Рішення

від 08.02.2021 по справі 161/19341/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/19341/19

Провадження № 2/161/1210/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 лютого 2021 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді - Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кубяк О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Луцьку цивільну справу №161/19341/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Курта Н.В., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки №936 від 4 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2019 року позивач звернулася до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування №936 від 04.09.2018р., укладеного між ОСОБА_2 (після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якого спадкоємцем є ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки площею 0,0102 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №936. Позов обґрунтовано тим, що спірний договір укладено з порушенням ст.ст. 203, 215 ЦК України, порушує її права, як співвласника земельної ділянки на підставі ст. 120 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 17 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 11 лютого 2020 року залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Курту Н.В.

Ухвалою суду від 15 червня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_4 , який, як вбачається з матеріалів спадкової справи №30/2019 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини.

Позивач та представник позивач подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності за наявними матеріалами справи, позовні вимоги підтримали, щодо заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідачі в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавалось.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, у заяві від 19.01.2021р. просила здійснювати розгляд справи без її участі, при цьому, просила відмовити у задоволенні позову.

Розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.247 ЦПК України.

За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, що складається з квартири АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд площею 0,0301 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю від 21.12.1999 року серії ВЛ №2038 (а.с. 17).

ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину від 07.05.2009 року на вищевказане спадкове майно.

На підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2007 року ОСОБА_6 набув права приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 . ОСОБА_6 набув права власності на земельну ділянку площею 0,0102 га, в тому числі 5,3 кв. м. під приміщеннями, які перебувають в спільному користуванні з власником квартири АДРЕСА_5 .

Згідно з рішення Луцької міської Ради №29/34 від 23.07.2008 року Про передачу у власність громадянам міста земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, та надання в оренду ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку площею 0,0102 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, в томі числі 5,3 м під приміщеннями, які перебувають у спільному користуванні з квартирою АДРЕСА_6 , та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №330133 від 17.10.2008 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2011 року ОСОБА_2 набув права приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 березня 2017 року, яке набрало законної сили 07.06.2017 року, у справі №161/4887/14-ц визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №330133 від 17.10.2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0102 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

При цьому, 4 вересня 2018 року між ОСОБА_2 (дарувальник, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якого спадкоємцем є ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 (обдарований) було укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0102 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 83-84).

Водночас, у договорі дарування вказано, що земельна ділянка належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2011 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №330133 від 17.10.2008 року.

Позивач вважає недійсним договір дарування, як такий, що укладений з порушенням ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи, суд виходить з таких норм права.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними(ч.1 ст.369 ЦК України).

На підставі положень ст.120 ЗК України, ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Судом з доданих до справи матеріалів встановлено, що ОСОБА_7 , а в подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з порушенням прав співвласників будинку (квартир) оформили за собою право власності на всю земельну ділянку, яка перебуває у спільному користуванні власників квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 .

Крім того, відсутні дані, що ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 , оформляючи право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, отримували дозвіл від співвласника земельної ділянки, тобто від позивача.

Таким чином, в судових засіданнях не здобуто доказів, які б свідчили про правомірне укладення договору дарування земельної ділянки №936 від 04.09.2018р., протилежного суду не доведено, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 259-263, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки (площею 0,0102 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 ) від 04.09.2018р., укладений між ОСОБА_2 (після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якого спадкоємцем є ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В., зареєстрований в реєстрі за №936.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач може оскаржити заочне рішення безпосередньо до Волинського апеляційного суду або через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк