Постанова

від 22.02.2021 по справі 484/3140/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.02.21

22-ц/812/216/21

Справа №484/3140/20

Провадження № 22-ц/812/216/21

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 лютого 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Лівшенку О.С.,

без участі осіб, повідомлених про дату, час та місце розгляду справи належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому

апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_1 -

адвоката Бабкової Ольги Сергіївни

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Хемич О.Б., повний текст складено 18 листопада 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Первомайської районної ради Миколаївської області про визнання державного акту на право колективної власності на землю таким, що втратив чинність та встановлення факту належності земельних ділянок до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката БабковуО.С., звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадасту), Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Первомайська РДА), Первомайської районної ради Миколаївської області (далі - Первомайська РР) про визнання державного акту на право колективної власності на землю таким, що втратив чинність та встановлення факту належності земельних ділянок до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що у 2017 році на його ім`я відповідачем Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області було видано наказ про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах території Первомайської районної ради. Згідно викопіювання ділянка знаходиться біля заводу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згодом ПП Юрфорс розпочато роботу по складанню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте, на даний момент проект не можливо закінчити в зв`язку з тим, що згідно довідки із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, землекористувачем, за рахунок якого планується відведення земельної ділянки є Садівницьке товариство Дизеліст (далі - СТ Дизеліст ). Землі вказаного товариства, згідно Державного акту на право колективної власності серії І-МК №000113, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право колективної власності на землю 12.04.2000 року № 168, - є землями сільськогосподарського призначення для ведення колективного садівництва.

На думку позивача, вказане товариство фактично не може бути землекористувачем цих земель в зв`язку з його ліквідацією, оскільки діяльність СТ Дизеліст припинено на підставі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2010 року (справа № 2а-1508/10/1470), про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19 липня 2018 року вчинено відповідний запис.

Тому вважає, що зазначений державний акт необхідно визнати таким, що втратив чинність в частині земель, які продовжують залишатися в колективній власності СТ Дизеліст , оскільки він, на думку позивача, є формальним та не породжує правових наслідків.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є розпорядником належної на праві колективної власності СТ Дизеліст землі, а тому визнання державного акту таким, що втратив чинність та віднесення земельної ділянки до земель запасу не належить до їх повноважень.

Звернувшись до відповідача Первомайської районної ради для вирішення питання щодо припинення права колективної власності СТ Дизеліст , позивачу було надано відповідь про те, що у даному питанні відсутній механізм передачі земель колективної власності до державної та до повноважень районної ради не входить. В зв`язку з цим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Таким чином, перебування земельної ділянки у колективній власності та відсутність правового механізму повернення земельної ділянки до державної форми власності порушує його права.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив про визнання державного акту на право колективної власності на землюсерії І-МК №000113, виданого садівницькому товариству Дизеліст таким, що втратив чинність та встановлення факту належності земельних ділянок до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Підставами для відмови суд зазначав, що позивачем не обґрунтовано, яким чином порушується його право та охоронювані законом інтереси відповідачами та як оспорюваний акт на право колективної власності на землю порушує його право, враховуючи, що йому, як зазначено в позовній заяві надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Суду не надано позивачем доказів, що йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а роботи по закінченню цього проекту неможливо провести саме у зв`язку з наявністю Державного акту на право колективної власності на землю серії І-МК №000113.

Крім того, варто зазначити, що Державний акт на право колективної власності на землю серії І-МК №000113 видано відповідно до вимог законодавства на час його видачі, деякі земельні ділянки із загальної площі землі, що передавалась у колективну власність СТ Дизеліст , на сьогоднішній день перебувають у приватній власності громадян і визнання оспорюваного акту таким, що втратив чинність може мати наслідком порушення прав цих громадян.

Що стосується позовних вимог про встановлення факту належності земельних ділянок до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення, то чинним законодавством не передбачено встановлення судовим рішенням факту належності земельної ділянки до певної форми власності.

Питання про віднесення земель до певної категорії зі встановленням цільового призначення відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не до повноважень суду.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, грубе порушення норм матеріального та процесуального законодавдсвта,невідповідність висновків суду обставин справи, просила про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову.

Так, зокрема зазначала, за приписами ч.3 ст.78 ЗК України від 25 жовтня 2001 року землі в Україні можуть перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Тобто на сьогоднішній день, право колективної власності не передбачено діючим законодавством. А тому інтереси позивача порушено саме тим фактом, що не порушуючи процедуру отримання земельної ділянки, він не може скористатися конституційним правом на землю, у зв`язку з належністю цієї земельної ділянки до неіснуючої форми власності згідно чинного законодавства.

Юридична особа - садове товариство Дизеліст припинено на підставі судового рішення. Однак, при ліквідації підприємства відповідна державна реєстрація державного акту на право колективної власності на землю не скасована, а на теперішній час відсутній механізм передачі земель колективної власності до державної, тому вирішення цього питання можливо лише у судовому порядку.

Крім того, судом не враховано позицію відповідача ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, яке не заперечує проти віднесення земель СТ Дизеліст до державної форми власності. Зважаючи на те, що садове товариство припинено 17 липня 2018 року, і у останнього немає правонаступників, які б могли розпоряджатися майном, яке лишилося після його припинення, а саме: земельною ділянкою, то ГУ Держгеокадастру допускає можливість застосування аналогію закону до спірних правовідносин - п.б ч.1 ст.140 ЗК України, відповідно до якої підставою припинення права власності на земельну ділянку є, в тому числі, смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємців.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Первомайської районної ради Миколаївської області просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки відсутнє порушення прав позивача, яке потребує захисту у судовому порядку, позивачем не вірно обрано матеріально-правовий спосіб захисту права, вирішення питання про передачу земель до державної власності у судовому порядку, у період вирішення питання на законодавчому рівні у зворотному напрямку, суперечить державній стратегії використання земель у сільськогосподарського призначення.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористалися.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що наказом Головного управління від 15 березня 2017 року №14-2390/14-17-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в межах території Первомайської районної ради Первомайського району орієнтованою площею 2.00 га ріллі із цільовим призначенням землі - для ведення особистого селянського господарства.

У листі Головного управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області від 25 березня 2020 року №Б160/0-213/6-20, направленого позивачеві вказано, що земельна ділянка, яка планується йому для відведення знаходить у власності СТ Дизеліст . Оскільки земельна ділянка вибула із державної власності з моменту реєстрації державного акту на право колективної власності на землю СТ Дизеліст , то Головне управління не є розпорядником цієї земельної ділянки відповідно до вимог ст.122 ЗК України( а.с.13-14).

За положеннями ст.3 ЗК України (1990 р.) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Відповідно до ч.ч.1- 4 ст.5 ЗК України (1990 р.) земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

За приписами ст.23 цього Кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акту додається список цих громадян.

Відповідно до ч.ч.1,4,5 ст.57 ЗК України, для ведення колективного садівництва кооперативам громадян за рішенням сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 гектара на одного члена кооперативу.

На землі загального користування сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів садівницькому кооперативу видається державний акт на право власності на землю.

На ділянки, що передаються у власність кожному членові садівницького кооперативу, сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за поданням відповідних кооперативів видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Право на приватизацію земельних ділянок громадянами членами садівничого товариство перебачено і ст.35 ЗК України(2001 року).

За матеріалами справи, СТ Дизеліст передано у колективну власність 38.218 гектарів землі в межах згідно з планом, для ведення колективного садівництва та городництва на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії І-МК № 000113, виданого на підставі рішення Первомайської районної Ради від 10 вересня 1998 року №8, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 12 квітня 2000 року за №168, яке є чинним (а.с. 23-27).

ЗК України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01 січня 2002 року та набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, відповідно у п. 7 Перехідних положень (Розділ X) якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.

Таким чином, відповідно до Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року право власності на земельну ділянку, що було правомірно набуто СТ Дизеліст , після набрання чинності вищевказаним кодексом збереглось за садовим товариством, тобто вказана земельна ділянка перебувають у власності юридичної особи - СТ Дизеліст .

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2010 року у справі №2а-1508/10/1470 припинено діяльність СТ Дизеліст , у зв`язку з неподанням протягом року органам ДПС податкової декларації, документів фінансової звітності відповідно до Закону (а.с.32-34).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу - СТ Дизеліст , код ЄДРПОУ - 25955898, припинено на підставі судового рішенням. Дата запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи- 19 липня 2018 року; номер запису - 15241720003002063 (а.с. 28-31).

Земля, що перебувала у колективній власності СТ Дизеліст частково передана у власність іншим особам.

Так, земельна ділянка СТ Дизеліст , загальною площею 38,218 га, розділена між 318 громадянами (членами товариства). Із цих членів товариства 17 осіб скористались правом встановленим ст.ст. 35, 116 ЗК України, безоплатної приватизації земельних ділянок, з площі переданої СТ Дизеліст . 7 із 17 земельних ділянок відображені на Публічній кадастровій карті України, тобто дана інформація є загальнодоступна (https://map.land.gov.ua).

Згідно з листом архівного відділу Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 07 вересня 2020 року №07-06/Б-46 в документах Первомайської районної ради за 1997-2000 роки відсутня інформація щодо створення та списку членів садового товариства Дизеліст .

Згідно з листом відділу у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.09.2020 №399/118-20 в місцевому фонді документації з землеустрою список членів садівницького товариства Дизеліст відсутній.

Пунктами "а" -"в" ч. 1 ст. 12 ЗК України (2001р.), який набрав чинності з 01 січня 2002 року, передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, правовою підставою для набуття громадянами України права користування або власності на земельну ділянку із земель комунальної власності є рішення органів місцевого самоврядування.

У даному випадку компетентним органом не приймалося рішення про відведення у встановленому законом порядку позивачеві земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а йому надано всього лише дозвіл на виготовлення проекту відводу по передачі в натурі земельної ділянки у власність, площею по 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованих в межах території Первомайської районної ради Первомайського району, а не із земель, які знаходяться у колективної власності СТ Дизеліст .

Відтак аргументи апеляційної скарги проте, що інтереси позивача порушені саме фактом, що не порушуючи процедуру отримання земельної ділянки він не може скористатися конституційним правом на землю із-за належності цієї ділянки до неіснуючої форми власності згідно чинного законодавства, є недоречними.

За змістом ч. 2ст. 152 ЗК України лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавлен ням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завда них збитків.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України.

За положеннями частин 1-3 ст. 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, райо нів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Отже, позивач не набув права власності або користування на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч.2-3 ст. 78 Земельного кодексу України (2001 р.) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель, комунальної та приватної власності ( ч.1 ст.84 ЗК України).

Земельні ділянки, передані у власність чи користування громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користуванні за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом ( ч.5 ст.116 ЗК України).

Підстави та порядок примусового припинення права власності на земельну ділянку визначені у ст. 378 ЦК України та у главі 22 ЗК України.

Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і у примусовому порядку, з об`єктивних і суб`єктивних причин, а також за наявності та за відсутності вини власників і землекористувачів.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у ст.140 ЗК України і є вичерпним. Інших випадків припинення права власності на земельну ділянку законодавством не передбачено.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи право користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 ЗК України.

Статті 140, 142, 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку. Але зазначені норми Закону застосовуються у випадку, коли право набуто в установленому законом порядку.

Стаття 140 ЗК України не містить таких підстав припинення права власності, як відсутність механізму передачі колективної форми власності до державної чи припинення права власності на землю у зв`язку з належністю її до неіснуючої форми власності.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" визначено, що вирішуючи спір про припинення права власності на земельну ділянку чи право користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняте таке рішення лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

У випадках, передбачених цими статтями, припинення права власності або користування земельною ділянкою провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування в судовому порядку.

На підставі поданих сторонами доказів, не вбачається вирішення у передбаченому діючим законодавством порядку питання про припинення права власності СТ Дизеліст на спірну земельну ділянку.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду (ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція висловлена постанові Верховного суду України від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14, постанові Верховним Судом від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, з`ясовуючи вказані обставини та оцінюючи наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами яким чином порушуються його право на землю та охоронювані законом інтереси відповідачами, що має наслідком здійснення їх захисту шляхом визнання державного акту на право колективної власності таким, що втратив чинність.

Крім того, судова колегія вважає, що звернувшись до суду з заявленими позовними вимогами позивач обрав неефективний та неналежний спосіб захисту своїх порушених, на його думку, прав, який не призведе до їх поновлення.

Також є вірним висновок суду проте, що чинним законодавством не передбачено встановлення судовим рішенням факту належності земельної ділянки до певної форми власності.

Доводи апеляційної скарги щодо обґрунтованості заявлених ним вимог не заслуговують на увагу, оскільки рішення суду в цій справі не може бути завуальованою формою вирішення питання як про припинення права власності на майно, так і встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки, в той час коли існує встановлений законом порядок та таке відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи.

До апеляційної скарги позивачем надано копію наказу від 15 березня 2017 року про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою та викопіювання з кадастрової карти, проте клопотання у порядку встановленому ст.83 ЦПК України ним не заявлено. 12 лютого 2021 року на адресу суд надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа роз`яснення сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 .

За приписами ч.2 ст.83 ЦПК України позивач повинен надати докази разом із поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала їх подання неможливістю їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї ( ч.8 ст.83 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасники справи надали докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього ( ч.8 ст.83 ЦПК України).

Зважаючи на те, що позивач не обґрунтував неможливість подання вказаних документів та не навів об`єктивних причин, які перешкоджали вчиненню ним таких дій у суді першої інстанції, то у долучені до матеріалів справи зазначених документів слід відмовити та повернути їх йому.

В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бабкової Ольги Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України , протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 22 лютого 2021 року.