини оренди комунального майна у частині, що не врегульована спеціальним законодавством.

За змістом ст.777 Цивільного кодексу України орендар повинен заявити про своє бажання реалізувати переважне право на укладення нового договору оренди на нових умовах до припинення дії договору найму.

Так, згідно із ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Тобто, при реалізації зазначеного переважного права орендаря укладатиметься новий договір оренди комунального майна, при цьому попередній договір оренди повинен закінчити термін дії, шляхом відмови однієї із сторін у продовженні терміну дії договору у спосіб вчинення заяви.

За таких обставин, невизнання відповідачем факту припинення (закінчення) терміну дії договору оренди від 09.10.2012 у зв`язку з відсутністю належних доказів повідомлення Орендаря про відмову Орендодавця від продовження терміну дії договору та посилання орендаря на реалізацію переважного права на укладення нового договору є взаємовиключними обставинами, тому суд вважає зазначені посилання ТОВ «Єврофарм» на інститут переважного права, котре ним вичерпано після припинення дії договору, є безпідставними та водночас такими, що свідчать про визнання Орендарем факту закінчення дії договору від 09.10.2012, оскільки без цієї обставини новий договір оренди цього ж майна не може бути укладено.

Обставини щодо можливості укладення додаткової угоди чи нового договору оренди на новий строк з визначеними умовами за домовленістю сторін із урахуванням переважного права наймача судом в межах розгляду даної справи не досліджуються, оскільки предметом даного спору є виселення відповідача із займаного приміщення у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди від 09.10.2012.

Щодо інших доводів та заперечень сторін спору, то суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» , де Суд зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У даній справі судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному розумінні, а заперечення відповідача не спростовують обставин, встановлених на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарма - Захід» б/н від 10.11.2020 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2020 у справі № 921/81/20залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.02.2021.

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Мирутенко О. Л.