Постанова

від 18.02.2021 по справі 820/2727/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 820/2727/16

адміністративне провадження № К/9901/31975/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року (суддя Мар`єнко Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року (головуючий суддя Старостін В.В., судді: Рєзнікова С.С., Бегунц А.О.) у справі №820/2727/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Промметсплав до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Промметсплав (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 травня 2016 року №0000311402, №0000301402 та №0000321402.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях про неспроможність контрагентів - постачальників до виконання умов правочинів, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року, адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення - рішення від 11 травня 2016 року №0000311402, №0000301402 та №0000321402.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що позивач мав право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення витрат з огляду на реальність здійснення господарських операцій, що підтверджено первинними документами.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності господарських операцій. Вважає, що фактичне придбання товарів позивачем не підтверджено належними первинними документами. Посилається на відсутність у контрагентів позивача ресурсів для виконання умов договорів. Зазначає про наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю Харпромгруп та Товариства з обмеженою відповідальністю Промгруп-Х за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України

Позивачем 19 травня 2017 року надані заперечення на касаційну скаргу, в яких останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Квантум - Біз за січень - березень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Навігатор 7 за березень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Стіл Торг за липень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Харпромгруп за серпень - вересень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Промгруп - Х за листопад 2015 року, за результатами якої складений акт від 12 квітня 2016 року №1226/20-30-14-02/25611992 (надалі - акт перевірки).

Акт перевірки було оскаржено в адміністративному порядку, за результатами якого рішенням податкового органу від 05 травня 2016 року №5134/10/20-30-14-02-20 висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 травня 2016 року №0000311402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 5 259 087 грн; №0000321402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 914 518 грн, №0000301402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 4 093 368 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 3 928 912 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 964 456 грн.

Актом перевірки встановлено порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження фінансового результату за 2015 рік всього у сумі 29 217 150 грн та заниження сум податку на прибуток всього у сумі 5 259 087 грн у 2015 році; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 5 843 430 грн та до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 3 928 912 грн; статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 1 914 518 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовані тим, що господарські операції з контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер. Такі висновки контролюючий орган зробив на підставі податкової інформації відносно контрагентів позивача.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між підприємством (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Стіл Торг (постачальник) укладено договір поставки від 03 липня 2015 року №03072015, предметом якого є постачання продукції виробничо-технічного призначення, зокрема, алюмінію вторинного АВ97 ГОСТ 295-98. Постачання товару, оплата та подальше оприбуткування придбаної продукції підтверджується наданими первинними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями, довіреностями на отримання товару позивачем від постачальника, видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, складськими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201, оборотно-сальдові відомості по рахунку 10, карткою рахунку 201, сертифікатами якості.

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Навігатор 7 (постачальник) укладено договір поставки від 02 березня 2015 року №02032015, за умовами якого, предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення, зокрема, алюміній вторинний АВ97 ГОСТ 295-98. Постачання товару, оплата та подальше оприбуткування придбаної продукції підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару позивачем від постачальника, складськими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 10, карткою рахунку 201, сертифікатами якості.

Між підприємством (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Промгруп-Х (постачальник) укладено договір поставки від 03 листопада 2015 року №03112015, за умовами якого, предметом поставки є продукція виробничо - технічного призначення, зокрема, алюміній вторинний АВ97 ГОСТ 295-98. Постачання товару, оплата та подальше оприбуткування придбаної продукції підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, складськими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 10, карткою рахунку 201, сертифікатами якості.

Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Харпромгруп (постачальник) укладено договір поставки від 27 липня 2015 року №27072015, за умовами якого предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення, зокрема, алюміній вторинний АВ97 ГОСТ 295-98. Постачання товару, оплата та подальше оприбуткування придбаної продукції підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, складськими накладними, оборотно- сальдовими відомостями по рахунку 201, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 10, картками рахунку 201 та сертифікатами якості.

Між підприємством (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Квантум-Біз (постачальник) укладено договір поставки від 06 січня 2015 року №06012015, за умовами якого предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення, зокрема, алюміній вторинний АВ97 ГОСТ 295-98. Постачання товару, оплата та подальше оприбуткування придбаної продукції підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, довіреностями на отримання товару позивачем від постачальника, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, актами наданих послуг, складськими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 10, карткою рахунку 201, довіреностями на отримання товару позивачем від постачальника та сертифікатами якості.

На підтвердження використання придбаного у наведених постачальників товару у господарській діяльності для виробництва алюмінію позивачем надано накладні- вимоги на відпуск матеріалів, паспорти плавок, звіти про виробництво продукції, калькуляції вартості виробництва продукції, сертифікати відповідності на вироблену продукцію, протоколи перевірки зразків.

Суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з вказаними постачальниками товару включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені в деклараціях з податку на додану вартість, поданих до податкового органу.

Судами також встановлено, що у подальшому отримані від контрагентів товарно-матеріальні цінності були використані у виробництві та вироблену продукцію було реалізовано позивачем іншим металургійним підприємствам. В підтвердження подальшої реалізації продукції позивачем надані договори на поставку продукції, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг з перевезення, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, докази оплати товару покупцями.

Факт наявності у позивача матеріально-технічних ресурсів підтверджується відповідними договорами оренди, додатковими угодами, погодженнями, актами приймання-передачі, паспортами на автонавантажувачі вилкові з противагою, свідоцтвом про реєстрацію великовантажного транспортного засобу, відповідними дозволами на роботи з технічного обслуговування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки тощо, наявністю персоналу, що підтверджується штатним розкладом, посвідками працівників підприємства.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально - виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування та податкового кредиту.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами-постачальниками, подальше відображення придбаних товарно-матеріальних цінностей у податковому та бухгалтерському обліку позивача, реалізацію виготовленої продукції, понесені підприємством витрати, пов`язані з виробництвом такої продукції, наявність умов, необхідних для здійснення основного виду діяльності - виробництва алюмінію шляхом переробки та фактичне здійснення позивачем зазначеного виду діяльності, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту.

Верховний Суд не приймає посилання скаржника на недотримання податкової дисципліни контрагентами позивача, оскільки норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи контролюючого органу про нереальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентом судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги, оскільки такі висновки не підтверджені належними доказами. Висновки акту перевірки позивача базуються на інформації щодо контрагента позивача наданої іншим контролюючим органом та складеної з причини неможливості проведення документальної позапланової виїзної перевірки у зв`язку із відсутністю контрагентів за місцезнаходженням. Колегія суддів зазначає, що інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення перевірки, носить інформативний характер.

Доводам податкового органу про наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю Харпромгруп та Товариства з обмеженою відповідальністю Промгруп-Х за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України була надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року у справі №820/2727/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник