Постанова

від 11.02.2021 по справі 911/1530/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1530/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест"

до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області

про визнання незаконним та скасування рішення щодо затвердження технічної документації із землеустрою.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Заворотнюк М. С. (адвокат), відповідача - Миколюк М. Д. (адвокат) та Сіленко А. М. (директор).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест" (далі - ТОВ "ПГ Інвест") звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - сільрада) про:

- визнання незаконним та скасування рішення сільради від 05.04.2018 № 15 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (для розміщення багатоповерхового житлового комплексу із загальноосвітньою школою та дитячим дошкільним закладом і приміщеннями торгового, медичного та культурно-спортивного призначення) в с. Чайки, вул. Коцюбинського, 9, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради" (далі - спірне рішення);

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація плюс" (далі - КП "Реєстрація плюс") Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 46319712 від 05.04.2019, 10:14:02, щодо реєстрації за сільрадою права власності на земельну ділянку площею 3 га, кадастровий номер 3222485903:02:001:5623, РНОНМ - 1803561732224, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, адреса - Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, земельна ділянка 9;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 31036612 від 05.04.2019, 10:10:17, здійснений Товкайло У. В., державним реєстратором КП "Реєстрація плюс", підстава виникнення: Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", серія та номер: 5245-VI, виданий 16.06.2013, видавник Верховна Рада України; рішення, серія та номер: 15, виданий 15.04.2018, видавник: сільрада;

- скасування рішення державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 46321178 від 05.04.2019, 10:46:56, щодо реєстрації за сільрадою права власності на земельну ділянку площею 2,2974 га, кадастровий номер 3222485903:02:001:5622, РНОНМ - 1803644932224, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, адреса - Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, земельна ділянка 9;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 31038048 від 05.04.2019, 10:45:39, здійснений Товкайло У. В., державним реєстратором КП "Реєстрація плюс", підстава виникнення: Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", серія та номер: 5245-VI, виданий 16.06.2013, видавник Верховна Рада України; рішення, серія та номер: 15, виданий 15.04.2018, видавник: сільрада;

- скасування рішення державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 46318378 від 05.04.2019, 09:44:12, щодо реєстрації за сільрадою права власності на земельну ділянку площею 5,0852 га, кадастровий номер 3222485903:02:001:5623, РНОНМ - 180349963224, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, адреса - Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, земельна ділянка 9;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 31035575 від 05.04.2019, 09:42:33, здійснений Товкайло У. В., державним реєстратором КП "Реєстрація плюс", підстава виникнення: Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", серія та номер: 5245-VI, виданий 16.06.2013, видавник Верховна Рада України; рішення, серія та номер: 15, виданий 15.04.2018, видавник: сільрада;

- скасування рішення державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 46320402 від 05.04.2019, 10:29:07, щодо реєстрації за сільрадою права власності на земельну ділянку площею 2,4695 га, кадастровий номер 3222485900:03:004:5624, РНОНМ - 180359883224, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, адреса - Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, земельна ділянка 9;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 31037236 від 05.04.2019, 10:27:33, здійснений Товкайло У. В., державним реєстратором КП "Реєстрація плюс", підстава виникнення: Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", серія та номер: 5245-VI, виданий 16.06.2013, видавник Верховна Рада України; рішення, серія та номер: 15, виданий 15.04.2018, видавник: сільрада;

- скасування рішення державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 46319303 від 05.04.2019, 10:04:57, щодо реєстрації за сільрадою права власності на земельну ділянку площею 2,4041 га, кадастровий номер 3222485900:03:004:5625, РНОНМ - 180353653224, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, адреса - Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, земельна ділянка 9;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 31036202 від 05.04.2019, 10:03:03, здійснений Товкайло У. В., державним реєстратором КП "Реєстрація плюс", підстава виникнення: Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", серія та номер: 5245-VI, виданий 16.06.2013, видавник Верховна Рада України; рішення, серія та номер: 15, виданий 15.04.2018, видавник: сільрада;

- скасування рішення державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 46318964 від 05.04.2019, 09:57:20, щодо реєстрації за сільрадою права власності на земельну ділянку площею 6,5418 га, кадастровий номер 3222485900:03:004:5626, РНОНМ - 180351943224, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, адреса - Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, земельна ділянка 9;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 31035891 від 05.04.2019, 09:55:49, здійснений Товкайло У. В., державним реєстратором КП "Реєстрація плюс", підстава виникнення: Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", серія та номер: 5245-VI, виданий 16.06.2013, видавник Верховна Рада України; рішення, серія та номер: 15, виданий 15.04.2018, видавник: сільрада.

1.2. Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що ТОВ "ПГ Інвест" як особа, яка на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого 23.08.2006 Державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В. за реєстровим номером 1-2986 та із урахуванням змін, внесених договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченим 29.10.2013 державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В. за реєстровим номером 1-2986 (далі - договір оренди земельної ділянки), є орендарем земельної ділянки загальною площею 21,7980 га, розташованої на території сільради, в межах населеного пункту с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485903:02:001:0002.

Позивач зазначає, що після закінчення строку дії цього договору оренди земельної ділянки, він продовжив користування орендованою земельною ділянкою, і відповідач протягом одного місяця після закінчення дії договору не висунув жодних заперечень щодо його поновлення. У зв`язку з чим з огляду на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на думку ТОВ "ПГ Інвест", договір є поновленим автоматично, в силу закону. З урахуванням зауважень суду у справі № 911/3225/17 та після дотримання досудової процедури врегулювання переддоговірного спору, позивачем подано позов про спонукання відповідача до укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, розгляд якого наразі триває у справі № 911/952/19. Однак, не зважаючи на наявність достатніх підстав вважати договір оренди землі поновленим у зв`язку з продовженням орендарем користування земельною ділянкою, проти якого орендодавець не заперечував, та наявність невирішеного спору стосовно укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (спершу у справі № 911/3225/17, потім у справі № 911/952/19), відповідач 05.04.2018 прийняв спірне рішення, яке є протиправним і спрямованим на порушення та перешкоджання реалізації наявного у позивача права користування земельною ділянкою. Зокрема, під час перебування земельної ділянки в користуванні позивача відповідач спірним рішенням припинив існування об`єкта оренди, оскільки внаслідок поділу земельної ділянки загальною площею 21,7980 га утворились нові земельні ділянки і орендована позивачем земельна ділянка припинила існування.

Крім того, позивач має статус забудовника земельної ділянки і фактично продовжує володіти та користуватись спірною земельною ділянкою, наданою йому в оренду на підставі поновленого в силу закону договору оренди, щодо якого триває судовий спір, який не вирішено.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2019 у справі № 911/1530/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення аргументовані тим, що спірне рішення прийнято в межах наданої відповідачеві компетенції та визначеного законом порядку щодо розпорядження землями комунальної власності, зокрема шляхом затвердження технічної документації щодо поділу вже сформованої земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

Крім того, суди зазначили, що спірне рішення було прийнято після вирішення спору між позивачем та відповідачем щодо поновлення дії договору, а саме, після прийняття Верховним Судом постанови від 13.02.2019 у справі № 911/3225/17 про відмову ТОВ "ПГ Інвест" у поновленні договору оренду земельної ділянки та реалізовано після скасування 01.04.2019 заходів забезпечення позову ухвалою Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/3225/17.

Отже, договір оренди земельної ділянки від 23.08.2006 втратив чинність у зв`язку із закінченням терміну дії, а не на підставі спірного рішення, не створює жодних правових наслідків для скаржника. Посилання останнього на те, що він до цього часу продовжує користуватися земельною ділянкою не доведено.

Таким чином, позивач на момент прийняття відповідачем спірного рішення не був орендарем спірної земельної ділянки, отже, рішення сільради Києво-Святошинського району Київської області від 05.04.2018 № 15 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (для розміщення багатоповерхового житлового комплексу із загальноосвітньою школою та дитячим дошкільним закладом і приміщеннями торгового, медичного та культурно-спортивного призначення) в с. Чайки, вул. Коцюбинського, 9, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради" не порушує його права чи охоронювані законом інтереси.

Крім того, суди зауважили, що позивач пред`явив вимоги про скасування рішень державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номерів записів про право власності щодо кадастрових номерів: 3222485903:02:001:5623, 3222485900:03:004:5626, 3222485900:03:004:5625, 3222485900:03:004:5624, 3222485903:02:001:5622, 3222485903:02:001:5621 до особи, яка не приймала рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номерів записів про право власності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 911/1530/19, ТОВ "ПГ Інвест" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржником зазначено, що касаційна скарга подається з підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справі № 911/3225/17 (постанова від 13.02.2019) та у справі № 920/739/17 (постанова від 10.09.2018), а також без урахування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Скаржник наголошує, що відповідно до практики ЄСПЛ за певних обставин "законне очікування" отримання активу може користуватися захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, Gratzinger and Gratzingerova v. Czech Republic).

При цьому таке "законне очікування" може стосуватися і прав, що виникають у особи у зв`язку з укладенням договору оренди земельної ділянки. ЄСПЛ вважає договір оренди майновим інтересом, який підлягає захисту статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Скаржник наголошує, що у рішенні ЄСПЛ "Стрейч проти Об`єднаного Королівства" зазначено, що законне очікування заявника у зв`язку з майновими інтересами, наприклад, використання земельної ділянки та комерційна діяльність пов`язана з цим, мали достатньо важливе значення для того, щоб вважатися "майном" у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Скаржник зазначає, що у цій справі, позиція позивача та його "очікування" було "законним", адже сторонами у договорі оренди землі було обумовлено автоматичне продовження дії цього договору, а тому орендар мав цілком обґрунтоване очікування, що за умовами належного та своєчасного виконання умов договору, а також при настанні певних обставин, визначених договором, його право користування існуватиме надалі в обсязі, визначеному договором оренди землі. Тобто очікування орендаря мало реальний характер, заснований на погоджених ним істотних умовах підписаного договору оренди.

На думку скаржника, у цій справі відбулося непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, а тому мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, укладаючи договір оренди земельної ділянки з пунктом про автоматичну пролонгацію цього договору, орендар планував та розраховував на автоматичне продовження терміну дії договору без будь-якого додаткового укладення правочинів, що є суттєвим обмеженням його права на майно, оскільки, як підтвердили подальші події, вимагає від нього не просто продовження користування, а вчинення додаткових юридичних дій - як-то отримання рішення суду щодо визнання додаткової угоди укладеною. Хоча сама по собі така додаткова угода не може жодним чином змінити умови договору оренди землі, вона не є підставою для його продовження.

Скаржник звертає увагу, що у даному випадку "очікування" носило не просто "законний", але й реальний характер, який позивач втілив у фінансових інвестиціях у об`єкт будівництва, а саме: інвестування коштів в інженерну інфраструктуру (водопостачання, водовідведення, каналізація, газопостачання, електропостачання); закладення будівництва школи та двох дитячих садочків; здійснення будівництва та повної комплектації 6 трансформаторних підстанцій загальною потужністю 8 МВт; облаштування дороги.

3.4. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржником зазначено, діюча практика щодо необхідності укладення додаткової угоди про продовження договору оренди, якщо останній було підписано до моменту внесення змін у положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" та такий договір оренди землі передбачав можливість автоматичного продовження строку дії, є такою, що порушує положення законодавства та міжнародних зобов`язань, зокрема, Конвенції. Усунення таких неправомірних обмежень права можливе лише за умови уточнення позиції Верховного Суду з огляду на часові рамки зміни чинного законодавства щодо регулювання питань автоматичного продовження дії договору оренди, тобто шляхом часткового відступу від діючої практики Верховного Суду.

3.5. Скаржник наголошує, що розподіл орендованої позивачем земельної ділянки проведено без урахування наявності зареєстрованих на праві власності об`єктів нерухомого майна за ТОВ "ПГ Інвест" на земельній ділянці.

3.6. Крім того, на думку скаржника, за наявності спору цивільно-правового характеру, в якому оскаржується законність рішення, на підставі якого було внесено записи до Державного реєстру прав і в якому також заявлено вимоги про скасування реєстраційних дій, проведених на підставі спірного рішення, державний реєстратор не повинен виступати як відповідач чи співвідповідач.

3.7. У відзиві на касаційну скаргу сільрада просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3.8. Крім цього, під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, ураховуючи рішенням Борщагівської сільської ради Бучанського Бучанського району Київської області 2 сесія VIIІ скликання від 10.12.2020 № 6-2-VIII та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Верховний Суд, замінив найменування відповідача - Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області на Борщагівську сільську раду Бучанського району Київської області (далі - сільрада).

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 23.08.2006 між сільрадою та Українським консорціумом "Екосорб" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір).

За умовами договору орендодавець згідно з рішенням 3 сесії 5 скликання сільради від 27.07.2006 за № 9 зобов`язаний надати в оренду, а орендар - прийняти в строкове платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 21,7980 га (сільськогосподарські землі: рілля - 18,8980 га, ліси та інші лісовкриті площі: лісосмуги - 1,8000 га, забудовані землі: під одно-та двоповерховими будівлями - 0,7000 га, під дорогами - 0,3000 га, для водо забезпечення - 0,1000 га), розташовану на території сільради, в межах населеного пункту села Чайки, Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485903:02:001:0002. Договір зареєстровано Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 01.02.2007 № 499.

Відповідно до пункту 1.2. договору зазначена земельна ділянка надається в оренду із земель запасу для розміщення багатоповерхового житлового комплексу з загальноосвітньою школою та дитячим дошкільним закладом і приміщеннями торгового, медичного та культурно-спортивного призначення.

Строк дії договору - 10 років з дня підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації (пункт 1.5. договору).

Як убачається з матеріалів справи, 29.10.2013 між сільрадою (орендодавець), Українським консорціумом "Екосорб" (первісний орендар) та ТОВ "ПГ Інвест" (орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (далі - договір від 29.10.2013).

Відповідно до умов зазначеного вище договору від 29.10.2013 сторони домовились замінити первісного орендаря земельної ділянки на нового орендаря.

У подальшому рішенням 13 сесії VII скликання 3 пленарного засідання сільрадою № 15 від 05.04.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (для розміщення багатоповерхового житлового комплексу з загальноосвітньою школою та дитячим дошкільним закладом і приміщенням торгового, медичного та культурно-спортивного призначення) в с. Чайки, вул. Коцюбинського, 9 Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності сільради загальною площею - 21,7980 га (для розміщення багатоповерхового житлового комплексу з загальноосвітньою школою та дитячим дошкільним закладом і приміщенням торгового, медичного та культурно-спортивного призначення) розташованої за адресою: вул. Коцюбинського, 9, с. Чайки, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (кадастрові номери 3222485903:02:001:5623, 3222485900:03:004:5626, 3222485900:03:004:5625, 3222485900:03:004:5624, 3222485903:02:001:5622, 3222485903:02:001:5621), сільраді зареєструвати право власності на земельні ділянки в порядку, визначеному чинним законодавством.

Так, 05.04.2019 державним реєстратором КП "Реєстрація плюс" Товкало У. В. було проведено державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки, які було утворено внаслідок поділу земельної ділянки, орендованої відповідачем на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.08.2013, а саме:

- земельної ділянки із кадастровим номером 3222485903:02:001:5621, площею 3 га;

- земельної ділянки із кадастровим номером 3222485903:02:001:5622, площею 2,2974 га;

- земельної ділянки із кадастровим номером 3222485903:02:001:5623, площею 5,0852 га;

- земельної ділянки із кадастровим номером 3222485903:03:004:5624, площею 2,4695 га;

- земельної ділянки із кадастровим номером 3222485903:03:004:5625, площею 2,4695 га;

- земельної ділянки із кадастровим номером 3222485903:02:004:5626, площею 2,4695 га.

Підставою для державної реєстрації зазначених земельних ділянок стало рішення сільради від 05.04.2018 № 15.

Прийняття вищенаведеного рішення 13 сесії VII скликання 3 пленарного засідання сільрадою від 05.04.2018 № 15 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (для розміщення багатоповерхового житлового комплексу з загальноосвітньою школою та дитячим дошкільним закладом і приміщенням торгового, медичного та культурно-спортивного призначення) в с. Чайки, вул. Коцюбинського, 9 Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради" та подальша його реалізація шляхом проведення державної реєстрації прав власності на земельні ділянки, які були утворені внаслідок поділу спірної земельної ділянки стало підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом у цій справі.

4.3. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом у цій справі на обґрунтування своїх порушених прав та законних інтересів ухваленням спірного рішення та здійсненням спірної державної реєстрації, позивач посилався на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" згідно з якою, якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди землі і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору оренди протягом місяця після його закінчення, договір є поновленим автоматично, в силу закону, а орендар з метою приведення правовідносин оренди у відповідність до вимог чинного законодавства має право звернутися із вимогою до орендодавця про укладення угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

При цьому як на підтвердження своїх доводів щодо автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки від 23.06.2006 позивач посилався як на справу № 920/739/17, так і на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/3225/17, спір в якій був пов`язаний з вимогою ТОВ "ПГ Інвест" про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 23.06.2006 на той самий строк (10 років).

За наслідками розгляду справи № 911/3225/17 Верховний Суд, аналізуючи положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка підлягала застосуванню у зазначених правовідносинах, наголосив, що якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, договір є поновленим автоматично, в силу закону, а орендар з метою приведення правовідносин оренди у відповідність до вимог чинного законодавства має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк, що безпосередньо випливає з частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми. Верховний Суд наголосив, що належним способом захисту порушеного права у випадку застосування положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" є позов про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих же умовах, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити реального захисту порушеного права, так як договір є поновленим в силу закону, а також в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Встановивши, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом проекту додаткової угоди про поновлення договору не викладено, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем у даному випадку обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав. У зв`язку з чим Верховний Суд, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшов висновку про необхідність застосувати повноваження, передбачені статтею 312 ГПК України, скасувати постанову суду апеляційної інстанції (про задоволення позовних вимог), а законне по суті рішення суду першої інстанції (про відмову у задоволенні позовних вимог) залишити в силі, проте виключно з мотивів неправильного обрання позивачем способу захисту порушеного права.

Проте як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції зазначені доводи позивача залишили поза увагою, обмежилися посиланнями на те, що позивач на момент прийняття відповідачем спірного рішення від 05.04.2018 № 15, не був орендарем спірної земельної ділянки, оскільки договір оренди земельної ділянки від 23.08.2006 втратив чинність у зв`язку з закінченням терміну дії; у справі № 911/3225/17 у задоволенні позову ТОВ "ПГ Інвест" до сільради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 23.06.2006 на той самий строк (10 років) і на тих самих умовах відмовлено; провадження у справі № 911/952/19 за позовом ТОВ "ПГ Інвест" до сільради про визнання укладеною угоди про поновлення договору оренди землі зупинено до розгляду справи № 911/1530/19.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінку мотивам, якими позивач обґрунтовував порушення його права та законного інтересу щодо автоматичного продовження договору оренди землі та права на укладення додаткової угоди, не звернули уваги на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 13.02.2019 у справі № 911/3225/17 та не надали оцінку доводам позивача про те, що спірним рішенням припинено об`єкт оренди, що впливатиме на ефективність захисту прав позивача у справі № 911/952/19 за позовом ТОВ "ПГ Інвест" до сільради про визнання укладеною угоди про поновлення договору оренди землі, провадження у якій зупинено до розгляду цієї справи № 911/1530/19.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень ГПК України суд наділений повноваженнями з власної ініціативи об`єднати в одне провадження за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідач та/або зупинити провадження у справі у випадках, зокрема об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Відповідно до імперативних положень статті 300 ГПК України Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

У цьому разі наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновки судів попередніх інстанцій є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи. Отже, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Також, щодо посилань скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом у справі № 920/739/17 (постанова від 10.09.2018) Верховний Суд зауважує, що у разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

При цьому у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступу від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що, як свідчать матеріали справи, позивач як під час розгляду справи у місцевому господарському суді, так і звертаючись із апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду наголошував, що розподіл орендованої позивачем земельної ділянки проведено без урахування наявності зареєстрованих на праві власності об`єктів нерухомого майна за ТОВ "ПГ Інвест" на спірній земельній ділянці.

Проте такі доводи позивача також залишено судами попередніх інстанцій без уваги.

Крім того, позивач, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду посилався на рішення ЄСПЛ, наголошуючи на наявності у нього законних сподівань на реалізацію передбаченого договором права продовження строку оренди, та що в цілях статті 1 Першого протоколу до Конвенції такі сподівання вважаються додатковою частиною майнових прав.

Верховний Суд зауважує, що у пунктах 37- 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 зазначено, що завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тому підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Верховний Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а отже і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

У низці справ ЄСПЛ висловлював позицію про те, що договір оренди є майновим інтересом, який підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції (Stretch v. the United Kingdom, §§ 32-35; Bruncrona v. Finland, § 79; Bosphorus Hava Yollari Turizm ve Ticaret Anonim $irketi v. Ireland [ВП], § 140). У справі Di Marco v. Italy, §§ 48-53), Суд вважав, що законне очікування заявника у зв`язку з майновими інтересами, наприклад, використання земельної ділянки та комерційна діяльність, пов`язана з ним, мали достатньо важливе значення для того, щоб вважатися "майном" у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Виходячи зі змісту пункту 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 № 44277/98 "Stretch v. the United Kingdom" майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Тому, право мирного володіння правом оренди земельної ділянки як майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується статями 1, 8, 41 Конституції України та 1 Першого протоколу до Конвенції.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

У той же час постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків про те, що висновки місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову з підстав того, що спірне рішення не порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача, не суперечать частині 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 , 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене судам попередніх інстанцій необхідно з урахуванням фактичних обставин справи дослідити порушення, на які позивач посилався як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім цього, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора КП "Реєстрація плюс" Товкайло У. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номерів записів про право власності щодо кадастрових номерів: 3222485903:02:001:5623, 3222485900:03:004:5626, 3222485900:03:004:5625, 3222485900:03:004:5624, 3222485903:02:001:5622, 3222485903:02:001:5621 місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем пред`явлено такі вимоги до особи, яка не приймала рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номерів записів про право власності.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 817/1048/16 (постанова від 04.04.2018), у справі № 804/1001/16 (постанова від 18.04.2018) та у справі № 823/2042/16 (постанова від 04.09.2018) наголошувала, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру .

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право, незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначені висновки судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови залишено поза увагою.

Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття рішення місцевого господарського суду, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час прийняття оскаржуваної постанови) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16.01.2020, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 10963/19.

Проте зазначені правові висновки також залишені судами попередніх інстанцій поза увагою.

4.4. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що діюча практика щодо необхідності укладення додаткової угоди про продовження договору оренди, якщо останній було підписано до моменту внесення змін у положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" та такий договір оренди землі передбачав можливість автоматичного продовження строку дії, є такою, що порушує положення законодавства та міжнародних зобов`язань, зокрема, Конвенції. Усунення таких неправомірних обмежень права можливе лише за умови уточнення позиції Верховного Суду з огляду на часові рамки зміни чинного законодавства щодо регулювання питань автоматичного продовження дії договору оренди - тобто шляхом часткового відступу від діючої практики Верховного Суду.

Водночас відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2).

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити (у разі посилання на пункт 2) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Однак ТОВ "ПГ Інвест" не зазначило конкретні постанови Верховного Суду, які були застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові та від яких конкретно просить відступити скаржник, тому підстав для відступлення колегія суддів не вбачає.

Доводи, викладені сільрадою у відзиві на позовну заяву спростовуються змістом цієї постанови.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Доводи ТОВ "ПГ Інвест" про порушення судами норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень та неврахування норм матеріального права за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли підтвердження. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "ПГ Інвест" задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.2. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, залежно від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

5.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Відповідно до частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. У зв`язку із скасуванням оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції із передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, у тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ Інвест" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 911/1530/19 скасувати, а справу № 911/1530/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ