Рішення

від 22.02.2021 по справі 200/12024/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 р. Справа№200/12024/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

про: визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 28.10.2020 року № 5588-СГ, зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області поновити розгляд клопотання від 07.09.2020 року та видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, або про відмову у надання дозволу з належним мотивуванням, у якому розкрити повну інформацію, у чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, у чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, у чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 28.10.2020 року № 5588-СГ, зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області поновити розгляд клопотання від 07.09.2020 року та видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, або про відмову у надання дозволу з належним мотивуванням, у якому розкрити повну інформацію, у чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, у чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, у чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 07.09.2020 року вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням, відповідно до якого просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2,0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення, державної власності, що перебувають у запасі за межами населених пунктів, на території Ольгинської селищної ради, Волноваського району, Донецької області. Згідно вимог пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України, до клопотання позивач додала графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, а саме: викопіювання з публічної кадстрової карти місця розташування земельної ділянки; викопіювання зі схеми поділу земель колишнього КСП Ольгинське ; викопіювання з проекту реформування КСП Ольгинське . Позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що вона не отримала відповіді на своє клопотання у належний строк, 28.10.2020 року вона звернулась зі скаргою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, та отримала лист про розгляд скарги від 13.11.2020 № М - 609/0-560/6-20 з доданою до нього копією наказу від 28.10.2020 №5588-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. У даному наказі у якості підстави відмови зазначено ніби то невідповідність мого клопотання вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме, подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України . Позивач вказує на те, що частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачає відмову у наданні дозволу при наявності однієї з чотирьох окремих обставин, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. На думку позивача, відповідач у спірному наказі вказував на те, що додані графічні матеріали мають усі чотири недоліки. Проте, позивач вважає, що з наказу не відомо, у чому саме полягає невідповідність вимогам законів, планів, схем та проектів землеустрою. Позивач зазначає, що зміст спірного наказу і обставини його отримання дають їй підстави вважати, що при розгляді її клопотання, виконуючий обов`язки начальника головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Зубко Дмитро Олександрович не знайшов обставин, які б реально заважали передачі вказаної земельної ділянки мені у власність без порушення законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів і вказав у своєму наказі від 28.10.2020 №5352-СГ підстави машинально переписані з тексту закону. Позивач вважає, що такий наказу порушує її право на набуття земельної ділянки через розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. З огляду на вказані обставини позивач вважає, що даний наказ є протиправним, та відповідно належним способом захисту її прав на набуття земельної ділянки через розроблення проекту є звернення до суду з вимогою визнати наказ протиправним та зобов`язати відповідача поновити розгляд мого клопотання від 07.09.2020, надати наказ на дозвіл на розроблення проекту землеустрою, або мотивований належним чином наказ про відмову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

10 вересня 2020 року Головним управління Держгеокадастру у Донецькій області отримано клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, яке зареєстровано в управлінні за № М-6209/0/36-20. Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області в межах повноважень було розглянуто дане клопотання та за результатами розгляду відповідно до статей 15-1, 118, 122 Земельного кодексу України, було видано наказ від 28 жовтня 2020 року № 5588-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв`язку з тим, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України. Відповідач зазначає, що відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідач вказує на те, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідач вказує на те, що в клопотанні від 10 вересня 2020 року, позивач зазначала, що вільні землі, за рахунок яких прохання надати земельну ділянку в порядку, передбаченому ст. 118 Земельного кодексу України, розташовані на північ від земельної ділянки ОСОБА_2 кадастровий номер 1421557200:03:000:60273, на південь від земельної ділянки ОСОБА_3 кадастровий номер 1421557200:03:000:0271. Зі слів позивача, відомості про земельну ділянку, внесені до державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам - працівникам соціальної сфери смт. Ольгинка для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (резервного фонду) Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області, затвердженого розпорядженням Волноваської райдержадміністрації № 542 від 02.12.2011 року. Відповідач вказує на те, що на думку позивача зазначеним проектом дана земельна ділянка передбачалась гр. ОСОБА_4 , яка правовстановлюючий документ не отримала, та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач зазначає, що позивачем було подано роздруківку із зазначенням місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1421557200:03:000:0272, яку вона планує отримати у власність. З огляду на вищевикладене, відповідач звертав увагу на те, що згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, обліковується земельна ділянка з кадастровим номером 1421557200:03:000:0272 площею 2,00 га, форма власності - приватна, вид використання - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування - Донецька область, Волноваський район, Ольгинська селищна рада, за межами населеного пункту. У відомостях про суб`єктів права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421557200:03:000:0272 зазначено, що земельна ділянка перебуває у приватній власності громадянки ОСОБА_4 . Відповідач зазначає, що відповідно до Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області розпоряджається тільки землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а тому не має підстав для припинення приватної власності або передачі земельної ділянки приватної власності.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що наказ від 28.10.2020 року № 5588-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, прийнято у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням, відповідно до якого просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Ольгинської селищної ради, Волноваського району, Донецької області. У вказаному клопотання позивач повідомляла, що вільні землі, за рахунок яких вона просить надати земельну ділянку в порядку передбаченому ст. 118 ЗК України, розташовані на північ від земельної ділянки ОСОБА_2 кадастровий номер 1421557200:03:000:0273, на південь від земельної ділянки ОСОБА_3 кадастровий номер 1421557200:03:000:0271. Крім того, повідомляла, що відомості про земельну ділянку, внесені до державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам - працівникам соціальної сфери смт. Ольгинка для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (резервного фонду) Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області, затвердженого розпорядженням Волноваської райдержадміністрації № 542 від 02.12.2011 року. Зазначеним проектам дана земельна ділянка передбачалась гр. ОСОБА_4 , яка правовстановлюючий документ не отримала, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видане виконкомом Ольгинської селищної ради 12.11.2009 року (а.с. 9).

До вказаного клопотання позивачем були надані: викопіювання з публічної кадастрової карти місця розташування земельної ділянки, викопіювання зі схеми поділу земель колишнього КСП Ольгинське , викопіювання з проекту реформування КСП Ольгинське , копія паспорту громадянина України, копія розпорядження № 889 від 26.12.2012 року, копія розпорядження № 542 від 02.12.2011 року, роздруківка інформації з ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 1421557200:03:000:0272, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (а.с. 10-12).

27.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області зі скаргою на дії працівників Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області через не надання відповіді про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (а.с. 14).

Листом від 13.11.2020 року № М-609/0-560/6-20 Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повідомило позивача, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства надійшло на розгляд Головного управління 10.09.2020 року та Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області прийнято наказ від 28.10.2020 року № 5588-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с. 15-16).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 28.10.2020 року № 5588-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , відповідно до якого відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані матеріали не відповідають вимоги законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 17).

Позивач не погодившись з наказом Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 28.10.2020 року № 5588-СГ, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з підпунктом 31 пункту 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із пунктами 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 1, підпункту 13 пункту 4, пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53), Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Донецької області. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Донецької області, і єдиною формою рішення, що приймається Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області при реалізації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Донецької області, у тому числі при розгляді заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, є наказ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою та другою, пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено:

землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо);

землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Абзацом першим частини першої та частиною другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" частини третьої цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України не передбачено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14 та від 28 жовтня 2019 року у справі № 183/4197/15.

Отже, відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Із наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 28 жовтня 2020 року № 5588-СГ вбачається, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугувало те, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України.

Проте вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст. 118 Земельного кодексу України. Однак, в наказі, всупереч вказаним вище приписам ст. 118 Земельного кодексу України, відповідачем не зазначено, які саме матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України.

В свою чергу, частина 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 №391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до заяви, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

З наданих суду графічних матеріалів вбачається, що місце розташування бажаної позивачу земельної ділянки дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості.

Таким чином, суд зазначає, що додані позивачем до заяви викопіювання слід розцінювати, як належні графічні матеріали в розумінні частини 6 статті 118 Земельного Кодексу України.

Суд зазначає, що в обґрунтування підстав правомірності прийняття спірного наказу представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилається на те, що згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, обліковується земельна ділянка з кадастровим номером 1421557200:03:000:0272 площею 2,00 га, форма власності - приватна, вид використання - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування - Донецька область, Волноваський район, Ольгинська селищна рада, за межами населеного пункту. У відомостях про суб`єктів права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421557200:03:000:0272, зазначено, що земельна ділянка перебуває у приватній власності громадянки ОСОБА_4 (а.с. 34-35).

Однак, суд вказує на те, що у спірному рішенні відповідачем не були викладені вищезазначені мотиви, а отже, не були дотримані вимоги статті 118 Земельного кодексу України та не наведені мотиви в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже враховуючи, що відповідач, відмовляючи позивачу наказом в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, суд вбачає необхідним визнати такий наказ протиправним та скасувати його.

Крім того, суд зазначає, що позивач також просив суд зобов`язати відповідача поновити розгляд клопотання від 07.09.2020 року та видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, або про відмову у наданні дозволу з належним мотивуванням. З цього проводу суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини , Фадєєва проти Росії , Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни може , має право , за власної ініціативи , дбає , забезпечує , веде діяльність , встановлює , визначає , на свій розсуд . Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

З огляду на наведене, суд позбавлений можливості втручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його видавати наказ.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України,суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту порушеного права та приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 07 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2,0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 28.10.2020 року № 5588-СГ, зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2,0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 28.10.2020 року № 5588-СГ, зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2,0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 28.10.2020 року № 5588-СГ

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2,0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Ольгинської селищної ради Волноваського району Донецької області та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39767332, 84313, Донецька область, м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16) на користь на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська