Рішення

від 16.02.2021 по справі 910/13454/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.02.2021Справа № 910/13454/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ

про стягнення 632914,70 грн.

Представники справи:

від позивача: Ліщенко Т.М.;

від відповідача: Пономаренко В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ про стягнення 632914,70 грн, з яких 551042,50 грн основного боргу, 63196,28 грн пені, 10960,00 грн 3% річних та 7715,92 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №07-08/19 від 07.08.2019 не оплатив за виконані позивачем роботи у грудні 2019 року на суму 551042,50 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 551042,50 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 63196,28 грн пені, 10960,00 грн 3% річних та 7715,92 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 відкрито провадження у справі №910/13454/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2020; встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 07.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.10.2020.

21.10.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивач дійсно були виконані роботи за Договором №07-08/19 від 07.08.2019 на суму 2780329,45 грн, та відповідачем вони були повністю оплачені.

Однак, будь-яких інших робіт за вказаним договором позивач не виконував. Зокрема, за твердженням відповідача, позивач в порядку, встановленим договором, жодних довідок про вартість робіт та актів приймання виконаних робіт відповідачу не направляв, кошторисної документації щодо виконання додаткового обсягу робіт не надавав, вартість таких робіт не погоджував.

При цьому, за твердженням відповідача, акт №1/2 приймання виконаних робіт за грудень 2019 року директором відповідача не підписувався; жодних претензій від дати виконання робіт від позивача відповідачу не надходило.

Як пояснив відповідач, за його даними роботи, вказані позивачем в акті №1/2 за грудень 2019 року, відповідачем не приймались.

21.10.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, в якому відповідач просив суд призначити у справі №910/13454/20 судову будівельно-технічну експертизу; на вирішення експертів поставити питання:

- чи відповідають обсяги та вартість фактично виконаних робіт з капітального ремонту фасаду КМДКЛ №1 за адресою вул. Богатирська, 30 в м. Києві в рамках Договору №07-08/19 від 07.08.2019 зазначеним в акті №1/1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року та в акті №1/2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року? Якщо не відповідають, то в чому полягає невідповідність?

- чи підтверджується фактичне виконання позивачем робіт, зазначеним в акті №1/1 за листопад 2019 року та в акті №1/2 за грудень 2019 року?

Також, 21.10.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, в якому відповідач просив суд призначити у справі №910/13454/20 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення експертів поставити питання:

- чи зроблений підпис на акті №1/2 за грудень 2019 року особисто директором Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ .

21.10.2020 відповідачем подано клопотання про витребування у позивача оригіналу акту №1/2 за грудень 2019 року.

У підготовчому засіданні 21.10.2020 позивачем було надано для огляду суду оригінал акту №1/2 приймання виконаних робіт за грудень 2019 року, з огляду на що відповідачем не було підтримано подане клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 21.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 11.11.2020.

04.11.2020 позивачем подані письмові заперечення щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, які суд долучив до матеріалів справи.

04.11.2020 позивачем подано відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 11.11.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 25.11.2020.

12.11.2020 позивачем подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві у строк до 18.11.2020 надати суду належним чином засвідчену копію податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ разом з Додатком №5 за грудень 2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві надати суду належним чином засвідчену копію податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (ідентифікаційний код: 30310563) разом з Додатком №5 (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за грудень 2019 року.

У підготовчому засіданні 25.11.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 09.12.2020.

07.12.2020 до Господарського суду міста Києва від Головного управління ДПС у м. Києві надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 судом були розглянуті подані відповідачем клопотання про призначення у справі судових експертиз та відмовлено в їх задоволенні, оскільки судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення обставин, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на те, що в матеріалах даної справи достатньо доказів для встановлення обставин, що входять до предмета доказування, суд вважає необгрунтованими клопотання відповідача про призначення судових експертиз.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.12.2020.

Судове засідання, призначене на 29.12.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 судове засідання у справі №910/13454/20 призначено на 16.02.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 16.02.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.02.2021 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 16.02.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Анго Альп (підрядник) укладено Договір №07-08/19, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується на свій ризик виконати і передати замовнику роботи з капітального ремонту фасаду на об`єкті замовника Капітальний ремонт фасаду КМДКЛ №1 за адресою вул. Богатирська, 30 у м. Києві , а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи.

У п. 2.1 Договору №07-08/19 від 07.08.2019 вказано, що початком виконання робіт є серпень 2019 року, строк закінчення виконання робіт - листопад 2019 року.

Відповідно до п. 2.5 Договору №07-08/19 від 07.08.2019 загальна вартість договору формується та зазначається в актах виконаних робіт за місяць.

Згідно з п. 5.1 Договору №07-08/19 від 07.08.2019 щомісячно до 26-го числа поточного (звітного) місяця виконавець надає замовнику для погодження два екземпляра довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3) та два екземпляра актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма КБ-2в), підписаних зі свого боку та письмово погоджених технічним наглядом, начальником дільниці замовника.

Відповідно до п. 8.1 Договору №07-08/19 від 07.08.2019 даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 30.12.2019.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем не були оплачені виконані позивачем роботи у грудні 2019 року на суму 551042,50 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 551042,50 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 63196,28 грн пені, 10960,00 грн 3% річних та 7715,92 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що позивачем дійсно були виконані роботи за Договором №07-08/19 від 07.08.2019 на суму 2780329,45 грн, та відповідачем вони були повністю оплачені (за листопад 2019 року).

Однак, будь-яких інших робіт за вказаним договором позивач не виконував. Зокрема, за твердженням відповідача, позивач в порядку, встановленим договором, жодних довідок про вартість робіт та актів приймання виконаних робіт відповідачу не направляв, кошторисної документації щодо виконання додаткового обсягу робіт не надавав, вартість таких робіт не погоджував.

При цьому, за твердженням відповідача, акт №1/2 приймання виконаних робіт за грудень 2019 року директором відповідача не підписувався; жодних претензій від дати виконання робіт від позивача відповідачу не надходило. Як пояснив відповідач, за його даними роботи, вказані позивачем в акті №1/2 за грудень 2019 року, відповідачем не приймались.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правовою природою укладений між сторонами Договір №07-08/19 від 07.08.2019 є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

01.09.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору №07-08/19 від 07.08.2019, в якій сторони погодили, що вартість додаткових робіт формується та зазначається в актах виконаних робіт за місяць з врахуванням розцінок, наведених у п. 1 додаткової угоди.

29.11.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору №07-08/19 від 07.08.2019, в якій сторони погодили, що вартість додаткових робіт формується та зазначається в актах виконаних робіт за місяць з врахуванням розцінок, наведених у п. 1 додаткової угоди.

Судом встановлено, що у листопаді 2019 року позивач виконав роботи за Договором №07-08/19 від 07.08.2019 на суму 2780329,45 грн, що підтверджується актом №1/1 приймання виконаних будівельних робіт від 29.11.2019, який підписано представниками сторін та скріплений відбитками печаток Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп та Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ .

Як вбачається з платіжних доручень, копії які долучені позивачем до позовної заяви, відповідачем у повному обсязі були оплачені виконані позивачем у листопаді 2019 року роботи (на загальну суму 2780329,45 грн.).

Між сторонами відсутній спір щодо вищевикладених обставин.

Однак, позивач зазначає, що у грудні 2019 року ним були виконані за Договором №07-08/19 від 07.08.2019 роботи на суму 551042,50 грн, які відповідач не оплатив.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію Акту №1/2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року від 26.12.2019 на суму 551042,50 грн.

Оригінал вказаного акту було оглянуто судом в судовому засіданні 21.10.2020.

Вказаний акт підписано уповноваженими представниками сторін (зокрема, зі сторони відповідача директором ОСОБА_1 ) та скріплено відбитками печаток Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп та Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ .

Що стосується доводів відповідача відносно того, що позивачем роботи, наведені в акті, не виконувались, відповідачем не приймались, а підпис, що міститься на акті, не належить керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ ОСОБА_1, суд оцінює їх критично з огляду на наступні обставини.

Так, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару/послуг.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту виконання виконавцем робіт, сторони не позбавлені можливості доводити факт виконання робіт іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 було задоволено клопотання позивача про витребування доказів, в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві надати суду належним чином засвідчену копію податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (ідентифікаційний код: 30310563) разом з Додатком №5 (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за грудень 2019 року.

07.12.2020 на виконання вимог ухвали суду Головне управління ДПС у м. Києві надало документи, а саме: копії податкових декларацій Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ з податку на додану вартість за спірний період (грудень 2019 року) разом з Додатком №5 (Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів).

При дослідженні вказаних доказів судом було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (замовником) було відображено в своєму податковому обліку господарські операції щодо отримання від позивача (виконавця) результатів робіт за спірним актом.

Вказані обставини, зокрема, підтверджується інформацією, наведеною у Додатку №5 до податкових декларацій Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за грудень 2019 року, де вказано загальну вартість виконаних позивачем робіт (712082,70 грн) та окремо загальну суму ПДВ (142416,54 грн), які в свою чергу співпадають з загальною вартістю робіт та ПДВ, які зазначені в актах виконаних робіт за грудень 2019 року, в тому числі й у спірному акті №1/2 від 26.12.2019.

Зокрема, як пояснив позивач у запереченнях на призначення експертизи, ним було проведено ревізію своїх документів та було знайдено проекти Акту №1/2 приймання виконаних робіт за грудень 2019 року, Акту №1/3 приймання виконаних робіт за грудень 2019 року та Акту №1/4 приймання виконаних робіт за грудень 2019 року.

У вказаних проектах актів було допущено помилку щодо розрахунку ПДВ, у зв`язку з чим вказані акти були повернуті бухгалтером відповідача.

При цьому, на первинних актах №1/2, №1/3, №1/4 міститься підпис (погодження) головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (відповідача) (копії вказаних актів долучено позивачем до матеріалів справи).

Судом встановлено, що в Акті №1/2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (спірний акт, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у даній справі) вказано загальну вартість робіт - 551042,50 грн та суму ПДВ - 91840,42 грн; в Акті №1/3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року вказано вартість робіт - 184809,74 грн з виправленою сумою ПДВ - 30801,62 грн, в Акті №1/4 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року вказано вартість робіт - 118647,00 грн з виправленою сумою ПДВ - 19774,50 грн.

Суми вартості робіт та суми ПДВ за вказаними актами відповідають задекларованій відповідачем інформації в своєму податковому обліку за грудень 2019 року.

Крім того, операції з виконання робіт за спірним актом також були відображені і позивачем у податковому обліку, що підтверджується відповідною податковою накладною, копія якої долучена позивачем до позовної заяви.

Суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює фактичні обставини справи.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суд повинен враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як виконавця, так і замовника, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку виконання робіт.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом ст. 198.1. Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (ст. 198.2. Податкового кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послу (ст. 198.3 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 198.6 Податкового кодексу України, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, податковий кредит, відповідно до ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

На переконання суду, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності дають підстави дійти висновку в обгрунтованості тверджень позивача відносно того, що за Актом №1/2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року від 26.12.2019 ним були виконані згідно з Договором №07-08/19 від 07.08.2019 роботи на суму 551042,50 грн.

При цьому, судом враховано стандарт доказування вірогідність доказів , який на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що за Актом №1/2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року від 26.12.2019 позивачем були виконані роботи на суму 551042,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.3 Договору №07-08/19 від 07.08.2019 акт приймання виконаних будівельних робіт, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, є підставою для сплати замовником вказаної в акті вартості робіт, протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту, за умови надходження коштів від замовника будівництва.

Суд зазначає, що умова Договору про оплату відповідачем вартості робіт за умови надходження коштів від замовника будівництва, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору про оплату відповідачем вартості робіт за умови надходження коштів від замовника будівництва не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Також, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), та у зв`язку з чим на думку відповідача сторони досягли згоди щодо строку оплати за договором.

Вказівка у договорі про оплату відповідачем вартості робіт за умови надходження коштів від замовника будівництва не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину , тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

До того ж відповідач під час розгляду судом справи не зазначав про те, що кошти йому від замовника будівництва не надійшли.

Отже, відповідач зобов`язаний був оплатити роботи, виконані позивачем за Актом №1/2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року від 26.12.2019 протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту, тобто до 08.01.2020 включно.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 551042,50 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ за Договором №07-08/19 від 07.08.2019 у сумі 551042,50 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ суми основного боргу у розмірі 551042,50 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 63196,28 грн. за період з 09.01.2020 по 07.09.2020.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на дату прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 6.3 Договору №07-08/19 від 07.08.2019).

Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не було дотримано вимог, встановлених у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано).

При цьому, умовами договору не встановлено іншого періоду нарахування пені, ніж той, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок пені (за період з 09.01.2020 по 09.07.2020), відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 52364,09 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ пені у розмірі 63196,28 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 52364,09 грн.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10960,00 грн за період з 09.01.2020 по 07.09.2020.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ 3% річних у розмірі 10960,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7715,92 грн за січень-липень 2020 року.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України Про індексацію грошових доходів населення Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України Про індексацію грошових доходів населення та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - дефляція , то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ інфляційних втрат у розмірі 7715,92 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інбуд-ХХІ (03067, м. Київ, вул. Полковника Шутова, буд. 16; ідентифікаційний код:30310563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Анго Альп (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 12, офіс 177; ідентифікаційний код: 40662943) суму основного боргу у розмірі 551042 (п`ятсот п`ятдесят одна тисяча сорок дві) грн 50 коп., пеню у розмірі 52364 (п`ятдесят дві тисячі триста шістдесят чотири) грн 09 коп., 3% річних у розмірі 10960 (десять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 7715 (сім тисяч сімсот п`ятнадцять) 92 коп. та судовий збір у розмірі 9331 (дев`ять тисяч триста тридцять одна) грн 24 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 22.02.2021.

Суддя О.М. Спичак