Рішення

від 22.02.2021 по справі 702/529/20

МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа номер 702/529/20

Провадження номер 2/702/33/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року м.Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Жежер Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Шковири А.М., Безелюк А.В., Махомети І.С. ,

позивача ОСОБА_2 ,

відповідач та законний представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , відповідач - ОСОБА_3 - не з`явились,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 не з`явився,

представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: органу опіки та піклування - служба у справах дітей Уманської райдержадміністрації, Монастирищенської міської ради - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Монастирище в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , органу опіки та піклування - служби у справах дітей Уманської райдержадміністрації, Монастирищенської міської ради про визнання особи такої, що втратила право користування житлом,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання особи такої, що втратила право користування житлом.

В обґрунтування позову зазначає, що він є власником житлового будинку за номером АДРЕСА_1 . 05.11.2006 його син, ОСОБА_5 одружився із відповідачкою ОСОБА_4 . Після одруження ОСОБА_4 була прописана в будинку АДРЕСА_1 та належить йому на праві приватної власності. В листопада 2007 року в його будинку також було зареєстровано новонароджену спільну дочку його сина та відповідачки - ОСОБА_3 09.06.2015 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було розірвано. ОСОБА_4 разом з дочкою ОСОБА_3 фактично з 2005 року проживають за адресою АДРЕСА_2 . В його будинку відповідачі не проживають, комунальних платежів не сплачують, витрат на утримання будинку не несуть, але залишаються зареєстрованими. Добровільно подати документи на зняття з реєстрації в будинку відповідачка не бажає. Просить визнати ОСОБА_4 , 1982 року народження та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування житлом за адресою АДРЕСА_1 , з підстав, передбачених ст. 71, 72, ЖК України, ст. 317, 319, 383, ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.10.2020, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16.12.2020, у зв`язку зі зміною прізвища відповідача ОСОБА_4 , уточнено її анкетні дані на ОСОБА_4 , продовжено строк проведення підготовчого судового засідання на 30 днів.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2020 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Аврамівської сільської ради на її правонаступника - Монастирищенську міську раду.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13.01.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18.01.2021 замінено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору службу у справах дітей Монастирищенської районної державної адміністрації на її правонаступника - службу у справах дітей Уманської райдержадміністрації.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримав повністю, просить його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та додатково пояснив, що відповідачі ніколи не проживали у спірному домоволодінні. У зв`язку з тим, що відповідачі добровільно не хочуть виписатись із його домоволодіння, він позбавлений можливості оформити субсидію на комунальні послуги; за відшкодуванням фактичних витрат за комунальні послуги він звертався до відповідача в усній формі, проте відповідач не відшкодувала витрати за комунальні послуги.

В судове засідання відповідачка та законний представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового засідання до суду не подавала.

В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового засідання до суду не подавав.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування служби у справах дітей Уманської райдержадміністрації не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового засідання до суду не подавав. Відповідно до заяви від 28.01.2021 просить справу розглядати без представника служби.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Монастирищенська міська рада не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового засідання до суду не подавав. На адресу суду надав заяву, відповідно до якої просить справу розглянути у відсутність представника, позов визнає повністю (а.с.56).

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників, що не з`явилися.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд заслухавши думку позивача, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного .

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право приватної власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 14.03.1996, виданого на підставі рішення № 36 від 29.02.1996 (а.с.7, 8).

За змістом позовної заяви 05.11.2006 син позивача ОСОБА_5 одружився з відповідачкою ОСОБА_4 , у 2007 року від даного шлюбу народилась дитина - ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 27.05.2015 шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 10).

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР).

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Згідно з ч. 2 ст. 156 ЖК УРСР за згодою власника будинку (квартири) члени його сім`ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є (була) членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Судом встановлено, що відповідачі вселились до житлового приміщення ОСОБА_2 як члени його сім`ї, за його згодою.

У статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на ст. 71,72 ЖК України, які унормовують користування житловим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду. Судом встановлено, що спірний житловий будинок належить позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності, а тому до правовідносин, які виникли між членом сім`ї власника житла суд застосовує положення Цивільного кодексу України.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суд має зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Позбавлення особи житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Статтею 405 ЦК передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК україни, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.

У позовній заяві позивач зазначає, що після одруження ( 05.11.2006 ) відповідачка ОСОБА_4 була зареєстрована у спірному домоволодінні; у листопаді 2007 року у спірному домоволодінні було також зареєстровано відповідачку ОСОБА_3 . Фактично з 2005 року відповідачі проживають за адресою АДРЕСА_2 .

Дані твердження позивача спростовуються письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Так, відповідно до будинкової книги для прописки громадян в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровані за вказаною адресою з 10.09.2014, як члени сім"ї власника житла (а.с. 12-14).

На підтвердження факту непроживання відповідачів у домоволодіння АДРЕСА_1 позивачем надано акт обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 20.08.2020, який містить два взаємовиключних висновки: 1) відповідно до абз. 2 даного акту вказано, що при обстеженні було виявлено, що в домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , 1959 року народження, його дружина ОСОБА_10 , 1960 року народження, ОСОБА_4 , 1982 року народження, та ОСОБА_3 , 2007 року народження; 2) відповідно до абз. 3 даного акту зазначено, що ОСОБА_4 , 1982 року народження, та ОСОБА_3 , 2007 року народження, з дати реєстрації не проживала за даною адресою (а.с. 9). Крім цього, даний доказ суд оцінює критично з тих підстав, що обстеження домоволодіння у складі комісії було проведено 20.08.2020 (один день), а висновок надано про те, що відповідачі не проживають за вказаною адресою з дати реєстрації, тобто протягом тривалого часу (з 10.09.2014 до 20.08.2020).

Разом з тим, відповідно до відмітки в паспорті громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_4 про перетин кордону, відповідачка з 16.08.2020 до 07.11.2020 перебувала в Польщі (а.с102-103). Тобто у період обстеження домоволодіння та встановлення факту непроживання відповідачів за адресою АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_4 перебувала за кордоном.

Інших доказів на підтвердження відсутності відповідачів у спірному домоволодінні матеріали справи не містять.

Таким чином, відсутність відповідача ОСОБА_4 у спірному житловому будинку понад один рік не доведено позивачем належними та допустимими доказами, а перебування відповідача ОСОБА_4 за кордоном у період з 16.08.2020 до 07.11.2020 є поважною причиною відсутності члена сім`ї власника житла.

Стосовно позовних вимог про позбавлення права користування житлом малолітньої ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про охорону дитинства № 2402-III від 26.04.2001 діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Оскільки, малолітня ОСОБА_3 , 2007 року народження, не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її не проживання у спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітня ОСОБА_3 набула право власності або право постійного користування іншим житлом, втратила право на користування спірним житлом позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Щодо несплати відповідачами комунальних платежів та витрат на утримання будинку суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Несплата відповідачами коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до відповідача ОСОБА_4 та законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Верховного суду від 10.07.2019 у справі № 465/7083/13-ц, провадження № 61-31340св18.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про необгрунованість позовних вимог, а тому судовий збір суд покладає на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-284, 352, 354, 355, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , органу опіки та піклування Уманської районної державної адміністрації Черкаської області, Монастирищенської міської ради про визнання особи такої, що втратила право користування житлом відмовити повністю .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду через Монастирищенський районний суд Черкаської області.

Учасники справи, яким повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування служби у справах дітей Уманської райдержадміністрації, місцезнаходження: вул. Садова, 7/12 м. Умань Черкаської області, ідентифікаційний код 34446129.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Монастирищенська міська рада, місцезнаходження: вул. Соборна, 117 м. Монастирище Черкаської області, ідентифікаційний номер 22793113.

Суддя Ю.М.Жежер