Ухвала

від 22.02.2021 по справі 522/19083/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/19083/20

Провадження № 2/522/4481/21

УХВАЛА

18 лютого 2021 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Управління рержавної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: Обслуговуючий кооператив Шлях , про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, відповідно до якої просить суд:

-Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстрора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича (індексний номер №24246166 від 08.09.2015) на підставі якого за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на обєкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_2 площею 14 кв. м., розташоване за адресою : АДРЕСА_1 .

-Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_3 , видане 10.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на обєкт нерухомого майна - машиномісце АДРЕСА_2 .

-Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №11115313 про право власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на обєкт нерухомого майна розташованого за адресою : АДРЕСА_1 .

-Визнати недійсним договір куплі-продажу №1450 від 03.12.2015 року машиномісця № НОМЕР_4 площею 14 кв.м., розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (код НОМЕР_5 ).

-Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №12355045 про право власності ОСОБА_2 ( код НОМЕР_5 ) на обєкт нерухомого майна розташованого за адресою : АДРЕСА_1 .

-Зобовязати ОСОБА_2 ( код НОМЕР_5 ) звільнити земельну ділянку площею 14 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 ( машиномісце № НОМЕР_2 ).

-Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 ( код НОМЕР_5 ) та ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на обєкт нерухомого майна №721571851101, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

-Стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір та інші судові витрати, які будуть понесені при розгляді справи за данним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_3 подав заяву про залишення позову без розгляду, посилаючись на те, що матеріли справи не містять належних та допустимих доказів того, що Одеська міська рада не може самостійно звернутися за захистом своїх прав, а тому вважає, що у Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 відсутні підстави для представництва інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Представник позивача - Одеської місцевої прокуратури №3 в судовому засіданні заперечував проти залишення позову без розгляду.

Представники відповідачів в судовому засіданні підтримали заявлене клопотання.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Дослідивши письмові матеріали справи суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно зі змістом ч. 2 ст. 327 ЦК України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної і власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до ст.60вказаного Закону,територіальним громадам сіл,селищ,міст,районів умістах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Отже, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, землі комунальної власності, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади має виконувати відповідна рада.

Таким чином, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в цій сфері є Одеська міська рада.

Разом з тим, жодних дій щодо захисту порушених інтересів держави Одеська міська рада не вжила, зокрема, Одеська міська рада не звернулась до суду з позовом.

Відтак, у прокурора є всі підстави, передбачені положенням ст. 23 Закону України Про прокуратуру для звернення до суду, зокрема, Одеська міська рада є органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження ( ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування ); вказаний орган не здійснює захист інтересів держави, хоча він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але за захистом до суду не звертається.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю,частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів,державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається .

Виходячи з наведених положень, у спірних правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування повністю збігаються.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 257, 260 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду,- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала суду оскарженню не підлягає, заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали суду виготовлений 22.02.2021 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

22.02.2021