Ухвала

від 18.02.2021 по справі 910/18389/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18389/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Грєхова О.А.)

від 06.07.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Тищенко А.І.)

від 22.12.2020

у справі № 910/18389/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Товариство з обмеженою відповідальністю "Т-АЛЬФА"

про визнання договору недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Раскевич Є.Л.;

відповідача - Тищенко А.В.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4Т15114И/П від 20.10.2016.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що договір поруки №4Т15114И/П від 20.10.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 . 12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 залишено без змін.

2.3. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують можливість визнання договору поруки недійсним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 . 12.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" визначило відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України . При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" з посиланням пункт 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що суд апеляційної інстанції застосував частину статті 230 Цивільного кодексу України без врахування висновку щодо її застосування, викладеного в постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 308/12128/15-ц.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" просило прийняти рішення щодо можливості застосування пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України та закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" або відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" 26.10.2016 укладено договір поруки № 4Т15114И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Т-Альфа" своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Т15114И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 та п. 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ПАТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", яка зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс" (аудит). Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк" .

Таким чином, позивач зазначає, що оцінивши пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк", між сторонами укладено договір поруки, спрямований на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком, при цьому, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач , було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у п. 10 договору поруки.

Як зазначає позивач, після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність Держави, при цьому зобов`язання банку, щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників банком не виконані, документи позивачу не передані.

Відтак, позивач зазначає, що у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п.8 та п. 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору, в зв`язку з чим просить визнати укладений між сторонами договір поруки недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4Т15114И/П від 20.10.2016.

5.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Відповідно до договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Т-Альфа" своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Т15114И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Жодних умов щодо укладення договору поруки з метою отримання прибутку позивачем, останній не містить.

Крім того, суди попередніх інстанцій врахували, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, уклавши такий договір.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

При цьому згідно із частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Виходячи зі змісту наведених норм права, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що кредитор має право вимагати виконання обов`язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому у разі пред`явлення вимоги кредитора про виконання обов`язку лише до поручителя останній солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Згідно з частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто, суди попередніх інстанцій врахували, що законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника. Підтвердженням цього є також норма частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Однак, обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням, що також виключає можливість отримання позивачем прибутку на підставі договору поруки.

Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що посилання позивача на укладення договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи жодних доказів в підтвердження укладення договору поруки саме з метою отримання прибутку, як і в підтвердження наявності таких пропозицій від відповідача, свідчить про недоведеність позивачем заявленого позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив те, що відповідно до протоколу №5 від 24.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 4 600 000 000, 00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4С16093Г від 26.10.2016, а саме в п.А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин , які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, а також не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, однією з підстав касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості, щодо наявності забезпечення договору.

5.5. Разом з тим колегія суддів встановила, що Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРТ СЕРВІС ПЛЮС", про визнання договору поруки № 4К12048И/П від 08.11.2016 недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.

Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом № 7/11/2016 від 07.11.2016, вирішено укласти з ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000, 00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфелю банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4К12048И/П від 08.11.2016, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах викладена також в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/60/20 та від 27.01.2021 у справі № 910/17876/16.

5.6. Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М", про визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України викладено таку правову позицію.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так, стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 Цивільного кодексу України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

Отже, якщо особа уклала кредитний договір з банком на суму більш як 4,5 млрд грн та договір поруки без отримання детальної інформації та документів від банку або іншої особи щодо зобов`язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить:

(а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або

(б) про те, що така інформація все ж таки була надана банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або

(в) про те, що особа мала іншу мету і інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами банку), за яких особа поручилася у договорі поруки.

5.7. Подібність правовідносин визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що переглядається, та справах № 910/18185/19, № 910/60/20, № 910/17876/16 є подібними.

5.8. Отже, Верховним Судом у справах № 910/18185/19, № 910/60/20, № 910/17876/16 було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України.

5.9. Також підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" визначило пункт 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував частину статті 230 Цивільного кодексу України без врахування висновку щодо її застосування, викладеного в постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 308/12128/15-ц.

Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, правові висновки в якому, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

У справі №308/12128/15-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір купівлі-продажу вчинений внаслідок введення позивача в оману. При цьому судами враховано, що позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши позивача з його текстом, ввела позивача в оману шляхом замовчування. Встановлені судами обставини дали підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямовані на введення особи похилого віку в оману.

Тобто, судове рішення у справі №308/12128/15-ц ухвалене за іншого суб`єктивного складу сторін, інших встановлених обставин та доказів по справі, а відтак, такі правовідносини не є подібними до правовідносин у цій справі, що переглядається, з огляду на що висновки Верховного Суду у справі №308/12128/15-ц не підлягають застосуванню у даній справі.

З огляду на викладене, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу в цій частині не знайшла свого підтвердження.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки Верховний Суд у справах № 910/18185/19, № 910/60/20, № 910/17876/16 виклав висновок щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, і висновки судів попередніх інстанцій з ним узгоджується, то колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" в цій частині.

6.2. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у справі № 308/12128/15-ц, на яку посилається скаржник, та у цій справі, що переглядається, не є подібними, то колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" в частині доводів щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 та на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі № 910/18389/19 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй