Постанова

від 10.02.2021 по справі 916/1709/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 916/1709/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2020 року (головуючий - Ярош А.І., судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.) у справі

за позовом Южненської міської ради Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсі"

про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та стягнення 189 266, 48 грн.

(представники сторін у судове засідання не з`явились)

ІСТОРІЯ СПОРУ

Виникнення спору та підстави звернення до суду

1. Сторонами цього спору є Южненська міська рада Одеської області (далі також "Позивач" , Міська рада) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Алсі" (далі також "Відповідач" , Товариство, ТОВ "Алсі").

2. Товариство "Алсі" орендує у Южненською міської ради земельну ділянку, на якій знаходиться триповерховий готель з кафе та літніми майданчиками на першому поверсі, що використовується Товариством комерційній діяльності.

3. Бажаючи збільшити розмір земельної ділянки, ТОВ "Алсі" звернулось до Міської ради з відповідною пропозицією. Сторони розпочали переговори щодо укладення додаткової угоди, проте, домовленостей не досягли і угоду не уклали.

4. В ході перевірки дотримання Товариством умов договору оренди земельної ділянки Міська рада виявила, що Товариство почало використовувати земельну ділянку більшої площі, ніж отримало за Договором оренди. Таке використання Міська рада доводить, посилаюсь, зокрема, на встановлення Товариством паркану навколо земельної ділянки, куди входить як орендована територія, так і земельна ділянка, яка в оренду передана не була.

5. Вважаючи такі дії Товариства порушенням земельного законодавства та кваліфікуючи їх як самовільне захоплення земельної ділянки, Міська рада склала Акти обстеження земельної ділянки від 27.07.2018 та від 19.04.2019, які, разом з іншими доказами на кшталт фотоматеріалів, засідань комісій та інших, на переконання Позивача є беззаперечними доказами такого порушення з боку Товариства.

6. Міська рада на підставі зібраних доказів визначає площу самовільної захопленої земельної ділянки як 0,1302 га (1302 кв.м).

7. Як наслідок вказаного, Міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому просила зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Алсі":

(1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Приморська, 11-В, площею 0, 1302 кв.м.;

(2) привести земельну ділянку у придатний для використання стан;

(3) стягнути з Товариства збитки в розмірі 189 266, 48 грн.

8. Товариство не брало участі в розгляді спору в суді першої інстанції, посилаючись на неотримання повідомлень про судові засідання з боку Господарського суду Одеської області (суд надсилав повістки за адресою: м. Одеса, вул. Белінського, 10, однак Відповідач їх не отримував, посилаючись на помилку в написанні вулиці, яка повинна зазначатись як Бєлінського, 10).

9. Однак в суді апеляційної інстанції Товариство заперечувало як сам факт самовільного захоплення саме ним земельної ділянки, так і поставило під сумнів зібрані Позивачем докази, оскільки останні, на його думку, оформлені із порушеннями.

Зміст та узагальнені мотиви рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.10.2019 позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Товариство звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на користь Міської ради; стягнуто із Товариства 189 266, 48 грн безпідставно збережених коштів.

11. Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено факт самовільного захоплення земельної ділянки Товариством. Виходячи з такого, Товариство, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

12. Разом з цим, у задоволенні вимоги про приведення земельної ділянки у придатний для використання стан суд відмовив, з огляду на відсутність доказів в обґрунтування цієї вимоги, які б підтверджували факт її непридатності для використання.

Зміст та узагальнені мотиви рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.

14. Постанова апеляційного господарського суду мотивована недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог. Апеляційний господарський суд вказав, що надані Позивачем докази є неналежними та, відповідно, не доводять той факт, що саме Товариство займає спірну земельну ділянку. Крім цього, за висновком апеляційного суду, Міською радою не доведено правомірність визначення періоду нарахування збитків, враховуючи, що нежитлова будівля за спірною адресою знаходиться в тимчасовому користуванні інших осіб, а також з огляду на недоліки, допущені при проведенні процедури визначення розміру збитків - відсутність належного складу комісії та неналежне повідомлення Відповідача про її засідання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. Не погодившись із висновками апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 (про відкриття апеляційного провадження) та постанову цього ж суду від 17.11.2020 у даній справі скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2019 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги Позивача

16. Скаржник стверджує, що строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду було поновлено судом апеляційної інстанції безпідставно, чим порушено приписи ст.ст. 119, 256 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

17. Так, Міська рада вказує, що апеляційним господарським судом не було враховано, що у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі (та інші документи провадження) було надіслано за належною адресою, зокрема, за тією, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином.

18. Водночас, поновлюючи Товариству пропущений строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не дослідив докази, якими підтверджується обізнаність (чи можливість обізнаності) Відповідача із здійсненням провадження у даній справі. Позивачем та місцевим господарським судом усі документи надсилалися на адресу Товариства, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, а тому враховуючи викладене вище слід вважати, що Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи.

19. Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якій суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду.

20. Позивач стверджує, що в частині застосування приписів ст.ст. 119, 256 ГПК України судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 11.09.2018 у справі № 911/3309/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 22.08.2019 у справі № 922/85/18, від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16 , від 11.06.2020 у справі № 916/3200/17.

21. Заперечуючи по суті прийнятої апеляційним господарським судом постанови, Міська рада зазначає про те, що судом було необґрунтовано відмовлено у задоволенні її клопотань про огляд доказів за їх місцезнаходженням та про призначення судової земельно-технічної експертизи.

22. На думку скаржника, роблячи висновок про те, що надані Позивачем Акти обстеження земельної ділянки не є належними доказами та відмовляючи у задоволенні вказаних клопотань, суд апеляційної інстанції зробив взаємовиключні висновки, позаяк саме задля підтвердження наведених в Актах обставин, Позивач і просив провести відповідні процесуальні дії (огляд та експертиза).

23. Крім цього, апеляційний суд, вказуючи про те, що Міська рада мала можливість заявити вказані клопотання у суді першої інстанції не врахував, що підстав для заявлення таких клопотань в ході здійснення провадження у місцевому суді не було, оскільки суд не ставив під сумнів надані Акти, а Відповідач щодо них не заперечував, оскільки представників для участі у справі не направляв.

Узагальнені доводи відзиву Відповідача

24. Товариство заперечує проти задоволення касаційної скарги, вважає її необґрунтованою; оскаржувану ж постанову апеляційного господарського суду вважає такою, що повністю відповідає закону, а тому просить залишити її без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

(1) Щодо аргументів Скаржника в частині безпідставного поновлення Відповідачу строку на апеляційне оскарження

25. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

26. За змістом ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

27. З обставин цього спору вбачається, що Товариство пропустило встановлений ГПК України строк на апеляційне оскарження судового рішення місцевого господарського суду. У зв`язку з цим, ТОВ "Алсі" до господарського суду апеляційної інстанції було заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, яке (як вказав апеляційний суд) мотивовано "неотриманням копії оскаржуваного рішення та необізнаністю про наявність даної судової справи взагалі".

28. Оцінивши наведені Відповідачем доводи та використовуючи свої дискреційні повноваження, апеляційний господарський суд визнав причини пропуску Товариством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду поважними і як наслідок поновив пропущений процесуальний строк.

29. Здійснивши перевірку дотримання судом апеляційної інстанції приписів ст.ст. 119, 256 ГПК України, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не було допущено порушень вказаних норм при постановленні ухвали від 07.09.2020 про поновлення строку на апеляційне оскарження, а доводи касаційної скарги Міської ради у цій частині зводяться виключно до переоцінки наявних у справі повідомлень про вручення поштових відправлень та є проханням про втручання у дискреційні повноваження суду, що виходить за межі перегляду спору судом касаційної інстанції.

30. Посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у відповідних постановах (пункт 20 цієї Постанови) колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє, оскільки фактичні обставини у справах, що переглядалися Верховним Судом не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.

31. Так, приймаючи постанови у справах № 911/3309/17 та № 916/3188/16 Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що судова кореспонденція поверталася поштовим підприємством зв`язку за закінченням встановленого терміну зберігання відправлень; у справі № 921/396/17-г Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що адресу для листування було вказано самим позивачем, який в подальшому за цією адресою кореспонденцію не отримував; у справі № 922/85/18 судами попередніх інстанцій було установлено, що заявник брав участь у судових засіданнях у суді першої інстанції, а направлена на його адресу кореспонденція знову ж таки поверталася за закінченням встановленого терміну зберігання; у справі ж № 916/3200/17 Верховний Суд виходив з того, що апеляційну скаргу на судове рішення було подано особою, яка не набула статусу кредитора боржника у справі про банкрутство, а тому касаційний суд вирішив, що апеляційному суду взагалі належало відмовити такій особі у прийнятті апеляційної скарги до розгляду, не досліджуючи питання поважності пропуску нею строку на апеляційне оскарження, оскільки розгляд апеляційних скарг на процесуальні рішення в межах провадження у справі про банкрутство має свої особливості, не властиві позовному провадженню, які пов`язують, в окремих випадках, право на апеляційне оскарження судових рішень у процедурах банкрутства з набуттям особою скаржника статусу учасника справи про банкрутство (зокрема, конкурсного кредитора).

32. Частиною 2 ст. 304 ГПК України визначено, що скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

33. Верховний Суд розглянув скаргу Міської ради на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 в частині поновлення строку на апеляційне оскарження, але за викладених вище мотивів, підстав для її задоволення не знайшов.

(2) Щодо аргументів Скаржника в частині необґрунтованого відхилення його клопотань та недослідження судом апеляційної інстанції доказів в їх сукупності та взаємозв`язку

34. Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом приписів ГПК України при ухваленні оскаржуваної постанови, зокрема, в частині тверджень скаржника про необґрунтованість відмови у задоволенні його клопотань про огляд доказів за їх місцезнаходженням та про призначення судової земельно-технічної експертизи, недослідження доказів в їх сукупності та взаємозв`язку, Верховний Суд погоджується з їх мотивами, виходячи з наступного.

35. Як встановлено судами, саме Відповідач є власником нежитлової будівлі, яка розташована на орендованій ним у Позивача земельній ділянці загальною площею 0, 0365 га. Однак, за твердженням Міської ради, Товариство самовільно використовує більшу площу земельної ділянки, ніж та, яка погоджена сторонами в умовах договору оренди.

36. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

37. Тобто, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

38. За самовільне зайняття земельних ділянок стаття 211 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачає цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність

39. Згідно зі статтею 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

40. Як вже зазначалося в пункті 14 цієї Постанови, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову виходячи з того, що Міською радою не доведено правомірність визначення періоду нарахування збитків, враховуючи, що нежитлова будівля за спірною адресою знаходиться в тимчасовому користуванні інших осіб, а також з огляду на недоліки, допущені при проведенні процедури визначення розміру збитків - відсутність належного складу комісії, передбаченого чинним законодавством та неналежне повідомлення Відповідача про засідання комісії.

41. Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними та такими, що зроблені без урахування усіх істотних для цієї справи обставин, оскільки вбачає, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що предметом позову у даній справі є не тільки вимоги про стягнення збитків за самовільне зайняття земельної ділянки, а і вимоги про звільнення земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

42. Так, статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

43. Враховуючи вказані приписи, а також предмет і підстави заявленого у даній справі позову, у даному спорі суду апеляційної інстанції належало в першу чергу перевірити висновки суду першої інстанції щодо того, чи має місце:

(1) самовільне зайняття земельної ділянки;

(2) якщо має, то чи надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що саме Відповідач здійснив таке зайняття.

44. За положеннями ст. 73 ГПК України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи встановлюються на підставі доказів. Доказами ж є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відповідні обставини. Ці дані встановлюються такими засобами:

(1) письмовими, речовими і електронними доказами;

(2) висновками експертів;

(3) показаннями свідків.

45. Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

46. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

47. Разом із цим, закріплений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17).

48. Із встановлених судами обставин вбачається, що на підтвердження своїх позовних вимог щодо самовільного зайняття та використання Відповідачем земельної ділянки Міською радою було, зокрема, надано Акти обстеження земельної ділянки від 27.07.2018 та від 19.04.2019 за змістом яких під час огляду земельної ділянки встановлено, що частина ділянки огороджена парканом, на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна - трьох поверхова будівля, діючого кафе на першому поверсі та готелем на другому та третьому поверхах в задовільному стані, але значна частина земельної ділянки використовується самовільно, а тому було здійснено її обміри. Згідно обмірів фактична площа земельної ділянки складає 0,1667 га (1667 кв.м.), що на 0,1302 га (1302 кв.м) перевищує загальну площу земельної ділянки, яка знаходиться в оренді ТОВ "Алсі".

49. Крім цього, Позивач надав суду інші докази в доведення факту самовільного захоплення земельної ділянки саме Товариством, а саме: схему розміщення територій для комерційного використання ТОВ "Алсі", матеріали фотофіксації проведеного обстеження земельної ділянки, матеріали листування міської ради з органами державного будівельного контролю, Нацполіції, а також ряд власних рішень та протоколів засідань відповідних комісій.

50. В свою чергу, Товариство лише ставило під сумнів докази, подані Міською радою, та стверджувало, що надані Акти обстеження складені з порушенням вимог п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, а саме без участі представника Держгеокадастру. Крім цього, ТОВ "Алсі" зазначало, що розрахунок здійснених Міською радою нарахувань є неправильним, адже земельна ділянка за використання якої Позивач просить стягнути збитки не є сформованою, матеріали справи не містять інформації про її нормативно-грошову оцінку і взагалі ділянку використовують треті особи.

51. З викладеного слідує, що заперечуючи проти позовних вимог, Товариство здебільшого акцентувало увагу на формальних недоліках наданих Позивачем документів, при цьому в підтвердження власної позиції надало апеляційному суду лише копії двох договорів оренди (з актами прийому передачі) відповідно до умов яких орендарями належного Товариству нежитлового приміщення є ПП "Гордон" та ФОП Довбишева Н.О.

52. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

53. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

54. У відповідності до правових позицій Верховного Суду у постановах, зокрема, від 24.09.2020 у справі № 921/388/19, від 27.08.2020 у справі № 916/372/18, від 13.08.2020 у справі № 917/1060/19, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

55. Верховний Суд при здійсненні правосуддя зобов`язаний враховувати власні правові висновки щодо застосування норм матеріального та дотримання норм процесуального права, адже в іншому випадку нівелюватиметься основне завдання Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні, яке полягає у досягненні мети сталості, єдності та стабільності судової практики.

56. З оскаржуваної постанови апеляційного суду вбачається, що здійснивши оцінку вказаних вище Актів обстеження земельної ділянки, господарський суд апеляційної інстанції вказав, що оцінює їх критично, позаяк ним встановлено, що ці Акти було складено з порушення вимог п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, а саме без участі представника Держгеокадастру, який має повноваження, спеціальні знання та досвід для визначення площі ділянки. Крім цього, апеляційний суд зазначив, що в Актах обстеження не вказано, яким чином здійснено обміри земельної ділянки.

57. Однак, Верховний Суд вважає, що з викладеного слідує, що суд апеляційної інстанції здійснив правову оцінку Актів, наданих Позивачем, виключно як доказів правильності нарахування Товариству збитків, втім не надав їм оцінки як доказам самовільного захоплення земельної ділянки Товариством, чим допустив логічну та юридичну помилку, оскільки відсутність факту самовільного захоплення сама по собі виключає можливість нарахування збитків, оскільки, власне, за відсутності порушення нарахування збитків виключається як таке. При цьому, в силу приписів процесуального закону, які знайшли своє відображення, зокрема, у наведених в пункті 54 цієї Постанови правових позиціях Верховного Суду, вказані Акти мали би бути оцінені судом як окремо, так і у сукупності з іншими доказами, що надані Позивачем на підтвердження або спростування всіх позовних вимог.

58. Аналогічні за змістом зауваження висловлює касаційний суд і до оцінки суду апеляційної інстанції інших доказів Міської ради в частині обґрунтувань самовільного зайняття Відповідачем земельної ділянки. Апеляційний суд вказав, що матеріали фотофіксації не дають можливості ідентифікувати розташування площі, яку самовільно зайнято; межі часток, на які посилається Позивач, не визначені. Але знову ж таки надана судом оцінка стосується саме вимог про стягнення збитків і не має відношення до інших позовних вимог.

59. Більше того, з оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції було досліджено усі подані Позивачем докази (пункт 49 цієї Постанови), хоча, як вже вказувалося, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

60. Верховний Суд акцентує увагу також на тому, що апеляційний господарський суд у цій частині не надав оцінки іншим доводам Міської ради, зокрема, й тому, що представник Товариства, який був присутнім на засіданні комісії з розгляду питання про використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів (апеляційний суд досліджував Протокол № 13 від 26.02.2019) зазначив, що Товариство має намір укласти з Южненською міською радою договори на внесення плати за фактичне землекористування суб`єктом господарювання земельними ділянками, що розташовані під терасами кафе з щорічною оплатою та земельною ділянкою під літнім майданчиком з оплатою протягом 6 місяців (травень-жовтень).

61. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи містять копію заяви ТОВ "Алсі" № 02-11 від 07.11.2018 з пропозицією укласти договір тимчасового землекористування на земельну ділянку, розташовану поруч з будівлею Відповідача орієнтовною площею 120 кв.м. Апеляційний суд вказав, що така заява не є підтвердженням того, що саме Відповідач займає спірну земельну ділянку. Але, як і у випадку з іншими доказами суд апеляційної інстанції здійснив оцінку цієї заяви виключного як окремого доказу і не співставив її з іншими матеріалами справи.

62. Поряд із цим, Верховний Суд звертає увагу, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд вказав також про те, що апелянтом було долучено до апеляційної скарги копії договорів оренди нежитлових приміщень від 01.09.2016 і виходячи зі змісту даних договорів, орендарями та фактичними користувачами нежитлового приміщення за адресою Одеська область, м. Южне, вул. Приморська, 11-В, на момент складання Актів обстеження були ПП "ГОРДОН" та ФОП Довбишева Н.О.

63. В той же час апеляційний господарський суд не врахував, що в такий спосіб фактично використав нові, подані Товариством докази, однак будь-якої оцінки цим доказам в розумінні статті 91 ГПК України взагалі не надав. Крім цього, з матеріалів цієї справи не вбачається на якій підставі апеляційний господарський суд прийняв до розгляду нові докази та здійснив їх дослідження. У цій частині слід враховувати, що саме по собі поновлення строку на апеляційне оскарження не нівелює обов`язку суду вказувати підстави прийняття нових доказів (ст. 269 ГПК України).

64. Міська рада у касаційній скарзі стверджує, що судом апеляційної інстанції було необґрунтовано відхилено її клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням та про призначення експертизи, а ці клопотання стосуються встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи і якби такі обставини були встановлені, то рішення суду апеляційної інстанції було б протилежним.

65. Так, з матеріалів цієї справи вбачається, що разом з відзивом на апеляційну скаргу Позивачем до апеляційного господарського суду було подано клопотання про огляд доказів, в якому, керуючись ст. 82 ГПК України, Міська рада просила призначити огляд земельної ділянки за її місцезнаходженням, а саме: Одеська область, м. Южне, вул. Приморська, буд. 11-В.

66. Вказане клопотання було вмотивоване тим, що в своїй апеляційній скарзі Відповідач заперечував проти Актів обстеження земельної ділянки від 27.07.2018 та 19.04.2019 і вважав, що внаслідок відсутності у складі комісії при складенні вищезазначених Актів обстеження фахівця- землевпорядника, геодезиста площа земельної ділянки була розрахована невірно, крім того стверджував, що в них не зазначено яким чином зроблені обміри земельної ділянки.

67. Міська рада звертала увагу на тому, що поруч зі спірною земельною ділянкою розташований об`єкт нерухомого майна - трьох поверхова будівля, діючого кафе на першому поверсі та готеля на другому та третьому поверхах в задовільному стані, частина ділянки огороджена парканом. Зазначена будівля, кафе, готель, та розташовані на спірній земельній ділянці тераси з літніми майданчиками використовується Товариством, як цілий функціональний комплекс у комерційних цілях.

68. Також Міською радою було заявлено клопотання про призначення судової експертизи (з аналогічним мотивуванням) в якому Позивач просив призначити судову земельно-технічну експертизу у даній справі і на вирішення експертного дослідження поставити наступні питання:

(1) встановити конкретну площу земельної ділянки, яка самовільно зайнята Товариством з обмеженою відповідальністю "Алсі" та яка примикає до земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0111, що перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсі" згідно договору оренди від 01.12.2008 року;

(2) встановити чи розміщені на самовільно зайнятій земельній ділянці Товариством з обмеженою відповідальністю "Алсі" будівлі та споруди.

69. Апеляційним судом було відмовлено у задоволенні клопотання Міської ради про огляд земельної ділянки за її місцем розташуванням з огляду на те, що судді не є спеціалістами у сфері землеустрою, геодезії та оцінки земель, а заявником не доведено, які саме обставини можуть бути встановлені при огляді спірної земельної ділянки.

70. Апеляційний суд відмовив також і у задоволенні клопотання про призначення по справі судової експертизи, оскільки не вбачав підстав для її проведення і вказав, що висновок судової експертизи не може замінити належні та допустимі докази у справі.

71. Верховний Суд не вбачає допущених господарським судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права при відмові у задоволенні клопотання про огляд доказів, втім відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи у справі вважає передчасною та необґрунтованою з огляду на те, що таке процесуальне рішення має ухвалюватися судом лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Призначення або відмова в призначенні експертизи у даній справі має прямий зв`язок із підставами та предметом позову, але, як вже неодноразово зазначалося, суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у приданий до використання стан і неоціненими у цій частині залишилися подані Міською радою докази.

72. Крім цього, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд, вказуючи про те, що Міська рада мала можливість заявити вказане клопотання у суді першої інстанції не врахував, що підстав для його заявлення в ході здійснення провадження у місцевому суді не було, оскільки суд не ставив під сумнів надані Позивачем Акти, а Відповідач щодо них не заперечував, оскільки участі у справі не брав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

73. Пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

74. За змістом ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

75. Враховуючи викладене у цій Постанові, Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду наведеним критеріям не відповідає, оскільки прийнято її без дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів та без урахування усіх доводів учасників провадження. Крім цього, в ході касаційного провадження підтвердилося, що судом апеляційної інстанції було необґрунтовано відхилено клопотання Позивача про призначення експертизи у даній справі.

76. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

77. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

78. Частинами 4, 5 статті 310 ГПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

79. В ході здійснення касаційного провадження у даній справі Верховним Судом було встановлено ряд, допущених апеляційним судом порушень приписів ГПК України, які не дають підстав для залишення оскаржуваної постанови без змін. За таких обставин, касаційний суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги Міської ради, скасування оскаржуваної постанови та направлення даної справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

80. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги наведене у цій Постанові і, в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване та законне рішення.

81. Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області задовольнити частково.

2 . Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2020 року у справі № 916/1709/19 скасувати, а зазначену справу направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.