Вирок

від 19.02.2021 по справі 949/169/21

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/169/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному провадженні в залі суду м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020185110000110 від 11 листопада 2020 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Крупове Дубровицького району Рівненської області, зареєстрованої та фактично проживаючої в АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти середньої спеціальної, пенсіонерки, одруженої, раніше несудимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 254 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1216 га, з цільовим призначенням "Для ведення особистого селянського господарства", що розташована на території Соломіївської сільської ради, якою вона користується та зобов`язана забезпечити використання земельної ділянки за призначенням. У подальшому нею виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства та присвоєно кадастровий номер 5621887700:01:001:0082.

Пунктом "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України на власників земельних ділянок поряд з іншими обов`язками законодавцем покладено також обов`язок щодо неухильного забезпечення використання ними земельних ділянок, наданих їм у власність виключно за їх цільовим призначенням.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, належної особі на праві приватної власності, розташованої за межами населених пунктів, провадиться районною державною адміністрацією за ініціативи власника земельної ділянки з обов`язковим виготовленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, з обов`язковим погодженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до вимог ст. 186-1 ЗК України.

Разом з тим, нехтуючи вищевказаними вимогами земельного законодавства, ОСОБА_3 , діючи умисно та проявляючи безгосподарність при використанні земельної ділянки, належної їй на праві приватної власності, площею 0,1216 га із кадастровим номером 5621887700:01:001:0082, що в с. Орв`яниця Дубровицького району Рівненської області, наданої для ведення особистого селянського господарства, вирішила без зміни її цільового призначення та переведення в землі водного фонду облаштувати на частині вищевказаної земельної ділянки штучну водойму для власних потреб.

Не ініціюючи питання зміни цільового призначення земельної ділянки із кадастровим номером 5621887700:01:001:0082 та не маючи в наявності готового та затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, ОСОБА_3 декілька років тому, точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, за допомогою активного використання сільськогосподарської техніки для виїмки (зняття) ґрунтового покриву, незаконно облаштувала та вказаній ділянці штучну водойму (ставок), розміром 30х15х2 м.

Внаслідок самовільного облаштування ОСОБА_3 штучної водойми (ставка), без зміни цільового призначення земельної ділянки, належної їй на праві приватної власності, виділеній для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 5621887700:01:001:0082, частина земельної ділянки безпідставно була виведена із земель сільськогосподарського обороту.

ОСОБА_3 використовує вищезазначену земельну ділянку з відхиленням від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, чим порушує вимоги п.п. і ч. 1 ст. 211 ЗК України.

Зазначені умисні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ст. 254 КК України (чинною до 28.12.2019 року), як безгосподарське використання земель, що спричинило виведення земель з сільськогосподарського обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України оскільки відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:

- письмова заява обвинуваченої ОСОБА_3 , складена в присутності її захисника ОСОБА_4 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

За результатами дослідження змісту відповідної заяви та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначена заява обвинуваченої є усвідомленою, відповідає її внутрішній волі, а її процесуальна позиція сформувалася без будь-якого стороннього неправомірного впливу на неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

На підтвердження вини обвинуваченої, суд приймає до уваги встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового процесу, і не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.

При цьому суд враховує і те, що Законом України № 2617-VIII від 22.11.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень", який набрав чинності з 01.07.2020 року (крім пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону) внесено зміни до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України.

Зокрема відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини, де кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Зі змісту ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення декілька років тому.

Статтею 254 КК України, в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, передбачене покарання у виді штрафу до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Статтею 254 КК України, в редакції, яка діє на день розгляду справи, діяння, які інкримінуються обвинуваченій передбачені в частині першій даної статті, санкція якої передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Статтею 5 КК України встановлено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що дії обвинуваченої ОСОБА_3 кваліфіковані правильно, а саме за ст. 254 КК України, в редакції, яка діяла на час вчинення інкримінованих протиправних дій, як як безгосподарське використання земель, що спричинило виведення земель з сільськогосподарського обороту.

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Як передбачає ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При цьому судом враховано положення ст. 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", де зазначено, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 12 КК України, на момент вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 254 цього Кодексу, за ступенем тяжкості кваліфікувалось як злочин невеликої тяжкості та відповідно до Закону України № 2617-VIII від 22.11.2018 року, злочин, передбачений ст. 254 КК України віднесений до кримінальних проступків.

Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, і не може автоматично вважатись порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доказами, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_3 , є характеристика № 80 від 19.01.2021 року, довідки КНП "Дубровицька центральна районна лікарня" Дубровицької районної ради від 27.11.2020 року та вимога УІАП ГУНП в Рівненській області від 26.11.2020 року.

До обставин, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить те, що обвинувачена ОСОБА_3 вину визнала повністю, щиро розкаялася та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 покарання за ст. 254 КК України (чинною на 28.12.2019 р.), суд згідно вимог ст. 65 КК України враховує, що остання вчинила кримінальний проступок, визнала себе винною, у вчиненому розкаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, є пенсіонером, однак матеріальна шкода завдана кримінальним правопорушенням у розмірі 3874 грн. є на сьогодні невідшкодованою, а тому беручи до уваги всі вказані обставини в сукупності, приходить до висновку, що обвинуваченій ОСОБА_3 слід призначити покарання у виді штрафу в межах санкції ст. 254 КК України, яка була чинною станом на 28.12.2019 року, що в даному випадку буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та можливого запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень у майбутньому.

На думку суду таке покарання буде відповідати завданням та загальним засадам призначення покарання, а також його меті.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід в межах кримінального провадження обвинуваченій не обирався.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 84-86, 94, 100, 107, 302, 368-371, 373-376, 381-382, 392-395 КПК України, -

У ХВ АЛ ИВ:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 254 КК України (чинна до 28.12.2019 року) та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. (вісімсот п`ятдесят гривень).

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд протягом тридцяти днів з дня його отримання з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Голова Дубровицького

районного суду ОСОБА_1